rss
05/23/2024
EN   UA

Молодiжне Перехрестя (Тисність на обкладинку)

#370

Ваша точка зору

Чого, на Вашу думку, найбільше бракує Україні для перемоги?
Грошей
Зброї
Ядерної зброї
Міжнародної підтримки
Совісті найвищого керівництва
Ваш варіант відповіді
Полiтика \ Кривавий день пам’яті – 20 лютого 2014 року

Від редакції:
18-19 січня 2014 р. режим нелюда і ката України Януковича влаштував криваву бійню в урядовому кварталі Києва. 19-го розпочав штурм Майдану. На його захист стали рядові майданівці, їхні сотні. Одного зі сотників ми знаємо: 26-річний Володимир Парасюк, який переломив хід революції. У супроводі своїх побратимів зумів прорватися 21січня на сцену, де лідери-політики розпочали були нудно доповідати про мирну угоду з тим самим катом. Угоду, згідно з якою ми мали б терпіти Януковича ще 8 місяців, а потім його участь у виборах. Володимир, звертаючись до політиків, висловив волю Майдану: «До завтра, 10 годин ранку, Янукович має піти. Інакше, клянуся, йдемо на штурм»...
Це було заявлено так, що того вечора Янукович втік і зник у невідомому напрямку.
Але яку ціну крові, поту, пекельної праці чорноробів революції, зрештою, людських життів заплатили за цю втечу! Вони – герої Небесної Сотні, а ще – сотні покалічених, що лежать у лікарнях, сотні вцілілих героїв та тисячі простих безіменних учасників революції, які стояли на Майдані та допомагали чим і як могли, дали можливість лідерам опозиції ввійти у Верховну Раду... переможцями.
Подаємо замальовки однієї із цих чорноробів, як виглядав перетворений в згарище Майдан 20 лютого... Після бою. Але снайпери ще в цей день «брали на мушку» майданівців. Від кулі натренованого снайпера в цей день загинув 17-річний хлопчина з Тернопільщини, який вперше приїхав на Майдан і пробув там лише годину... Останню годину свого життя. В цей день вбили на Майдані ще 13 наших людей. Ще до втечі Кат України, ненажерливий збоченець, оголосив 20 лютого Днем Пам’яті...

Title  Title
  
Title  Title
  



  Title
  

На Майдані – вкрай стомлені люди.
 Перший чоловік, кому наливала чай, з повністю почорнілим обличчям від кіптяви та горя.
...Бачу поповнення у жахливому міні-музеї біля входу до Майдану: набої до автомата Калашникова, загострені «їжачки», начинені цвяхами гранати, купа гільз – все сьогоднішнє. Все це – для нас.
...Руки людей, що розбирають склянки з чаєм та кавою, теж у кіптяві та мозолях. Руки роботяг, а не вбивць.
...Парочка біля одного з наметів вуркотить. Самі в натовпі, тільки каски заважають.
...Люди йдуть і їдуть, приносять воду та ліки, допомагають у медпунктах, розносять їжу. Багато людей! Грає трубач. Він грає щоденно для всіх. Нас багато. І це всіх підбадьорює.
...Всі йдемо працювати на барикаду – збираємо каміння, бите скло, сміття. Вночі там стояв «Беркут»! А тепер – безліч вервечок: із рук в руки передають бруківку. Знаходжу кулю та гільзу. А ще – чеку від гранати.
...Рухаємося на Грушевського. Там – незвична тиша. Пітьма. Тільки в глибині Маріїнського парку якісь загадкові вогники: евакуація?
...Колишній афганець зі сцени: «Стою тут разом зі своїми синами. Молюся двічі. Щоб їх не вбили, і щоб вони самі не вбивали».
... Жіночка роздає гарячі пиріжки. Домашні. Спочатку відмовилася, а потім згадала: не їла ще зранку. Смачно? Здається, що так. Тільки сьогодні протягом дня – з присмаком болю та крові.
...Стріляють. Несуть пораненого? Вбитого? Знову снайпер?!
... Майдан у напрузі, чекає звістку з Верховної Ради. Екран вже працює. А от зі звуком ще не все гаразд. Начебто, домовилися відкликати силовиків. Добре. Та що буде завтра? Невідомо. Зрозуміло: цей народ уже не зламати. Не залякати. І ніколи не перемогти.
А завтра приїдемо сюди знову. Як на роботу. З вірою і вдячністю тим, хто живе тут всю ніч. І дякувати Богові – вижив...

P. S. Сестра Вікторії Оксана, що була в цей день з нею, пересилаючи ці нотатки, дописала: «Так не хочеться вірити. Вчора, коли Вікуля розносила чай, випадково спіткнулась з двома термосами і різко впала. До неї з окриками підбігли люди, подумали, що снайпер застрелив... Все це не вкладається в голові... Допоможи нам, Господи!»

P. S. 2. А це Майдан у сприйняті Оксани Корсун, Київ:
«Наш Майдан – це вже не просто площа. Це місце, де майже три місяці були відкриті портали космічної енергії. Енергія вищих сил, енергія справжнього духовного відродження йшла потоком з Космосу до нашого Майдану. Це був потік, який відчував кожен, хто був там. Це місце, яке виходило за рамки простору й часу. Там були душі всіх, хто загинув за свободу України… До них приєдналися душі нашої Небесної Сотні – героїв, що загинули в ці дні на Майдані. Вічна їм пам`ять. Там була справжня світла Божественна енергія, що допомогла нам перемогти».

 

Title
    Title 
      
 
Title Title
  
Title
    Title
     

Фото Радіо «Свобода»

Майдан, частина друга. Битва з олігархами

Бій «диванних сотень». Психологія мас в українсько-російських стосунках

 

Реклама

© 2006-2011 "Час i Подiї". All Rights Reserved | Chicago Web Design - Dropshipping suppliers