Сьогодні ім’я Петра Мельника гримить в Україні, воно не сходить зі стрічок новин, кожний наступний поворот у його справі тут же тиражується всіма ЗМІ. Він і донині був людиною відомою, але такої медійної «популярності», як тепер, не знав і знати, звичайно, не бажав.
Те, що відбувається з Петром Мельником і навколо нього останніми днями, я назвав би казусом.
А казус є випадок або подія – складна, заплутана, незвичайна, або й у чомусь фантасмагорична, смішна.
Петрові Мельнику сьогодні не до сміху. Не будемо сміятися і ми з вами, хоча багато хто це вже робить, а спробуємо за казусом однієї людини побачити тенденцію, яка на очах набирає силу. Тим більше, що цю людину я знаю особисто, мав нагоду спілкуватися з ним не раз і склав про нього власне враження.
Його сьогодні лають на всі заставки, зловтішаються, над ним торжествують, приколюються, але ми спробуємо поглянути на справу і дійову особу критично та об’єктивно, без дешевих ярликів та емоцій.

	Петро Мельник у мундирі переможця

Знайомтеся: Петро Мельник

Щоб читачі зрозуміли, про людину якого масштабу і впливу йдеться, коротко назву його основні чини, регалії, звання.
Але спочатку про походження. 56-річний Петро Володимирович Мельник народився у повоєнний час на Рівненщині, у селі Ремчиці, Сарненського району. Батьки його були, як то кажуть, прості трудівники, і вибивався в люди Петро Володимирович виключно через освіту та роботу у цій сфері.
Спочатку молодий Петро закінчив Ірпінський індустріальний технікум, у якому і розпочав 1978 року свою трудову діяльність. Через 13 років 34-річний енергійний викладач очолив цей заклад.
Розуміючи, що середня освіта не обіцяє кар’єри, здолав вищу – закінчив ще заочно Київський технологічний інститут легкої промисловості, отримав також звання магістра ділового адміністрування після закінчення Київського економічного університету у 1996 році. Ну, і на завершення, у 2002 році закінчив юридичний факультет Академії Державної податкової служби (ДПС) України.
На той час він уже був ректором і вчився, треба розуміти, суто номінально, для диплома.
А тим часом вперто вів свій технікум шляхами організаційного зростання. Спочатку перетворив його на фінансово-економічний інститут, потім, у 1999 році – в Академію державної податкової служби і, нарешті, у 2007 році здобув для свого вишу статус Національного університету – сучасного вищого навчального закладу IV рівня акредитації, в якому сьогодні на 7 факультетах навчається понад 10 тисяч студентів і курсантів за міжнародною ступеневою системою: бакалавр – спеціаліст, магістр.
Отож, колишній студент, а з 1991 року – директор Ірпінського індустріального (а колись торф’яного, пізніше паливно-енергетичного) технікуму – Петро Мельник, повністю перепрофілювавши свій середній навчальний заклад, створив разом з колективом та за підтримки влади, головний вищий навчальний заклад у сфері податкової служби.
І тут його енергії та організаторським здібностям треба віддати належне. У певному сенсі без бульдозерної наполегливості Петра Мельника подібний навчальний заклад міг з’явитися значно пізніше або й досі не відбутися.
Якщо спиратися на офіційні факти та інформацію, то можна стверджувати, що 2013 рік Петро Мельник зустрів на вершині свого життя, увінчаний майже всіма можливими при його посаді лаврами. Судіть самі.
За посадою Петро Володимирович Мельник – багаторічний ректор Національного університету Державної податкової служби України, державний радник податкової служби першого рангу.
За науковими регаліями він – доктор економічних наук, професор, член-кореспондент Академії педагогічних наук України, заслужений економіст України, автор понад 100 наукових праць, цілої низки монографій, автор і співавтор 16 підручників і навчальних посібників з питань оподаткування, член Клубу ректорів Європи та почесний професор Міжнародного Віденського університету.
За громадськими посадами він є заступником голови Спілки юристів України, представником Всесвітньої асоціації юристів в Україні, членом Колегії ДПА України та науково-консультативної ради при Верховному Суді України, членом координаційної ради Всеукраїнської громадської організації «Антикорупційний форум», співголовою Ради міжнародної громадської організації «Ліга захисту прав платників податків».
За політичними здобутками П. Мельник є народним депутатом України трьох скликань.
Як нардеп, у різні роки обіймав високі посади заступника голови Комітету Верховної Ради України з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності та заступника голови Комітету Верховної Ради України з питань бюджету. Подав цілу низку законопроектів, більшість з яких були прийняті і стали законами України.
Нагородами наш герой також не обділений. Отримавши в УРСР ще радянську медаль «За трудову відзнаку», П. Мельник уже за часів Незалежності додав до неї ордени «За трудові досягнення», «За заслуги» ІІІ та II ступеня, Почесну грамоту Верховної Ради України.
А 2 роки тому, 23 серпня 2011 року, Президент Віктор Янукович нагородив Петра Мельника орденом «За заслуги» I ступеня. Отож, пан Петро має увесь бант цього ордену – всі три його ступені..
Крім того, його нагороджено низкою недержавних орденів та відзнак – Срібним орденом Святого князя Володимира, орденом Дмитра Солунського ІІІ ступеня, Кришталевим мечем Справедливості та Срібним мечем у петлицю.
Про нагрудні знаки «Відмінник освіти України», «Відмінник податкової міліції України» та «За Честь і Службу» я вже не кажу – вони скромно блякнуть на тлі вищеназваних нагород.
А ще П. В. Мельник є Почесним громадянином м. Вишневого Києво-Святошинського району Київської області. Це досить дивно, бо Петро Володимирович до міста Вишневого має дотичний стосунок, адже мешкає за іншими адресами – квартира його у центрі Києва і, кажуть, три садиби в Ірпені та селі Дмитрівка. Чому це громада і міськрада м. Вишневого виявила таку честь Петрові Мельнику – достеменно невідомо.

	У цьому будинку в центрі Печерська, біля Кабміну, квартира, нібито, належить П. Мельнику

Ірпінь та Приірпіння – літературно-мистецький рай

Правда, місто Вишневе є недалеким сусідом місту Ірпеню, хоча до складу так званого Ірпінського регіону воно не входить. А сам Ірпінь розрісся і на сьогодні є одним із потужних міст Київщини, має понад 61 тисячу мешканців.
Природа Приірпіння завжди славилася зеленню, чудовим кліматом, чистим повітрям – недарма тут відновлювали свої тілесні та духовні сили українські корифеї Леся Українка, Панас Мирний, І. Карпенко-Карий, М. В. Лисенко, Левко Ревуцький, М. К. Заньковецька, М. Садовський, П. Саксаганський, бували тут і видатні російські письменники і поети – О. Купрін, який написав декілька творів на українські теми, зокрема, знамените оповідання «Олеся», Нобелівський лауреат Борис Пастернак, Костянтин Паустовський, Олександр Твардовський, Євген Євтушенко, інші.
Ще з радянських часів у Ірпінському будинку творчості відпочивали та працювали ледь не всі вітчизняні класики тієї пори – Остап Вишня, О. Довженко, А. Малишко, М. Стельмах, П. Тичина, В. Сосюра, Ю. Яновський, Ю. Бедзик, Н. Рибак, Олесь Гончар, Олесь Бердник, Максим Рильський, Павло Загребельний Дмитро Павличко, Терень Масенко, Олекса Ющенко, видатні українські перекладачі Григорій Кочур, Микола Лукаш, Дмитро Паламарчук, художники Ф. Кричевський, М. Донцов, М. Мурашко, П. Сабадиш, заслужений художник України Володимир Сидорук, скульптор В. Климов, багато інших.
Тут у Володимира Сосюри гостював французький письменник П’єр Гамарра.
Ірпінь був оспіваний у творах багатьох з тих класиків, що тут відпочивали і працювали, і здавна вважався престижним місцем літературно-мистецького життя.
Ось у такому високодуховному місті міцніло дітище Петра Мельника – Національний університет Державної податкової служби України, що став, врешті-решт, ключовим фактором життя всього Приірпіння. З ним разом щороку набирав нових сил і можливостей ректор, політик, громадський діяч Петро Володимирович Мельник.
Не дивно, що за своїми депутатськими повноваженнями і потужними зв’язками з багатьма керівниками вищого ешелону влади України Петро Мельник в останні півтора десятиріччя не мав собі в Ірпінському регіоні рівних. Громадськість столиці та Приірпіння могла достеменно не знати прізвищ мерів Ірпеня, що періодично мінялися, але всі знали незмінного Ірпінського ректора-політика, як фігуру ¹ 1, у цьому регіоні.
Наголошу на головному – історія дала Петрові Мельнику шанс своєю науково-організаційною та політичною діяльністю посісти гідне місце в історії Ірпеня, долучити своє ім’я до когорти славетних, які тут відпочивали, жили, творили.
Можна було собі уявити, що колись, у майбутньому, краєзнавці могли б перераховувати не тільки літературно-мистецькі шедеври, що були в Ірпені створені, але й з гордістю згадували б засновника головного вишу ДПС України – Національного університету Державної податкової служби України – його беззмінного ректора, увінчаного всіма можливими досягненнями, званнями, регаліями, нагородами.
Могли б, якби не ціла низка але…

П. Мельник та М. Азаров

Ректор-політик в колі друзів і ворогів

У ректора Петра Мельника за всі ці роки сформувалася своя потужна професорсько-викладацька та науково-організаційна команда, на яку він спирався і яка разом з ним розбудовувала університет.
А у політиці Петро Мельник прагматично тримався влади – хто б не був її втіленням. Спочатку він став членом Народно-демократичної партії (НДП), яку очолював Прем’єр-міністр Валерій Пустовойтенко і від НДП вперше – 1998 року – став нардепом-мажоритарником. Пізніше, коли Пустовойтенка було звільнено, і Прем’єром став спочатку П. Лазаренко, а потім В. Янукович, Мельник вступив до лав Партії регіонів.
Але і його команда, і перші покровителі, сподіваюся, не будуть заперечувати, якщо я скажу, що провідною фігурою, що стала для П. Мельника ракетою-носієм, став у середині 90-х років минулого сторіччя Микола Янович Азаров.
Це зараз його широко знають як Прем’єр-міністра України та творця чудернацької мови – «азірівки». А колись давно, у 1996 році, відомий лише у вузьких колах нардеп, голова Комітету Верховної Ради України з питань бюджету, член Президії Верховної Ради України Микола Азаров був призначений Президентом Л. Кучмою Головою новоствореної Державної податкової адміністрації України (ДПА), а, окрім того, став членом Координаційної ради з питань політики фінансового сектора; членом Національної ради з узгодження діяльності загальнодержавних і регіональних органів та місцевого самоврядування; членом валютно-кредитної Ради Кабінету Міністрів України; членом Вищої економічної Ради при Президентові України; членом Міжвідомчої комісії з питань регулювання ринку продовольства, цін і доходів сільськогосподарських товаровиробників; членом Координаційного комітету по боротьбі з корупцією і організованою злочинністю при Президентові України; членом Ради національної безпеки і оборони України.
Я недарма скрупульозно перерахував усі ті посади М. Азарова. Бо тоді цей сім разів «член» і Голова ДПА курував увесь фінансово-податковий спектр державного управління і надав Петрові Мельнику неоціненні послуги у перетворенні його нікому не відомого навчального закладу в Академію державної податкової служби, яка, у підсумку, одразу ж зазвучала.
Це був якісний стрибок, в результаті якого Податкова Академія та її ректор вийшли на перші позиції у сфері освіти України. З цього трампліна Петро Мельник міг уже планувати і депутатську кар’єру, і подальшу розбудову свого навчального закладу.
Чим розраховувався П. Мельник з Азаровим за його покровительство? Для початку тим, чим може посприяти чиновникові керівник вишу – а саме включенням імені чиновника до складу авторів монографій та підручників.
Так і став доктор геолого-мінералогічних наук Микола Азаров «науковцем» у податковій сфері, співавтором книги «Все про податки» та низки інших подібних.
Новий імпульс потужної підтримки Петро Мельник отримав на початку ХХІ сторіччя, коли Микола Азаров двічі обіймав посаду Першого віце-прем’єр-міністра України, одночасно міністра фінансів України і навіть 2 місяці – в. о. Прем’єр-міністра України. Я не кажу вже про ті золоті часи, які настали для члена Партії регіонів Петра Мельника, коли його політична сила повністю опанувала всі владні висоти у державі, лідер партії Янукович став Президентом України, а його неодмінна права рука – М. Азаров – міцно всівся у прем’єрське крісло.
Тут у ректора-нардепа відкрилося поле необмежених можливостей – здавалося б – остаточно.
Ще одна лінія потужної підтримки П. Мельника йшла від його кума – Святослава Піскуна. Розпочавши 1984 року свою кар’єру в Ірпені як слідчий прокуратури, С. Піскун через 13 років (не без допомоги кума Петра?) посів дуже впливову посаду начальника Слідчого управління податкової міліції – заступника начальника податкової міліції України.

П. Мельник та Ірина Геращенко

А у травні 2002 року М. Азаров та інші переконали Президента Кучму, що кращого Генерального прокурора України, ніж С. Піскун, годі й бажати. Так пан Святослав усівся в генпрокурорське крісло, яке займатиме тричі, зокрема, і при Президентові Ющенку.
Тож уявімо собі умови, які доля, обставини і люди створили для Петра Мельника: покровитель – сам Азаров, кум – Генпрокурор, колеги, друзі, приятелі – нардепи, міністри, інші високопосадовці.
Тут голова запаморочиться від успіхів і у міцного чоловіка. Тож, чи дивуватися, що Петро Мельник усі ці півтора десятиріччя майже без перешкод активно переформатовував «під себе» все навколишнє середовище. А, створюючи його, доводилося когось і «нахиляти», щось і ламати. Хто міг йому заперечувати, заважати, тим більше, протистояти?
З політиків, чиновників, бізнесменів – ніхто, принаймні, відкрито.
Правда, опонували йому політики опозиційного табору, передусім, ті, які брали участь у виборах на Київщині, де Петро Мельник очолював обласну організацію Партії регіонів, у Києво-Святошинському районі та місті Ірпені. Всі опозиціонери, які балотувалися до місцевих органів влади, у мери міст та сільських голів Ірпінського і, загалом, Київського регіону, до Верховної Ради України від мажоритарних округів Київщини, бачили в Петрові Мельнику основного впливового противника і затято з ним воювали – через ЗМІ, через громадські організації.
Широкого розголосу набув скандал 18 березня 2012 року на виборах мера міста Обухова, що на Київщині. Від партії «Наша Україна-Народна самооборона» (НУНС) спостерігачем там була народний депутат України Ірина Геращенко.
За її словами, Петро Мельник підійшов до неї і у фамільярному тоні запитав: «Що Ви тут робите? Порядні жінки в цей час вже вдома з чоловіками сплять». У відповідь пані Ірина, нібито, обізвала колегу хамом, а пан Петро, як стверджувалося в ЗМІ, намагався спостерігачку витіснити, чи навіть виштовхати з виборчої дільниці.
Журналісти та представники посольства США в Україні, що були присутніми там, узяли спостерігачку під захист і заодно у той же вечір голосно розтрубили про цей інцидент у всіх програмах новин. П. Мельник тут же, що називається, «здав назад» і спробував усе перетворити на жарт.
Наступного дня П. Мельник, зваживши іміджеві втрати, заявив, що готовий вибачитися перед пані Іриною, але вимагав, щоб вона зробила так само і перепросила за «хама».
Але пані Ірина, згадавши фразу Мельника, заявила: «У цій фразі, мені здається, – вся квінтесенція ставлення партії влади до жінки в політиці, які постійно нав’язують суспільству думку, що місце жінки – на кухні, які постійно дозволяють собі застосовувати силу і принижувати жінку. Ця філософія приниження жінки в політиці, колеги-політика екстраполюється на все українське суспільство, і ми бачимо ту хвилю насилля, жорстокості й агресії у ставленні до жінок України».
Примирення не відбулося, але Мельник вирішив зробити ще одну спробу – через день у приміщенні Верховної Ради України підійшов до пані Ірини з букетом троянд. Цей «гусарський» жест Ірина Геращенко принципово не захотіла оцінити і квіти не прийняла.
Звичайно, Петро Мельник не був повністю вільною людиною, бо перебував у жорсткій політико-чиновницькій системі – зокрема у Партії регіонів, яка жорстко вимагала від нього відповідних результатів голосування на користь висуванців від ПР. Тож і Мельник, як ректор, за твердженням ЗМІ, на різноманітних виборах прагнув жорстко «нахилити» своїх викладачів і студентів, щоб голосували виключно за ПР і за нього персонально.
За численними свідченнями, ректор Мельник (як і багато інших ректорів України) при цьому застосовував тиск, різні незаконні технології та методи, щоб «кров з носа» дати результат, який від нього вимагали, і якого він сам прагнув.
Так само він діяв і у 2012 році, коли його не взяли до партійного списку ПР, і П. Мельник був змушений балотуватися в рідному регіоні по мажоритарному округу ¹ 95 з центром в Ірпені.
Спостерігачі та ЗМІ заявляли про цілу низку порушень, адміністративний тиск, незаконну агітацію, відкріпні талони, маніпуляції при підрахунку голосів тощо. Об’єктивності заради скажу, що так робилося практично на кожному виборчому окрузі протягом усіх виборчих кампаній в Україні, зокрема, і в парламентській кампанії-2012. Але ніщо не допомогло, і П. Мельник в рідних краях зайняв аж третє місце.
Це вже був дуже серйозний сигнал, але складається враження, що Мельник його чи то не почув, чи то не проаналізував достатньо уважно.

Оцінити ситуацію: ребус для ректора

П. Мельник і О. Клименко

Твереза оцінка ситуації, особливо після низки «обломів», допомогла би Петрові Мельнику якось скоригувати свою поведінку, позицію, прийняти правильний план дій.
А корекція така була вкрай необхідною. Судіть самі, шановні читачі.
По-перше, Петро Мельник не став народним депутатом і таким чином не отримав статусу недоторканості, до якого вже звик за багато років. Він став відкритим для атаки з боку правосуддя. Такої атаки могло й не бути, але факт залишається фактом – Мельник став у правовому аспекті уразливим.
Його вже не міг підстрахувати у цьому плані і кум С. Піскун, який також восени 2012 року програв свої вибори на мажоритарному окрузі у м. Бердичеві, звідкіля сам родом – а генпрокурорство пан Святослав втратив уже давно. Більше того – в прокуратурі його людей майже не залишилося – всі висоти займала команда Генпрокурора Віктора Пшонки, кума Президента і було ясно, що вони виконають тільки команду однієї людини – Віктора Януковича.
Сам же Піскун, хоча й був членом ПР, цього року зненацька щез з України і, за повідомленнями, намагається отримати політичний притулок у Франції, на дзвінки з України не відповідає і розпродає своє майно, що нажив тут. Зрозуміло, що просто так це не могло трапитися, бо впливовий член Партії регіонів з таким послужним списком може тікати тільки від дуже реальної загрози з боку колег.
Головний покровитель Мельника Микола Азаров хоча й зберігає посаду Прем’єр-міністра, але втратив уже свій вплив через натиск так званих «младореформаторів» зі складу «Сім’ї» – ставлеників, як стверджують, старшого сина Президента Олександра. До них належать, зокрема, Перший віце-прем’єр – міністр Сергій Арбузов, який відкрито називається наступником Азарова, міністр внутрішніх справ Віталій Захаренко і міністр зборів і доходів Олександр Клименко.
Останній посадовець мав для Мельника ключове значення, оскільки з 8 лютого 2011 року Указом Президента України 30-річний голова Державної податкової адміністрації Донецької області О. Клименко був призначений заступником голови Державної податкової служби України, 7 листопада 2011 року – головою Державної податкової служби України, а потім – Міністром доходів і зборів України. Таким чином, О. Клименко став прямим керівником П. Мельника, оскільки, нагадаю, Національний університет Державної податкової служби України є галузевим і входить не в систему Міністерства освіти, а в систему Мінзборів і доходів.
Якби Мельник глибоко оцінив зміни у ситуації навколо себе і у своєму статусі, він мав би для самозбереження бути готовим йти на будь-які ймовірні поступки, відступи, компроміси. Принаймні, йому варто було потроїти пильність і уважно відслідковувати будь-які сигнали небезпеки – звідкіля б вони не надходили. Проте ризикну стверджувати, що це не в характері Петра Володимировича Мельника.

Мої особисті враження: декілька штрихів

З Петром Мельником я познайомився доволі давно, хоча й поверхово, оскільки часто бував у Верховній Раді і знав чимало депутатів. Одного разу в столичній газеті «День» я опублікував статтю «Регіонери» – критичний погляд на з’їзд цієї партії. Хоча П. Мельник був уже членом ПР, він, як виявилося, сприйняв мою іронічну статтю доволі спокійно, тільки при зустрічі сказав з посмішкою: «Як Ви нас гостро покритикували…»
Згодом ми ще не раз з ним, як і з іншими депутатами, зустрічалися у кулуарах Верховної Ради, розмовляли – що є типово для роботи політолога, політтехнолога, журналіста, бо допомагає зібрати необхідну, інколи конфіденційну, інформацію.
Мельник справляв враження людини розумної, енергійної, впевненої, наполегливої, мав схильність до гумору, жартів, і усмішка часто бувала на його круглому обличчі.
Він доволі високого зросту, масивної статури, схильний до повноти, але відчувалося, що сильний. Ходив швидко, говорив легко, завжди українською мовою.
Сангвінік за темпераментом, Мельник був комунікативним, мислив швидко, орієнтувався миттєво, міг одразу започатковувати і тягнути декілька справ одночасно, але, очевидно, мав типову ваду сангвініків – завелику оптимістичність, недостатню критичність і певну поверховість внаслідок швидкості психічних процесів.
Адже сангвінікам нема коли зупинитися, вдуматися, ретельно проаналізувати – у них велика енергетика, нові і нові проекти, задуми, вони, зазвичай, спішать зробити усе і одразу, весь час летять вперед, не дивлячись собі під ноги.
Через деякий час після нашого знайомства Петро Мельник вирішив балотуватися до Верховної Ради України і запросив мене, як незалежного політтехнолога, проконсультувати його.
Подивившись кілька днів, як працює на окрузі його штаб, я висловив думку, що вони насправді працюють не за, а проти Мельника. Той не повірив, посміявся, відмахнувся, сказав, що такого бути не може, бо він їм платить, і цих фахівців йому порекомендували надійні люди.
Я зрозумів, що переконати Мельника не вдасться, зняв зі себе відповідальність, і у роботі його штабу участь не брав.

	Мельник в очікуванні судового засідання

Подальші події показали, що П. Мельник проявив самовпевненість, небажання уважно сприйняти і проаналізувати інформацію про небезпеку і загрозу йому особисто як кандидатові.
Вибори ці Мельник очікувано для мене програв, надто пізно почав спостерігати за перебігом виборчої кампанії, і виявилося, що його штабісти дійсно були підставною командою, яка приховано працювала на основного конкурента Мельника і валила всі заходи свого кандидата – про це йому розповіли, як можна було зрозуміти, знайомі працівники спецслужб. Проте після бійки кулаками вже не махають, і щось змінити Мельник уже не міг – хіба що гірко пожалкувати про свою поверховість та безпечність.
Коли після виборів я випадково перетнувся з Мельником у стінах Верховної Ради, і він мені про це розповів, я поставив йому недоречне і марне питання: «Чому ж Ви тоді не прислухалися до мого попередження»? На що пан Петро розвів руками і сказав: «Я їм довіряв, це ж був мій штаб, хіба я міг подумати, що вони мене «кинуть»? От негідники!»

На тому ми й розійшлися. Через 11 років ситуація повториться, і Мельника «кинуть» знову, але вже набагато більш жорстоко – і знову через його небажання чи невміння відчути небезпеку, через його непереконливий принцип: «хіба я міг подумати, що вони мене «кинуть»?
А у мене в підсвідомості та сценка залишилася як підтвердження того, що впевненість Мельника може в низці випадків переростати в самовпевненість і, можливо, його характерною рисою є переоцінка своїх можливостей та недооцінка ймовірних небезпек та загроз.
Липнево-серпневий скандал навколо Петра Мельника, як мені здається, повністю підтверджує таку думку.

Скандал

Правоохоронні органи, наскільки можна судити, почали «пасти» Петра Мельника ще з минулого року, але він тоді був нардепом і мав недоторканість. А цього року під завісу вступної кампанії трапилось неймовірне – те, чого раніше і уявити не можна було.
До ректорського кабінету Мельника 27 липня зненацька увійшло троє правоохоронців. Як повідомлялося, ректор у той час, нібито, приймав від батьків абітурієнтів два хабарі у сумі 40 тис. і 80 тис. гривень. Побачивши незваних гостей, Мельник, миттєво все зрозумів, і, начебто, хотів вибігти з кабінету, але троє повисли на ньому і ледве втримали – ректор є здоровезним дядьком.
Під час обшуку кабінету знайшли ще 30 тис. доларів і ректора затримали.
Він назвав це провокацією, але правоохоронцям змушений був підкоритися.

	Будинок для домашнього арешту Мельника – на краю лісу

Брали Мельника не хто не-будь, а його колеги по галузі – співробітники зі служби внутрішньої безпеки Міністерства доходів і зборів разом з операми з Головного управління боротьби з організованою злочинністю (ГУБОП).
На засідання суду Мельника привезли в інвалідному візку – ректор усім своїм виглядом показував, що він погано себе почуває, не міг сидіти, лежав на лавці і т. п.
Адвокати дуже старалися і захищали свого клієнта у тому ж напрямку, заявляючи, що він дуже хворий, що йому мають зробити операцію на серці, що він навіть може померти.
У підсумку – суд відпустив його до лікарні. Що там йому робили – невідомо, але на наступному засіданні Мельник на підтвердження операції перед усіма спустив штани і показав якусь пов’язку, але чомусь не на серці, а у районі паху, що викликало зливу іронічних коментарів та шаржів.
У підсумку, з урахуванням стану здоров’я, суд визначив Петрові Мельнику м’який запобіжний захід – домашній арешт. Слідчий і прокурор були проти, вважаючи, що Мельника потрібно утримувати під вартою, але суд чомусь до них не дослухався. Може, суддя був гуманним, а, можливо, отримав чиїсь поради чи ще якісь специфічні аргументи.
Будинком, де мав чекати своєї долі ректор, був визначений один із трьох особняків, які приписували Мельнику, і в якому жили його родичі.
При цьому було гучно проголошено, що втеча підозрюваного неможлива, бо на Петра Мельника одягнуть так званий електронний браслет, що ректор є першим високопосадовцем, до якого застосують такий засіб контролю, і що це гарантує постійне безперешкодне стеження за пересуванням носія браслета.

Електронний браслет – принципи дії

Для читачів детальніше поясню, яким новітнім для України засобом контролю над підозрюваними та підсудними є широко розрекламований останнім часом електронний браслет.
У світі він давно відомий, а от в Україні тільки-но почав застосовуватися.
Так званий електронний браслет є пристроєм стеження за людиною, яка, згідно з рішенням суду, перебуває на волі або під домашнім арештом, проте має перебувати під цілодобовим контролем.
Браслет є системою з трьох пристроїв. Перший з них – це сам браслет, що виготовляється з легкого пластика чи гуми і регулюється за довжиною, як пасок, – через декілька дірочок. Його, зазвичай, кріплять на руці – як годинник.
У ньому є коробочка, що містить тепловий датчик і електроніку. Якщо браслет фізично зламають, розпиляють, то тепло від руки зникне, і браслет подасть сигнал тривоги.
Другим елементом системи є переносний пристрій GPS-стеження, що вішають на плече чи пояс людині. Третім елементом системи є стаціонарний передавальний пристрій, що встановлюється у помешканні людини з браслетом.
Механізм дії браслета такий: якщо людина вдома і не знімає браслета, то оператор у відділенні міліції контролює сигнал від браслета, що через передавач транслюється на контрольний пункт. При цьому оператор в будь-який момент може зв’язатися з людиною, що носить браслет.
Якщо людина з браслетом вийшла з дому, де має перебувати під домашнім арештом, то радіосигнал від браслета пропадає, вмикається переносний пристрій GPS-стеження, що висить на цій людині і передає координати людини автоматично і постійно в системі мобільного зв’язку.
Функція браслета така: оскільки зняти його, по ідеї, не можна, не пошкодивши при цьому, то людина з браслетом, навіть якщо наважиться втекти з під домашнього арешту, одразу ж буде знайдена за координатами місцезнаходження.
Якщо браслет ламають чи пиляють, включається сигнал тривоги, і оператор може одразу зреагувати – наприклад, надіслати оперативно-розшукову групу до помешкання засудженого.
Мельник засудженим ще не був, а мав статус підозрюваного, тому, за рішенням суду, отримав 60 діб домашнього арешту і пізно увечері, 7 серпня, браслет йому одягли в тому будинку де він мав відбувати свій домашній арешт.
Разом з ним у цьому будинку було декілька родичів – сестра з чоловіком тощо. Чи давало це додаткові можливості нагляду за ректором – побачимо далі.
Як проводив перші дні після домашнього арешту Мельник, відомо лише фрагментарно. Одна молода журналістка доволі безцеремонно прийшла у дім без запрошення і побачила, що пан Петро їсть кавун у компанії родини. Помітивши нахабу, П. Мельник одразу ж «відчув себе погано» і демонстративно ліг.
У поїданні кавуна не було нічого кримінального, сигнал від браслета справно йшов на пульт контролю, отож правоохоронці якось розслабилися.
Але наполегливі слідчі не дрімали і доклали зусиль, щоби для Мельника змінили запобіжний захід з домашнього арешту на утримання під вартою.
Причиною було те, що Мельник терміново почав переписувати майно на дружину.

Сімейна проблема і версія

Адвокат Мельника прокоментував ці дії як заплановані і звичайні – мовляв, пан Петро розлучається з дружиною і залишає майно їй.
Проте юристам добре відомо, що у випадку розлучення і переписування майна на дружину пан Петро уникав такої великої неприємності, як арешт майна. А саме це і збиралися зробити правоохоронці – накласти арешт на майно П. Мельника, і суд постановив це ще 31 травня, коли відкрили провадження у справі фінансових порушень Мельника як ректора.
Чи то Мельник дізнався про це і терміново майно своє рятував, чи то дійсно він ще до затримання планував поділити майно і розлучитися – наразі точно невідомо.
Важливо інше – увечері 8 серпня Петро Мельник чітко зрозумів, що арешт його самого і всього його майна є неминучим, і наступного дня він має перебратися з дому до в’язниці.
Події набирали уже грізного для нього характеру, і надії на уникнення покарання розтанули.
І тоді Мельник сам чи за чиєюсь підказкою робить крок, що безповоротно змінив його долю.
Він… щезає.
І ціла купа правоохоронців зі собаками, що рвонули вранці 9 серпня до його дому, побачили неймовірну річ – на підвіконні лежав електронний браслет, цілий і неушкоджений, а його носія в домі не виявилося. Який хакер допоміг Мельнику зняти того браслет без сигналу тривоги – колись стане відомо. Але неймовірне трапилося – браслет не допоміг міліції.
Собака взяла слід, пройшла метрів 200 лісом, що починався одразу за будинком, і зупинилася біля траси – очевидно, втікача там чекала машина.
Родичі робили великі очі і розповідали різне: що востаннє бачили пана Петра, коли він увечері йшов до туалету, що вночі з його кімнати, начебто, було чути телевізор, що жодних речей він не забирав, а, можливо, зник у тому, у чому був – тобто – у шортах та футболці.
Адвокати також не стримували уяви і розповідали, що Мельник, можливо, лежить десь у лісопосадці або у лікарні у несвідомому стані, потім обмовилися, що він, мовляв, телефонував і пообіцяв повернутися, «коли все заспокоїться».
А деякі родичі – разом із журналістами – злякано прогнозували, що пана Петра викрали, хочуть вбити або й уже це зробили.
Словом, як кажуть у народі, «маразм міцнів».
Усі ці дні жодного разу «на людях» не з’являлася дружина Петра Володимировича, ніхто не чув жодного слова з її вуст, жодного коментаря щодо розлучення – начебто її і не існує.
А, між іншим, вона могла бути одним із детонаторів, які «підірвали» успішне «князювання» ректора-політика в Ірпінському регіоні, де він влаштував чимало родичів і друзів на «хлібні» та впливові місця і посади.
Зі сімейного «сліду» ми й розпочнемо розплутування ланцюжка вкрай заплутаних подій навколо Петра Мельника.

Сasus belli, або Критична маса проблем і пускові механізми обвалу

Буває так – в житті людини накопичуються проблеми, вона їх недооцінює або неправильно витлумачує, відкладає їх вирішення на пізніше, а потім ще один-два камінчики – і подібний до гірського каменепаду обвал накриває людину з головою, розчавлюючи її за лічений час.
Так, напевно, трапилося і у житті Петра Мельника.
Центральний навчальний заклад підготовки кадрів для усієї податкової системи, виплеканий за багато років Петром Мельником, є жирним шматком в очах досвідчених корупціонерів, бо обіцяє не тільки солідний статус, наукове зростання, дощ регалій, звань і нагород, але й чималі прибутки, якщо брати хабарі за вступ до нього та й за інші поблажки і бонуси.
Можна передбачити, що Петрові Мельнику була спочатку зроблена пропозиція добровільно-примусово здати своє господарство і відійти вбік. Дехто вважає, що така пропозиція могла виходити від його начальства і навіть від міністра О. Клименка. Передають (але за достовірність не ручаюсь), що у відповідь 57-річний П. Мельник гордовито відрізав 33-річному міністрові – не ти, мовляв, мене ставив, не тобі мене й знімати.

Якщо це було так, то Петро Мельник зробив свою першу фатальну помилку – подумав, що заступництво Прем’єр-міністра М. Азарова гарантує йому безпеку і можливість уникнути атаки молодого міністра.
Але Азаров був у відпустці, Мельник уже не був депутатом, і для Партії регіонів інтересу на даний час і навіть перспективи не становив. А головне – Мельник не прорахував, що за О. Клименком стоять С. Арбузов і, що набагато вагоміше, старший син Президента Олександр, чия фактична могутність перевершує вплив кожного, зокрема, і Прем’єра М. Азарова.
Ці люди характеризуються в українських ЗМІ як жорсткі прагматики з безмірними апетитами щодо придбання нових і нових активів – бізнесових та політичних. Спротиву і опору собі вони не вибачають, і Мельник, відмовившись добровільно здати університет, підписав собі вирок на втрату і університету, і всього іншого.
У відповідь Система через конкретних осіб голосила Мельникові так званий Казус беллі (латин. casus belli) – що означає привід для до сварки, розриву відносин, оголошення війни.
Другу фатальну помилку Петро Мельник зробив, якщо вірити чуткам, на особистому фронті.
Начебто, Амур вразив стрілою серце всемогутнього ректора, а молода обраниця вимагала офіційного шлюбу або… нічого.
І, як стверджують, у полоні пристрасті пан Петро вирішив розлучитися. Що поробиш – такі часи настали, пішла тенденція впливових персон розлучатися за приказкою «сивина у бороду – біс у ребро».
Розлучилися у віці за 50 через молодих жінок мер Києва Черновецький, Президент РФ Путін і ще ціла низка ВІП-персон сучасності.
Але у даному випадку нюанс – і неабиякий – полягає у тому, що дружиною Петра Мельника є родичка, нібито, сестра, Миколи Яновича Азарова – не більше і не менше!
Чи не було це свого часу другою платою Петра Мельника Миколі Азарову за його покровительство? Цього не знаю і в такі тонкі питання не втручаюся.
І ось втаємничені люди переповідають, що Прем’єр Азаров, почувши від Мельника, що той розлучається з його близькою родичкою, відрізав: «Ти був ректором, а станеш лаборантом!»
За точність цих слів, як і за саму сценку, не ручаюся, але, як-то кажуть, за що купив, за те і продаю. Можливо, на першому етапі розлучення пан Петро навіть не хотів ділитися з дружиною майном, і це також могло викликати гнів високоповажного родича – мовляв, не хочеш віддати, примусимо.
Недооцінивши могутність тих, хто вимагав від нього віддати університет, а також відрізавши собі дорогу до М. Азарова, П. Мельник опинився у ситуації для нього безвихідній. Ось тільки зрозумів це ректор запізно. Після того, коли він потрапив у жорна, що почали його безжально перемелювати, Мельник на суді оголосив, що подає у відставку з посади ректора і поспіхом переписав на дружину майно – дехто стверджує, що все. Але жорна вже ніхто не зупиняв, і ці запізнілі поступки Мельника вже нічого йому не дали.
За багато років заступництва Азарова і Піскуна та користування депутатськими повноваженнями пан Петро обріс таким частоколом захистів та підстраховок, настільки вгніздився у владній команді та зміцнився у Приірпінні, що повірив у власне всесилля й неприпустимо для себе розслабився.
Чи могло йому прийти у голову, що ці молоді хлопці, які без року тиждень у владі, становлять для нього, вдвічі старшого досвідченого зубра, члена правлячої партії, вчорашнього тричі нардепа, смертельну небезпеку, що йому не має жодного сенсу пручатися їхнім вимогам, а потрібно мовчки віддати їм те, що вони вимагають, допоки вони не забрали й усе інше.
Адже у нього вимагали тільки ректорство віддати, а всі його будинки, квартиру, гроші та й нагороди, громадські посади, начебто, не забирали. І зрозумій це Мельник вчасно, міг би знайти собі нову ділянку діяльності, тим більше, що на Печерську, біля ЦВК, мав 10 офісних приміщень юридичної фірми «Мельник та партнери». І роботи, і прибутків ця фірма обіцяла з головою.
Петро Мельник цього не проаналізував, не усвідомив, не прорахував – і отримав удар такої сили, який умить розтрощив усю налагоджену десятиріччями систему його життя, діяльності, положення у суспільстві, громадсько-політичного та особистого іміджу.
Вчорашній поважний член суспільства, увінчаний зливою регалій, вмить перетворився у розчавленого системою, якій він вірно служив, безправного жалюгідного втікача, якого розшукують правоохоронці, якого «полощуть» на всі заставки ЗМІ, над яким глузує суспільство, обігруючи тему вчорашнього «вмираючого» ректора, який, отримавши повідомлення про завтрашнє ув’язнення, враз виявився прудким і невловимим багатоборцем, що у темпі подолав лісосмугу і подався так далеко, що вся зганьблена міліція знайти його досі не може.

Система з’їдає своїх – або 3 уроки Казусу Мельника

Поки міліція жалюгідно лепече про неймовірність того, що відбулося, про якість ізраїльського браслета, про участь у звільненні Мельника від браслета чи то фокусника, чи то куплених правоохоронців, допоки всі припускають, де може ховатися Мельник, який ще до того здав до міліції свій український та закордонний паспорти, допоки суд змінив міру запобіжності і дав санкцію на арешт Мельника, поки адвокати цинічно висувають фантастичні версії перебування свого клієнта у якихось лікарнях чи схованках, суспільство за мерехтінням щогодинних дрібних новин про справу Мельника, думаю, ще не усвідомило головних висновків з цієї сенсаційної справи.
З Казусу Мельника випливають, на мій погляд, декілька важливих уроків:

	Карикатура втечі підозрюваного

1. Грішний шлях нагору і неправедне життя нагорі тільки на перший погляд ведуть людину до сяючих вершин, а насправді підводять його до прірви. Що тепер варті всі звання, регалії, відзнаки для Петра Мельника, якщо його життя пішло прахом, якщо сьогодні він кинутий на дно залізною рукою Фатуму і маячить йому попереду або переховування за межами України, або в’язниця – і надовго – вдома.
2. Головна помилка Мельника не в тому, що він вчасно не зрозумів, хто перед ним і не поступився більш сильним хижакам – це було тактичним прорахунком. Головна, стратегічна помилка Петра Володимировича Мельника у тому, що замість чесного, хоча й скромного життя, він вибрав діяльність на межі ризиків і моралі, припускаючи заради досягнення своїх цілей неприпустимі компроміси зі законом та совістю, порушення правил, справедливості, нерозбірливість у засобах досягнення мети. Тому і задовго до свого падіння і громадянського знищення він мав репутацію одіозного діяча і не дуже доброї людини серед багатьох порядних людей – як і дуже багато українських політиків доби Незалежності.
Петро Володимирович – чоловік розумний і може зрозуміти, про що я говорю. Якби я запитав його – чи не краще б йому було бути на сьогодні авторитетним і поважним працівником освіти – може й не ректором, а проректором, деканом, завкафедрою чи просто професором і вийти на фініш свого життя шанованою людиною, хай і без будинків, мільйонів у схованках та рахунках, думаю, що він погодився б – таки було б краще.
Але ще до липня цього року у відповідь на таке питання він міг би тільки посміятися над моєю наївною постановкою питання – бо загрози здавалися далекими, а становище його – міцним.
Людина часто прозріває запізно – і у цьому справжня іронія Долі, покарання за моральну та інтелектуальну сліпоту.
3. Сьогодні на головні позиції у владі вийшла так звана «Сім’я» – група наближених до Президента молодих діячів, яких стрімко підняли до вершин влади і за допомогою яких сина Президента – Олександра Януковича – форсовано роблять найбагатшим бізнесменом країни. До статків Ріната Ахметова та низки інших йому ще далеко, але, якщо він такими темпами буде йти і далі, то цієї мети вони – разом з батьком – можуть досягнути.
І Казус Мельника є для них зручним випадком показати – ніхто не застрахований ні від чого, жодні колишні заслуги чи регалії нічого не означають, і єдина, прийнятна для них, модель поведінки для всіх – це повне підкорення їхній волі і вимогам.
Недарма подейкують, що тепер усі вітчизняні чиновники різко налякалися брати хабарі за вирішення справ – а раптом і їх «пасуть» і ловлять, як «випасли» і заловили могутнього ще вчора члена владної команди Петра Мельника.
Особливо, на мій погляд, мають боятися ті, яким уже робили пропозицію, «від якої не можна відмовитися», – як любив казати Хрещений батько з однойменного фільму, а вони ще не второпали, що її треба негайно приймати і віддавати частину, щоб не забрали все.

Висновок
Я згадав про американську мафію, яка колись була не менш жорстокою і безжальною, ніж українська. Але у таких творах, як «Хрещений батько», «Одного разу в Америці» тощо вона через роки романтизувалася, облагородилася і викликає у багатьох навіть якесь розуміння і співчуття.
Можливо, так згодом буде і з творами про українську мафію. Але сьогоднішня реальність України гостро ставить питання про формування такої системи влади, такого покоління політиків, які б не робили звичайним згортання демократії, авторитаризм, рейдерство, рекет, вимагання, тиск, порушення законів на кожному кроці, ручні правоохоронні органи, корумпований суд – усе те, що віддаляє нас від європейських цінностей, демократії, соціальної та людської справедливості за півкроку до підписання Угоди «Україна-ЄС» у листопаді цього року.
Україна може увійти до ЄС, але якою? Чи потрібна така Україна Євросоюзу?
Українцям така вона не потрібна – це точно. І Казус Мельника це підтверджує.
Історію з Мельником будуть використовувати різні персони і сили в своїх інтересах. Ось знову зазвучали заклики до відставки міністра МВС В. Захарченка, також члена Сім’ї», і знову не виключено, що до цього чергового приниження міліції також приклала руку група Льовочкіна-Фірташа, яка, за твердженням експертів, блокує призначення Захарченка Главою Адміністрації Президента України.
P. S. Якими б не були гріхи Петра Мельника, але, як людині, йому сьогодні не позаздриш. Так різко зламати життя, пережити такий удар Долі, отримати такий дикий стрес – і щохвилини боятися бути спійманим, очікувати арешту, неминучості довгих років ув’язнення – так, тяжкий хрест випало нести на схилі життя цьому неабиякому чоловікові.
Хтось скаже – заслужено, хтось поспівчуває, а хтось посміється чи й відмахнеться.
Я побажав би Петрові Мельнику, щоб ця ситуація завершилася для нього справедливим розв’язанням. Але як у несправедливій державі знайти справедливість для грішної людини?
Це питання – хоча й різною мірою – стосується і кожного з нас.