28 серпня 2013 року виповнилося рівно 14 (чотирнадцять!!!) років, відколи один з моїх підзахисних перебуває за ґратами без вироку.

Ви запитаєте – як же ж так може бути в державі, яка поспішає в Євросоюз так швидко, що аж капці злітають?
А запросто!
Маріянчук Василь Петрович, якого журналісти називають Вася Чеченський або Вася Бухгалтер, обвинувачується в бандитизмі, умисних вбивств та інших злочинах. Разом з ним проходять у справі за аналогічні й інші злочини багато інших осіб.
До притягнення до кримінальної відповідальності у даній справі Маріянчук раніше звинувачувався за скоєння аналогічних злочинів, вчинених групою осіб. Під час досудового слідства у цій справі він був оголошений у міжнародний розшук, затриманий в Угорській республіці 28 серпня 1999 року та етапований в Україну, де йому було обрано запобіжний захід у вигляді взяття під вартою за ст. 69 КК України. Однак, 28 лютого 2000 року, після екстрадиції і взяття під варту, кримінальну справу за вищевказаними статтями щодо нього було закрито слідчим прокуратури Одеської області на підставі п. 2 ст. 213 КПК України (недоведеність участі обвинуваченого у скоєнні злочину).
Але того ж дня, 28 лютого 2000 року, Маріянчука було затримано в якості підозрюваного, а 2 березня 2000 року – взято під варту за санкцією прокурора м. Одеси. Відтак, йому було висунуто обвинувачення у вчиненні бандитизму, умисних вбивств, інших злочинів, і справу для розгляду по суті скеровано до Апеляційного суду Одеської області. 23 травня 2005 року Апеляційним судом Одеської області кримінальну справу за обвинуваченням Маріянчука, з виділенням в окреме провадження, скеровано на додаткове розслідування, а запобіжний захід з утримання під вартою змінено на підписку про невиїзд.
В ухвалі Апеляційного суду Одеської області від 23 травня 2005 року зазначалося, що Маріянчук В. П. був притягнутий до кримінальної відповідальності з порушенням норм міжнародного права, у зв’язку з чим весь термін його утримання під вартою з 28 лютого 2000 р., тобто, з моменту припинення кримінальної справи, за якою він був виданий Україні Угорської стороною, був незаконним: «... з матеріалів справи очевидно, що всі вказані злочини, у скоєнні яких в даний час звинувачується Маріянчук В. П., були вчинені до його затримання і видачі Угорської стороною в Україну. Таким чином, притягнення Маріянчука В. П. до кримінальної відповідальності, висунення йому обвинувачення у повному обсязі, а також проведення досудового слідства у справі суперечить ч. 1 ст. 14 Європейської конвенції про видачу правопорушників (1957 року), яка передбачає, що видана особа не може переслідуватися, засуджуватися або затримуватися з метою виконання вироку чи постанови про утримання під вартою за жодне правопорушення, вчинене до її видачі, крім правопорушення, за яке особа була видана. Винятком зі зазначеного положення, згідно з п. п. а), б) ч. 1 ст. 14 Європейської конвенції про видачу правопорушників (1957 року), є наступні умови:
а) якщо сторона, яка його видала, на це згодна;
б) якщо ця особа, маючи можливість залишити територію сторони, якій вона була видана, не зробила цього протягом 45 діб після остаточного звільнення, або, залишивши цю територію, знову туди повернулася».
Як неважко здогадатись, у матеріалах справи відсутня згода Угорської сторони на притягнення Маріянчука до кримінальної відповідальності. Також не була дотримана органами слідства і друга умова, оскільки після затримання Маріянчука в Угорщині 28 серпня 1999 і його передачі Україні – він з-під варти практично не звільнявся, і йому не надавалася встановлена Конвенцією можливість залишити територію України.
Що ж відбувалося далі?
Замість того, аби звільнити Маріянчука, його 23 травня 2005 року було затримано слідчим Генеральної прокуратури України Гожеловим С. Г. як підозрюваного, згідно зі ст. 115 КПК України, а 25 травня 2005 року до Печерського районного суду міста Києва було внесено подання про обрання Маріянчуку запобіжного заходу у вигляді утримання під вартою у кримінальній справі ¹ 051200400053, за якою він раніше до кримінальної відповідальності, звісно ж, не притягувався. Ще раз повторюю: йому було висунуто обвинувачення у скоєнні злочину в 1999 році, до його видачі Угорської стороною в Україну, без згоди Угорської сторони на його затримання, арешт і висунення звинувачення. Відтак, 26 травня 2005 року, суддя Печерського районного суду продовжила термін затримання до десяти діб, з мотивуванням – «для вивчення даних про особу». У призначений час слідчий Гожелов С. Г. до суду не з’явився, провадження у справі про взяття його під варту судом припинено.
Але Маріянчука слідчим Генеральної прокуратури України з ізолятора тимчасового тримання м. Києва звільнено не було. Натомість, 02 червня 2005 року його було формально затримано в якості підозрюваного, а 10 червня 2005 року, за поданням слідчого Генеральної прокуратури України, за скоєння злочину, передбаченого ст. 69 старого КК України (бандитизм), вчиненого у період перебування в слідчому ізоляторі – взято під варту за постановою Печерського районного суду м. Києва. Більше жодних процесуальних рухів щодо звільнення/незвільнення Маріянчука з-під варти не відбувалося. Наразі він перебуває в Миколаївському СІЗО.
Таким чином, у справі, яка наразі слухається Миколаївським обласним судом, кримінальне переслідування Маріянчука, затримання, обрання йому запобіжного заходу у вигляді взяття під варту, висунення всіх звинувачень, складання обвинувального висновку – проведені з порушенням процедури притягнення особи до кримінальної відповідальності, встановленої нормами Міжнародного права.
Про це навіть зазначено в постанові слідчого Генеральної прокуратури України Силіна В. В. від 28 липня 2008 року, яка набрала законної сили і є обов’язковою для виконання на всій території України. Цією постановою припинено за реабілітуючими підставами кримінальну справу ¹ 59990036 за обвинуваченням Маріянчука В. П. у скоєнні ним у період 1994-1999 років бандитизму, умисних вбивств на замовлення та інших особливо тяжких злочинів. Зокрема, в цій постанові зазначено про безперервне кримінальне переслідування Маріянчука в період його затримання в республіці Угорщина в 1999 році, утримання його під вартою в порушення вимог п. б) ст. 14 Європейської конвенції про видачу правопорушників.
Під час розгляду касаційного подання прокурора на ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 23 травня 2005 р. Верховним Судом України прокурор відділу Генеральної прокуратури України Слободенюк Б. В. частково підтримав касаційне подання, вважаючи за необхідне залишити в ухвалі Апеляційного суду вказівку про необхідність усунення органами досудового слідства порушень вимог ч. 1 ст. 14 Європейської конвенції «Про видачу правопорушників» та ст. 5 КПК України.
Апеляційний суд Одеської області, а потім і Верховний Суд України, в ухвалі від 14 березня 2006 року, частково задовольняючи касаційне подання прокурора, прямо вказали на порушення обов’язкових для виконання органом слідства вимог Європейської конвенції про видачу правопорушників. У зв’язку з цим органу слідства необхідно було виконати вимоги положень п. b) ст. 14 зазначеної конвенції («якщо особа, маючи можливість залишити територію сторони, якій вона була передана, не зробила цього протягом 45 днів після свого остаточного звільнення або повернулася на цю територію після того, коли покинула її».
Тобто, орган слідства зобов’язаний був скасувати Маріянчуку запобіжний захід у вигляді утримання під вартою, і жодним чином не обмежувати його особисту свободу протягом 45 днів після звільнення (зокрема, видати Маріянчуку громадянський та закордонний паспорти, оскільки їх відсутність розцінюється як пряме обмеженням особистої свободи). Відповідно до п. 2 ст. 14 цієї ж Конвенції, орган слідства, скасувавши запобіжний захід Маріянчуку, може вжити будь-яких заходів, необхідних для видворення його за межі своєї території, або будь-яких заходів, необхідних, згідно з її законодавством, включаючи кримінальне переслідування за відсутності обвинуваченого, для запобігання будь-яких юридичних наслідків закінчення терміну давності.
Як вказувалося вище, орган слідства неодноразово порушував вимоги ст. 14 Європейської конвенції про видачу правопорушників; це порушення триває і в даний час, оскільки Генеральній прокуратурі України, незважаючи на неодноразові відчайдушні спроби, так і не вдалося отримати від Угорської сторони згоду на притягнення Маріянчука до кримінальної відповідальності за злочини, скоєні до його видачі в Україну. «Немає доказів, до побачення».
Хоча навіть, якщо б Україні і вдалося б якимось чином видушити з Угорщини ту згоду, це мало на що вплинуло б, оскільки не змогло б усунути порушення, раніше допущені органом слідства, а саме – незаконне утримання Маріянчука під вартою.
Слід також зазначити, що ретельно ознайомитись з матеріалами поточної справи за обвинуваченням Маріянчука та інших (більше, ніж 200 томів) – багатьом захисникам так і не вдалося, бо суд категорично та неодноразово відмовляв у дозволі на застосування науково-технічних засобів при ознайомленні з матеріалами справи – особистого ксерокса і цифрового фотоапарата в порядку п. 5 ст. 48 КПК України та ст. 6 Закону України «Про адвокатуру». Зрозуміло, що це є з боку Генеральної прокуратури України, а також суду при розгляді справи – грубим порушенням права на захист, яке не може бути усунуто в судовому засіданні, але кого хвилюють такі дрібнички в нашій «правовій» державі?
Статтею 5 кримінально-проце­суального кодексу України (у редакції Закону України 1960 р.) встановлено: «Ніхто не може бути притягнутий як обвинувачений інакше, ніж на підставах і в порядку, встановлених законом».
Конституцією України, статтею 29, гарантовано, що ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше, ніж за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, встановлених законом.
Частиною 1 ст. 9 Конституції встановлено, що чинні міжнародні договори, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. Тому ч. 2 ст. 19 Закону України від 29 червня 2004 р. ¹ 1906-1V «Про міжнародні договори України» визнано, що у випадку, якщо міжнародним договором України, який набрав законної чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору.
Отже, констатуємо: утримання Маріянчука під вартою, прийняте в порушення ст. 14 Європейської конвенції про видачу правопорушників, є недобросовісним виконанням Україною міжнародних зобов’язань – статті 5 Конвенції про захист прав людини і основних свобод, ратифікованої 17 липня 1997 Верховною Радою України:
Підемо далі.
У справі, яка наразі розглядається Апеляційним судом Миколаївської області, Маріянчук був відданий до суду в серпні 2008 року, і в даному випадку в зв’язку з тривалістю розгляду справи – понад чотири роки – має місце ще одне порушення вимог Європейської конвенції з прав людини, ратифікованої Україною, яка є частиною національного законодавства України. В якості прикладу можна навести витяги з рішення Європейського Суду з прав людини, прийнятого за скаргою Тимошенко Ю. В., колишнього прем’єр-міністра України:
«Стаття 5 § 1
Щодо скарги Тимошенко на незаконність і свавілля застосування щодо неї запобіжного заходу у вигляді утримання під вартою, Суд зазначив, що цей захід на етапі судового розгляду застосовувалася на невизначений термін, що саме по собі суперечить вимогам статті 5. Суд постановив у низці інших справ проти України, що ця проблема виникає знову і знову через прогалини в законодавстві.
Крім того, як Суд уже зазначав у своїх рішеннях в інших справах проти України, українське законодавство не передбачало процедури оцінки законності триваючого утримання під вартою зі завершення досудового слідства, яка б відповідала вимогам статті 5 § 4. Тому мало місце порушення статті 5 § 4».
У рамках тривалого розгляду «справи Маріянчука» сталася ще одна дика та ганебна історія.
По цій справі проходить понад двадцять осіб, зокрема – покійний адвокат Мельник Іван Миколайович, інвалід, 1951 року народження, за ст. ст. 257 і 121 ч. 2 КК України. У період з 2002 по 2005 року Мельник І. М. цілком кваліфіковано здійснював захист Маріянчука в Апеляційному суді Одеської області, і де кримінальну справу стосовно нього було остаточно припинено 28 липня 2008 слідчим Генеральної прокуратури України Силіним В. В. з підстав, передбачених ст. ст. 5, 130, ч. 2 ст. 213, 214 КПК України, п. 1 ст. 14 Європейської конвенції про видачу правопорушників від 13 грудня 1957 р., тобто, за реабілітуючими підставами.
Але постановою слідчого Генеральної прокуратури України вiд 2 червня 2005 р. А. Мельник І. М. за надуманими підставами був усунений від захисту Маріянчука, а згодом – притягнутий до кримінальної відповідальності за вказаними вище статтями кримінального кодексу України. У зв’язку з притягненням до кримінальної відповідальності Мельник І. М. на досудовому слідстві утримувався під вартою протягом одного року і шести місяців, після чого запобіжний захід йому органами слідства було змінено на підписку про невиїзд.
Під час слухання справи апеляційним судом Миколаївської області Мельник І. М., перебуваючи на підписці про невиїзд, 26 квітня 2010 року перебував на стаціонарному лікуванні в лікарні у зв’язку важким захворюванням (інсультом), що безумовно перешкоджало його участі у розгляді справи. 13 травня 2010 Мельника І. М. було виписано з лікарні на амбулаторне лікування зі суворим ліжковим режимом.
Всі відповідні документи про захворювання Мельника І. М. були своєчасно надані до Миколаївського апеляційного суду. Крім того, 12 травня 2010 року головуючий у судовому засіданні суддя Гулий В. П. у телефонній розмові з Мельник Ольгою Миколаївною, сестрою Мельника І. М., був повідомлений про неможливість участі підсудного Мельника І. В. у розгляді справи зі зазначених вище причин, а також – про його перебування в лікарні, де його неодноразово відвідували співробітники міліції за дорученням суду. Як випливає з пояснень Мельник О. М., суддя Гулий В. П. незаконно наполягав на участі Мельника І. М. у розгляді справи наступного дня, 13 травня 2010 року, не маючи на це законних правових підстав.
14 травня 2010, за клопотанням прокурора, який підтримує державне обвинувачення в суді, Мельнику І. М. судом, згідно зі ст. 288 КПК України, 14 травня 2010 року було змінено запобіжний захід з підписки про невиїзд на утримання під варту, з оголошенням його в розшук. Підставою для цього, на думку суду, стало те, що «...Мельник І. М. без поважних причин не з’явився на розгляд справи до суду, перешкоджає розгляду справи та порушив умови обраного йому запобіжного заходу на період розгляду справи в суді – підписки про невиїзд».
Дізнавшись про це бєзпрєдєльне рішення суду від 14 травня 2010 року, яке завдавало йому психічних страждань і створювало нестерпні умови для подальшого життя (фактично могло призвести до смерті з урахуванням тяжкості захворювання), Мельник І. М. цього ж дня покінчив життя самогубством – застрелився з мисливської рушниці. Адвокат Мельник І. М. обрав миттєву та практично безболісну смерть – порівняно з повільним та болісним вмиранням в СІЗО.
3вичайно ж, ніхто не покарає прокурорів та суддів-бєзпрєдєльщиків за смерть адвоката Мельника – ніхто, крім, хіба що, якихось Вищих Сил, якщо вони, звісно, існують.
Органи прокуратури відповіли відмовою на численні заяви Маріянчука та інших щодо порушення кримінальної справи за фактом доведення до самогубства Мельника І. М. Дослідчу перевірку було проведено поверхнево і не всебічно – навіть не були проведені судово-медична і судово-психологічна експертизи.
Тобто, державні органи, в даному випадку суд і прокуратура, ефективного розслідування не провели і не надали переконливих пояснень, які зняли б з них відповідальність за смерть людини, яка перебувала в повній їхній владі.
Оскільки Маріянчук активно протестував проти бєзпрєдєла щодо Мельника та доведення його до самогубства, доблесний суд провернув операцію «позбудься Маріянчука». Так, 14 березня 2012 року Маріянчука не привезли зі СІЗО за станом здоров’я, про що було надано суду відповідний акт, але суд... виніс ухвалу про видалення його зі зали засідання на весь час розгляду справи. З того часу на судові засідання Маріянчука не привозять, і справу слухають без нього.
Справа розглядається і досі; наступне засідання призначене на 09 вересня 2013 року. Оскільки Маріянчук більше не має змоги заважати суду займатись бєзпрєдєлом, суд вирішив спростити собі життя та не дивитись в судовому засіданні численні відеокасети, які долучені до матеріалів справи та є її невід’ємною частиною.
Як то кажуть – чого ридати за волоссям, якщо голову правосуддю і так вже зрублено під самий корінець? Прокуратурі та суддям у цій справі все одно вже нічого втрачати, а за рішення Європейського Суду проти України все одно у нас нікого не карають – то чи варто заморочуватись дотриманням якоїсь там законності хоча б по мінімуму?
Я розумію, що багато хто з тих, хто читатиме цю статтю, висловиться таким чином: «Так йому і треба, цьому Васі Чеченському!»
А я раджу подумати над тим, що чекає в наших правоохоронних органах та судах всіх тих простих смертних, про яких не пишуть у пресі, справи яких абсолютно не є хоч скільки-небудь «гучними»; яких не видавали з Угорщини, а просто спіймали на вулиці заради покращення статистики або з метою навішати на них злочини інших – тих, хто відкупився чи використав для відмазування свої зв’язки?
За 22 роки незалежності Україна банально не навчилася слухати справи, у яких проходять понад 15-20 обвинувачених – для цього банально немає правової та технічної інфраструктури, а чинне законодавство є настільки недосконалим, що 14 років – це далеко не межа, а так – «проміжний фініш».
Отож, вперед, Україно, – до нових рекордів в утриманні громадян під вартою без вироку!
Наша наступна мета – 15 років без вироку!
Тьху:(

Автор: Тетяна Монтян
Джерело: http://blogs.pravda.com.ua