Ірина Фаріон є особою надто популярною. У неї є різні таланти – мовний, політичний, викладацький. І є особливий талант – викликати різко протилежні оцінки, миттєво підвищувати градус дискусії до вербальних опіків.
Люди, які в Інтернеті говорять про Фаріон, не дискутують, не сперечаються, не обмінюються думками. Вони люто терзають одне одного, миттєво переходячи від похвал до захоплення, від образ до принижень, від любування до обожнювання, від абсолютного неприйняття до звіриної ненависті.
У чому причина?
Напевно, у тому, що Ірина Фаріон є особистістю радикального типу. Особистість вона абсолютно сформована, а радикалізм її максимально загострений.
Для сотень осіб, які так і не стали особистостями, вона є гранатою, кинутою у болото. Граната вибухає, розмітаючи болото і його мешканців – жаб, вужів, гадюк і болотний слиз.
Уявімо собі, як реагує болото, отямившись після вибуху? Про що говорять кожен своєю мовою – жаба і гадюка, вуж і слиз, багнюка і гниль?
Коли б ми це могли почути і зрозуміти, нам було б легше осмислити дикий хор і свистопляску навколо Ірини Фаріон, яку періодично влаштовують мешканці соціального та життєвого болота.
Вона володіє мистецтвом яскравої фрази, загостреної до стану кинджального леза. Коли пані Ірина в будь-який момент спонтанно вирішує метнути це лезо у натовп, вона обов’язково когось поранить.
І поранені – разом зі співчуваючими – тут же намагаються метнути щось і в пані Ірину. Але фраз формату кинджального леза майже ні в кого нема. Тому в Ірину Фаріон градом летять фрази-цеглини, фрази-багнюки, фрази-арматури. Поранити, вдарити, завдати якомога сильнішої травми, рани, образити, розтоптати, принизити – ось шалене бажання мешканців болотного царства щодо Ірини Фаріон.
При цьому у нападників втрачається не тільки ввічливість, вихованість і пристойність, але і людська подоба. Якщо б вони могли, то загризли б цю жінку зубами, порвали б на шматки пазурами – таке складається враження.
Ось я щойно перечитав 190 коментарів під невеличкою статтею про те, що Ірина Фаріон має коханого чоловіка, хоча й з ним не розписана, не вінчана.
Після цих, здебільшого, ненависницьких коментарів у мене було відчуття, що я впав у помийну яму, і мені гостро захотілося під душ. Стільки помийних ротів і мізків у такій концентрації важко знайти деінде.
Практично 100% пані Ірину особисто не знає, має тільки фрагментарну інформацію про неї, хтось щось трохи чув, трохи бачив, хтось комусь щось переказував. І цього достатньо, щоб так дико ненавидіти жінку, так паскудно її обзивати, так грубо і по-хамськи про неї говорити?
Що це – ненависть сірятини до яскравого, невизначеності до переконаності, посередності до таланту? Заздрість невдах до успішної жінки?
Я не все поділяю, що говорить Ірина Фаріон. Я не з усіма її висловами та підходами згоден. Я розумію, що, незалежно від свого бажання, Ірина Фаріон стилем і формою своїх висловлювань провокує інших на супер-різкі реакції.

Але я розумію і те, що вона є щирим патріотом України, яка всією душею, шкірою відчуває, що спокійним словом нічого не зрушиш, виваженою думкою нікого не запалиш, і відчайдушно намагається протестувати, боротися проти всього, що деформує, принижує українськість, нищить українство.
Тому й рубає фрази, безжально прицвяховує антиукраїнців до ганебного стовпа, тому й кричить, що шепіт не допомагає.
Але ось недавно Ірина Фаріон зламала свій стереотипний імідж залізної леді українського націоналізму, який склався у громадськості.
Вона виклала у мережу Фейсбук серію своїх світлин, на яких раптом постала жіночною, привабливою і навіть звабливою.
Виявилося, що у непримиренної політичної «пані термінатор» є, перепрошую, ноги, груди, фігура і вони виглядають дуже навіть непогано.
Далі більше – залізна леді зізналася, що вона не завжди є залізною і любить не тільки Бандеру, Шухевича та програму партії «Свобода», але й конкретного чоловіка.
Правда, любить вона його так, як може любити її натура – тому що він є сильною особистістю, глибокою людиною, переконаним однодумцем, політиком-однопартійцем. Словом, це любов до чоловіка-соратника, чоловіка-лідера, любов зі сильним соціально-політичним присмаком.
«Я б не могла любити слабкого чоловіка», – зізнається пані Ірина. Хто б сумнівався!
У політиці Ірина Фаріон є переможцем, і це знають усі. Але мало хто знає, що вона готова і до капітуляції. Ось вчитайтеся у її слова: «Не кожен заслужив на щастя. Це треба вміти прийняти. А якщо воно тобі подароване, ти мусиш щодня над собою працювати, щоб, не дай Боже, не втратити його… І треба ще зрозуміти, чим швидше ти внутрішньо відкриєшся до любові, яку ти почуваєш до нього, тим швидше він зігріє тебе своїм теплом та тим швидше ви підете назустріч одне одному. Треба вміти прийняти любов, як капітуляцію. Це – найкраща поразка в світі».
Ірина Фаріон, виявляється, готова не тільки до жіночої поразки через кохання, але й до капітуляції через весілля. Вони свої стосунки не оформляють – поки що. Але весілля пані Ірина не виключає, хоча самолюбиво уточнює – я не ритуальна особистість.
Але щось мені підказує, що не ритуальна Ірина Фаріон була б зовсім не проти такого чудового ритуалу, як весілля з коханим.
Чи не тому тепер презентувала себе громаді у жіночному іміджі?
«Я ніколи не ховала себе!» – заявила пані Ірина. Може, й так. Але коли виставила себе продуманою фотосесією, то на декілька днів стала зіркою українських ЗМІ. Про це написали всі – але в міру своєї розумової розвиненості. Одна газета кинула ефектний заголовок: «Ірина Фаріон зізналася, що завела коханця в Раді».
Можливо, ці газетярі не знають різниці між коханцем і коханим. Ірина Фаріон нікого не «завела», тим більш, коханця. Вона має коханого. І це є величезною різницею.
Побажаємо пані Ірині жіночого щастя – такого ж яскравого, якою є вона сама. Але не такого непримиренного…

Віктор Рибаченко,
шеф-редактор «Час і Події»