За більшістю оцінок, вплив США на Близькому Сході радикально скоротився з моменту початку арабських повстань у січні 2011 року. Критики бачать причину цього у некомпетентній дипломатії нинішньої адміністрації, але це лише часткове пояснення втрати Америкою її авторитету у регіоні. Американське видання slate.com пише про 10 причин ослаблення позицій США у близькосхідному регіонів.

	Біньямін Нетаньягу, Барак Обама. Фото: poistine.com

Відносини між Ізраїлем та Сполученими Штатами залишаються добрими, й Ізраїль – під тиском США – погодився відновити переговори з палестинцями. Тим не менше, Ізраїль і надалі ігнорує побоювання США з приводу розширення ним своїх поселень на Західному березі, що перешкоджає врегулюванню конфлікту. І погано прихована зневага прем’єр-міністра Біньяміна Нетаньягу до адміністрації Обами під час президентських виборів 2012 року у США мало не призвела до розриву у відносинах та стривожила багатьох в Америці та Ізраїлі.
Успішне повалення Муамара Каддафі у Лівії, в якому Сполучені Штати відігравали провідну роль, залишило цю країну у хаосі. Основними бенефіціарами повалення Каддафі, здається, є пов’язані з «аль-Каїдою» структури у Північній Африці та Сахарі.
Нові лідери Єгипту та ті єгиптяни, що підтримували усунення президента Мохаммеда Мурсі злі на США через засудження ними дій армії. Прихильники Мурсі, тим часом, досі переконані, що Сполучені Штати вітають його усунення та вимагають повернення до надійних репресій епохи Мубарака. Саудівська Аравія, Кувейт та Об’єднані Арабські Емірати фактично скоротили вплив США на Єгипет, підтримавши новий режим Єгипту щедрими обіцянками економічної допомоги, які затьмарили собою будь-яку загрозу позбавлення американської допомоги.

bintel.com.ua

Сирія перебуває у стані громадянської війни. Сполучені Штати мріють про усунення президента Башара аль-Асада, поступившись внутрішньому і зовнішньому тискові й пообіцяли підтримку повстанцям, але потім передумали, коли виявилося, що більш екстремістські, пов’язані з «аль-Каїдою», елементи почали домінувати у повстанні. Це, здається, не турбує королівства Перської затоки, що фінансують повстанців.
Чимало критиків США у регіоні сприймають країну як ненадійного союзника, на якого не можна розраховувати, якщо перед режимом виникають внутрішні загрози. Замість того, щоб підтримувати своїх давніх друзів на Близькому Сході, Сполучені Штати читають лекції з демократії і роблять порожні заяви про права людини. Гірше того, Вашингтон проводить червоні лінії, а потім вагається. Коли мало що можна зробити, то стратегічне мовчання могло би бути добрим рішенням, але в умовах жорсткої міжпартійної боротьби, до якої привернута увага медіа, лідери вважають, що мовчання неможливо виправдати.
Очевидно, що Сполучені Штати перебувають на маргінесі подій на Близькому Сході, і їм доводиться погоджуватися з такою поведінкою і такими результатами, які їм не подобаються. Причина, проте, полягає не лише у занепаді Америки як світової наддержави чи дипломатичній некомпетентності.

Ось 10 причин, чому вплив Америки на події на Близькому Сході, як видається, перебуває у стані занепаду.
1. Те, що від США очікують дипломатичних або військових втручань у занадто багатьох ситуаціях одночасно, неминуче загрожує поразкою. Сила дипломатії, як і вплив правоохоронних органів, багато в чому залежить від сприйняття. Якщо всі одразу вирішують ігнорувати закон, то поліція втратить контроль над ситуацією. Це не означає, що Америка повинна бути світовим жандармом, хоча багато хто очікує, що вона повинна поводитися так, неначе вона ним є.
2. Люди на Близькому Сході схильні перебільшувати вплив Америки на місцеві події та залишаються переконаними, що американці повинні мати грандіозний геостратегічний план. Неминучі помилки хибно інтерпретують як елементи якогось злого задуму – ось чому Америку звинувачують у проблемах регіону, звинувачують, коли вона намагається розв’язати їх, звинувачують, коли рішення зазнають поразки, і звинувачують, коли рішення не задовольняють усіх.
3. Режими регіону зіштовхуються з внутрішніми загрозами, що стійкі до зовнішнього тиску. До цих загроз також можуть належати недержавні актори, що навіть ще менше залежать від дипломатичного тиску. Якщо люди сповнені рішучості воювати, то Сполучені Штати не можуть зупинити їх – принаймні – без військового втручання, яке не припиняє конфлікт, а лише переформатовує його сторони.
4. З подіями, що швидко розгортаються, через їхній характер важко давати собі раду, і тому Сполученим Штатам стає ще важче впливати на їхній перебіг. Ніхто не знає, що буде далі, навіть безпосередньо причетні до подій актори. Багато речей є справою випадку. За цих обставин прогнози розвідки вимагають постійного оновлення.

Фото: euronews.com

5. Події вимагають від Сполучених Штатів змінювати прихильність (до окремих акторів) – що завжди є незграбним маневром. У якийсь момент Хосні Мубарак був вже приречений. Після 33 років перебування при владі у Ємені, генерал Алі Абдулла Салех, безперечно, був неспроможний керувати країною, і його треба було позбавити влади. Це були люди, з якими Сполучені Штати мали справу протягом десятиріч. У Лівії був вибір: або заохочувати Каддафі до масових вбивств, або втрутитися, щоб прискорити його усунення. Той самий принцип, здавалося б, стосується й Сирії, але Асад є більш грізним ворогом, а його опоненти не є доброю альтернативою. Тим не менше, вибір часу для зміни своєї прихильності до старих акторів є складним – якщо зробити це занадто рано, то Сполучені Штати звинуватять у радикальній та поспішній зміні курсу, а якщо занадто пізно, то вони ризикують відштовхнути від себе переможців, тобто, опозицію.
6. Дорогі війни в Афганістані та Іраку підірвали впевненість США та політичну волю до дій. Американці втомилися від війни, і, що зрозуміло, скептично налаштовані до обіцянок про легкі військові змагання з позитивними результатами. Суспільство навряд чи бажає, щоб США брали на себе подальші зобов’язання, насамперед, коли йдеться про втягування країни до ще однієї війни на Близькому Сході – вона видається просто не вартою зусиль. Опоненти Америки про це знають, і це додатково підриває силу американської дипломатії.
7. Сполученим Штатам важко чинити вплив на когось, коли у самій країні практично відсутній внутрішній консенсус щодо того, що вона повинна робити. Як наслідок, зовнішня політика США коливається між відданістю країни своїм демократичним принципам та вимогами національної безпеки. Обидві точки зору мають потужні внутрішні осередки прибічників.
8. Часто буває так, що в Сполучених Штатів просто немає добрих варіантів вибору. Конфлікт у Сирії це добре ілюструє. Сполучені Штати зіштовхнулися з кривавою громадянською війною між жорстоким диктатором, з одного боку, і пересвареними повстанцями, у середовищі яких дедалі більше домінують небезпечні джихадисти, з іншого.
9. Міжнародна ситуація саме зараз не сприяє активним діям Америки або будь-кого ще. У Сполучених Штатів є мало надійних союзників. Європа розколота щодо питання, як ставитися до подій у регіоні. Росія і Китай, найімовірніше, заблокують схвалення РБ ООН більшості таких дій, що не заважає Сполученим Штатам діяти в односторонньому порядку, але й ускладнює здобуття ширшої міжнародної підтримки. Практично будь-яке втручання США викличе гнів на арабській вулиці.
10. Дехто вказав би на нинішню залежність Америки від арабської нафти як на життєво важливий національний інтерес та водночас стримуючий чинник для політики США. Ця залежність знижується, що означає, що Сполучені Штати матимуть більшу свободу дій на Близькому Сході. Це також означає, що значення регіону для США знизилося, оскільки національні інтереси вже не вимагають втручання у, начебто, нескінченні кризи регіону.
Наразі Сполучені Штати, схоже, якось дають собі раду з цим регіоном, інші зовнішні та регіональні актори не можуть стверджувати, що їм це добре вдається. Європейський Союз має на Близькому Сході невеликий вплив і боїться повернення тих, хто вирушив до Сирії воювати. Туреччина втратила статус воскреслого регіонального лідера і має тепер небагато друзів. Існування єдиної опори Росії у регіоні залежить від хиткого майбутнього Асада. Іранці втратили партнера в Єгипті і ще можуть втратити стратегічного союзника у Сирії.
Попри все, ослаблення впливу США у регіоні не привело до повної поразки їхньої політики. Відносини з Ізраїлем залишаються міцними. Допомога США Єгиптові не була призупинена, і відносини між країнами ще можуть поліпшитися, щойно вони зосередять свою увагу на питаннях, що становлять взаємний інтерес. Йорданія хоче отримати допомогу від США. Ірак теж хоче допомоги США у боротьбі з дедалі інтенсивнішим насильством. Незважаючи на свої самостійні дії в Єгипті та Сирії, які, щоправда, ніколи не мали ворожих намірів щодо США, Саудівська Аравія та інші королівства Перської затоки зберігають добрі відносини з Вашингтоном. Сполучені Штати провели новий раунд близькосхідних переговорів – це явний дипломатичний успіх, хоча, у кінцевому підсумку, успіх самих переговорів можливий лише у далекому майбутньому.

Оригінал: slate.com
Переклад: iPress.ua