Обдумуючи, яким би чином виразніше визначити стан громадсько-політичного життя України, я згадав, що саме сьогодні, 11 квітня, у 1755 році народився англійський лікар Джеймс Паркінсон, на честь якого назвали страшну та невиліковну хворобу - тремтливий параліч. Щось подібне до хвороби Паркінсона вразило і наш політикум. Хтось тремтить, когось чи щось паралізовано і таке враження, що хвороба прогресує. Але, щоб краще зрозуміти діагноз, не обійтися без ще однієї медичної аналогії, бо саме цього ж таки дня у 2001 році вчені виявили вірус шизофренії. Морально-політична шизофренія страшніша біологічної, бо може вразити не тільки людей, але і, не приведи Господи, цілу країну, що в історії траплялося.

Не беру на себе функції діагноста, але мушу разом з вами, шановні читачі, спробувати втямити - за якими ж головними ознаками морально-політичної недуги в сьогоднішній Україні ми можемо зробити свої висновки і зрозуміти - хто "запустив" того вірусу у суспільну свідомість, чому громадська думка нині так надовго "зависає" і хто може "перезавантажити" наш глобальний комп'ютер?

Одним із проявів духовної непросвітленості багатьох наших політиків стало те, що навіть Великодні свята не стали на заваді їх корисливим планам та діям. Не пригадаю вже, коли в Україні останній раз створювали таке політично загострене тло для Пасхальних днів. Політики ходили до церкви, частувалися крашанками та паскою, але на умі та язиці була політика - і серйозна, і політичні ігрища.

Але духовні пастирі і в ці непрості дні нагадували мирянам про головний сенс свята. Так Святійший Філарет, патріарх Київський та всієї Руси-України у своєму пасхальному посланні підкреслив: - "Воскресіння Христове спонукає нас боротися з гріхом. Воно запалює нас прагнути моральної чистоти, святості. Воно навчає нас бачити в кожній людині брата і сестру, образ і подобу Божу. Воскресіння Христове надихає нас на боротьбу проти неправди і кривди. Воно надихає нас на труд і побожне життя".

У Посланні вгадувалося відлуння і сьогоднішніх подій, хоча подане узагальнено: - "З істини Воскресіння Христового випливає і погляд на земне життя як на початок вічного життя. Ця істина спонукає християнина не тільки дбати про особисту духовну довершеність, але й активно брати участь у побудові такого суспільства, в якому пануватимуть мир і справедливість, братерська співдружність і достаток плодів земних".

Таке суспільство хочуть будувати начебто всі учасники сьогоднішніх політичних протистоянь. Як же розрізнити, хто має рацію? Патріарх УПЦ КП дає нам критерій - поняття правди: - "Історія вчить нас, що в житті завжди перемагають правда і любов, бо з ними Бог. Тому той, хто з'єднує себе з неправдою, приречений на поразку. Воскресіння Христове є яскравим доказом цього"

Голова Української Греко-католицької церкви Блаженніший Любомир, кардинал Гузар в свою чергу наголосив: - "Незалежно від місця на земній кулі, де ми в ці дні святкуємо Воскресіння Христове, ми всі, що звернені обличчям до Патріаршого собору в Києві, - об'єднані".

У своєму Посланні кардинал Гузар перегукується з головою УПЦ КП: - "Бог є єдиним джерелом правди, який може всюди на земній кулі дати нам відповідь на пекучі питання щоденного життя, силу і відвагу робити те, що добре для нас і наших ближніх, хто б вони не були. Христове Воскресіння - це запевнення присутності Божої сили в нас, що здатна допомагати нам творити добро".

Навертали до високих істин і представники та голови інших конфесій, але люди цього року, боюсь, чули їх не так добре, як було би потрібно. Та це й не дивно. Адже спостерігаються подібні процеси і в інших країнах. Давайте проведемо таке міні-дослідження. Перш ніж продовжити читання цього тексту, закрийте, будь ласка, очі та згадайте хоч би імена євангелістів та 10 заповідей Божих. А тепер порівняйте - для прикладу у нині спокійній Польщі за результатами останніх соціологічних досліджень тільки 18% католиків змогли назвати імена всіх чотирьох євангелістів - Марка, Луки, Івана і Матвія. Лише 20% пам'ятали 10 заповідей, а 30% не змогли згадати жодної заповіді. Підкреслю - ці люди назвали себе при опитуванні католиками. Тому й не дивно, що немало віруючих різних країн, у тому числі й в Україні, схильні підміняти справжню віру - глибоку, тверду - певним зібранням особистих уявлень. І все менше людей знають історію та теорію християнства так, як належить її знати освіченому вірному.

Тому зрозумілішим стає той факт, що замість того, щоб зосередити суспільну увагу на трагічно-величних подіях останніх днів земного життя Ісуса Христа, щоб розумно використати цей величезний духовний та виховний потенціал для формування християнської свідомості понівечених атеїзмом українців, спустошеної частки молоді, різномасті політики та політикани продовжували змагатися в агресивній політичній риториці. Причому, чим меншою була політична вага ньюз-мейкера, тим гострішою були заяви. Політична дрібнота, ці малі грішники так і не піднялися духом до величі Свята Христового Воскресіння.

Провідні ж політики, за певним винятком, намагалися висловлюватися обережніше. Що при цьому особливо розчулювало - так це підкреслена лояльність до Конституції та законодавства України. Простий народ нічого не розуміє - виступають представники протилежних таборів, які зійшлися у жорстокому "клінчі" і кожен з них звинувачує противника у порушенні Конституції. Послухаєш опозицію - коаліція винна. Послухаєш коаліцію - опозиція винна. І всі при цьому посилаються на певні статті Конституції та конкретні закони. Народ чухає потилицю і спересердя посилає всіх під три чорти. Надокучило йому слухати це місяцями і роками. От і формується якась смислова глухота. Політикам стає все важче "достукатися" до свідомості тих, на чиї голоси вони розраховують.

З ким би не говорив я у Великодні дні і в Києві, і в Черкасах, де відвідував маму, і в селі, куди заїжджав до сестри на дачу - у всіх якась безнадійна втома у голосі, словах, думках. Пересічним людям не бачиться того ясного, чіткого, усім зрозумілого виходу з безперервної колотнечі, як це було, скажімо, у 2004 році. Тоді, принаймні, півкраїни твердо вірила - треба скинути Кучму, не допустити кучмізму в новому варіанті і все піде добре. Скинули, не допустили і що ж? Добре не стало. Хвиля того розчарування так далеко відкинула "помаранчевий човен", що й досі не вдається поновити хоча б половину того рівня довіри. Соціологи фіксують неймовірний парадокс - у "зрадника" Мороза і "праведника" Ющенка однаково низький рівень довіри. Росте ж він (або залишається стабільно високим) тільки у Януковича і Тимошенко. Виборці цінують чіткість позиції, силу і характер обох - кожного по-своєму.

Важливо пам'ятати цю обставину - у того, хто видав Указ про розпуск Верховної Ради України рейтинг сьогодні набагато нижчий, ніж у того, хто називає цей Указ неконституційним. І Ющенко поки що змушений сперечатися з Януковичем, фігурально висловлюючись, знизу вгору. Майже щодня проходять їх тривалі перемовини, переважно, у закритому форматі й це поки що не дає бажаного для суспільства результату.

Янукович та коаліція стверджують, що Указ Президента не спирається на 90 статтю Конституції і тому є неконституційним. Президент і його команда тримаються точки зору, що Указ є законним, а Конституцію, навпаки, порушила коаліція. Більше того, Ющенко підкреслив, що Указ Президента - це документ наслідків, а не документ першопричини. Виникає законне запитання - а чи має право документ наслідків бути хоча б якоюсь мірою необґрунтованим? Коаліція, безумовно, порушила Конституцію і закони, переманюючи депутатів у свою більшість. Але підставами для розпуску Верховної Ради є тільки ті, які прописані у статті 90-й Конституції України. А Указ якраз на жодну з них не спирається.

Парадокс? Так. І подібних парадоксів вистачає, кожен день висвітлює чергову неузгодженість правових положень, виписаних у різних Законах України і щодо Конституції і щодо один одного. Люди все більше розуміють, що правова система України, корпус її законів та, зрештою, і сама Конституція потребують серйозного доопрацювання.

Спроба сьогодні міцно стати на правове поле насправді заводить у політичний ліс. А чим далі у ліс, тим більше дров встигають нарубати політичні суперники, які на очах знову перетворюються у відкритих ворогів.

З моменту проголошення Указу Ющенко поки що тримається твердо. Настільки твердо, що, як жартують, напевне тричі на день він приймає або ж "Віагру", або ж Тимошенко. Друге вірогідніше, бо так тонізувати і налаштувати на енергійну непримиренну боротьбу, як Юлія Володимирівна, жоден препарат не здатен.

Оскільки 157 років тому 10 квітня американець Уолтер Хант запатентував, так звану, безпечну англійську шпильку, а у 1833 році того ж таки дня розпочалося виробництво сірників, то я запитую себе і читачів - яку роль сьогодні виконує одна невгамовна українська жінка у цій ситуації? Одні вважають, що сірників, оскільки постійно прагнула підпалити копицю коаліції і добилася таки розпуску Верховної Ради. Інші схильні вважати, що все ж шпильки, тому що уміє точно і безжально вколоти - і словом, і ділом.

Як би то не було, а своєю запальністю та гостротою Юлія Тимошенко схожа, здається, на обидва ці предмети. Саме вона є двигуном дій того табору, до якого належить і вся опозиція і, зрештою, Президент. Але погодьтеся, і з шпилькою, і з сірником треба поводитися обережно. Як не вколе, то підпалить, словом, скучати не дасть.

Ось і зараз, запаливши сірником свого честолюбства Президента на рішучий крок (зокрема тим, що не утримувала своїх зрадників, щоб табір коаліції поповнювався швидко і до загрозливих для Президента розмірів), вона породила надію, що візьме на себе роль потяга, яку у 2002 році виконав Ющенко як лідер блоку, втягнувши за собою добру сотню політичних вагончиків, які б самі до парламенту не потрапили. Нашоукраїнці, після свого з'їзду зрозумівши, що у них самих шанси поганенькі, радісно заволали про об'єднаний опозиційний виборчий список під проводом, звичайно, Юлії Тимошенко. Більше того, швиденько склали цей об'єднаний список, де другим поставили свого новообраного голову партії Кириленка, а вже третім Луценка.

Позиція Тимошенко зрозуміла - тільки набравши своєю колоною високий відсоток і значно випередивши "Нашу Україну" вона може твердо претендувати на посаду прем'єр-міністра у можливій майбутній помаранчевій (чи як там вона може бути названа?) коаліції. В об'єднаній колоні її роль розчиниться і прем'єрства їй не бачити, як своїх вух.

І Тимошенко почала енергійно діяти. Сьогодні пройшов за закритими дверима з'їзд БЮТ, на якому затверджували виборчий список Блоку. Все повторюється - повна секретність, ніякого обговорення, і хто буде набраний на місця зрадників, поки що невідомо.

Тимошенко ще більше все зосередила у своїх руках. Переживши зраду, вона прагне тотального контролю над своєю колоною. Всі мовчки терплять, розуміючи її незамінну харизматичну роль на виборах.

Тим часом сьогодні Тимошенко встигла ще й увіткнути шпильку коаліціянтам, заявивши, що неучасть цих партій у виборах є їх особистою справою і не позначиться на легітимності результатів дострокових виборів. Прирівнявши їх до 130 маленьких партій, які існують, але не попадають до парламенту. Юлія Володимирівна зі своєю фірмовою "хитренькою" посмішкою так принизила могутніх "регіоналів" та їх нинішніх лівих "соратників", що подібного вони ще не чули. Мабуть тому народ зреагував анекдотом.

Віктор Янукович: - "От як же я не люблю оцей москальський місяць "іюль". Ось послухайте: "первоє - і Юля, второє - і Юля", ... i так цілий місяць!"

Регіонали, звичайно, до Верховної Ради пройшли б і своїм старим списком - коней на переправі не міняють, а ось віслюків-прислужників можна і поміняти.

У стані нинішніх депутатів паніка, особливо у тих, хто боїться не потрапити в прохідну частину списку, або ж не подолати бар'єр. Особливо лютують соціалісти. Міцніє думка, що шанси на подолання ними трьохвідсоткового бар'єру невеликі. Та й закликів до зміни еліт все більшає.

Ось сьогодні Луценко закликав Януковича та Мороза разом із соратниками піти на пенсію. Та не так просто викурити із політикуму навіть тих, хто вже давно і неодноразово використаний. Це як в анекдоті, коли чоловік здивовано запитує в жінки - "я не розумію, чому наш універсальний похідний набір, який служить нам уже 4 роки називають одноразовим посудом?"

Наш універсальний політичний набір депутатів, звичайно, неоднорідний. Є там і потужні законодавці, вправні політики, а є й такий зашморганий одноразовий "посуд", місце якому вже на звалищі історії.

Отож головним підсумком можливих виборів має бути не тільки очищення депутатського корпусу, але і зміцнення правового поля України.

А сьогодні офіційним уособленням правової системи України є колишній рухівець, а нині член команди Януковича О. Лавринович, який заявив про неконституційність Указу президента, та забрав сьогодні печатку Мінюсту, щоб ніхто не міг завізувати виборчі списки партій та блоків, як того вимагає законодавство. Першою "жертвою" такого кроку став поки що БЮТ, який отримав відмову у Мін'юсті. А без подібної реєстрації до ЦВК нести списки не можна. То як же взяти участь у виборах?