Ситуація в Україні різко загострилася буквально за 4 дні. Вирує буря емоцій, звучать звинувачення, образи й обзивання.

Грона гніву визріли за лічені години у небаченій кількості.
У цій ситуації важко зберегти холодну голову навіть аналітику. Але спробуємо прослідкувати ланцюжок причинно-наслідкових факторів, що призвели до нинішнього загострення.
Спочатку провладні депутати, їхні союзники-комуністи та низка позафракційних з голосу і без усілякого обговорення за 5 хвилин прийняли і руками проголосували Держбюджет-2014, а під його прикриттям ще низку законів, які до того ніяк не обговорювалися громадськістю, були їй невідомі, але виявилися такими важливими, що навіть Держбюджет відійшов на задній план і всі ці дні не обговорюється і не аналізується. Уся увага – цим законам, які вже встигли обізвати «зеконами».
Тим більшим був суспільний шок, коли в ці закони вчиталися і почали усвідомлювати, що вони привносять в громадсько-політичну та професійну діяльність українців, яким корінним є перелом у законодавстві України.
Ці закони створили принципово нову законодавчу базу для дій влади, правоохоронних органів, діяльності громадських організацій і засобів масової інформації, а також – мільйонів громадян України.
Сутність цих нововведень демократичні політики, громадські діячі, журналісти, політологи визначили доволі дружно: наступ на права і свободи, посилення правового тиску, значне розширення прав силових органів при одночасному значному скороченні прав громадянського сектору та інформаційної сфери.
На основі цих прийнятих законів відтепер влада може жорстко карати за те, що ще вчора українці вважали своїми невід’ємними правами, властивими демократичному суспільству.
Зважаючи на стан, у якому перебуває вітчизняна судова система, відтепер практично будь-яка критика влади, правоохоронних органів, силових структур тощо може бути прирівняна до наклепів, екстремізму, закликів до повалення влади і відповідно каратиметься конкретними термінами ув’язнення, в середньому, від 2-3 років і більше.
Також спрощена процедура заборони масових акцій, оголошено злочинною участь у масових акціях у масці, шоломі або з використанням інших засобів чи способів маскування, встановлення наметів, рух в автоколонах із більш, ніж п’яти авто без узгодження з МВС, блокування доступу до житла, блокування будівель чи споруд, що забезпечують діяльність органів державної влади й об’єднань громадян (можуть карати в’язницею терміном до п’яти років)
За всі ці і подібні дії, за участь у протестних акціях і сутичках із правоохоронцями вищеназвані закони передбачають низку покарань від адміністративних штрафів до тюремних термінів – навіть терміном до 15 років.
Незгода з цими законами була настільки резонансною, що викликала новий виток загострення у протистоянні влади, опозиції і громадянського суспільства.
Піком незгоди став день Водохреща, коли група радикально налаштованих протестувальників вийшла з Євромайдану, пройшла сто метрів до Європейської плащі і на розі вулиці Грушевського, Паркової алеї і входу до стадіону імені В. Лобановського була зустрінута блокпостом правоохоронців.
За автобусами та машинами, що перегороджували дорогу, стояли ланцюги беркутівців у декілька рядів. Саме між ними і протестувальниками виникли сутички, які через декілька годин перетворилися на затяжний бій. Летіли вибухові пакети, фаєри, «коктейлі Молотова» зі запальною сумішшю, каміння з бруківки, світлошумові гранати, гумові кулі і, як завершення, – обливання з водометів при шести градусах морозу.
Саме у цей момент Євромайдан помітно розділився. З його сцени Яценюк, Тягнибок і Кличко категорично закликали утримуватися від насильства, повернутися з вулиці Грушевського на Майдан, але їх уже не чули, і найбільш радикально налаштовані протестувальники йшли і йшли на Грушевського, вступали у бій з «Беркутом».
Уже другу добу тривають сутички. Європейська площа і початок вулиці Грушевського перетворилися на поле бою. Поранених і травмованих з обох боків налічуються десятки, і ось-ось рахунок піде на сотні. Уже декільком людям видалені очі, ампутована кисть руки, в журналістів стріляли, їх били, калічили, обливали водою.
Між протестувальниками і «Беркутом» декілька знищених вогнем автобусів міліції. Там майже постійно учора перебував Віталій Кличко, поки його наелектризовані радикальні бійці опозиції не обматюкали з ніг до голови і не облили з вогнегасника піною – за спроби зупинити побоїще.
Після цього ввечері Віталій поїхав у Межигір’я, зумів організувати зустріч з Януковичем, і той обіцяв йому створити комісію для перемовин.
Сьогодні, в понеділок зранку, таку комісію створили, але лідери опозиції бажають вести перемовини тільки персонально з Януковичем, тому там поки що обговорюють технічні питання за участю політиків другого ешелону.
А поки ці перемовини тривали, тим часом тексти законів уже були набрані і парламентській газеті і готові вийти завтра у кіоски.
А публікація законів означає їх вступ у силу.
Отже, якщо нічого не вдасться відвернути, з вівторка 21 січня країна вступить у новий етап свого розвитку. Як висловився Володимир Яворівський – завтра ми прокинемося в іншій країні.
Опозиція та низка міжнародних діячів назвали цей етап поліцейською державою.
Опозиція не добирає слів у тавруванні цих законів та останніх дій влади.
Натомість, влада – Президент, Уряд, Партія регіонів – кажуть про те, які ці закони є необхідними, і як вони мають покращити ситуацію у державі.
Таким чином, після економічного «пакращення» від Азірова українців чекає правове «покращення» від Колесніченка-Олійника, авторів цих законів.
Це однозначно призведе до збільшення протестів. Уже оголосили про страйк студенти Києво-Могилянської академії. Напевно їх підтримають інші «виші».
Детальний аналіз прийнятих законів, дій влади й опозиції ще попереду. Події тільки розгортаються.
Однак уже зрозуміло, що миром в Україні і не пахне, принаймні, найближчим часом.
Радикалізація настроїв та дій стрімко набирає обертів з обох боків. А це означає, що громадянський мир в Україні опинився під великою загрозою.
Громадянської війни поки що не видно, але про її загрозу вже починають стиха говорити.
Влада відступати не має наміру. Радикальні протестувальники також. Євромайдан вагається і сумнівається – кого слухати і підтримувати.
А мовчазна країна спостерігає за всім цим. І що вона думає з цього приводу, дізнатися непросто.
Радикалів чують усі. А мовчазних не чує ніхто. Але саме мовчазні є тим могутнім потенціалом, який може або підтримати протести і можливу революцію, або змовчати і загасити протести у болоті своєї байдужості.
Опозиція сподівається на перший варіант. Влада – на другий. А життя покаже.

Віктор Рибаченко,
Шеф-редактор «Час і Події»