rss
04/27/2024
EN   UA

Молодiжне Перехрестя (Тисність на обкладинку)

#370

Ваша точка зору

Чого, на Вашу думку, найбільше бракує Україні для перемоги?
Грошей
Зброї
Ядерної зброї
Міжнародної підтримки
Совісті найвищого керівництва
Ваш варіант відповіді
Інтерв’ю \ Владика Лев-Зеновій (Колісник) в гостях у Чикаго

Пом’яни, Господи, Батьківщину нашу – Україну, даруй побожність народові нашому і пошли нам богобоязних керманичів держави...
(із молитви за живих)

Ось і настав час Великого посту, коли кожен християнин прагне досягнути духовного та тілесного очищення. Таке очищення можна отримати тільки через молитву та піст, які дають оту могутню живильну силу душі. І допомагають нам у цьому священнослужителі.

  Title
  

Днями в українському Чикаго з певною місією перебував глава Апостольської греко-православної церкви в Україні, владика Лев-Зеновій (Колісник). Владика мав численні зустрічі з настоятелями та прихожанами православної церкви в усіх парафіях українського Чикаго та його передмість, а також – зустрічі зі ЗМІ. Бажаючі мали можливість поспілкуватися з владикою у прямому ефірі радіо «UkeDrive». Владика Зеновій охоче погодився поспілкуватися з читачами нашого часопису.
Ваше високопреосвященство, яка мета вашого візиту до Сполучених Штатів, зокрема, до Чикаго?
Насамперед, я хотів би подякувати всім церквам, які перебувають в екзилі в діаспорах Америки, Канади, та церквам в Європі, котрі возносили свої молитви для здійснення того, заради чого люди з болем у серці вийшли на майдани. Хочу подякувати вам за ту велику матеріальну підтримку як для самої організації Майдану, так і для великої допомоги в медичному плані. Самі розумієте, в якому жахливому стані українські лікарні. Велика подяка і низький уклін діаспорі за вашу жертовність.
Україна пережила могутнє душевне потрясіння, втрату цікавих особистостей – молодих людей, що воістину входять у цю Небесну Сотню. Їхні душі назавжди закарбовані в нашій пам’яті і в наших серцях. Вони відійшли до Бога, і це тішить, а з іншого боку, є переживання за живих. Хочеться, щоб була єдність, єдність не лише у тому кістяку, який був на Майдані, а єдність усього українського народу.
Чи є в Україні на сьогоднішній день сила, здатна об’єднати народ?
Я вважаю, що це повинна здійснити церква. Яскравим прикладом цього була роль церкви на Майдані, коли священнослужителі силою хреста зупиняли «Беркут». Вся Україна відгукнулася на заклик – поповнити лави мітингувальників на Майдані, не думаючи про завтрашній день, не думаючи, чи повернуться, а ми молилися за те, щоб Господь зберіг їхні життя. На жаль, повторююсь, Небесна Сотня віддала найдорожче – життя, але той біль, який ми пережили, переживаємо і про який будемо вічно пам’ятати, потрібно заспокоїти радістю єднання народу України. Я і мої однодумці були б дуже щасливі, якщо би нам вдалося здійснити свою місію – єднання церков, передусім, православних, в Україні і світі. Якщо греко-католицька церква вибрала свій напрямок, і її дорога є більш-менш зрозумілою, то в українському православ’ї є дуже багато роздроблення.

Title  
  

Владико, я знаю, що це не перший ваш приїзд до Чикаго. Свого часу ви перебували тут досить довгий термін, співслужили майже в усіх українських православних церквах штату Іллінойс та інших штатів, знаєте багатьох священиків. Чи вдалося вам зацікавити своїх колег ідеєю об’єднання всіх гілок українського православ’я?
Ця справа не з легких, і тому мій приїзд був пронизаний хвилюючими переживаннями. Ці переживання залишилися після мого від’їзду з Америки, бо не було досягнуто того, чого бажалося. Не було досягнуто розуміння єднання навіть тут, у демократичній Америці, всіх гілок українського православ’я. Вони є дуже роздроблені, та ще й примножуються нові. Хотілося, щоби люди якось зрозуміли проблему, прочитавши цю статтю. Я мав тут багато теле- і радіоефіру. В прямому ефірі люди зверталися зі запитаннями. Гадаю, що мої відповіді були досить конструктивними, але залишилось (так і повинно бути), багато відкритих питань, які ще будуть чи незрозумілі для когось, чи нереальні.
Окрім мирян, я спілкувався з духовенством по телефону, також з багатьма зустрічався безпосередньо. Одні поділяють мою точку зору, інші пристосовуються і тут служать, аби служилося. Але нам усім треба пам’ятати, що за все, безумовно, обов’язково прийде відповідь. Коли у людини є покликання до священства, то, перш за все, треба думати, як про спасіння душ людей твоєї пастви, так і про спасіння своєї власної душі. А вже потім – про все матеріальне. Хочеться, щоб це зрозуміли духовні особи, а також очільники великих громадських об’єднань. Потрібно, щоб українці завжди пам’ятали, чиї вони сини, якого роду та якої віри. Щоб мали одну віру в серці і не хилилися до іншої віри за жодні обіцяні блага. Без віри та єдності наші гучні виступи на мітингах є марними і порожніми.

  Title
  

Українці всього світу з болем і відчаєм спостерігали за подіями, які відбувалися в Києві з кінця грудня минулого року. В прямих трансляціях із Майдану бачили багато людей, священнослужителів. Ми бачили, як по ваших постатях бігали вогники від снайперської зброї. Що ви, як людина, відчували в той момент?
Жодного страху там не було. Цей Майдан був і кровним, і часом трішечки мажорним. У людей була велика віра, що не може бути найгіршого. І коли ті вогники червоні бігали, мені чомусь імпровізувалося, ніби дітки бавляться на вулиці світелками. Людина, за своєю природою, одягала якийсь шолом, шукала шматок дерева чи камінь, але це ніщо порівняно з тим, що хтось там зверху сидів і цілявся зі зброї. Ніколи не було думки, що це дійсно снайпер, тобто, не було страху. Я думаю, це було тому, що ми, як духовні особи, були окрилені вірою в те, що цим усім володіють ангели небесні через нашу молитву. Як це відбувалося в натовпі – не знаю, може хтось і мав страх, але думаю, що його не було. Коли падали, скошені кулею, ці хлопчаки, коли куля потрапляла в око і вилітала через вухо – не було криків. Вони думали про прекрасне – вони не мали сліз.
Я привіз до Українського Національного музею прапори, посвячені на тілах загиблих героїв під час прощання з ними на Майдані.

Title  
  

У музейній книзі я залишив запис: «Без сліз, але кров’ю скроплена воля України».
Завтра ви відлітаєте в Україну. Що б ви хотіли побажати читачам нашого часопису?
Хотів би звернутися до вас зі словами головного лозунгу, який прозвучав на Першому форумі Українців у 1991 році: «Вертайтеся, лелеченьки, назад, на Вкраїну!»
Багатомільйонний цвіт української нації розвіявся світами за останні десятиріччя. Це, здебільшого, високоосвічені люди, лікарі, інженери, вчителі, артисти, які виконують тут низькокваліфіковану роботу. Повертайтеся з наймів додому. Ви, як ніколи, потрібні зараз там, в Україні. Нам потрібно розбудовувати нашу неньку, об’єднувати націю в один могутній кулак. У Ліни Костенко є такі рядки: «Розкидані друзі по світу, як квіти по синьому небі...»
То ж давайте разом зберемо ці квіти в один великий красивий букет під назвою «Україна».
Спаси нас, Господи, і допомагай нам у всьому, Амінь!
P. S. Поки номер нашого часопису готувався до друку – владика Зеновій повернувся в Україну, прямо на Майдан. Ми вже бачили його в репортажах із Майдану. Здоров’я вам, владико, і сили від Господа за вашу жертовну молитовну працю.

Експерт «Інформаційного спротиву» Олександр Крамаренко: «Відтік російського капіталу на економіку не вплине. Інвестиційна привабливість України незабаром зросте»

Мар’яна Савка: «І українці, і росіяни мають зробити свій цивілізаційний вибір»

 

Реклама

© 2006-2011 "Час i Подiї". All Rights Reserved | Chicago Web Design - Dropshipping suppliers