rss
04/21/2024
EN   UA

Молодiжне Перехрестя (Тисність на обкладинку)

#370

Ваша точка зору

Чого, на Вашу думку, найбільше бракує Україні для перемоги?
Грошей
Зброї
Ядерної зброї
Міжнародної підтримки
Совісті найвищого керівництва
Ваш варіант відповіді
Полiтика \ Аналітика \ Від антиутопії до реальності, або Сафарі не для двох. З ким себе ототожнює «Беркут»?

«Не знаю, який шмат життя відміряла мені доля, але весняні дні позаминулого року будуть стояти в мене перед очима до самої смерті, це точно. Істерика у Верховній Раді з приводу «бєдствуєщєго пролєтаріата», безпорадність і нерішучість Президента перед нахабною лавиною червоних провокацій, сплюндровані міські квартали – від Софії до Золотих Воріт…

Кільканадцять сп’янілих від крові недолюдків із червоними пов’язками витягували за ноги через розбиту вітрину дівчаток-офіціанток з приватного кафе на Хрещатику. Остовпілий шокований натовп спаралізувало страхом, ховалися за спинами людей міліціонери з бігаючими очима, офіціантки захлиналися кров’ю у конаючому крику, а садисти з пов’язками впивалися власною безкарністю: «Хватіт вам, сукі! Кончілось ваше врємя!» А з протилежного боку Хрещатика долинало ревище – «радянці» здирали синьо-жовтий прапор з міськради – пузатий агітатор зі сивою шевелюрою кричав з порогу щось у мегафон і розпалював пристрасті в розперезаному і злому натовпі. З дзвоном посипалося віконне скло на третьому поверсі, щось там у глибині завирувало, і раптом звідти з криком вилетіла людська постать. Пролетівши над головами юрби, тіло глухо гепнуло об асфальт і завмерло, а двоє розхристаних – з новенькими автоматами – підійшли, похитуючись від горілки, і шарахнули в нього, мертвого, кілька коротких черг. Від площі Толстого, де вже горів пасаж «Правекс», почулися міліцейські сирени, люди на тротуарах поглянули туди очима – звідти швидко наближалося кілька беркутівських «тойот», але з їхніх вікон стирчали і майоріли червоні прапори.
Вже пізніше я дізнався, що саме цей, на «тойотах», загін бойовиків узяв штурмом будинок Верховної Ради і спалив його. Під руїнами залишилися лежати кільканадцять депутатів, і серед них – парламентський Голова, який марно намагався словом зупинити заколотників. Бандюги затягнули його на купу потрощених крісел у залі засідань і розпалили багаття книжковими пачками «Конституції»…
Двері Володимирського собору, на диво, були відчинені, але людей перед храмом не було: у протилежних кутках порожнього дворика стояли два міліцейські «уазики», дверцята були повідкривані навстіж, всередині напівлежали «менти» і сонно слухали музику. Троє похмурих чоловіків з неприхованими кобурами під розстебнутими піджаками про щось розпитували священика, притиснувши його до чавунної візерунчастої огорожі собору».
Це уривок із повісті-бойовика Андрія Куліша «Сафарі на двох», яку мені довелося редагувати далекого 2002 року. Тоді цей пригодницький твір, своєрідна антиутопія, чомусь не привернув увагу рецензентів. А шкода. Можливо, не довелось би спостерігати за тим, що діється нині в Києві, на вулиці Грушевського, на Майдані… Бо сьогодні на наших очах чиниться вже далеко не літературна антиутопія.
«Дехто жахнеться і перехреститься, – писав автор у коротенькій передмові. – Інший розсміється. А ще хтось гаряче обуриться подіями й деталями, описаними у цій повісті. Я не мав наміру шукати ворогів і показувати в них пальцем. Просто було так: коли крізь амбразури бронетранспортера я розглядав розбиту вщент «Снайпер-авеню» – одну з вулиць блокадного боснійського Сараєва – то згадував наш красень-Київ; пізніше, коли бачив біля «Арсеналу» натовп із червоними прапорами, то щоразу подумки «приміряв» сараєвські руїни до Хрещатика... Це ж такий короткий ланцюжок: фанатична червона юрба – червоні прапори – червона кров людська! Ця повість – тільки фантастично-політичний бойовик, військово-пригодницьке «чтиво». Але тим, із комуністичної юрби, я кажу цим твором: вони вже підросли! – снайпери і гранатометники, пілоти і диверсанти – ті, хто зі зброєю в руках захистить нашу Конституцію, свободу і суверенітет нашої молодої держави».
Так отож.
P. S. «Дослідження в Інституті психології та Інституті соціальної та політичної психології АПН України засвідчили, що 15% громадян України мають антиукраїнські позиції. Ці громадяни й досі не хочуть визнавати українську незалежність, зі зневагою, презирством і ворожістю ставляться до будь-яких проявів українськості…», – констатував 2009 року Владислав Кирей в «Урядовому кур’єрі».
Інакше кажучи, йдеться про 15% населення, котре, по суті, ототожнює/визнає/позиціонує себе з нацією-окупантом. Цим самим підтверджується факт існування в України «п’ятої колони», представники якої більш ніж привільно почувають себе у Верховній Раді.
Виникає закономірне питання: з ким себе ототожнює (український?!) «Беркут»?
І насамкінець. Зі сучасного російського (чи вже українського?) фольклору: «Страна живет и богатеет. / На радость мне, ему, тебе. / А также нескольким халдеям / И офицерам ФСБ».
Замислимось?

Олег К. Романчук,
публіцист, шеф-редактор
журналу «Універсум»

Відставка Прем’єра як політико-психологічний ексцес

Українці Болгарії пікетували Посольство та закликали відмежуватися від незаконних дій уряду

 

Реклама

© 2006-2011 "Час i Подiї". All Rights Reserved | Chicago Web Design - Dropshipping suppliers