Пані П'ятка відійшла від тих, які її знали і любили, в п'ятницю, 7 лютого ц. р. У понеділок, 10 лютого, отці з церкви св. Юра у Нью-Йорку відправили парастас при Cумівській стійці у похоронному заведенні Петра Яреми, а у вівторок відправили похорон у церкві св. Юра, а відтак поховали на цвинтарі Святого Духа у Гамтонбурзі. Пані П'ятка була похована у повному Сумівському однострою з різними нашивками відзначень. Вона закінчила 96-річну земну мандрівку.

Марія П'ятка прибула до Нью-Йорка з своїм чоловіком та двома доньками у 1962 з Франції, де залишилася одна донька. Поселилася вона на 10-й вулиці між авеню А і Б, сто кроків від будинку СУМ в Америці. Ця близькість до самого будинку осідку СУМ в Америці мабуть символізувала її життєву мандрівку. Здавалося б, кожну хвилину свого життя вона присвятила СУМ-ові не тільки в Америці, але по світі. Вона об'їздила цілий світ, включно в останніх 20 роках – і Україну. Була активною учасницею майже всіх Сумівських світових імпрез-злетів-здвигів-конгресів-пленумів. Не змогла побувати разом зі Сумівцями тільки у Римі в 1988 році, вона поїхала також зі Сумівською делегацією до Царгорода на зустріч з Патріархом Вселенської Православної Церкви. За її віддану та невтомну працю Світова Управа СУМ відзначила її найвищим ступенем «Суспільника». Була вона також формальним членом Сумівських керівних органів в Америці, а також – Нью-Йоркського Осередку СУМ ім. Генерала хорунжого Тараса Чупринки. Знали її Сумівці по всьому світі. Але навіть це все не змальовує образ Марії П'ятки як Сумівки.
У 1997 році організація «Меморіал» у Карелії з осідком у Петрозаводську, у Російській Федерації, після довгих досліджень встановила, що у мочарах Сандармоху лежать кістки – тлінні останки радянських в’язнів, які наприкінці жовтня – початку листопада 1937 року були транспортовані зі Соловецьких островів у мочарі Сандармоху і розстріляні. За чотири дні сталінський режим розстріляв у Сардармосі 1111 в'язнів, серед них – половина українців. Я відвідав Сандармох у ранніх 2000 роках. У списку розстріляних жертв такі відомі українські постаті, як Лесь Курбас, Микола Зеров, Антін Крушельницький, його сини та багато інших. Пані Марія П'ятка відвідала Сандармох також. Крім тих українських жертв, котрі я назвав, пані П'ятка побачила у списках ім'я – Микола Павлушков. Я не добачив. Микола Павлушков був головою революційного СУМ в Україні, був засуджений на Харківському процесі над СВУ-СУМ у 1930 році. До 1997 року знали тільки, що Павлyшков був засланий. Де і що сталось, ніхто не знав. Сумівцям про долю Павлyшкова сповістила пані Марія П'ятка.
Пані П'ятка певне й особливо слідкувала за ім'ям Павлушкова, бо жила СУМом. Вона була керівником бюро Крайової Управи СУМ тридцять років – від 1960-х до 1990-х років. За цей час головами КУСУМ в Америці були Михайло Фурда, який, до речі, її прийняв на роботу, Лев Футала, Євген Гановський, Мирослав Шмігель, Аскольд Лозинський та Оля Король. Голови Крайової Управи мінялися, але завжди залишалася пані П'ятка. Вона отримувала мінімальну платню, а ще з тієї мінімальної платні пані П'ятка змагалася з деякими меценатами, хто більше дасть на Сумівський проект. Вона відкривала бюро КУСУМ спершу на 10-й вулиці, опісля на 2-й авеню о 9-й годині ранку. Закривала о 9-й вечора. Так працювала шість днів у тижні. В неділю ходила до церкви на 10-у годину, бо там співала у церковному хорі, а опісля поспішала на Сумівські імпрези. Поміж тим навіть у церкві вона налагоджувала Сумівські справи, включно з невдячною функцією зібрання членських внесків чи пожертв на Сумівські проекти. Відмовити пані П'ятці мало хто відважувався. Правда, деякі втікали, але ненадовго.
З проголошенням української держави пані П'ятка стала частим відвідувачем України та учасником подій там, зокрема, церковних та Сумівських. Приїздили до неї також гості з усього світу, та вона їх гостила у себе в помешканні в Нью-Йорку. Дуже часто, коли комусь потрібен був притулок, пані П'ятка зголошувалась взяти до себе. Нікого це не дивувало, бо пані П'ятка належала, як і її муж, який відійшов так рано, в 1967 році, до того найкращого покоління українців, яке виростало між двома світовими війнами на землі, зрошеній кров’ю, і якому кінець другої війни приніс не завершення діяльності, а тільки новий спосіб боротьби. Але не всі члени того найкращого покоління були такими відданими, працьовитими, жертвенними та гостинними, як була пані Марія П'ятка.
Пані П'ятка відійшла, але вона залишились у наших думках та серцях. Ті Сумівці, котрі є сьогодні у Небі і там працюють, будуть мати велику поміч. Одначе, вони змусять заплати членські внески. Гартуйсь, пані Маріє П'ятка.

Аскольд Лозинський
Голова КУ СУМ 1980-89