«І на оновленій землі
Врага не буде, супостата,
А буде син, і буде мати,
І будуть люде на землі...»
Тарас Шевченко

Не кожен народ може похвалитися таким поетом, який став пророком, співцем, борцем і символом нації. По ньому одному пізнається народ і його Батьківщина – Україна. Ми, українці, пишаємося нашим Кобзарем, який був поетом, драматургом, прозаїком, мислителем, істориком, фольклористом, художником. Та найбільший його Божий дар полягає в тому, що він був і назавжди залишиться вірним сином Матері-України. Пройдіть Україну вздовж і впоперек, і майже в кожній хаті – портрет Шевченка під вишиваним рушником. І не тільки в Україні, а по всьому світі, де тільки живуть українці – там і Кобзар з ними і на портреті, і у серці, як дух волі, правди, як символ української нації. Шевченко, бандура і вишита сорочка – це наша візитна карточка.

У неділю, 9-го березня, українське Чикаго відзначило 200-річний ювілей Тараса Шевченка. Ще ніколи так масово не приходили українці на це свято. Зал школи Шопена був заповнений вщерть.
Розпочалося свято виконанням усіма присутніми «Заповіту» Шевченка. Із вступним словом звернувся до всіх Голова УККА відділу Іллінойс Олесь Стрільчук.
Концертну програму розпочав Роман Сидорук піснею «Шлях до Тараса». Ведучими програми були Милана Семенюк та Андрій Глубиш. Театр «Істина» під керівництвом Леоніди Митничук підготував багато гарних декламацій, які були виконані на професійному рівні. Взагалі, концертна програма пройшла, як кажуть, на одному диханні, професійно, добре організовано, на високому духовному рівні; чорною ниточкою у неї вплелися події Майдану. І всюди з нами був наш Тарас! Всі присутні одержали великий заряд патріотичної енергії, збагатилися духовно, пережили разом тривожні і болісні хвилини. Цього разу наш Кобзар ніби відвідав Майдан у Києві, плакав разом з усім українським народом за Небесною Сотнею і за всіма, хто відійшов у Вічність, разом з тими, хто втратив близьких і рідних, плакав над долею України і закликав до боротьби.
Ансамбль бандуристок «Чар-зілля» виконав пісні на слова поета «Козацькі могили» і «На високій дуже кручі». Учні школи українознавства декламували вірші Шевченка. Чудово, як і завжди, співав хор СУМу ім. Павлушкова під керівництвом Володимира Поповича. «Було колись...», «Ой, нема, нема», «Ой, колись то...»
Андрій Глубиш і Милана Семенюк виконали вірші «Мамо, не плач» і «Пам’яті героїв». У кожного на очах бриніли сльози, коли хор СУМу виконав пісні «Пливе кача» і «Герої не вмирають», а на екрані пропливали кадри, коли в Києві, на Майдані, прощалися з Небесною Сотнею. Дитячий хор виконав пісню «Шевченкові слова». Михайлик Добрянський, учень школи українознавства при осередку СУМу ім. Вітовського, м. Палатайн, дуже гарно прочитав вірш Шевченка «Мені тринадцятий минало...»
Громадський хор на закінчення програми виконав «Заповіт» Кобзаря. Мимоволі в уяві постав пам’ятник Шевченкові на високій Тарасовій горі в Каневі, що потопає в квітучих вишневих садах. Ця гора стала символом єднання українців усього світу, а також усіх народів. Бо тисячі туристів приїжджають сюди віддати шану Великому Кобзареві. Згадався пам’ятник Шевченкові у Вашингтоні. Не забуваймо ніколи нашу національну святиню!
Концерт закінчився Національним гімном України, який виконали всі присутні в залі, разом з артистами.
Павло Бандрівський від імені УККА і всіх присутніх щиро подякував Володимирові Поповичу за чудово підготовану концертну програму. Думаю, що кожний з присутніх на концерті постановив собі – докласти всіх зусиль, щоб Україна була вільною, квітучою. Щоб був син, і була мати, і були люди на землі.