Україно моя, рідна земле батьків,
Де ліси і лани неозорі.
Запах квітів рясних, шелест трав запашних,
Спів дзвінких солов’їв у діброві.
Ця родюча земля, де пшеничні поля,
Що колосяться рясно під сонцем,
Ваблять око не тільки братів і сестер,
А й тиранів від інших обочин.
О, яка б ти щаслива була на землі
І щасливі зростали б ми, діти,
Якби день цей ніколи в житті не настав,
Коли кат нас заставив терпіти.
Комунізм будувати 15 держав,
Він зібрав під собою в комуну.
Він за Бога забути усім наказав
І за Леніним йти у дорогу.
Хто ослухатись спробував правил його,
Був катований майже до скону –
Це у кращому випадку, гірший же був –
Пропадали навіки із дому.
Не один батько з матір’ю тихо в кутку
Проливаючі сльози втирали
І у страху за діток й Вкраїну усю
Щиро Бога про долю благали.
І молились батьки: «Боже! Нам поможи.
Дай підтримку всім дітям духовну!
Щоб не втратили шлях, що до тебе лежить,
Не віддали б душі змію злому».
Церкви кат закривав, всі хрести він скидав,
Заставляв йти із ним у дорогу.
Всіх священиків в тюрми й Сибір засилав,
Не давав їм вертатись додому.
Не забути ніколи мені цього дня,
Коли тишком, як ніч наступала,
Мене мама за ручку у церкву вела,
Щоби Перше Причастя я взяла.
Бо не так, як сьогодні, все було колись,
Заборона кругом панувала.
«Нету Бога. Вранье» – все кричав комуніст.
Атеїзму лиш школа навчала.
Рідна нене моя!Українська земля!
Як багато тебе ображали.
Обіцяючи бути у дружбі завжди,
Тільки грабили і катували.
Та здавалось, що вже пута впали твої
І ти волю уже осягнула.
Як радіючи, плакали діти твої,
Що нарешті свобода прибула.
Іммігранти в бігах, що колись в пошуках
Допомоги становищу злому,
Як могли, помагали Вкраїні усій,
Розлетівшись по світі цілому.
І тепер від душі рідні діти твої
Всі збиратись додому почали.
Бо гадали, що вже закінчились часи,
Коли так за тобою скучали.
Святкували твою Незалежність щорік
І раділи за наше майбутнє,
Але ворог не спав, він вже план готував
І збирав своє військо могутнє.
Він до влади тирана поставив тобі,
Що по тюрмах скитався до того,
І угоду з ним склав: «Ти кради, як і крав
І не думай за долю народу.
Свою волю тримай і мене почитай,
Будуй дачі і замки, й фортеці...
За народ ти не дбай і багатство згрібай
А ослухався хтось – кулю у плечі».
І почав цей тиран брати владу до рук
Ще й на Біблії клятву давати,
Що народ у біді не покине він свій.
Буде вірно за нього стояти.
Української мови не знав він тоді,
Хоча кликав себе патріотом
І засіли круг нього такі ж холуї,
Щоб тебе всю змішати з болотом.
Ні один українською не говорив,
На російській завжди розмовляли.
Тільки як обкрадати тебе звідусіль
Ці проблеми їх всіх турбували.
Україно моя! Ти – страждальна земля!
Та спасти тебе Бог, видно, хоче.
Бо багато дочок та синів, як орлів,
Вивів з лона твого Він охоче.
Бідний люд знову терпить, але він вже не спить.
Безробіття, корупція, бідність...
Тисне вже звідусіль, але молоді ціль –
Відновити українську гідність!
І ще спроба б пішла – до Союзу б ввійшла,
То, можливо, брати допоможуть.
Та тиранська рука затремтіла злегка –
Підписати папери не можуть.
Бо задумавсь тиран: «Як Вкраїну віддам,
І ввійде вже вона до Союзу,
То з Росії піду і навік пропаду
Золотий туалет візьмуть друзі.
Переповнилась гнівом Вкраїна уся,
Бо терпець увірвався в народу
І пішли на Майдан вимагать, щоб тиран,
Перестав керувати народом.
Мирним шляхом хотіли усе це зробить
Донести до тирана вимоги,
Щоб спокійно зійшов він із крісла свого,
Та щоб кров не пролилась в народу.
Та тиран захмелів і на сміх перевів:
«На кого це ви голос підняли?
Я сидів і сиджу, а на вас я пущу
«Беркут» свій, щоби вас розігнали».
Та народ не вступивсь і свого домагавсь:
«Досить нас обкрадать, мордувати.
Ти своє вже зробив, дачі й замки купив,
Золотий туалет в твоїй хаті.
А народ, як колись, бідним був і лишивсь,
Молодь ходить роботу шукати,
А в похилому віці, кому – 50,
То, напевно, потрібно вмирати.
Новий рік наступав, і тиран лютував
За ялинку надумав подбати...
На Майдан він пустив лютих «Беркута» псів,
Щоби мирний народ розігнати.
І почалось таке, що ніхто не збагне,
Що ніхто не чекав і не думав.
Мирний нарід дубинками «Беркут» лупив
Де попало: і в голову, й в груди.
Волочили людей по землі до дверей,
Що в машинах відкриті вже були
І кидали туди, як пшениці снопи,
Після чого їх кинули в тюрми.
Але молодь стійка, Україно, твоя
І на цей раз, напевно, не здасться,
Бо не тільки народ, закричав вже: «Ганьба!»
Але й Божий тут гнів всім воздасться.
І прийшов на Майдан весь священичий сан,
І молитва почулася всюди:
Боже! Нам поможи і з ярма підніми,
У якому мордуються люди.
Йдуть молитви і вдень, і вночі по церквах,
Навіть в інших державах, повсюди!
Завжди свічки горять, і в молитві стоять
За український нарід всі люди.
Щось подібне таке було в світі уже,
Не здається вам, добрії люди?
А згадайте той час, як Господній наказ
Відкидав Фараон все і всюди.
Як Ізраїль гнобив, відпустить не хотів,
Він Мойсея не слухав ніколи.
Господь кари пускав, та він їх відкидав,
Бив народ і тиснув до покори.
Скільки раз вже посланці народу тепер,
До розмови за стіл присідали.
І вимоги свої, як Мойсей в ті часи,
Перед тим, хто керує, складали.
Та відкинуті завжди вимоги людські.
Він тримається свої оферти.
І натомість, щоб йти на уступки з людьми –
Викрадає людей й б’є до смерті.
Або візьмемо тут, де оцей Гаврилюк,
З Буковини, Михайлом, що зветься,
В чім оцей провинив? Чи когось він убив?
А чи, може, над кимсь наглумився?
Милий Боже, прости, але він, як і Ти,
Був побитий від стіп з головою.
Одіж з нього зняли, по морозі вели,
І глумились нестерпно до болю.
І ще знову біда, гірш за ту, що пройшла.
Викрали чоловіка з Майдану...
Він усюди бував і народу давав
Силу духу, порив і наснагу.
Цілий тиждень шукали його день і ніч,
І не можна було уявити,
Що людина оця через хрест вже ішла,
Йому цвяхи у руки забили.
Розпечене залізко на груди його
Прикладали й жорстоко питали:
«Звідки гроші отут до Майдану ідуть?
Хто керує усім так удало?»
Дорогенький Дмитро, син народу свого,
Скуштувати дано тобі ранів,
Що Господь наш прийняв, коли нас рятував.
Від диявола злого кайданів.
Пам’ятай, все, що витерпів ти від катів,
Не пропаде безслідно ніколи!
Нехай Ласка Господня тебе осінить,
Дух Святий най провадить в дороги.
Отче! Вірю, що Ти все це бачиш згори,
Тільки терпиш, як завжди, охоче.
Бережеш Ти Майдан, та зловісний тиран
Відступати так вперто не хоче.
Боже милий! Прошу за Вкраїну свою,
За народ, що так терпить до болі,
Зроби чуда Свої, як колись Ти зробив,
Коли вивів Ізраїль з неволі.
О, Маріє Свята!
Матір Божа моя.
Ти, що стріли колись відвертала.
Україну спаси, під Покров нас візьми!
Дай, щоб влада тирана упала.
Вірю, ангели в Небі свій хор заведуть
І проясниться Небо безоднє.
Бо тиран упаде, народ легко дихне,
І прославиться ім’я Господнє!Любов Морозенко МолитваО, Господи, рятуй нас, Божий Сину
Від рабства, від недолі і біди.
Рятуй, Пречиста Матінко єдина,
Руїну від Вкраїни відверни.
Покрий нас омофором, Божа Мати,
Зійди з Небес і над Майданом стань.
Щоб лютий ворог нас не міг здолати
Нас бережи і руку нам подай.
Ти рятувала наш народ віками,
Ми слізно просимо і молимось Тобі.
З Ісусом завжди йдіть поперед нами
І захистіть в нерівній боротьбі.
Візьміть з собою все ангельське військо,
Хай світло розіб’є все зло й пітьму.
Бо змій пекельний на Майдані близько –
Стопчи, Пречиста, голову йому.
А ми в подяку Діві та Ісусу
Молитви і покору принесем.
У Святій вірі нашу Україну
Єрусалимом другим назовем.Стефанія Яворська
|
лист до редактора
версія для друку
