Суперництво української та російської культурних ідей в Україні - реальність, яка складалася віками й котру за останні сто років значно підсилили два чинники.

Перший - це знищення цвіту українського генофонду та з решток тих, хто вижив у "боротьбі джунглів", плекання потужного підґрунтя рабського малоросійського менталітету. Інший чинник, який випливає з першого, - це багаторічний інформаційний зашморг, накинутий на шию українського народу, і неможливість вдихнути свіжого повітря правди. Тотальна щоденна брехня протягом десятиліть про історію українського народу виплекала цілий легіон етнічних українців - ворогів української ідеї. Тому російська культурна ідея в Україні - ідея меншовартісна, постколоніальна, ідея холопа, котрий лише незграбно переймає звички пана.

Як би це не здавалося парадоксальним, суперництво між українською та російською культурними ідеями на духовному ґрунті неможливе, бо провідники російської ідеї взагалі уникають висувати будь-які критерії духовних цінностей. Їх знамено - це "покращання вашого життя вже сьогодні", це зростання ВВП і низький відсоток інфляції. Духовності жодної. Духовність випадає з ідеологічної обойми Сходу. Єдиним удаваним прапором їхньої духовності є проголошення російської мови як другої, а віднедавна і як першої державної, але це лише гра в духовність. Мова як така звичайно має духовне підґрунтя, але не у випадку з нашими українськими "русскоязичними". Для них що Ахметова, що Ахматова - все одно, так само, як і все одно, чи Пушкін, чи Плюшкін. І ця мова їм не потрібна, бо вони мови Пушкіна й Ахматової не знають, паплюжачи її на всі лади.

Коли кореспондент УНІАН попросив головного новоявленого ньюзмейкера єдиної державної мови в Україні російської Нікалая Лєфчінка процитувати (за його ж словами) його улюбленого поета Єсєніна, той не зміг видушити з себе ані слова і пообіцяв, що зробить це наступного разу. Навіть не міг знаменитий адепт російської культурної ідеї вивчити про всяк випадок хоч би рядочок російської поезії! А ано іму нада? За словами журналіста агенції, Левченко давав інтерв'ю "на донецком говоре с ярко выраженным украинским акцентом". Насправді ж мова секретаря Донецької міськради лише дуже віддалено нагадує російську мову - це типове суржиковате хохляцьке брязкання язиком.

Якщо взяти російську мову ведучих донецького телеканалу "Україна", то це теж фактично звукове сміття, жахлива какофонія, здатна ввести в депресію будь-якого поціновувача мелодики російської мови. Гіпертрофовано тверді шиплячі, одвічно фальшиве звучання у виконанні кацаптсвуючого хохла м'якого російського "г", що мало б нагадувати наше проривне "ґ", заобрійне пом'якшення звуків ль-, ть-, дь- - усе це свідчить, що для малороса зробитися кацапом - велика і премудра штука. "По-панськи язика ламати" виявляється нездійсненною мрією холопа, хохляцький акцент якого, за висловом якогось московського дотепника, добре лікується лише міньєтом. Скажіть відверто: ми хочемо бути суржиковатими, недолугими, недорозвинутими московітами, а то заладили - російська мова, російська мова!

Не буде перебільшенням стверджувати, що жоден (!!!) українець, котрий народився і живе в Україні, не потрафить говорити не те, що справжньою гарною російською мовою, але більш чи менш пристойною, хоч трісни. Тому й невигідно воювати Україні з Росією, бо українського шпигуна розкусять із першого ж слова. А це свідчить про те, наскільки різняться українці та росіяни і їхні мови.

Ви ніколи не помічали, що Назарбаєв, Карімов, Акаєв чи Рахмонов набагато краще розмовляють російською, ніж Кравчук, Мороз чи Мартинюк? Щоб стати досконалим московітом, хохлові треба спочатку піти на виучку до центральноазійських народів. Нещодавно зробив убивче відкриття: Янукович краще говорить українською, ніж російською (!) Природно освоївши мелодику української мови (не відкидаю, що в нього це десь генетично закладено), наш прем'єр із величезними труднощами долає мелодичні ази іноземної мови з півночі, наприклад, слово "предприятия" вимовляє як "прыдпрыятия". Ну, який із нього кацап? Так і хочеться сказати: хлопці, не грайте вар'ята, з вас дуже кепські московіти виходять, повертайтеся до рідних коренів. Та де там! Той, хто мав чи має "якесь там прізвище свиняче" з хохлаччиною, яка не надається до вивітрення навіть у декількох поколіннях, уперто тяжітиме до мови "культурнава народа", мови цивілізації і науки, а свою рідну зводитиме до рівня фольклору й анекдотів.

Не маючи російського мовного стрижня, вони не мають і мінімального стрижня культурного. Янукович, як і майже всі теперішні представники правлячої коаліції, за своєю сутністю - політик цілковито деідеологізований і декультуризований. Він - типовий насправді талановитий "менеджер-господарник", така собі прагматична машина із заробляння грошей для свого клану і для себе особисто. Але займаючи на високому державницькому рівні нішу проросійської культурної ідеї, він раптом стикається з важкою та незрозумілою сферою життя, коли у зрілому віці доводиться освоювати нові культурні виклики, виголошувати проросійські гасла, зустрічатися з якимись попами, їздити в якийсь Афон, говорити про Ахматову та Гулака-Артемовського. Безпорадність Януковича в цій сфері направду вражаюча. Криловського кота Ваську, котрий "слушает да ест", він охрестив Мішкою, навіть не може згадати прізвища Жиглова з культового фільму совєтських часів. На цю тему добре висловилася Тимошенко: "Вести переговори з Януковичем - це все одно, якщо б професор Преображенський вів переговори з Шаріковим".

Духовні ідеали Сходу фальшиві, бо ідеологія люмпена не передбачає духовних цінностей як таких, навіть на рівні Жеглова і кота Васьки. Люмпен апріорі не може бути причетний до жодної культурної ідеї: української, російської чи китайської, тим паче до такої високої культури, як російська.

Малоросійщина духовно може базуватися лише на удаваному регіональному патріотизмі, утіленням якого стане хіба язичницьке поклоніння металевому ідолу - пальмі Мерцалова. Цікаво, що людина наскрізь російськомовна, але насправді інтелігентна, ніколи не пристане на ідеологічне та культурне люмпенство, пропоноване проросійськими політичними силами в Україні. І цьому є безліч прикладів, про що ви прочитаєте наступної середи.