rss
06/18/2024
EN   UA

Молодiжне Перехрестя (Тисність на обкладинку)

#370

Ваша точка зору

Чого, на Вашу думку, найбільше бракує Україні для перемоги?
Грошей
Зброї
Ядерної зброї
Міжнародної підтримки
Совісті найвищого керівництва
Ваш варіант відповіді
Українське Чикаго \ Відбулося вшанування Романа Андрушка

У неділю, 1 грудня 2013 року, з допомогою парафії св. Володимира й Ольги, Парафіяльної Ради та близьких друзів, в аудиторії Культурного осередку парафії відбулося прийняття, на якому вшановано людину, котра присвятила десятки років свого життя для праці на громадській ниві, а конкретніше – для збереження і плекання української пісенної культури – світської та духовної. Тією людиною, про яку тут ітиме мова, є проф. Роман Андрушко, за професією – музикант і педагог. Однак у чиказькій громаді й на американському континенті він найбільше всім відомий як диригент славного чоловічого хору «Сурма» в Чикаго, був його диригентом у роках 1965-87, і пізніше в роках 1991-2001 після того, коли хор переорганізував себе на мішаний, зберігаючи назву «Сурма». Паралельно, протягом 45 років (1968-2012) п. Андрушко також був диригентом не менш відомого церковного хору парафії св. Володимира й Ольги у Чикаго, який має назву «Прометей».

  Title
  

Не випадково було вибрано дату 1 грудня на вшанування п. Андрушка. Згадаймо, що під тією датою, за Юліанським календарем, церква згадує мученика Романа, ім’я якого має ювіляр. Зі збігом обставин, дата 1 грудня цього року випала на неділю, і була користь в тому, оскільки ця припадковість спричинилася на піднесення святковості заходу. Про опис події пізніше. Наперед хочеться ближче познайомити читача з деякими моменти з життєвої дороги п. Романа Андрушка.
Він народився в Україні, у Львівській області, 28 червня 1928 року. Своє навчання й освіту молодий Роман розпочав в Україні. Маючи нахил і любов до музики, він якось «роздобув» скрипку і почав вчитися грати на цьому інструменті, вступивши до музичної школи ім. Тараса Шевченка у Львові. Це довго не тривало, бо у воєнний час доля простелила йому дорогу на еміграцію, а після війни – життя в таборі «скитальців» у місті Реґенсбурзі, Німеччина. Тут він ходив до гімназії, а в 1948 році розпочав студії в Українському Вільному Університеті в Мюнхені. У 1949 році дорога повела його ще дальше від України – він опинився в Чикаго, США. У країні «благ» багато часу не взяло, заки молодий Роман набрався фізичних сил після довгих років поневірянь у таборах переміщених осіб, де головною стравою щодня була зупа. Він став членом спортивного Товариства «Леви» в Чикаго і гравцем у його футбольній команді. Грав на середній помочі. Голів не стріляв, але вмів перехапувати м’яч від противника, який боявся відбирати від нього, і влучними подачами передавав нападникам, а ці вже заганяли м’яч у ворота.
Команда «Левів» грала у вищій Американській Футбольній Лізі і кілька разів здобувала першість Чикаго.

Title  
  

У роках 1951-1953 Роман служив в американській армії і брав участь в бойових діях у війні в Кореї. Після закінчення військової служби в ньому відізвалася музична муза – він вступив до Chicago Music College університету Рузвельта в Чикаго, в якому закінчив музичне навчання ступенем магістра. Однак, замість скрипаля став контрабасистом. З цього часу почалася його професійна кар’єра. В роках 1958-1961 він поселився в місті Даллас, що в штаті Техас, і там грав у симфонічному оркестрі. Затужив за Чикаго, повернувся до вітряного міста і в 1962 році одружився з Надією з дому Скоп; в них народилося четверо діточок. У роках 1963-1967 грав у Чиказькій Ліричній Опері, а в роках 1964-1970 – у музичних концертах, які влітку місто організовувало для своїх мешканців у Ґрант-парку над озером. Від 1963 року, протягом 30 років, був учителем музики в американській середній школі. Окремо був диригентом оркестри, до якої входили кращі учні-музиканти з чиказьких гайскулів, з якими мав окремі виступи у Ґрант-парку та на телевізійних передачах на громадському руслі 11.
Досі наведене – це була одна половина його професійної діяльності. В нього була ще друга, яку можна назвати «громадська», присвячена українській громаді в сфері зберігання та плекання української пісні – світської та релігійної. Як було згадано раніше, п. Роман Андрушо був диригентом громадського чоловічого хору «Сурма», склад якого часом нараховував більше, ніж 60 співаків, і продовжував бути його диригентом після того, коли хор переорганізував себе на мішаний, поповнюючись додатковими співаками, кількість яких перевищувала 80. Як у чоловічому, так і в мішаному складі, ці хори завжди прикрашали своїми виступами різні національні свята, давали самостійні концерти, відвідували з концертами українські громади в Америці та Канаді.

  Title
  

У чоловічому складі хор виступав на стейтових фестинах (state fairs), по телебаченню, концертував у таких містах, як Детройт, Клівленд, Філадельфія, Торонто, Канада та інших. У своїй спадщині він залишив кілька записів співаних ним пісень на платівках, відео та CD. Коли хор «Сурма» став мішаним, я ввійшов до його проводу як секретар і кореспондент. Старостами хору тоді були Микола Крихтяк та Осип Литвинишин, які під кінець цього року відійшли у вічність. Хочу підкреслити, що маестро Андрушко як диригент працював у цих хорах на громадській базі. Раз у рік, у різдвяну пору, запрошував хористів до своєї хати на товариську зустріч, всіх пригощав зі своєю милою дружиною Надією, а хористи віддячувалися йому подарунком від хору – картиною-образом, різьбленим подарунком чи якоюсь цінною ілюстрованою книжкою.
Дозвольте на маленьку регресію. Хор «Сурма» має довгу історію. Був заснований у 1927 році, у Львові. Одним з його диригентів був проф. Плешкевич. Після закінчення Другої світової війни проф. Плешкевч опинився в Реґенсбурґу, Німеччина, і кілька співаків із львівського хору «Сурма». То ж разом задумали відновити львівський хор. Згодом доля склалася так, що проф. Плешкевч і деякі співаки з Реґенсбурґу опинилися в Чикаго, США. Тут вже був організований маленький чоловічий хор у 1949 році, до складу якого долучилися співаки з Реґенсбурґу. Згодом диригентуру в хорі перебрав проф. Прешкевич, а хор – назву «Сурма» і став гідним послідовником львівської «Сурми».
Як диригент, маестро Андрушко був строгий. Проводив репетиції з хором щотижня, крім літа (хіба що була потреба), сердився, коли хористи не з’являлися на репетиції, і покарання отримували найчастіше ті, що приходили. Бо піднесеним голосом зі строгим поглядом він питав: «А де решта? Чому не прийшли, чому ви їх не привезли зі собою? У якому складі буде хор співати на виступі?» І тих, які не приходили на репетиції, до виступів не допускав.
Не поводився інакше, коли був диригентом хору «Прометей» парафії св. Володимира й Ольги протягом сорока п’яти років – від 1968-го до початку 2013. Його заступником була Надія Савин після того, коли закінчила свої музичні студії з гри на фортепіано, і при потребі диригувала хором. В перших двох декадах свого існування хор «Прометей» нараховував більше, ніж 80 хористів. Це був період його росту і слави. З тих часів хор залишив по собі цікаву спадщину – запис Святої Літургії на платівці, три подорожі до Риму, дві з них, щоб дати самостійні концерти на честь Блаженнішого Патріарха Йосифа Сліпого, в яких також брало участь тріо «Незабудьки», яке існувало при парафії св. Володимира й Ольги як самостійна мистецька одиниця, і третю подорож, що була реквіємом на честь Патріарха. Хор також концертував у Торонто (Канада), Клівленді та інших містах.

Title  
  

Особливо пам’ятною і зворушливою подією того часу як для хористів, так і богомольців, був спів Святої Літургії в 1988 році в соборі св. Володимира й Ольги, який транслювався у прямому ефірі в Україну і до Ватикану. Під час тієї пам’ятної події і хористам, і богомольцями, які заповнили кожний куток у церкві, здавалося, що співом святої Літургії вони линули до України, своїх рідних на Батьківщині. Це було глибоке переживання, змішане зі сльозами, що самі наверталися на очі.
У наступних двох декадах хор «Прометей» почав «старітися», маліти, хористи відходили у вічність швидше, ніж приходили нові співаки і ставали учасниками хору. Та й стан здоров’я в колишнього кремезного спортсмена почав підупадати, а з тим і енергія. У хорі «Прометей» п. Андрушко працював на громадських засадах. Щойно десь у 90-х роках минулого сторіччя на засіданні Президії парафії, в якій тоді я був секретарем, покійний о. Бутринський, який був парохом, порушив питання про гонорар для диригента.
На завершення огляду праці маестро Романа Андрушка, як диригента, обов’язково треба згадати один дуже вагомий момент. У 1988 році українська чиказька громада об’єднано відзначала 1000-річчя Хрещення Руси-України. Це був могутній і потужній здвиг народу. Він відбувався над озером Мічиган. Люди молилися й плакали, обнімалися й цілувалися, прийняли поновне хрещення, яке перевів владика Інокентій. У своїх думках випрошували в Бога кращої долі для свого народу, не передбачаючи, що вона вже була недалеко – прийшла три роки після.
Другою частиною оцих небуденних святкувань був високомистецький концерт у центрі міста, в аудиторії Orchestra Hall, що при вул. Мічиган. Атракцією концерту був виступ хору, а точніше – збірного хору з хористів різних чиказьких хорів. Проф. Роман Андрушко був не тільки диригентом цього пам’ятного концерту, але він також був творцем і організатором цього задуму, в чому йому допомагала п. Квірнбах (професійний музикант чиказької Симфонічної оркестри), зокрема, в підборі оркестрального складу з-поміж музикантів-американців, що не було легко в літню пору.

 Title 
  

1 грудня 2013 року відбулося святкове вшанування заслуженого диригента. Почалося відправою Святої Літургії, яку служили всі отці парафії, і співав хор під диригентурою ювіляра – проф. Романа Андрушка, який востаннє диригував хором на Різдво цього року. Цього разу до існуючого хору долучилося чимало співаків, що колись співали в хорі, тому за кількістю хор нагадував давні часи, коли щонеділі співало в хорі близько 70 хористів. Під час Святої Літургії о. парох Олег Кривокульський та о. архімандрит Іван Кротець, який очолював урочисту Святу Літургію, вітали диригента п. Андрушка теплими словами, і дякувати йому за багато років відданої праці на славу Бога і на прикрасу літургійних відправ.
Після Святої Літургії в аудиторії Культурного осередку відбулося прийняття, приурочене на вшанування багаторічного диригента хору. На дійство прийшли хористи, з якими він недавно співав, і колишні, а також парафіяни, і багато його друзів – всіх разом в залі було приблизно 180 осіб. Адже всім хотілося вшанувати не тільки заслуженого диригента, але гарну людину, яка віддала свою працю для своєї церкви і громади.
Дійство-прийняття, яке мало вигляд і характер свята, проходило у гарній, свобідній атмосфері, з відчуттям, що це, неначе родинне зібрання. Його відкрила хористка Христина Косач, яка була ведучою, а моління-благословення провів о. Кротець. Відтак, була коротка концертна програма. Чоловіча секція церковного хору під диригентурою Романа Каликуняка проспівала «Отче наш», а потім до чоловічої секції хору долучилися жінки, і хор в своєму повному складі заспівав пісню «Качки летять». Сольну партію в пісні чудово виконав відомий наш чиказький соліст – Роман Сидорук. Відтак, під проводом диригента хору Олени Новик-Балабан хор ще проспівав патріотичну пісню «Наша славна Україна».

Title  
  

У суть дійства впровадив присутніх Головний радний парафії п. Олег Караван. Він познайомив присутніх із життєвою дорогою ювіляра, підкреслюючи його колосальну працю, яку, як диригент, він віддав для духовного росту парафії. Біографію ювіляра доповнив о. Мирон Панчук, наголошуючи на тому, що п. Андрушко як диригент був строгим, вимогливим і любив тримати в хорі дисципліну, завдяки чому хор мав успіхи.
На адресу ювіляра наспіло кілька привітів, які зачитала ведуча Христина Косач. Привіти були від Української Кредитної Спілки «Самопоміч», Осередку СУМу ім. М. Павлушкова в Чикаго та від хору названого Осередку СУМу. Був привіт від Капели бандуристів ім. Т. Шевченка, членом якої як музикант був п. Андрушко, і привіт від його друзів «реґензбурців», які подібно, як він, поселилися у вітряному місті Чикаго. Привіт зачитала Олександра Савин, останній голова хору «Прометей».
О. парох Олег Кривокульський, який недавно повернувся з відвідин українського духовного центру в Римі, передав ювілярові привіт від Блаженнішого Патріарха Святослава і Грамоту, в якій згадувалися заслуги п. Романа Андрушка для нашої Української Церкви, і яка була передана ювілярові під рясні оплески всіх присутніх. Також були вручені подарунки ювілярові від Парафіяльної Ради – кришталевий  сувенір на бюро (стіл) та альбом. Вручали Головний радний Олег Караван, заступник Христина Верещак та Христя Шутрик.
Диригента і його любу дружину пані Надію та присутніх дітей представила присутнім п. Христина Шутрик, яка очолювала комітет, котрий займався підготовкою дійства на вшанування ювіляра.

  Title
  

Вона вручила для ювіляра і його дружини букети квітів. Вручали букети під щирі й теплі оплески присутніх, які заразом висловили улюбленому диригентові свої найкращі для нього побажання співом «Многолітства».
Останнім з промовців виступив о. Іван Кротець .Він розповів про досягнення хору «Прометей», його репертуар, технічне виконання тощо. І пригадав концерт хору з нагоди десятиріччя парафії св. Володимира й Ольги, на якому була виконана надзвичайно музично складна Кантата «Великий є Бог». Він сказав, що це було чудо, що такого співу він ніколи перед тим не чув.
Впродовж перебігу дійства, поміж виступами окремих осіб, присутніх розважало тріо в складі Олени Новин-Балабан, Христі Косач та Оксани Олексин. Співачки виконали: «Ішли воли із Діброви» та «Мої ясени». Окремо Оксана Олексин подарувала ювілярові романтичну і зворушливу пісню «Карпатське танго», а о. Василь Карабінович зі сином Назаром, якого Бог наділив чудовим голосом, заспівали «Коли розлучаються двоє». Всім виконавцям акомпанувала п. добродійка Ольга Карабінович.
Врешті, коли святкове прийняття добігло до кінця, реґензбурці, підсилені молодими голосами, пригадали диригентові Романові його юні роки – заспівали йому сентиментально-ліричну і настроєву пісню «Чи знаєш ти найкращу в світі пісню», яку співала молодь в таборах переміщених осіб в Німеччині, зокрема, шкільна молодь, пластуни під час прогульок, при ватрі, коли всім «Ніагара була по коліна, а Міссісіпі – по кістки».
Завершенням дійства був показ 20-хвилинного відеорепортажу на великому екрані (його змонтувала Христина Савин), на якому присутні вкотре побачили й пригадали собі численні виступи хору «Прометей» на різних концертах, і ті строї, в яких хор виступав. До речі, три варіанти строїв для жінок (а насправді – їх було чотири) експонувалися в залі з позначкою, що їх дизайн і виконання належали мисткині пані Анні Кульчицькій. Хористам пригадалося веселе й радісне минуле, їхня праця, молодість і спів. І почули виконання Кантати «Великий є Бог», про яку згадував о. Кротець, назвавши спів чудом.
Все закінчилося молитвою, яку провів о. Ігор Кошик.

 Title Title
  
Title  Title
  
Title  Title
  

Презентація першого роману Данила Григорчука зібрала натовп в Українському Національному Музеї

«Калина та Песиголовці» – прем’єрна вистава «Гомону»

 

Реклама

© 2006-2011 "Час i Подiї". All Rights Reserved | Chicago Web Design - Dropshipping suppliers