Набат
Вставай, Україно, і стар, і млад!
Боротись за волю нас кличе набат!
Стогне Вкраїна, затоптана в пил!
На подвиг зовуть наші предки з могил!
Вставаймо же, браття, сини України!
Піднімемо неньку з тяжкої руїни!
Життя або смерть – більш вибору нема!
Покажем же слабкість – жде вічна тюрма!
У нашому домі засіли чужинці!
Злодюги, бандити і підлі злочинці!
У нашому домі господарюють,
Знищують нас і країну руйнують!
Несила терпіти знущань й ґвалтування!
Несила дітей обрікать на страждання!
Несила рабськую долю влочити!
Несила Державу перед світом ганьбити!
Вкраїнський народе! Не спи! Прокидайся!
Не згас ще в серцях помаранчевий цвіт!
Боротись за волю мерщій піднімайся!
Щоб жила Вкраїна ще многая літ!
Нам не минути тяжкого двобою,
До сповіді, браття! Й за волю – до бою!
В борню переможну нас кличе НАБАТ!
Вкраїну руйнує ненависний кат!
Верніться сини! Повертайтеся доньки!
Не знайдете щастя в далеких світах!
Як згине Вкраїна в чужинських руках!
Не піддаваймося розчаруванню,
Бо це – рівносильно вмиранню.
Довіку будемо ми нездоланні,
Бо вся наша сила – у НАШІМ ЄДНАННІ!
Вставайте усі, в кого серце болить!
Вставайте усі, в кого в грудях щемить!
Бо втратим Вітчизну і землю батьків,
Й зневагу заслужим в майбутніх віків!
Піднімемо ввись Українськії стяги!
Згадаємо предків славетних звитяги!
Державу спасем, захистимо Україну!
І дітям своїм збережем Батьківщину!
Вставайте старі, молодії і діти!
Повстань же, увесь Український світ!
Боротись за волю мерщій піднімаймось,
Щоб жила Вкраїна ще многая ЛІТ!

Степане, чом тебе нема!
Вже другий збіг років десяток,
Як впав ненависний союз.
І як звільнилась Україна,
Від страшних братерських уз.
Вже діти виросли і внуки,
Та злая доля нас трима.
Від праці вже втяжіли руки,
А щастя й доленьки нема.
Де ж тих набралось лиходіїв?,
Яка народила їх мать?
Чи з пекла їх лихий насіяв,
Щоб нам від них отак страждать!
Ой, де ж, ви лицарі – синочки?!
Невже всі згинули в борні?
Ой, де ж ви, України дочки?,
Хто захистить нас в цій війні?!
Скажи, Степане, ой, Степане,
Степане, чом Тебе нема.
Коли наш світ кращий настане,
Бо сили ждати вже нема.
Будьте прокляті, лиходії!
Щезніть із матінки землі!
Що зруйнували наші мрії,
І життя наші молоді!
Ой, ти прийди, прийди, Степане!,
Спаси від лютих ворогів!
Тоді й життя краще настане,
Діждатись нам би тих років.
Встань, друже, брате, встань, Степане!
Не меркне слава від років.
Хай Твоє серце полум’яне,
Живе для нас повік віків!

Українці всіх країв, єднаймося!
Єднаймося, браття, в єдиній родині,
На жаль, ми не вдома, не в своїй країні,
Доля нас зла розкидала по світу,
Усюди багато вкраїнського цвіту.
Шануймося, браття, самі зі собою,
Будьмо народом, а не юрбою,
Живімо, як браття, не як вороги,
То й нас поважатимуть всі навкруги.
Скільки б не було у світі країн,
Всіх не об’їдеш, а дім в нас один!
Не кидайте дім в політичну негоду,
Вертайтесь назад творить нову погоду!
Вертайтеся, браття, з далеких світів!
Вас кличе Вкраїна, могили батьків!
Не залишаймо нерідному брату,
Рідную землю і батьківську хату!
У світі для нас є одна Батьківщина,
Це наша Земля, Україна, Родина.

Скажи, українцю...
Скажи, українцю, рідний мій брате?!
Як Матір – Вкраїну з біди визволяти?!
Хто на поругу не дасть Батьківщину?!
Чужинське ярмо допоможе нам скинуть?!
Хто стане на захист рідного краю?!
Хто захистить українські звичаї?!
Хто збереже нам дідівські могили?!
Хто нам поверне державную силу?!
Хто захистить нас та нашу свободу?
Хто не дасть осоромить козацького роду?
Нам Господом дана Вкраїнська Держава,
Оспівані в піснях свобода і слава.
В мирі й добрі заповідано жити,
Й самим від нещасть та біди боронитись.
Та ми на свободі не вміємо жити,
Й від ворогів себе захистити.
Кого ж нам покликать на захист Вітчизни,
Бо не довго вже до поминальної тризни.
Чи прийнятна буде нам духовная страта
В чеканні на милість «старшого брата»?
Як свободу свою покладем в домовину,
Бо нікому встати за Матір-Вкраїну.
Може, покличемо ляха чи турка?
Та чи вартою буде вичинки шкурка?
Нема нині хати ні збоку, ні скраю!
Як деспот підступний приходить до краю!
Вороги зазіхають на нашу свободу!
Та знайте усі! Ми – славетного роду!
Згадаємо предків козацькую славу!
Не дозволимо знищить
Вкраїнську Державу!

Свині
Ходить осінь по Вкраїні, листя опадає,
Як нема порядку вдома, то й щастя немає.
На подвір’ї корито стояло убоге,
Бо у нього наглі свині пхають морди й ноги.
Зжерли б навіть й то корито, ніколи не ситі,
Обнагліли, знахабніли, бо ніким не биті.
Нікому теє корито у них відібрати,
Та й нікого бідній неньці на поміч позвати.
Не діждеться допомоги ні в дочки, ні в сина,
Бо й вони у тім кориті зі свиньми по коліна.
Одні діти по світах щастя здобувають,
А ті, що продались злому, матір обдирають.
Може, внуки, як зростуть, тих свиней прогонять,
Може, діти повернуться й матір оборонять.
Заженуть тварюк до стаєнь, наведуть порядок,
Буде щастя в нашім домі, буде і достаток!

Голодомор
Над тілом дитини матір схилилась,
Тяжко й смертельно вона зажурилась.
Схоронити дитятко вже сили немає,
І в тузі сама над нею вмирає.
Убили його за збір колосків,
Голод забрав мільйони життів,
Так щастя несли на штиках
нам чужинці,
І тільки тому, що ми – українці.
Вшануймо, браття, українців,
Що стали жертвами катів!
Наслав нечистий нам злочинців,
Під маскою старших братів!
Вшануймо нашу рідну землю,
Сплюндровану червоним злом!
Вшануймо Матір-Україну,
Своєю любов’ю та добром!
Отче, прийми невинні жертви,
Голодом зморених життів.
Що не минули страшної Голгофи,
Життя дітей, батьків, й дідів.
Будьте прокляті, нелюди погані!
Нема від вас життя впродовж віків!
Нехай кров тих невинно убієнних,
Впаде на вас, дітей, і на батьків!

І
Коли відходив наш батько, ми з братом Богданом невідлучно були біля нього. Він лежав у комі весь тиждень, та в останню ніч йому ставало дедалі гірше, й він починав дуже стогнати. Витерпіти цей стогін було неможливо, і я, не знаючи, як полегшити його страждання, брав його за руку й молився над ним, а потім тримав свою руку у нього на чолі. Після того він переставав стогнати й лежав спокійно. Так минула та остання страшна ніч, потім мене змінював брат. Вдень батько відійшов.
Навіть, будучи в безпам’ятстві, батько все одно боровся зі смертю, він відчував нашу присутність і потребував нашої допомоги, і ми це також відчували й розуміли. Наш зв’язок був настільки сильним і близьким, що затьмарював страждання, які ми пробували розділити з ним.
В останню ніч всі близькі та родичі сиділи й молилися біля нього, згадували пройдене життя, а одна старенька сусідка сказала мені, що наш батько щасливий. «Який же він щасливий, – запитую я у них. – Він же лежить неживий». Одна бабуся стерла сльозу з очей та промовила: «Ого, чого би я хотіла, щоби померти такою смертю, як він, на руках у своїх дітей»…
Боюсь навіть подумати, скільки одиноких стареньких батьків позалишалися вдома самі, діти яких пороз’їжджались, хто куди, через об’єктивні та суб’єктивні причини, й рідко навідують старих, а то й зовсім роками не бувають вдома.
Страшною є доля покинутих батьків, які все своє життя віддали дітям.
Діти. І дорослі, і малі, згляньтеся над своїми батьками, не покидайте їх у самотності, залиште все і будьте з ними хоча би в останні хвилини їхнього життя, тому що ви собі потім цього ніколи не зможете пробачити.

Гордись синами, Україно!
(реквієм)
Гордись синами, Україно,
Що впали в визвольній борні!
За тебе, люба Батьківщино,
Поклали голови свої.
За щастя рідного народу,
Свободу й долю без оков.
Із покоління в покоління,
У війнах лили свою кров.
Це – Жовті Води, це Лисоня,
Це – Крути, Броди й Чорний Ліс.
Й ворожі сили людожерів,
Що нам нечистий їх заніс.
Боротись йшли сини і доньки,
Батьки й діди, малі й старі.
Всіх їх терновії віночки,
Лежать на Твоїм вівтарі.
Будьмо їх пам’яті достойні,
Щоб не піти у забуття.
Вкраїна наша тепер вільна,
Та злу не буде вороття!
Складаємо довічну шану,
Героям, павшим від катів.
Загоїмо болючу рану,
Що мучить нас впродовж віків.
Так будь щаслива, Україно!
І пам’ятай своїх синів,
Що здобували нам свободу
Ціною своїх життів!
Живи, Вкраїнськая Державо!
Твоїм героям – Слава! Слава!

Спасім Україну!
Спасім Україну! Спасім Батьківщину!
Спасім ненароджену нашу дитину!
Спасімо батьків, і пам’ять дідів!
Спасім від підступних та злих ворогів!
Що пращурам нашим у відповідь скажем?
Що внукам своїм про край наш розкажем?
Як виживатимуть наші нащадки?
В новім економічнім кріпацтві?
Господь дарував нам Державу – Вкраїну,
Омріяну волю й свою Батьківщину.
Землю святу щедро зрошену кров’ю,
Та батьківську ниву, плекану з любов’ю.
Спасім Україну! Спасім Батьківщину!
Спасаймо майбутнє своєї родини!
Як самі не здолаємо наші нестатки,
Нас зневажатимуть наші нащадки!

Смерть матері
/докір/
Матір старенька вмирала у домі,
Тиждень лежала в безтямі та комі.
Подумки в Господа смерті просила,
Бо губами своїми вже ледь ворушила.
Покинута всіма, зосталась сама,
В поважному віці, безпорадна, одна.
Мов пташки з гніздечка, розлетілись діти,
І нікому вже за старими глядіти.
Життя, немов сон, пропливло перед очима,
Ще зовсім недавно провела Максима.
Скільки винесла горя старенькая спина,
Поки підняла доньок та сина.
Смерть невмолима вже стука у двері,
Дожить би хоча до Святої вечері.
Збереться велика щаслива родина,
Завжди бажана Різдвяная днина.
Коханий прийшов, вже підходить хвилина,
Нема біля неї ні доньок, ні сина.

Смерть не страшна, лиш розлука єдина.
Де ж мої діти, де моя родина?
Сльози гіркії подушку змочили,
Витерти їх немає вже сили.
Чому ж вас нема в цю останню годину?!
Побачить би вас в цю останню хвилину!..
Може, довго жила б ще в родині старенька,
Якби туга не зморила одиноке серденько.
Питаю всіх внуків, доньок, та синів,
Скільки у нас ще таких матерів!?
Невже ми не можем знайти тую днину,
Щоб бути з батьками в останню годину?!
Не відчула б вона ті предсмертнії муки,
Коли б рідні діти тримали за руки…
На черзі чека нас ще одна тризна,
Гине Вкраїна – Матір-Вітчизна!!!
Блага допомоги від чужих їй людей,
Та тільки, на жаль, не від своїх дітей…

Підготувала
Іванна Яковенко, Чикаго