Більшість громадян України недоїдають. 39 мільйонів українців щорічно споживають менше, ніж потрібно, молока, 35 мільйонів – м’яса і фруктів; 26 мільйонів – риби і цукру; 16 мільйонів – хліба і 43 мільйони – овочів.

У зв’язку з подіями на Євромайдані наші аграрні чиновники дедалі більше почали «турбуватися» про продовольчу безпеку, насамперед, після захоплення приміщення Мінагрополітики, до якої додали термінову виплату дотацій сільськогосподарським товаровиробникам, селекційну роботу у тваринництві, темпи експорту зерна тощо. Про дотації відомо – роками не платять фермерам (одержують не більше, ніж 10% фермерів), для тих, хто одержує, «відкати» досягають 30-50%, а тут прорвало. Але Міністерство стоїть на сторожі своєї рідної держави. За словами в. о. міністра аграрної політики Миколи Присяжнюка, продовольча безпека країни під контролем. Можемо спокійно спати.
Цікаво, що продовольчою безпекою переймаються всі, хто готовий експортувати всю без винятку сільськогосподарську продукцію (не вистачає поки що потужностей). Наприклад, нещодавно утворена замість збанкрутілої ДАК «Хліб України» Державна продовольчо-зернова корпорація України (ДПЗКУ) разом зі своїм супутником «Хліб Інвестбуд», які ж з першого року свого існування потіснили зернотрейдерів зі стажем і стали лідерами зернового експорту, мають також аналогічну мету – гарантування продовольчої безпеки України, але з розвитком експортного потенціалу вітчизняного АПК. Тому і Мінагрополітики може спокійно спати – продовольчу безпеку, як прапор, буде підхоплено і без упину віднесено, або відправлено (пароплавами, поїздами тощо) за межі держави.
Насторожує, що продовольчу безпеку чиновники розуміють якось на свій лад або ж через призму свого рідного бізнесу. А що ж таке продовольча безпека? За визначенням ФАО (Продовольчої і сільськогосподарської асоціації Організації Об’єднаних Націй), «продовольча безпека існує в тому випадку, якщо всі люди в усі часи мають фізичний і економічний доступ до достатньої кількості безпечної і поживної їжі, що відповідає їхнім дієтичним та харчовим вподобанням, для забезпечення активного і здорового життя».
Так-от, концепція продовольчої безпеки на світовому рівні передбачає узгоджені всіма країнами необхідні та всезростаючі обсяги виробництва продовольства. На регіональному рівні продовольча безпека передбачає міжнародний поділ праці – розміщення виробництва продовольства згідно з наявними порівняними перевагами тієї чи іншої країни і торгівля без перешкод за доступними цінами. Тобто, окремі країни можуть і повинні виробляти найбільш придатні для їхніх умов продукти харчування, надлишки – експортувати, а деяку частину – імпортувати. І не обов’язково виробляти всі без винятку види сільськогосподарської продукції. Головне – створити такі соціально-економічні відносини, за яких буде гарантовано доступ до продуктів харчування всьому, без винятку, населенню країни. Адже можна виробляти обсяги сільськогосподарської продукції з надлишком, змінити структуру виробництва на експортно-спрямовану, підвищувати заробітну плату і пенсії, а продовольчу безпеку не гарантувати.
Продовольча безпека у визначені ФАО у кожній країні залежить від сукупних доходів населення і рівня забезпечення державою справедливого ціноутворення. З ростом доходів населення відповідно зростає рівень споживання продуктів харчування, змінюється, згідно з людськими уподобаннями, в якісний бік їхня структура і, в кінцевому підсумку, забезпечується доступ до необхідної кількості продовольчих продуктів. При цьому витрати на харчування скорочуються. За відсутності достатньо суворих законів про конкуренцію ціни на сільськогосподарську продукцію зростають швидше, ніж доходи населення України. Це – український феномен, який не має аналогів у світі. Проте аграрний бізнес додатково процвітає. Адже, наприклад, сільськогосподарську продукцію, яку виробили минулого (а окремі технологічні витрати ресурсів при вирощуванні кормів – позаминулого) року, продають за «вимушено» високими цінами з обґрунтуванням – зросла заробітна плата, технологічні витрати тощо. Ніхто не контролює і не вказує, що в минулих витратах виробництва не було враховано майбутні витрати. І невідомо, чи сільськогосподарські товаровиробники будуть підвищувати заробітну плату, що підвищить рівень собівартості одиниці продукції.
Вітчизняні експерти відзначають різні парадокси у вирішенні проблем продовольчої безпеки. У країнах світу, де аграрний бізнес не контролюється державою або ж є кишеньковим для влади, нарощування темпів виробництва сільськогосподарської продукції, її експорту і підвищення доходів населення може спостерігатися загрозливий стан у забезпеченні та доступі населення до продуктів харчування. Так, широкомасштабний голод відбувався, коли запаси продовольства не зменшувалися (Ефіопія – 1972-1974 рр.) або навіть збільшувалися (Бангладеш, 1974 р.). Іноземні експерти звертають увагу на зменшення доступу населення країн Африки, Латинської Америки, колишнього СРСР до продуктів харчування через такий феномен, як «загарбання земель» країнами Азії: Китаєм, Індією, Південною Кореєю, Саудівською Аравією, які за рахунок цього вирішують свої продовольчі, енергетичні (виробництво біопалива), експортні проблеми тощо. За визначенням місцевого населення, така загарбницька політика сільськогосподарських земель за допомогою власних урядів є неоколоніалізмом. Нерідко закінчується тим, що сільські території «розчищають» від населення для великих агрохолдингів (у перспективі – єдиний варіант).
Інформаційно-аналітичний бюлетень КМУ повідомляє, що китайський бізнес уже створює в Україні велику мережу свиноферм із власним виробництвом кормів з продажем м’яса на українському ринку та експорту в Китай.
На засіданні Української частини Комісії зі співпраці між урядом України та Китайською Народною Республікою міністр аграрної політики та продовольства України Микола Присяжнюк заявив, що аграрний сектор зацікавлений у поглибленні співпраці з Китаєм. Щоправда, міністр не повідомив, наскільки зацікавлені у цьому сільські мешканці України. Китайці, як цивілізована нація, не будуть продавати м’ясо. Вони уже давно імпортують зерно у таких країн, як Україна, виробляють свинину і експортують продукцію з доданою вартістю – м’ясні консерви.
Міністерство аграрної політики та продовольства звітує, що 2013 року в Україні була гарантія продовольчої безпеки. В загальному підсумку, міністр констатує, що вони працювали за основними напрямками завдань, поставлених Президентом України, а саме: гарантування продовольчої безпеки та нарощення експортного потенціалу, стабілізації цінової ситуації на продовольчому ринку тощо. Президент України дійсно ставив правильні завдання, але виникають великі сумніви, чи правильно їх зрозуміло Міністерство аграрної політики та продовольства. У багатьох країнах світу витрати на харчування становлять 10-15% сукупних доходів населення. В Україні витрати на харчування, безалкогольні й алкогольні напої, тютюнові вироби 2007-2012 рр. становили 54-55% (2008 р. – 51%) сукупних доходів. Хоча 2012-го, порівняно з 2002 р., сукупні витрати у розрахунку на одного мешканця зросли у вісім разів, але споживання, наприклад, молока і молочних продуктів навіть скоротилося на 10 кг і становить, у середньому, всього 215 кг або 56,6% від фізіологічної норми. Тобто, доходи зростають темпами, які вищі, ніж у багатьох країнах світу, а менше від норми окремих продуктів харчування щорічно споживає значна частина населення (2012 року: молока – 39 млн. осіб, м’яса і фруктів – 35, риби і цукру – 26, хліба – 16 і овочів – 43 млн. осіб). Не будемо казати, як профільне міністерство впоралося з проблемами ціноутворення на зерновому ринку, наприклад 2013-го, і скільки стало і ще буде банкротів. Проте можна сказати з упевненістю, що невпинне нарощування експорту без урахування інтересів усіх сільських жителів і розбазарювання українських земель – це два напрямки, які успішно виконуються.
Щодо продовольчої безпеки, то вона зовсім інша, ніж у баченні наших чиновників. Обсяги виробництва сільськогосподарської продукції та її експорту не є індикаторами продовольчої безпеки, її показує порівняна кількість споживання продуктів харчування власним українським народом у необхідній кількості й асортименті. Скоро знову зростуть доходи населення – президентські вибори на носі. За розрахункової еластичності споживання продуктів харчування на рівні 0,3-0,8% при зростанні сукупних доходів на 1%, можливо, дочекаємося зрушень у вирішенні проблеми продовольчої безпеки. Але при цьому необхідно буде всім причетним до управління аграрним сектором економіки уточнити значення такої економічної категорії, як продовольча безпека.

Автор: Микола Калінчик,
доктор економічних наук
Джерело: День (http://www.day.kiev.ua )