Сучасна система освіти застаріла. Вона вириває з життя 15-20 років і вирощує непристосованих до життя людей.

Вам нав’язали помилкове переконання. Вам казали: якщо старанно вчитися в школі, вступити в добрий виш і успішно його закінчити, то успіх у житті гарантований. Можливо, так і було п’ятдесят років тому. Але сьогодні все інакше. Якщо ви хочете досягнути успіху в сучасному світі, слід зайнятися отриманням навичок, корисних у реальному житті, і працювати над формуванням таких рис і навичок, які дозволять вам значно випередити дипломованих відмінників. І не важливо, вчилися ви в університеті чи ні.
Звичайно, в університеті можна навчитися безлічі чудових речей, але вони не мають жодного стосунку до успішної кар’єри або фінансового благополуччя. Ви можете розвинути ерудицію, відточити навички критичного мислення, розширити свій кругозір, зі захопленням занурившись у багату культурну та інтелектуальну спадщину великих мислителів. Все це добре. Але не варто думати, що, зосереджено займаючись усіма цими справами і отримавши на підтвердження диплом, ви можете розраховувати на успішне працевлаштування з гарантією зайнятості на найближчі сорок років з подальшим отриманням доброї пенсії. Дедалі більше людей (включаючи і тих, хто ще не здобув вищої освіти) починають усвідомлювати, що старий рецепт успішної кар’єри вже недійсний. Прийшла пора шукати нові шляхи.

Школа оцінок
У людей індустріальної епохи основне заняття в житті у віці від 6 до 22 років полягало – якщо казати метафорично – в отриманні гарних оцінок. Звичайно, велике значення надавалося й іншим заняттям, таким, як спорт, наприклад, які надають солідності автобіографії при вступі до вишу. Але якщо запитати прямо, що, на думку батьків, учителів, політиків і суспільства в цілому має бути в центрі уваги молодих людей віком від 6 до 22 років, відповідь буде простою – оцінки.
Ви ніколи не замислювалися, наскільки це безглуздо? Як взагалі комусь могло прийти в голову, що старанність у навчанні є необхідною і достатньою умовою успіху в житті? Чому ми переконали себе в тому, що саме так правильно проводити кращі шістнадцять років свого життя? Чому потрібно витрачати свою молодість – роки життя з величезним потенціалом, сповнені ентузіазму, енергії, творчості та веселощів, – на отримання гарних папірців, які підтверджують вивчення певної академічної програми?
Може, ви досі не помітили, але це досить безглузда система. Її дурість полягає в тому, що якщо ви не хочете надалі працювати в науці, то все, чому вас навчать, за винятком базових професійних знань, не матиме жодного впливу на успіх у сфері ваших професійних інтересів. Розвиваючи свій практичний інтелект, ви, навпаки, зробите дуже велике вкладення в подальший успіх.

Школа життя
Так cамо, як розвиток IQ вище від середнього рівня ніяк не пов’язаний з ефективністю в реальному житті, оцінки (над якими ми старанно працюємо впродовж шістнадцяти років), вищі від середніх значень, ніяк не пов’язані з високими шансами на успіх у житті, великими досягненнями або почуттям самореалізації.
Порівняємо життя двох людей, що від народження мали дуже високі показники розумового розвитку: Кріса Лангана, «найрозумнішої людини в Америці», чий IQ перевалює за 200, і Роберта Оппенгеймера, наукового керівника Манхеттенського проекту. Рівень їхньої обдарованості майже однаковий, але один з них (Оппенгеймер) зробив видатний внесок в історію, а інший (Ланган) не може похвалитися нічим, крім численних спроб опублікувати свої дослідження.
Основна відмінність полягає в тому, що Оппенгеймер, окрім свого високого інтелекту, мав досить розвинений практичний інтелект, що допомагало йому правильно поводитися з людьми, від яких залежав його успіх. Всі ці дрібниці – знати, що, кому, коли і як сказати заради отримання найкращого результату, – давалися йому легко і невимушено. Ланган ж, навпаки, був майже позбавлений цієї риси. Тому його ім’я нам і не доводиться часто чути, коли мова заходить про істотні досягнення.
Після того, коли людина досягає певного рівня логічного мислення і базової ерудиції, інші фактори беруть на себе роль чільних у визначенні міри її успіху в житті, а саме: креативність, інноваційне мислення, практичний і соціальний інтелект. Важливо відзначити, що всі ці риси формуються в умовах реальних життєвих ситуацій, а не в рамках формального навчання.

Освіта – не освіченість
Повірте, я обома руками підтримую прагнення до знань заради самих знань і оволодіння інструментами для кращого розуміння світу і суспільства. Щоб у цьому переконатися, достатньо поглянути на мої книжкові полиці, заповнені книгами з філософії, психології, політології, духовного розвитку; а ще – поезією, різними біографіями і всілякою науково-популярною літературою. Але хіба не можна виказувати любов і прагнення до знань менш дорогими способами, наприклад, читаючи книги самостійно після роботи та у вихідні або записатися на заочні онлайнові навчальні курси?
Найдивніше, на мій погляд, що освіта, по суті, перетворилася на життєвий шлях, що дозволяє людям взагалі не думати. Рішення здобути вищу освіту приймається молодими людьми на автопілоті, без найменшого врахування того, чого вони насправді чекають від життя.
На жаль, наша формальна освіта поступово перетворилася на систему, дуже сильно орієнтовану на статус. Статус набувається при чіткому виконанні конкретних правил. Отримайте диплом, знайдіть роботу, зробіть те або інше – і отримаєте бажаний статус. Така ієрархічна система нашого суспільства надійно закріпилася. Погодьтеся, вчитися заради статусу – неправильно, і це всім відомо. Мені ситуація в системі освіти нагадує про чарівника з країни Оз, що ховається за завісою. Я вважаю, що наша формальна освіта стала занадто орієнтованою на статус і напрочуд далекою від того, що цікавить людей, які прагнуть досягти в житті успіху, і мати на навколишній світ позитивний вплив. І стан речей серйозно загострюється тим, що наше суспільство стає чимдалі більш і більш прогнозованим.
Сьогодні всі намагаються знайти в житті якомога більше прогнозоване і безпечне заняття, але ж протягом наступних кількох десятиліть світ ставатиме дедалі більш божевільним, хаотичним і непередбачуваним.
На жаль, система освіти в нинішньому її вигляді, від дитсадків до післядипломної освіти, не має нічого спільного з гнучкістю, стійкістю і адаптивністю. Вона навчає вузькому набору академічних та аналітичних навичок, більшою мірою не пов’язаних з практичними реаліями життя, втовкмачує їх у наші голови годинами, днями, тижнями, місяцями і роками. Звичайно, аналітичні навички потрібні для успіху в мінливому світі, але це далеко не все. Успіх, щастя, новаторство, досягнення і лідерство залежать від цілого діапазону людських умінь, більшості з яких не вчать ні в школі, ні у вищому навчальному закладі.

Джерело: upliftme