Незрозумілі речі відбуваються з «Правим сектором» (ПС).

Організувавшись 30 листопада 2013 року на ранок після звірячого побиття студентів, прогримівши у збройних сутичках на Грушевського і рішучих виступах на сцені Майдану, цей симбіоз різних націоналістичних організацій (кожна з досить з давньою історією) у лічені дні й тижні здобув собі імідж найбільш рішучого і непримиренного борця з режимом Януковича.
З цим ореолом «Правий сектор» вийшов на суспільно-політичну арену України, отримав широкий розголос не тільки в Україні, але й за її межами.
У перші дні було не ясно нічого – яка структура цієї нової сили, хто нею керує, чи є там одноосібний лідер. Перші згадки про Дмитра Яроша супроводжувалися поясненнями на кшталт «один з лідерів ПС», як і Мазур (Тополя), Горан. Так само спочатку називали й інших, зокрема, Андрія Тарасенка.
Інтерв’ю з ним, нагадаю, у лютневому числі нашого тижневика публікувала Лідія Корсун.
Пам’ятаю, яке здивування викликав той факт, що прізвище Д. Яроша буквально у перші дні після 19 січня зазвучало в Москві, з вуст російських політиків і журналістів. З часом ієрархія всередині ПС прояснилася, і стало зрозумілим, що визнаним лідером є або став тими днями якраз Д. Ярош.
Зараз, коли до діяльності ПС прикута пильна, зокрема, і критична увага, згадують багато що і питають про дещо.
Наприклад, скільки правосекторівців було поранено і загинуло? Зустрічається згадка, що до ПС причетним був загиблий білорус Михайло Жизнєвський. І все?
Існує версія, що правосекторівці є вишколеними і досвідченими бійцями, тому й вдавалося уникати смерті. Можливо, але далеко не всі в це вірять.
Тоді запитують – чому не вишколені, підготовлені й озброєні правосекторівці атакували по вулиці Інститутській і йшли під вогонь снайперів, а непідготовані мирні люди, які і склали трагічний мартиролог Небесної Сотні?
Чому ніхто не може достеменно розповісти – де і як билися у ті трагічні дні керівники ПС і, зокрема, сам Ярош?
Чому Яроша закликав до себе на таємну зустріч Янукович, і чому Ярош не попередив про це інших лідерів Майдану та опозиції?
Після Майдану і повалення Януковича бійці ПС якось враз постали добре озброєними, екіпірованими, у бронежилетах. Як же такі воїни були потрібні під час атак на Інститутській! Але рвалися у бій та на вірну смерть чомусь неозброєні, беззахисні люди, в яких не було автоматів, бронежилетів і досвіду вишколів у воєнізованих таборах.
Увесь період після повалення Януковича ПС діяв якось достатньо незрозуміло. Ярош якось відповів на закиди, що свої дії ПС узгоджує з Андрієм Парубієм, секретарем Ради національної безпеки й оборони (РНБОУ).
Але тоді чому повідомлялося в ЗМІ, що бійці ПС брали під охорону маєтки Янкуковича, Пшонки, Медведчука, а потім частково чи повністю зникали, залишаючи після себе пограбовані будинки, порожні пляшки і недоїдки.
Це були не бійці «Правого сектора»? А як їх відрізнити? Чи є у них посвідчення, вони комусь ще підзвітні, окрім своїх командирів?
На яких правах вони беруться охороняти, контролювати, реквізовувати автомобілі, майно, вдиратися в офіси, банки, вимагати гроші тощо? На правах революційних бійців і на основі революційного права? Тому що це майно і гроші чиновників, хабарників, інших «жирних котів»?
Чи визнає це громадськість? Як на це реагує світ? Яка репутація формується у нової влади, що не може впоратися з фактами ексцесів, що вчиняють незаконні воєнізовані формування?
І головне – як так трапляється, що кожен такий ексцес одразу шалено розкручується російською пропагандистською телевізійною машиною?
Російських чорних піарників хлібом не годуй, а дай конкретний факт, який можна подати як чергове підтвердження «бандерівського беспрєдєла» в Україні.
А тут тобі і Сашко Білий з погрозами автоматом депутатам, побиттям прокурора, вимаганням грошей, тут тобі і нічний наліт на банк, тут і облога Верховної Ради України зі закликами штурмувати будівлю, тут і відкрито оголошена вендета з погрозами помститися міністрові внутрішніх справ України, і низка подібних фактів.
І кожен цей факт клався в основу щоденної порції антиукраїнської пропаганди, яка густими смердючими потоками лилася у голови телеглядачів скрізь, де дивляться російське телебачення. А дивляться його в багатьох країнах світу.
Саме ці факти кладуть в основу виправдання своїх кроків і свого невизнання української влади В. Путін, С. Лавров, коли розмовляють зі західними політиками.
І ось остання крапля: увечері 31 березня, біля кафе «Мафія» (який цікавий промовистий факт!), один із членів ПС вчинив стрілянину і поранив трьох чоловіків. Одним з них був самооборонець з Майдану, другим не хто інший, як заступник голови Київської міськради Богдан Дубас(?!!!).
Куди вже далі?
Відповідь влади була рішучою: готель «Дніпро», знайомий деяким нашим читачам, оточили спецпризначенці. Верховна Рада прийняла ще одну постанову – про негайне роззброєння – і вранці 1 квітня, понад сотню правосекторівців, що проживали у готелі і тим відлякували бажаючих поселитися (йшлося, що в цьому величезному готелі лише 9 поселених гостей), покинули готель з речами і без зброї.
Контролював це особисто Парубій, хлопців відвезли на якусь заміську базу.
Реакцію і радість російських пропагандистів і майстрів чорного піару можете собі уявити?!
«Правому сектору» влада спробувала вирвати зуби, забравши зброю. Але ясно, що її у них ще достатньо. За кого і проти кого використають вони і зброю, і свою активність?
Можна не сумніватися, що частина правосекторівців опиниться серед перших, хто встане за Україну у можливій війні. А інша частина? Хто туди примазався, хто провокує або чинить дурниці?
Отож, питання – хто ви, «Правий сектор»? – залишається відкритим.
Якщо суто патріоти, то гарячі і нерозсудливі.
Якщо провокатори, то треба рішуче припиняти їхню діяльність.
Якщо потроху тих і тих – посортувати і пильно.
А Яроша 1 квітня зареєстровано кандидатом у Президенти.
Сподіваюся, що це не першоквітневий жарт.

Віктор Рибаченко,
Шеф-редактор «Час і Події»