Є таки Божа воля на цій благословенній українській землі! Як інакше можна оцінити той факт, що святкування 200-річчя Тараса Шевченка відбулося без участі вже колишнього президента України. Без будь-якого офіціозу. Без вінків, які падають. Зате з неймовірним всенародним піднесенням. Люди йшли до Чернечої гори, на якій похований Кобзар, безперервним потоком. Вшанувати Тараса приїхали не лише українці, але й поляки, американці, канадці та навіть росіяни.

	Вшанувати поета йшли і старі, і малі

Офіційно
Попри те, що новий уряд скасував проведення урочистостей з нагоди 200-ліття Тараса Шевченка, могилу поета у такий день не могли не відвідати офіційні особи. У Канів приїхали міністр культури України Євген Нищук, нардепи В’ячеслав Кириленко та Леонід Даценко, голова Черкаської обласної ради Валентина Коваленко. На цьому офіціоз і завершився.
Натомість кожен, хто прийшов на могилу, міг виступити із своїм словом. Люди приходили і йшли. Від ранку до заходу сонця. Приходили зі своїми священнослужителями, читали спільно молитву. Приходили цілими хорами і співали Тарасові пісні. Кажуть, під час одного із таких молебнів над могилою Тараса пролетів журавлиний ключ.
Йшли старенькі бабусі із паличками, котрим допомагали внуки. У візочках молоді татусі та матусі везли зовсім маленьких діточок. І так – на саму Чернечу гору.
Приходили втомлені майданівці, від яких ще досі пахне димом і революцією. Приходили, молилися на могилі. Мовчки стояли і йшли. Потім стояли на площі перед могилою і довго-довго дивилися на Дніпро. Десь там, у піднебессі на них дивилися їхні друзі. Мужні воїни із «Небесної сотні»…
Вони виконали головну заповідь Тараса: «Поховайте і вставайте!». Втім, кожен розуміє, що головний бій – ще попереду.

Митці – з Шевченком
Під час святкових днів у виставкових залах музею Тараса Шевченка кожен міг побачити унікальні експонати із фондів музею. Тим часом українські митці організували виставку, присвячену 200-літтю поета, у галереї «Червоне і чорне».
На Майдані художники напередодні святкування ювілею Тараса провели пленер. Усі роботи згодом кожен міг побачити біля музею Тараса Шевченка.
Скільки б колишня влада не намагалася знівелювати значимість Шевченка для українців, вкласти його у рамки офіціозу, він все одно вийшов до народу. У картинах, у молитві кожного прочанина, у пісні, у журавлиному «курли»…

Дорога до Тараса
У такий день не можна сидіти вдома. У такий день я залишила Львів левам, які надійно його охороняють, і рушила до Канева. Сісти на автобус із Києва до Канева виявилося складною справою. Довелося буквально втискатися в автобус. Люди їхали, стояли майже на одній нозі і… читали Шевченка.
Дорогою видивляли весну села, якими колись, імовірно, ходив Тарас. Багато сіл шокували своїми хатами-руїнами, розламаними парканами. Так, ніби якесь безчасів’я пронеслося над людськими оселями.
Сам Канів справляв неоднозначне враження. Один Канів – для туристів. Чистий, охайний. Із багатоповерхівками та відкритою ще за Ющенка «Тарасовою алеєю». Із синьо-блакитними стягами та потужним комплексом на Чернечій горі. А є інший Канів. Із будинками-халупами, із купою сміття на набережній, яке місцева влада чомусь так і не додумалась прибрати бодай на час святкування.
Втім, усі ці негативні враження розвіялись від усвідомлення, що Тарас продовжує жити у нашій пам’яті. Від усвідомлення, що люди подолали тисячі кілометрів, аби вклонитися Тарасу. Від почутого мимоволі привітання, яким маленький канівчанин вітався із рідними: «Слава Україні!». Від Шевченкових слів, які чиясь неслухняна рука вивела на стінах будинку.
Хіба Шевченкове слово не живе? Хіба воно не живе віднедавна у кожному з нас? Тарас – живий. Бо герої – не вмирають…

	Хатина, у якій мешкав І. Ядловський

Могила Івана Ядловського, який майже півстоліття доглядав могилу поета	Заповідь, викарбувана на могилі поета			Синьо-жовті стяги майоріли повсюди...

До Тараса із паличкою, зате із національним стягом	Дорогою до хатини та могили Івана Ядловського	Сучасні козарлюги також прийшли вклонитися Тарасу