rss
10/18/2019
EN   UA

Молодiжне Перехрестя (Тисність на обкладинку)

#362

Ваша точка зору

Чого, на Вашу думку, найбільше бракує Україні для перемоги?
Грошей
Зброї
Ядерної зброї
Міжнародної підтримки
Совісті найвищого керівництва
Ваш варіант відповіді
Культура \ Літературна сторінка \ Одна з місцевих каріатид…
Батькові
На північному схилі літа
небо з вишитими краями.
Там жили мої баба з дідом
і не знали, що – росіяни.
Світ був рідним, зручним, іжорським –
весь в афинах і журавлині.
Час неспішно мололи жорна,
засипали в мішки і скрині...
По іжорцях лишився прочерк.
По історії – чорні діри.
Тільки іноді блиснуть очі,
наче лезо сокири, –
ті – холодні, спадкові, сині
(хай їх вічно Господь пасе!),
коли їх зненацька зупинять
імена річок і озер.

    ***
А Львів – мій дім. І майстерня – Львів.
Пастка моя. Омана.
Столиця блазнів і королів,
пліток і політиканів.

Як він, заплутаний мій маршрут:
без ладу іду і плану.
Побачите лавочку – знайте: тут
вірші писала Лана.

    ***
Життя зачепилось за вутлий затишок
серед екскурсій, легенд, світлин.
Тепер мене будить годинник з Ратуші
щоп’ятнадцять хвилин.

Тепер мене стиснуто краєвидами
дахів і дротів. А якщо глобально –
живу по сусідству з каріатидами
і голубами.

Курсують хмаринки, немов аеробуси,
балкон прогинається під дощем,
а п’єц сумлінно жере рукописи
і вимагає ще.

    ***
коли астрономи
нарешті припинять нехтувати
малими величинами
а політики
пересічними людьми
зникнуть похибки
в упорядкованому світі
всі зірки посядуть
передбачувані місця
і зникне ризик
помилитись галактикою
або не вцілити в серце
16.02.2014

    ***
бездоріжжям
наосліп
намацуючи секунди
знайти і зупинити
мить
обережно
час заміновано
10.02.2014

    ***
Сучасність перебори.
Вже чути, як час рипить.
Прокурені львівські двори
виборсуються з підворіть.

Шукає богів Парнас,
та всі на одне лице…
А той, що мене не спас,
нікого вже не спасе.
Тож випиймо мить до дна
за світ, що богам набрид!
Бо що я? Лише одна
з місцевих каріатид.

    ***
По вулиці Дудаєва
прогулюється лютий,
студенти повертаються
усталеним маршрутом.
Далеко до Ічкерії,
далеко до Росії.
По різних кафетеріях
розходяться месії.
На вулиці Дудаєва
будинки, як фортеці.
За віденською кавою
сидить інтелігенція.
Тут – Каїни, там – Авелі
сидять і розмовляють.
На вулиці Дудаєва
поки що не стріляють.

    ***
Ночі минають. Мине і ця.
Жевріє ранок.
Речі знаходять свої місця
і завмирають.

Світло не знає, що робить тьма.
Тіні принишкли.
Штори розсунеш – а там зима
бавиться в сніжки…
2003

    ***
Тим, що перетинають межі,
нарешті Всесвіт заболить.
Нікому простір не належить.
Нікому не належить мить.

Постане Вавилонська вежа
перед здолавшими Парнас,
бо тільки відстані належать
тим, що перетинають час.
1995

    ***
На землі спасіння не буває.
На землі перемагає втома.
Янголи збираються у зграї.
Янголи вертаються додому.
Коло замикається останнє...

– Діду, – хлопчик запитає, – що то?
– Янголи то. Ви-и-исоко літають.
Мабуть, буде ясною погода.

Пам’яті Євгена Запеки
    1
Весна забарилася десь на Знесінні.
Ти все чекав і чекав, і у тебе
очі були такі сині-сині,
ніби крізь дах уже бачили небо,

наче назустріч вже вічність летіла –
мрією? спогадом? ангелом? птахом?
Наче душа, не обтяжена тілом,
вже мандрувала Чумацьким шляхом.

    2
Двадцать первое. Ночь. Понедельник.
Анна Ахматова

А для тебе – початок вічності.
Небо – ніби плита бетонна.
З перехрестя даремно кличе
той трамвай, що возив додому.

Не озвешся уже. Мовчатимеш.
По той бік суєти і болю
ти лежиш, як хотів, – на Личакові,
в пагорбі долі.
І прописка твоя не зміниться –
у майбутньому крізь минуле,
бо твоєї долоні лінії –
лиш проекція львівських вулиць.

Слово
Що йому заманулося?
Із колекцій приватних
слово втекло на вулиці
і пішло старцювати.

Справжнє було, не липа,
хоч засиджене мухами.
Воно просило не хліба –
щоби його послухали.

Села й міста обходило,
скрізь стояло під вікнами.
Хліба дали б – не шкода, а
слухать, звиняйте, ніколи.

З матюками і жуйками
досі десь ділить мову.
Як йому там бомжується –
між Луганськом і Львовом?

    ***
Самотньо, осінньо, сумно.
Всі мандрують Європами.
Стара театральна тумба
стоїть, наче їй пороблено,

така, як Пізанська вежа,
або зсутулена нація.
Годинник з ратуші бреше.
І Бог – остання інстанція.
 
Аговте, західні й східні!
Як вам ведеться у виріях?
До зустрічі, мої рідні –
не знаю, в якому вимірі.

    ***
Революційна лавина мітингів.
Країни виросли з одностроїв.
Нині закохуються в політиків,
як за совєтів – у кіногероїв.

В кишені доби верещить мобільник.
Звуку додай – на зв’язку майбутнє.
Місце месії наразі вільне.
Всі присутні.

    ***
Перерви-но рекламу, радіо,
покрути мізками залізними,
привітай країну зі зрадою
якоюсь гарною піснею –

не розчулено-емігрантською,
не коректно-інтелігентною,
а найкраще – повстанською
отою «Лента за лентою».

Сину
Час приходив інкогніто,
заглядав через тин.
Жили по сусідству гномики –
завбільшки такі, як ти.
Вони любили порядок:
складали в сарай роки,
вирощували на грядках
кольорові казки.
Небо було, як вишите.
Зорі ходили в гості,
їли вареники з вишнями
у віртуальному просторі.
Всім вистачало місця.
Спав під вербою сон.
Гойдався на гілці місяць –
справжній, немов лимон.
Тоді, щоб не бути жартом,
час узяв сірника
і підпалив петарду.
І жбурнув за паркан.
    ***
Україна гуде, як Хортиця,
міріадами своїх кав’ярень.
Світ мене споживає порціями,
як морозиво в «Кастелярі».
Споживає собі, не давиться,
розкладає на магній-кальцій.
Не спіймають мене обставини:
я – повітря, пройду крізь пальці.
Поза межами і кордонами
позбираю себе – і знову
повернуся – разом із Полтвою –
в береги твої рідні, Львове.
2000

    ***
Ходім майбутнє зустрічать,
де за новітніми палацами
росте самотня алича
ліворуч від цивілізації.

Ходім! Сучасність тут така,
що, навіть планом користуючись,
воно напевно заблука
у наших вулицях покручених.

Ходім же! Біля аличі
себе з добою ототожнимо.
Здамо майбутньому ключі,
як переможцю – переможені.
1999

    ***
По небу тиняється сонце голе
білим піерквадратом.
Голодне майбутнє іде зі школи.
Треба його годувати.
Майбутнє крокує стареньким містом
– само по собі сюжет.
Портфель із минулим на плечі тисне
підручниковим mg
Заходить, швиденько портфель скидає
ще в коридорі.
– Оцінки маєш якісь?
– Та маю...
Двійку. З історії.

    ***
День мемуари пише
десь на горищі.
Кішка ганяє тишу
з-під шафи – під ліжко.

Час з долоні – в долоню,
ніби кінець – початок.
Поодинці холонуть
Кава – моя і чай – твій.
3.01.2014
    
    ***
День франтить у капелюсі з крисами,
щойно пофарбованими в синє.
Пахне Кримом – тобто, кипарисами,
потом і розпеченим камінням.

Все, крім моря, є. Старими сходами
лізе і відсапується відстань.
В просторі з частковими вигодами
групами тушкуються туристи.

Тіні заховались під балконами,
марять антарктичними льодами.
Ходить спека вулицями сонними
і під капелюхи заглядає.

Олександру Гріну
Понеділок. Зима. Світанок.
Панацея від панацей.
Розкажіть мені, прошу пана,
добру казку з хорошим кінцем.

Проковтну її, як пігулку.
Пригадаю знайомі сни.
Ми з Вами зі сусідніх вулиць.
Ми з Вами зі сусідніх дитинств –

провінційних, в’ятських, повільних,
звідки висмикнуло життя.
От і досі біжу по хвилях
без надії на вороття.

Ми із Вами з одної втечі
з хитрих правил чужої гри.
Тож накиньте мені на плечі
тінь від тіні своїх вітрил.
2001

    ***

На проспекті торгують мангами,
метушаться з торбами дні.
Крізь дахи проростають ангели
кам’яні.
Їх одразу малює білими
сніг.
Їм до неба – змахнути крилами,
коли місто втече з-під ніг.

Майдан у віршах

Води господніх русел

 

Реклама

© 2006-2011 "Час i Подiї". All Rights Reserved | Chicago Web Design - www.4everstudio.com