В історії є події, до яких «доторкатися» треба дуже вдумливо і обережно – як ходити по мінному полю. Один необережний рух – і вибух неминучий. У даному випадку – вибух ненависті. Інколи такі вибухи плануються свідомо певними закулісними режисерами.
Саме таке враження складається, коли аналізуєш кульмінаційну точку відзначення 70-річчя Волинської трагедії у Польщі. Подібною вершинною точкою стала так звана історична реконструкція фрагменту Волинської трагедії. Поляки називають її «різаниною», тому її театралізовану «реконструкцію» організували відповідно.
Для цього під містом Радимно, Ярославського повіту, Підкарпатського воєводства Польщі побудували макети шести хат під соломою, і 2-3 сотні акторів 20 липня цього року о 21.30 за польським часом розіграли таку сцену:
«Мирні поляки» вдень щось там робили біля своїх хат, співали пісні, весело перегукувалися, а з настанням сутінок це «село» оточили зловісні «українці» у вигляді озброєних «бандерівців» та цивільних «українських селян» зі сокирами, вилами, серпами і косами у руках. Вони спочатку смолоскипами підпалили стріхи, а потім почали витягувати з хат «мешканців-поляків». Їх удавано «стріляли», «кололи», «різали» і складали в купи. Звучав страшенний лемент, крик, насамперед, жіночий, а також дитячий плач, який заглушав драматичну музику, що весь час лунала над цим кривавим спектаклем.
«Убивши» всіх до єдиного, нападники-українці почали вантажити на вози награбоване майно і потім розчинилися у сутінках. Фінал реконструкції – гори трупів, палаючі хати, вміло підібрана відповідна трагедійна музика – і свідомо змодельована реакція: зціплені зуби та стиснуті кулаки глядачів.
Незважаючи на те, що всі знали – йде спектакль – і у цих сценах діють актори, він був поставлений таким чином, що у глядачів волосся ставало дибки і кров закипала у жилах.
А глядачів було чимало – безпосередньо на місці «реконструкції» – п’ять тисяч поляків, а біля телевізорів – без перебільшення – вся Польща. Ролики та телесюжети з цього кривавого антиукраїнського спектаклю – інакше назвати його не можна – обійшли увесь світ, їх можна вільно знайти в Інтернеті, отож аудиторія цього антиукраїнського кривавого видовища була заплановано велетенською.
Виникає питання – кому і навіщо у 2013 році було виставляти українців ґвалтівниками, убивцями, мародерами? Кому і навіщо було роздмухувати антиукраїнські настрої серед поляків і особливо серед молоді, яка не знає справжньої тяжкої і складної історії українсько-польських відносин протягом сторіч?
Організатори цієї «реконструкції» – а офіційно це Перемишлянське об’єднання історичної реконструкції «X D.O.K.», влада містечка Радимно та місцевий центр культури, а також місто Стальова Воля – назвали свій спектакль «Волинь 1943. Не про помсту, а про пам’ять закликають жертви».
Але, як політичний психолог, скажу, подивившись цю «реконструкцію» – ненависть і жадобу помсти цей кривавий спектакль будить набагато сильніше, ніж пам’ять, бо пам’ять вимагає молитви, тиші і співчуття. А хіба такі мирні почуття виникнуть у мільйонів поляків, коли вони побачать на тлі палаючих польських хат зловісні фігурки паліїв, коліїв, різунів і вбивць і почують їх визначення – це українці?!
Та й офіційний сайт міста Радимно не зважив на оприлюднену позицію Сенату і Сейму Польщі, які відмовилися назвати Волинську трагедію геноцидом, а вперто вів своє: «Ця особлива форма відзначення має на меті відтворення пам’яті невинних жертв цього геноциду і прагнення до поєднання через демонстрацію історичної правди».
Про яке поєднання йдеться? Про яку історичну правду йде мова? Хіба не є частиною історичної правди те, що поляки у різні віки і в різних місцях нищили українців, причому, робили це не на своїх, а на українських землях?
То чому тоді не бачимо такої «реконструкції»? Чому не звучать слова, що трагедії були обопільними? Адже у глядачів по усьому світі у підсумку перегляду таких кадрів залишилося враження, що озвірілі українці безмотивно і безпричинно, з якогось дива, раптом у липні 1943 року вирішили винищити мирне польське населення і зробили це настільки безжально, що у сучасного глядача кров просто застигає у жилах.
Недарма Об’єднання українців у Польщі (ОУП) напередодні анонсованого «спектаклю» звернулося до польської влади зі закликом – скасувати таку «історичну реконструкцію», наголошуючи, що цей захід матиме негативний вплив на відносини двох народів, бо є «гидким розпалюванням негативних емоцій у польському суспільстві та зловживанням трагедією поляків, українців та інших народів у часи Другої світової війни»: «Ми не розуміємо мотивів, через які організатори вирішили таким чином вшанувати польських жертв на Волині. Загиблим необхідна шана, молитва та гідне поховання. А сучасним поколінням поляків та українців необхідно зробити все, аби така трагедія ніколи не сталася в майбутньому…
Цю історичну реконструкцію планується провести на землях, де в 1944-1947 роках доходило до масових злочинів проти українців, які на той момент були громадянами Польщі і жили на цих територіях. Поблизу Радимно є багато інших місцевостей, де мали місце масові вбивства українців, серед яких Копитніки, Скопув, Бахув, Бжузка, Новий Люблінець і Піскоровіце.
Чи в рамках показування правди про польсько-українське минуле українська громада в Польщі повинна організувати реконструкції винищення мешканців цих та інших місцевостей польськими збройними формуваннями? Куди, однак, нас та польську більшість мала би привести ця дорога?» – відзначають представники ОУП.
Однак, голова «X D.O.K.» Мірослав Майковський заявив, що реконструкція відбудеться незалежно від закликів українців: «ОУП має право закликати про скасування заходу. Ми живемо у демократичній державі. Але я очікую від них оголошення позиції у справі маршу фашистів, який відбувся минулого року у Львові з нагоди 70-ї річниці створення дивізії СС-Галичина та великої акції з цього приводу. Ті заходи профінансувала міська рада Львова», – сказав він.
З огляду на те, що спонсорами «реконструкції» виступили фірми Auto Moto Fan та особливо Naftomontaż, один з Інтернет-читачів під ніком «boroda1» так прокоментував спонсорство нафтомонтажників: «На що тільки не вдається Москва, аби не допустити Україну до Європи... Цікаво, в скільки цей цирк обійшовся Газпрому? Скільки заплатили росіяни продажним польським політикам за цю провокацію?» На це читач Роман Андрушко відповів йому: «Більшість поляків – адекватні люди. Але що зробиш – сказ заразний, здається каліснічєнка покусав декількох кресовяків, і сказ трішки розрісся»…
Деякі гарячі голови в Україні пропонують організувати відплатну акцію, зокрема, читач «forgotten» заявив: «Мислити не треба – робимо на той рік реконструкцію, як поляки різали і мордували українців. Починаючи з 1540 року. Про геноцид тут не йдеться, ми ж разом йдемо в Європу? Чи не так?» Цю пропозицію проілюстрував читач «olegzb»: «Операція «Вісла» 45-46 року. Комуністична і націоналістична Польща за сприяння СРСР виселила моїх батьків, тестя, і тещу зі своїх земель – Сянока і Радружа, тепер підкарпатське воєводство Польщі. На збір – 2 години і під дулами автоматів – у щасливий СРСР. Добра би вийшла реконструкція у відповідь».
Але принцип «око за око» є політично недалекоглядним. Як би не спалахувало вогнище емоцій у поляків чи українців, треба не провокувати загострення стосунків, а вибудовувати довготермінові добросусідські відносини. А для цього не ятрити, а гоїти старі рани і не завдавати одне одному нових.
Ми, українці, люди мирні, але краще нас не чіпати. Про це добре сказав читач «pogost»: «Українці – одна з найтолерантніших націй у світі, допоки хтось не почне зазіхати на неньку-Вкраїну. Але коли хтось проявить пиху і буде намагатися нав’язати українцям свої права, то нема чого ображатися на українську жорстокість. В українців, як у римлян, хто з мечем прийде, від меча поляже.
А, взагалі-то, цілі покоління українців зростали на найнебезпечнішому кордоні між заходом та ордою, а це вимагало того, що в українців виробилась своя тактика щодо ворогів. І Європі, і, зокрема, Польщі, дуже зручно було прикриватися українцями від орди, а зараз заговорили про українську жорстокість? Нехай моляться і дякують за те, що зупинили орду, а то невідомо, хто був би зараз в Європі».
Зараз в Європі і Польща, і Україна (хоч ми ще не в Євросоюзі). Тож треба поводитися, як європейці, а не як витончені провокатори під гаслами, начебто, історичної правди. Бо історична правда є набагато складнішою, і ангелів у минулому не було – з жодного боку.
Мир прахові загиблих з обох сторін, земля їм пухом. А живим – розуму і далекоглядності.

Віктор Рибаченко,
Шеф-редактор «Час і Події»