rss
08/17/2019
EN   UA

Молодiжне Перехрестя (Тисність на обкладинку)

#358

Ваша точка зору

Чого, на Вашу думку, найбільше бракує Україні для перемоги?
Грошей
Зброї
Ядерної зброї
Міжнародної підтримки
Совісті найвищого керівництва
Ваш варіант відповіді
Полiтика \ Аналітика \ Потрібен месник

Цікавим під оглядом теми Олімпійських ігор у Сочі є, мабуть, пристрасне ставлення інших країн-учасників до Росії. Без сумніву, є різні політичні міркування, дипломатія, концепції товариської поведінки і чесної гри, але суть народних почуттів все ж таки проявляється. Це правда, що всі мають бажання перемогти Америку, бо вона найбагатша і найпотужніша країна у світі, але при цьому, маючи особистий вибір та оминаючи національні чи родинні сентименти, ті, які хочуть перебороти Америку, бажали би жити в Америці. Натомість, ставлення до Росії трохи інакше. Всі мають бажання перемогти Росію, але, насамперед, тому, що велика частина народів-учасників на розумовому та емоційному рівні її не люблять. А жити там – то, взагалі, забудьте!

Я це дуже добре побачив, зокрема, коли переглянув газету у середу зранку, 19 лютого. Зверніть увагу на список восьми країн-фіналістів за Олімпійський кубок з хокею: Швеція, ЗСА, Канада, Фінляндія, Росія, Чеська Республіка, Словенія і Латвія. Фінляндія, Чеська Республіка і Латвія були у певний час своєї історії жертвами імперіалізму та окуповані Росією. Словенія спізнала російський імперіалізм, перебуваючи майже 50 років під чоботом комуніста Тіта та його Югославії. Швеція зазнала воєнної поразки від російських військ, а також чимало тривоги, коли російська чи совєтська імперія поширювалася. Залишилися США і Канада, які також не люблять Росію, але геостратегічна політика колись (та, мабуть, і тепер!) вказувала Росії догоджати. Змагання з хокею тієї середи між Росією та Фінляндією закінчилося великою для всіх перемогою Фінляндії і великою завзятістю з боку фінів. Вони немов відплачували за історію. З ними радів цілий світ, бо своєю перемогою фіни елімінували Росію від можливостей здобуття медалі.
Чому пишу про Росію. Бо стільки, скільки Росія буде хижаком, Україна буде під загрозою. Росія спровокувала Майдан, що є фактично нічим іншим, ніж продовженням національно-визвольної боротьби нашого народу. Сьогодні Росія підпільно є активною в антимайданівських процесах, включно з побиттям, а також і вбивствами мирних протестувальників. Янукович є її сатрапом, якому, правда, дозволили керувати своєю власною особистою фінансовою імперією. Він – парія, на руках якого багато людської крові, одначе він, як кожен злочинець на кшталт Путіна, грає роль, нібито у нього є людська гідність.
Ті, включно з американськими та європейськими урядовими чинниками, котрі кажуть про переговори з Януковичем, чи формування спільного уряду, чи навіть спільне обговорення конституційних змін – це люди доброї волі, які бачать подібне у Росії чи її сатрапів. На жаль, шлях до пекла часто вистелений добрими намірами. У Путіна один намір – зберегти Україну, як колонію, у своїй орбіті впливу. У Януковича – зберегти владу для подальшого власного збагачення. Обставини сьогодні дуже важкі, правда, але вони будуть ще складнішими після завершення Олімпійських змагань у Сочі. Путін тоді зверне повністю свою увагу на Україну.
Поведінка Януковича впродовж Майдану недвозначна. Він відповідає за побиття в ніч з 30 листопада на 1 грудня, за насильне намагання розігнати Майдан, за «Беркут», за «тітушків», за побиття активістів, за їхню смерть від побиття і від куль, а впродовж останніх днів – за смерть від підпалу.
Сьогодні тільки одна розв’язка – Україна без Януковича. Всі сили треба скерувати у це русло. Добровільно він не відступить. Є ще надія на санкції. США впровадили тільки провізорські і то не проти родини Януковича. Здебільшого, США, її конгрес та Білий дім виступили риторично на підтримку українського народу. На жаль, виявилося, що шлях від риторики до діла дуже повільний. Європа зробила у цьому питанні ще менше. У тому, мабуть, і полягає причина зухвалої поведінки Януковича.
Одначе, треба пам’ятати, що сьогоднішні події є історичними не для Америки чи Європи. Вони можуть бути ключовими тільки для нас – українців та нашої історії. Учасники Майдану вже заслужили на звання героїв, одначе, як часто відбувалося у нашій історії, у кінцевому результаті Майдан може бути ще однією героїчною, але одночасно трагічною подією у нашій історії.
Тому треба звернути всю увагу не на вулиці Грушевського, Інститутську, чи навіть Хрещатик. Увагу і народну силу треба скерувати на Банкову. Міжнародне товариство повинно розпочати процес міжнародного судочинства – кримінальної розправи над злочинцем проти людства Віктором Януковичем. Для цього треба ініціювати подання від держав, які керуються цивілізованими демократичними нормами служіння та шанування народу і верховенства права. Це можуть зробити США, країни Європи, навіть Канада.
Майдан повинен подбати, щоби злочинець став перед міжнародним трибуналом. Найкращий варіант, щоб Януковича живим винесли з його кабінету і передали під Міжнародний суд. Міжнародний, а не народний, бо ніхто не повинен бути суддею у своїй власній справі. Український народ повинен скласти акт обвинувачення та бути обвинувальною стороною. А відтак, мабуть і буде потрібен месник.

Аскольд Лозинський

Українська революція: шанси на здійснення

Вибори Президента України-2014 стартували

Назустріч…#2019-33 (08/15/2019)

 

Реклама

© 2006-2011 "Час i Подiї". All Rights Reserved | Chicago Web Design - www.4everstudio.com