У запальному танці, в пісні солов’я –
Україно-ненько! Доле ти моя!

Це була чудова ідея – виступ саме в центрі міста, в осерді величезного мегаполіса, де нещодавно українці Чикаго на багатолюдних мітингах впевнено і гучно демонстрували всьому світові підтримку Майдану. Назва концерту зрозуміла кожному українцеві: «Ніколи не забудемо культуру, історію, традиції». Ця тема й стала лейтмотивом концертного виступу «Громовиці», який був присвячений Героям Майдану.

А до цього концерту призвели два роки кропіткої праці, щотижневі виснажливі репетиції, перебинтовані коліна, мокрі від поту футболки, витерті до дірок танцювальні мешти – ось якими є невидимі глядачам будні танцювального колективу «Громовиця». Та чи згадує хто з танцюристів такі дрібниці в момент виступу? Погляньте на ці щасливі обличчя, уявіть насолоду, яку приносить танець, захоплення, яке бачать учасники «Громовиці» в очах глядачів – ось як ми можемо! А ще в нагороду – гучні оплески вдячної публіки, щасливі очі батьків, дружні обійми колег і приємна втома з відчуттям задоволення, що ти приносиш людям радість і наснагу. Я впевнена, що саме ці незабутні відчуття переживали всі учасники танцювального колективу «Громовиця», концерт якого відбувся нещодавно – 6 квітня, в Harris Theatre Down Town Chicago.
Ще до початку концерту публіка вщент заповнила фойє театру. Тут можна було зустріти цілі родини, що прийшли підтримати танцюристів, а також – місцеву американську публіку, яка традиційно відвідує цей концертний зал. Вже в першу мить святковий настрій кожного, хто заходив до Harris Theatre, створювали Троїсті музики, зустрічаючи запальною музикою. Дух українства витав у повітрі ще до початку виступу «Громовиці». А коли на сцену вийшли наші козаки зі списами, прикрашеними синьо-жовтими стрічками («Привіт»), зал одразу відгукнувся вдячними оплесками.
Концерт складався з двох відділів, кожен мав свою кульмінацію. Приємно було бачити виступ учнів Школи балету при парафії св. Володимира й Ольги (танець «Лемко»). Ця балетна школа навчає майбутніх танцюристів «Громовиці», тут вони здобувають перші танцювальні вміння, починають тренування з руху «пальчик-обцас», а згодом досягають майстерності у складних танцювальних піруетах. Юні учасники «Громовиці-2» виступали з особливим завзяттям у танцювальній композиції «Гуцул», де зуміли правдиво передати запал та енергію гуцульського танцю.

Вже стало доброю традицією запрошувати до участі у звітних концертах відомого скрипаля-віртуоза Василя Попадюка. Його блискуча гра і потужна енергетика беззаперечно співзвучні з моторикою українського танцю. Ті глядачі, які вже мають досвід перегляду танцювальних виступів «Громовиці», мабуть, зауважили, як у художньому плані виріс цей колектив. До його складу влилася нова талановита молодь, з’явилися свіжі сценічні ідеї з елементами модерної хореографії.
Власне, кульмінацією першого відділу концерту був танець-драма за мотивами трагедії Голодомору в Україні 1932-33 років. Ця хореографічна сцена стала глибоким емоційним одкровенням молодих артистів. Кожен м’яз їхнього тіла і міміка обличчя відтворювали глибокі переживання, які пронизували їхні молоді серця. Солістка цього танцювального номеру – Дануся Пилипчак (асистент директора «Громовиці»). ЇЇ тендітна постать акумулювала глибокий трагізм і величезну внутрішню протестну силу. Змістовна, продумана хореографія та її блискуче виконання роблять цей виступ одним з найемоційніших.

Другий відділ концерту поглибив переконання всіх присутніх у залі в тому, що колектив «Громовиці» шукає нові ідеї, вдосконалює свій технічний і виконавський рівень. Цікавим і оригінальним, на мою думку, був танець «Полісся», який привернув увагу не тільки оригінальними хореографічними знахідками, але й яскравими колоритними костюмами. До речі, слід підкреслити, що сценічний одяг «Громовиці» завжди вражає своєю красою, багатством кольорів і етнічним розмаїттям.
«Громовиця» – це колектив, що постійно експериментує і випробовує свої сили в інших жанрах сучасної хореографії. Так, наприклад, вишуканим і технічно довершеним був танцювальний дует «It Takes Two to Tango» (виконавці Міля Глубіш та Адріан Гулик). Чи, скажімо, жартівлива ретро-композиція «Sway Me Smooth», що дала нагоду молодим танцюристам виявити акторські здібності.
Загалом, позитивна енергетика учасників сценічного дійства передалася усім присутнім в залі. Вже за традицією, фінальним акордом виступу «Громовиці» став «Гопак». Ще перед початком цього знакового танцю, коли в темряві сцени з’явилися силуети танцюристів, публіка привітала їх оплесками. Я не знаю, чи був хтось із присутніх у залі, хто б залишився байдужим до цього танцю? Мабуть, у ньому зосереджено генетичний код українця, код цілої нації – сила, енергія, воля, глибока віра і любов. І всі ці ознаки були блискуче втілені на сцені молодими українцями.

Це – момент, коли величезна гордість огортає наші серця, пробуджуються приспані і пригноблювані сторіччями патріотичні почуття. Ми, врешті, починаємо пишатися тим, що ми – українці, і тим, що маємо таку талановиту і свідому молодь. Вперше за всю історію цього театру його сцену прикрашали синьо-жовті стяги, які урочисто майоріли в такт фінальної патріотичної пісні. Зал стоячи вибухнув бурхливими оплесками, дехто, не соромлячись, витирав сльози щастя.
На сцену вийшла артистичний директор танцювального ансамблю «Громовиця» Роксана Дикий-Пилипчак. Важко уявити, як у цій маленькій жінці акумулюється стільки енергії, щоб керувати великим молодіжним колективом, де пульсує те полум’я, що запалює їхні юні серця вогнем любові до всього українського.
Українці Чикаго глибоко вдячні керівнику «Громовиці» Роксані Дикий-Пилипчак за її велику працю, за її непересічний творчий талант, за організаторський хист. Приємно бачити, як творча співпраця талановитої матері і такої ж талановитої доньки, Данусі Пилипчак, творить нові ідеї, дає свіжі мистецькі плоди. «Громовиця» оновлюється, цей колектив має велике майбутнє. Я думаю, що концерт 6 квітня 2014 року в Harris Theatre – особлива сторінка історії колективу «Громовиці». Ні учасники, ні глядачі не забудуть його ніколи.
Це – концерт-маніфест, він підтвердив глибоко пророчі слова Шевченка: «Наша дума, наша пісня – не вмре не загине, от де, люде, наша слава, Слава України».

Світлини Максима Прокопіва