Перші дні осені поставили Україну перед здавалося б критичною потребою нарешті встати зі шпагату і вибрати, в котрий бік рухатися – на Захід, чи на Схід. Вміло намальована кмітливим «художником» котяча, вибачте, дупа красномовно вказувала всі необхідні дані для чіткого вибору. Але навіть тут українські чиновники вирішили, що можна ще подумати…

Отже, для початку – про кицьку, вигляд ззаду.
 Глава сусідньої Росії Володимир Путін неабияк стривожив країну новою піар-витівкою.
В російських школах тестували інтерактивну дошку – от Володимир Володимирович не стримався, щоб не намалювати на ній цікаву фігуру: кицьку, вигляд ззаду. Росія застигла в здивуванні, психологи впали в когнітивну кому. Вигляд котячої дупи з радісно піднятим хвостом їм чомусь не навіював оптимізму.
Подальші події в РФ показали, що в чомусь психологи мали рацію.
Минулих вихідних в східних сусідів України був день виборів. Особливу увагу привернули вибори мера в Москві – перші прямі вибори на цю посаду за останні 10 років.
Кілька місяців поспіль ситуація навколо виборів тримала у напрузі весь світ. В російської опозиції раптом з’явився більш-менш реальний лідер, за яким, здавалося б, люди могли піти, блогер і юрист з цікавим прізвищем – Олексій Навальний.
Кілька місяців поспіль Навальний влучно викривав всіх родичок чинного на той час керівника Москви – Сергія Собяніна. Кілька місяців його то садили, то виправдовували, то погрожували п’ятирічним терміном, то відпускали на волю.
І ось настав день виборів. Соціальні мережі традиційно почали працювати з перебоями, виборчий штаб Навального не давав собі ради і потішив владу своєю неорганізованістю.

Вибори виграв Собянін. Одно слово, все лишилося на своїх місцях, але з одним нюансом: вибори  вийшли більш-менш демократичними. Російська влада перевірила, чи можна досягти старої мети новими засобами і з меншими скандалами на тему недемократичності – і, як не дивно, досягла своєї мети. І громадяни отримали імітацію демократичних вільних виборів, і старий мер залишився на своєму місці.
Російський журналіст Матвій Ганапольський навіть розповів про всі ці події українським телеглядачам – мовляв, дивіться, на виборах мера російської столиці опозиціонер Олексій Навальний показав високий результат, а в Україні наразі ще немає подібної сильної політичної фігури нового типу. Про це він сказав в ефірі «5 каналу».
Наразі невідомо, як зреагували на це українські телеглядачі, а зокрема – й українські політики. Чи кинеться хто з них писати блоги й змагатися з Навальним – невідомо.
Однак загалом найвище керівництво України історія з Навальним мала би неабияк насторожити: схоже, Москва нарешті дозріла до зміни тактики. Адже можна почекати і дати час ворогові на помилку – і таким чином і мети досягнути, і обличчя зберегти.
До цього основна стратегія російської політики була доволі неоковирною і недвозначною: не хочеш – змусимо, будеш впиратися – вперед ногами понесемо.  
Впродовж останніх років використання саме цієї стратегії Росією принесло Україні чимало користі. Згадаймо хоча б всенародне єднання під час спроби відвоювати в України острів Тузлу. Щось схоже відбувається і зараз – погрози Росії ввести імпортний тариф проти українських товарів, схоже, неабияк подіяли на українських олігархів. Це був серйозний аргумент на користь вибору до ЄС. Що ж буде, якщо РФ відмовиться від цієї тактики?
До того неприємності з українським шоколадом та іншими товарами наштовхували на думку, що церемонитися російські колеги з Україною точно не будуть. І в тому випадку, якщо Україна приєднається до Митного Союзу, цей шантаж може виявитися просто квіточками – у випадку, якщо Росії заманеться «протиснути» якесь рішення.
Можливо, саме цей аргумент був вирішальним – у суботу Віктор Янукович на зустрічі з «регіоналами» повідомив, що вибір зроблено на користь ЄС.
У неділю спікер ВР Володимир Рибак заявив на європейській конференції із зовнішньої політики й безпеки, що проходила в Литві, що Україна вже в жовтні виконає всі умови для підписання Угоди про асоціацію з ЄС, включаючи правові рішення проблеми зі звільненням Юлії Тимошенко і лікуванням її в Німеччині.
І вже у вівторок в ПР почали «давати задній хід».
Мовляв, звільнення Юлії Тимошенко як умову Євросоюзу до підписання Угоди про асоціацію вже не розглядають, на перший план вийшла боротьба з Росією. І тепер спостерігають – чи вдасться під прапором боротьби зі східним сусідом відвоювати собі право на політичні репресії, чи не вдасться? Бо в ЄС часом такі речі можуть і пропустити повз увагу, їм не вперше.
А Росія й далі реагує традиційно.
Зокрема, офіційно поінформувала українську сторону про те, що, починаючи з 2014 року, більше не планує використовувати полігон НИТКА для підготовки льотчиків авіації Військово-морського флоту (ВМФ) РФ. Рік тому український уряд вирішив, що РФ буде платити за використання полігону грошима. І от на тобі – нема тісної дружби – і вже й полігон не потрібен. Надії на російські гроші пішли коту під хвіст. Точніше – кішці.
А от з європейськими грішми якось справи не дуже йдуть.
Щоправда, посол Польщі ще в неділю спробував українців потішити. Мовляв, товарообіг Польщі з Україною може скласти 20-25 мільярдів доларів. Але наразі він складає тільки 8 мільярдів, і для його збільшення українцям потрібно ще працювати та й працювати.
Російські колеги доволі спритно виявили болюче місце української влади – українські товари в ЄС просувати доволі тяжко. Високотехнічних розробок (за винятком зброї – мало), набір для борщу в ЄС теж не повезеш.
Іншими словами, «бонуси» -- на перший погляд – невеликі.
«Наразі Україна перебуває на важливому роздоріжжі, обираючи між двома шляхами. Перший шлях пропонує розвиток більш відкритого суспільства, інтегрованого у європейський простір демократії, добробуту та ринкової економіки, що ґрунтується на повазі до прав людини і верховенства права. Другий – це автократична система, яка загрузла в економічній стагнації та політичній нестабільності, що є історичними характеристиками прикордонних територій Європи. Вибір достатньо простий: Україна може піти або європейським напрямом, або залишитися у сірій зоні небезпеки між Європою та Росією», - написав голова Представництва Європейського Союзу в Україні Ян Томбінський у своїй статті для «Української правди».
Але: гроші ЄЄ обіцяє тільки у випадку відновлення співпраці Києва з Міжнародним валютним фондом.
Той же ж таки Томбінський у своїй статті наголосив, що не варто чекати від Європи прямої фінансової допомоги українським підприємствам, які можуть постраждати в результаті торговельних війн із Росією.
«Фондів підтримки українських фірм не буде, але буде можливість вийти на європейський ринок зі своєю продукцією, дістати доступ до серйозних фінансових інструментів і більш дешевих ресурсів, адже це теж можливості», - сказав глава представництва ЄС.
Інша справа – що Томбінський злукавив.
Не буде ніякої зони «між Європою та Росією».
Буде поглинання української економіки російською, а точніше – українського капіталу російським. Поглинання швидке і доволі болісне. І це те, чого українські чиновники бояться найбільше. Саме цей аспект «українсько-російської дружби» для них – найстрашніший. Втратити всі свої капітали коту під хвіст їм дуже не хочеться.
Однак і лишитися на безгрошів’ї не хочеться теж.
А прийняти умови ЄС – це для них наразі і означає якщо не лишитися без грошей, то, як мінімум «затягнути пояс тугіше».
А ще ж потрібно починати віддавати відсотки за вже позичені кредити.
Як підрахував доктор економічних наук, народний депутат Віктор Пинзеник, на погашення відсотків за боргами Україна віддає 10,4% доходів загального фонду бюджету.
«Ми ліземо в борг. Що це означає? Що для того, щоб дати людині гривню, у нього «крадуть» 1 грн. 20 коп. Українці цього не бачать, оскільки «красти» завтра. При цьому обсяг «крадіжки» наростає. Тому що борг заміщується новим боргом. На сьогоднішній день понад 10,4% (кожна десята гривня) всіх доходів загального фонду йдуть на вітер - на сплату відсотків. У 2008 році оплата відсотків обходилася в 2%. Оскільки борг зростає цифрами, які і не снилися... Якщо на початок 2008 року було 88,7 млрд. грн. боргу, то сьогодні вже понад 553 млрд. «, - розповідав пан Пинзеник.
Хто забув, про які суми йдеться: 25 лютого 2013 року Україна та Європейський Союз підписали угоди про надання Києву макрофінансової допомоги в розмірі 610 млн. євро.

Але дадуть їх тільки після того, як українська влада знайде спільну мову з МВФ.
Не дадуть тих грошей – буде зле.
Дадуть ті гроші – буде дуже зле, але трошки пізніше.
Як країна буде жити до того часу, поки ті гроші дадуть – хто зна.
Біда чорна.
Можна було б, звісно, спробувати стягнути з громадян останню свитку – що влада і робить. Погрози ввести податок на обмін валюти звучать регулярно, і, схоже, спрацьовують. За даними НБУ, за вісім місяців населення продало готівкову інвалюту на 10,805 млрд. дол., а купило - на 1,068 млрд. дол., що відповідно на 5,7% більше і на 24,7% менше за торішні показники. Іншими словами, продають більше, скуповують менше.
Щоправда, тут західні економісти почали свої прогнози оприлюднювати – можливо, ця тенденція і зміниться. Он англійські банкіри з HSBC Bank прогнозують падіння курсу гривні вже до кінця року. Ще кілька таких прогнозів – і побіжить народ скуповувати валюту…
Для тих, хто валюти не має і на її закупівлю не розраховує, взагалі тяжкі часи настали. Навіть борщ – і той добряче подорожчав. Фахівці підрахували, що овочі борщового набору і картопля станом на кінець першого тижня вересня коштували на 54,6% більше, ніж у цей же час торік. Що, загалом, більшість громадян знають і без фахівців.
І тим не менше, уряд чітко рапортує про дефляцію. І це при тому, що бюджетна дірка росте, як на дріжджах. За підсумками семи місяців цього року дефіцит держбюджету сягнув 30 млрд. грн. Для порівняння: у першому півріччі минулого року він був лише 6,7 млрд. грн. І чималий вклад в цю дірку зробили російські колеги. Через торгівельну війну з РФ український бюджет недорахується близько 1 млрд. грн. податків. І то – в найкращому випадку.
Вибір стає дедалі більш гострим.
В ЄС кажуть, що вступ до Митного Союзу після асоціації з ЄС просто неможливий.
В РФ заявили фактично те саме. Навіть більше.
Якщо Україна підпише Угоду про асоційоване членство в Європейському Союзі, то вхід для неї в Митний союз буде закрито. На цьому вкотре наголосив прем’єр-міністр РФ Дмитро Медведєв – і то на цілком робочій нараді з віце-прем’єрами.
А тут ще й домашня «п’ята колона» човна розхитує. КПУ на вихідних провела збори щодо ініціювання всеукраїнського референдуму про вступ України до Митного союзу. Як завили в прес-службі партії, близько трьох тисяч людей зібралися на стадіоні «Спартак» у Києві, щоб обговорити цю ініціативу. Щоправда, журналістів на обговорення пустили далеко не всіх – мовляв, з міркувань безпеки. Уявити, яка саме небезпека могла загрожувати комуністам, доволі тяжко, однак з їхньою уявою і таке можливо.
Щоправда, проводити референдум суд їм наразі не дозволяє, однак тенденції вимальовуються невтішні.
І спроби всидіти на двох стільцях відразу явно приречені на поразку. Треба вибирати. Що особливо складно для українських олігархів, котрі, як відомо, все переводять на гроші.
З одного боку, все просто – з Росією торгівельні зв’язки вже налагоджені, українські товари там купують активно. Але – кицька, вигляд ззаду. І той вигляд ззаду можуть показати в будь-який момент – сумний досвід Білорусі може підтвердити.
З іншого боку – ЄС, котрий ніби й не вимагає чіткого вибору, і до українського борщу має серйозні вимоги. Однак вигляд ззаду там все ж таки трохи кращий…