rss
08/14/2020
EN   UA

Молодiжне Перехрестя (Тисність на обкладинку)

#370

Ваша точка зору

Чого, на Вашу думку, найбільше бракує Україні для перемоги?
Грошей
Зброї
Ядерної зброї
Міжнародної підтримки
Совісті найвищого керівництва
Ваш варіант відповіді
Українське Чикаго \ І мертвим, і живим, і ненародженим…

«І мертвим, і живим, і ненародженим…» землякам своїм в Україні і не в Україні написав своє дружнєє посланіє у 1845 році Тарас Шевченко, в якому вилив великий жаль із цеберця свого серця, яке переповнилось сльозами від того, що люди: «Оглухли, не чують; кайданами міняються і правдою торгують. І господа зневажають. Орють лихо, лихом засівають». У зболених своїх рядках він нагадував нам, що в своїй хаті своя й правда, і сила, і воля і закликав: «Обніміться ж, брати мої, молю вас, благаю!»

  Title
  

200 років минуло з Дня народження українського літературного генія – Тараса Григоровича Шевченка, і як у дарунок для нього сьогодні ми почули послання нашого батька. Наш Пророк дочекався тієї днини, коли народ України піднявся з колін. У свій ювілей на все він з неба дивиться і чує, як кайдани розриваються, як воля гартується.
7 березня українська громада Чикаго, разом зі запрошеними гостями, зібралася в Українському Національному музеї на вшанування роковин Шевченка і відкриття Шевченкіани. Свято було величним і сумним, бо ніхто й не сподівався, що напередодні цієї події, на мольберті життя і великої боротьби українського народу за краще омріяне життя, змішається так багато червоної фарби крові і чорної фарби смерті.
Але коли у музейній світлиці радість зі журбою міцно обнялась, то і присутні зовсім по-іншому сприймали у цей вечір літературно-музичну композицію «Він був, як полум’я» з відеорепортажами подій Євромайдану. «Небесна Сотня» була в кожному серці, що знову переживало біль шевченкових слів, бо Герої не вмирають!
Серед плакатної шевченкіани, вишитих рушників, музейних збірок вирізнявся на стіні хрест і чорний рушник із викарбуваними іменами загиблих героїв, який власними руками зробила Катя Міщенко-Мицик.
Коли в повітрі поетичне слово мережилось із тужливою піснею, а звуки бандур додавали невимовного жалю, то в думках звучали слова: «Слава Батькові Тарасові! Слава нації! Слава героям!» І найніжніші, найтепліші слова вдячності виголошували також людям, які організували цей вечір.
Куратор музею та ведуча Марія Климчак, яка і сама заслуговує на слова великої подяки, краще знає, кому треба сказати щире дякую, а з її слів це – Ліна Митничук, Йосип Миколяш, Андрій Гречанюк, Людмила Краснюк, Мирослава Кука, Ірина Турчин, Леся Клімченко, Тетяна Кулинич, Уляна Сидор, Соломія Крунь, Анастасія Радюшина, Марта Каранець, Наталія Фігель, Олександр Хрипливий та особливу подяку слід ще й висловити о. Миколі Буряднику, який був на Євромайдані разом з о. Ярославом Мендюком, і який не лише так задушевно розповів про події в Україні, але і ще й передав для музею шолом командира 3 сотні Матвійціва Романа, який брав участь у боях на Грушевського 18 лютого 2014 року.
Українська діаспора, яка зібралась у музеї, також заслуговує на велику шану, бо всі оці високоповажні люди завжди мають у своїх серцях велику тугу за рідною землею і ведуть щоденну боротьбу за українську мову, за культуру, за націю. І лише Бог знає, яка свята любов у них до України, коли роз’єднує океан.
Думаю, що і всі працівники Українського Національного музею долучились до організації урочистого заходу, бо так було затишно, як у рідній домівці, де впродовж усього вечора господарі випромінювали світло української гостинності.
Мені чомусь пригадалось, те що колись читала, як Леся Українка у Колодяжному щороку готувалась до Шевченкових роковин, як діти розучували «Жалібний марш», написаний Лисенком на Лесині слова, «Садок вишневий коло хати», вчили напам’ять «Тополю», «Мені тринадцятий минало…», збирали рушники, плели вінки з житнього колосся та сухих квітів, як Леся просила художника Зозулю намалювати портрет Шевченка, а коли вже вечір починався, той ще й сама заходилася садовити гостей.
У всій цій ейфорії змішаних почуттів у музеї мою увагу привернула невеличка скульптура Шевченка, яка стояла на чорному роялі. Як з’ясувалося пізніше, це була робота Євгена Прокопіва, Заслуженого художника України, який вже довгий час живе в Чикаго.

Title  Title
  

 

  Title
  

Ще у 2002 році до нього звернулися представники Українського Консулату у Чикаго зі своїм задумом – зробити проект скульптурного зображення Шевченка, пам’ятник якому мав бути встановлений у Лінкольн-парку. Задум був чудовий, бо саме у цьому парку громади різних держав вже встановили пам’ятники своїм літературним геніям: Шекспіру, Андерсену…
Євген Прокопів у своїй роботі хотів відтворити європейський, аристократичний дух поета. Це йому вдалось, але, на превеликий жаль, влада міста Чикаго на той час не знайшла можливості втілити цей проект у життя.
Художник Прокопів є автором пам’ятника Йосифу Сліпому, який встановлений біля Собору св. Володимира та Ольги у Чикаго, а також його авторська робота розміщена на фризі при вході в Український Національний музей Чикаго. Окрім того, у понад 30 музеях світу зберігаються праці Євгена Прокопова.
Коли в Україні відзначали 175 річницю з Дня народження Т. Шевченка, то у Київському Державному музеї Тараса Шевченка у художника також замовили проект скульптури. Понад 150 пам’ятників Великому Пророкові є у світі, де поет стоїть на постаменті. Художник Прокопів задумав свій проект пам’ятника, де Шевченко в образі Прометея відірвався від землі. Він хотів втілити душу поета, яка летить над землею. Цю ідею йому навіяла поема «Сон». Оскільки це було ще у радянські часи, то автор вже тоді хотів показати знівечену землю, ніби звертаючись до людей: «Люди! Що ви зробили з рідною землею?»
Його скульптура, виготовлена з бронзи, заввишки три метри, тривалий час зберігалася в музеї Києва у ніші між першим і другим поверхом.
Можливо, то так символічно відбулося, що 7 березня у Києві було відкриття Державного музею Тараса Шевченка після реставрації. Скульптуру Євгена Прокопіва винесли на фасад будинку музею. Душа Шевченка, втілена у скульптурі, з’єдналася з народом і «Небесною Сотнею» та й промовляє до людей: «Ось де наша Слава! Слава України!»
Будемо вірити, що колись і ми у Чикаго будемо мати пам’ятник Тарасові Шевченку. На це ще більше наштовхнули роздуми, коли продовжувались святкування роковин Шевченка у Центрі Чикаго, де всі бажаючі читали твори Шевченка різними мовами, а організатори виготовляли плакати зі зображенням Шевченка. Думаю, що наш Славний Батько заслужив на пам’ятник, перед яким ми би стояли у християнському поклоні і чули б його слова: «…що ми одної матері діти, що всі ми – слов’яни. Серце болить, розказувать треба: нехай бачать сини і внуки, що батьки їх помилялися. Нехай братаються знову зі своїми ворогами. Нехай житом-пшеницею, як золотом, покрита, не розмежованою останеться навіки од моря і до моря – слов’янська земля». Щоб ми всі Тарасові слова так, як і посланіє, почули та й мертвим, і живим, і ненародженим передали.

200 років з Дня народження Великого Кобзаря

Поклін тобі, Тарасе, Великий наш Пророче!

 

Реклама

© 2006-2011 "Час i Подiї". All Rights Reserved | Chicago Web Design - www.4everstudio.com