rss
08/21/2019
EN   UA

Молодiжне Перехрестя (Тисність на обкладинку)

#358

Ваша точка зору

Чого, на Вашу думку, найбільше бракує Україні для перемоги?
Грошей
Зброї
Ядерної зброї
Міжнародної підтримки
Совісті найвищого керівництва
Ваш варіант відповіді
Полiтика \ Аналітика \ Українська революція: шанси на здійснення

Коли суспільні емоції розгортаються, людей тягне на патетику. Звучать перебільшені оцінки, не шкодують компліментів своїм, гострої критики для противників та нищівних висловів для ворогів. Суспільно-політичним явищам також щедро дарують гучні назви.

Те, що відбулося в Україні останнім тижнем, багато хто називає українською революцією з додатковими визначеннями – політичною, національною, визвольною тощо.
У період всезагальної ейфорії від успіхів хочеться радіти і великодушно роздавати високі та завищені оцінки.
Найважче думати й аналізувати саме у цей період. Але потрібно, щоб не втратити орієнтири у тому вирі подій, що ураганно захопив простори України.
Спробую це зробити і закликаю до того і читачів.

  Title
  

Що відбулося?
Відбулося найголовніше – усунено від влади політика, який надмірні президентські повноваження (які були і у Кучми, і в Ющенка в перший рік його президентства) використав набагато більш егоїстично та антидемократично, ніж його попередники, вибудував в країні кримінальну диктатуру, підім’яв під себе законодавчу, судову і само собою виконавчу влади, вщент зруйнувавши систему стримувань і противаг, яка була в державі до нього (хоча й у недолугому стані).
Янукович пройшов по фатально визначеній траєкторії будь-якого диктатора – чим більше він підминав під себе людей, майно і фінансові потоки, тим більшу ненависть викликав до себе, навіть і серед тих, хто вважався його соратниками.
Вулкан ненависті розгорався, але вибуху могло і не бути. Чому ж він стався?

Чому це відбулося?
Протестний рух визрівав, як вулканна магма – спочатку значно підвищилася загальна температура суспільного невдоволення, а потім почали булькати локальні протести у вигляді мітингів, пікетувань чорнобильців, афганців, бюджетників, спроб штурму Верховної Ради тощо.
Намагання форсувати протестний рух у вигляді акцій «Вставай, Україно!» показали, що наявного рівня невдоволення замало для переходу у наступ, але воно, все ж таки, є і чимале.

 Title 
  

Навіть цинічного «кидка» суспільства з відмовою в останню хвилину від підписання Угоди з ЄС виявилося достатньо тільки для студентських протестів, які вже через короткий час помітно ослабли і надвечір перед 30-м листопада сходили на спад.
Але жорстоке побиття студентів «Беркутом» у ніч на 30-е листопада зробило те, чого не могли досягти всі три опозиційні партії та їхні лідери – воно вивело на Майдан півмільйона вкрай обурених киян.
Яким був головний мотив цього велелюдного першого віча? Політичний? Ні.
Головним мотивом була з нечуваною жорстокістю і безжалісністю зневажена людська гідність сотень тисяч українців, які вийшли на перше віче, і мільйонів по країні, які нікуди не йшли, але відчували те ж саме і повністю ототожнювали себе з протестним людським морем на Майдані та по містах України.
Гострий жаль за по-звірячому побитою беззахисною молоддю та замежове обурення змішалося в душах у своєрідний моральний «коктейль Молотова», і він запалив мільйони сердець на рішучий масовий протест.
Люди останні чотири роки терпіли сповзання до автократичних, а потім диктаторських форм правління Януковича, всевладність та знахабніння його режиму, силування бюджетників та побори з підприємців, зростання цін і тарифів, збідніння населення, жадібність чиновників та стрімке збагачення так званої «Сім’ї», перетворення її на найбільш владну і багату фінансово-політичну групу, безцеремонну фальсифікацію виборів, відкриту підготовку до узурпації влади на наступний термін.
Критикували, засуджували, стогнали, але все ще терпіли.
Від чого ж увірвався терпець 30 листопада?
Від того, що з беззахисною молоддю повелися, як зі скотиною, продемонструвавши в одній акції побиття цілий букет своїх підходів до народу: жорстокість, готовність придушити протест, навіть абсолютно мирний будь-якою ціною, безкарність, тупу силу, ігнорування будь-чиєї громадської думки, всевладність, бажання поставити на місце – у стійло – той народ, який вони вважали і відкрито називали біомасою.
А виявилося, що українці не біомаса, не скоти, вони не хочуть у стійло, вони є сукупністю людей з почуттям власної гідності, з демократичними умонастроями, які ні під яким соусом не проковтнуть намагання перетворити їх у рабів, що мають одне право – мовчки горбатитися за жалюгідні зарплати і мовчки доживати на ще більш принизливі пенсії.
Янукович і усі ті, хто віддавав та виконував у ту ніч жорстокі накази, цього не знали. У день першого віча вони мали шанс відкрити для себе свій народ, але той шанс проґавили, не второпавши, що ж вивело людей на вулиці.
Вони тоді побачили перший масовий прояв боротьби українського народу за власну гідність, але не зрозуміли його, недооцінили, зверхньо подумавши, що той півмільйонний протест є випадковим явищем, яке швидко вщухне і все повернеться на круги своя – влада продовжуватиме безчинствувати, а народ мовчатиме.
Але вони не усвідомили, що вулкан вже пробудився.

  Title
  

Чому так складно все продовжувалося?
Увесь період до подій на Грушевського йшло становлення Євромайдану, його структуризація, пошук оптимальних форматів його існування, взаємодії різних сил всередині нього та стосунків між Майданом та суспільством.
Пам’ятаємо період проголошення палких промов, пісенно-танцювальний період, фазу взаємопоборювання і подальшого притирання громадського та політичного спектру Майдану, виокремлення його стосовно автономних одиниць – Самооборони та її сотень, Автомайдану і, нарешті, «Правого сектора» як сукупності націоналістичних, патріотичних державницьких організацій.
Сутність складності полягала у тому, що Майдан повинен був або поступово стухнути під заколисування вождів опозиції та від чисельних промов сотень ораторів із народу, або ж перейти до більш активних дій.
Якісно нову форму Майдан отримав тоді, коли сформувалося та, перепрошую, «озвіріло» від словесних потоків на тлі бездіяльності його бойове крило.
Не вистачало тільки поштовху, але він не забарився.

Регіонали і комуністи – каталізатори Майдану?
Як не парадоксально це звучить, але це так. Саме безцеремонне прийняття диктаторських законів 16 січня з голосуванням руками і відвертими фальсифікаціями у підрахунках збурило Майдан найбільше і насамперед, його бойову частину, яка рушила пікетувати Верховну Раду, але була зупинена заслоном «Беркута» і ВВ на початку вулиці Грушевського.
Так виникла, зміцнилася, розширилася і примусила увесь світ говорити про себе найгарячіша точка Майдану – барикади на Грушевського.
Саме у цей період викрадення, катування Ігоря Луценка та Юрія Вербицького показали, що майданівцям протистоять не просто ідейні противники, а відкриті люті антиукраїнці, які замучили до смерті львів’янина Ю. Вербицького, лише почувши його українську мову і галицький акцент.
Саме тут знущання над роздягненим догола козаком М. Гаврилюком показали, що серед правоохоронців є чимало нелюдів, які також готові втоптати у сніг та багнюку людську гідність.
Саме тут перші трагічні жертви Майдану С. Нігоян, М. Жизнєвський змусили зрозуміти, що режим не зупиниться перед кров’ю, що силу здолає тільки більш рішуча і переконана сила, що протести переросли у бої, і все стало дуже серйозним.
Саме тут бойова частина Майдану, уособлена «Правим сектором» та подібними угрупуваннями й окремими бійцями, пройшла бойове хрещення, загартувалася і стала досвідченою військовою силою – наскільки це можливо за місяць бойових дій.

 Title 
  

Кров рікою
Бої на Грушевського та Інститутській показали, що жорстокість влади не змушує бійців Майдану стати на коліна, а викликає впертий опір. Рахунок смертей пішов на десятки, снайпери влади відкрито відстрілювали протестувальників, зокрема, і беззбройних. Гинули і правоохоронці, причому, є підозра, що їх, особливо на початку збройних протистоянь, могли відстрілювати і свої чи найняті стрільці для того, щоб показати – бачите, мовляв, і наші гинуть від куль майданівців.
Так почав формуватися реквіємний список людей, яких з трагічним революційним романтизмом назвали Небесною Сотнею і яких всенародно відспівували в Україні та за її межами.

Переговори, компроміси та безкомпромісність
Перемовини з владою, які вели всі три лідери опозиції за участі міжнародних посередників, привели їх до формули компромісу з владою, згідно з якою максимум, на що можна було сподіватися, це відставка Азарова та коаліційний, або ж «технічний» Уряд при збереженні президентської посади Януковичем, принаймні, до грудня 2014 року.
Навіть Олег Тягнибок, намагаючись уміститися в європейсько-американські рамки вимоги досягнути компромісу з владою, втратив свою радикальну риторику, став невпізнавано «білим і пухнастим».
Поки опозиція вела довгі перемовини, курсуючи човником між Януковичем, Верховною Радою і Майданом, бойова частина Майдану терпляче чекала, з останніх сил стримуючи ненависть і нетерпіння, жагу змести з лиця України кривавий режим, який цими днями без роздумів сотнями клав на землю поранених і вбитих українських патріотів. Бойова пружина терпіння «Правого сектора» та інших сотень Самооборони стиснулася до межі.
І тут відбулася кульмінаційна точка всього тримісячного протиборства Євромайдану та влади. Коли з трибуни Майдану лідери опозиції доповідали про підписання Угоди з Януковичем як про великий успіх, і майданівці почули, що Янукович залишається при владі до кінця року, бойова пружина різко розпрямилася.
Відсторонивши могутнього Кличка, до мікрофону рішуче підійшов сотник Володя й ультимативно сказав, як відрізав – даємо Януковичу час до ранку, а потім ідемо зі зброєю в атаку. Такого психологічного нокауту Кличко не отримував давно, не кажучи вже про інших лідерів опозиції.
На тлі цього невідомого молодого сотника знаменитий на увесь світ боксер і претендент на президентську посаду Віталій Кличко раптом здався бляклим угодовцем.
Звичайно, перемовини опозиції з владою були потрібні, міжнародне посередництво, особливо на останньому етапі за участі міністрів закордонних справ Німеччини, Польщі та Франції, корисне, кров литися перестала, але…
Але без ультиматуму бойових сил Майдану та їхньої рішучості вмерти, але зброєю змести режим Януковича, не відбулося б панічної втечі Януковича до Харкова, а його найближчого кола по всіх усюдах, та лавинного обвалу чиновно-депутатської піраміди цього режиму.
Треба чітко сказати, що головним фактором успіху Майдану була залізна воля та непримиренна рішучість українських патріотів, які готові були віддавати життя за Україну і позбавлення її від антиукраїнської кримінальної диктатури Януковича та його фінансово-політичної групи.
Це патріоти і бійці з «Правого сектора», Самооборони Майдану та подібно налаштовані люди з інших областей України, а також – поодинокі воїни, які не входили до якихось структур, але духом були єдиними з ними і стояли на смерть.

  Title
  

Чи стане зміна режиму українською революцією?
Янукович у бігах, фракція регіоналів сиплеться, втративши уже понад 80 нардепів, пройшли перші призначення, але дедалі більше тривожних сигналів, що нове керівництво в особі виконуючого обов’язки Президента України, Голови Верховної Ради України О. Турчинова та інших лідерів та діячів опозиції йде на надто великі компроміси з вчорашніми – Партією регіонів та компартійцями. Ті дають їм голоси, яких «Батьківщині», «Удару» та «Свободі» не вистачає, а що отримують за це?
Багатьма висловлюються побоювання, що взамін на голоси вчорашні отримують від нової влади гарантії безпеки та якісь обіцянки.
У четвер, 27 лютого, може оприлюднитися склад нового Уряду, і тоді багато що стане більш зрозумілим.
Хто очолить основні та інші міністерства? Які посади отримають активні майданівці?
І найголовніше – чи переросте зміна режиму в Українську революцію?
Адже регіонали, прийшовши до влади у 2010 році, також суцільно розставили по всіх посадах усіх своїх. Але жодної революції, окрім кримінальної, тоді не відбулося.
Революція – це стрибкоподібний крок суспільства до принципово нової якості політичної організації та принципів суспільного життя.
Чи відбудеться цей поступ до справедливості, демократичності, розвитку українства, добробуту, чи все закінчиться перерозподілом посад, зон впливу та контролем над грошовими потоками?
А ще ж потрібно виграти президентські вибори, що призначені на 25 травня цього року. А це – не просто. Регіонали розгромлені, але то не викреслює голосів мільйонів мешканців Південного Сходу України та Криму, які будуть віддані Сергієві Тігіпку як новому лідерові регіоналів.
А який урожай голосів збере кандидат від національно-патріотичної України, і хто це буде?
Питань багато, а відповіді будемо бачити.
Українська революція Україні потрібна. Але те, що нині відбувається, можна назвати лише її початком. Продовження має бути переконливим, інакше Ющенко-2 може втопити всі здобутки у болоті необов’язкових компромісів і повзучої зради.
Сподіваюся, цього не станеться. Революція повинна розпочатися і тривати до кінця – до перемоги українства, державності, демократії, справедливості, людської гідності і моралі, культурного розвитку, фінансово-економічної ефективності.
Це буде найкращим пам’ятником Небесній Сотні та всім, хто любить Україну та жагуче бажає їй добра і процвітання.

Вибори Президента України-2014 стартували

Потрібен месник

Назустріч…#2019-33 (08/15/2019)

 

Реклама

© 2006-2011 "Час i Подiї". All Rights Reserved | Chicago Web Design - www.4everstudio.com