Хроніка силових дій та бандитських нападів впродовж останнього часу в Україні поповнилася дивним інцидентом: серед білого дня на площі Ринок якийсь молодик ударив кулаком в обличчя львівського міського голову Андрія Садового. Серед сотень відгуків на цю хуліганську подію мені запам’ятався вислів колеги Садового – міського голови Сум Геннадія Мінаєва: «Демократичному міському голові сучасної України особиста охорона не дозволена. Тримайся, Андрію Івановичу – така наша мерЗька доля…»

Зрозуміло, що Г. Мінаєв спробував використати гру слів – мерська і мерзенна – утворивши нове поняття «мерЗька». У цьому ж контексті використаю його і я.
Однак, перенести побиття, отримати кулаком чи кийком – це нині не тільки доля мерів, але й, широко беручи, «мерЗька» доля багатьох українців, насамперед, тих, хто відкрито висловлює своє незадоволення, протестує або хоча б перебуває у громадському місці поряд із правоохоронцями, а, тим більш, навпроти них – так би мовити, по інший бік барикад.
Про це і поговоримо сьогодні з читачами.

	А. Садовий зі сім’єю на площі Ринок у Львові. Автор: Юрій Дячихін

МерЗька доля Садового: липень 2013

Не буду аналізувати діяльність Андрія Садового на посаді міського голови Львова. Вкажу лише, що людиною він є цікавою, талановитою, освіченою, творчою, з явним інтересом до роботи ЗМІ, з досвідом створення і керування телерадіокомпанією, Інститутом міста тощо. Окрім того – ще й разом з дружиною виховує п’ятьох синів, що є потужним внеском у вирішення проблеми демографічної кризи в Україні.
Якщо ж без жартів, то Андрій Садовий є одним із найпомітніших мерів України і можна передбачити його подальше політико-державне зростання. Недарма ж А. Садовий у 2012 році перетворив створене ним у 2004 році громадське об’єднання «Самопоміч» в однойменну політичну партію, яку в грудні 2012 року і очолив.
Для більшості наших читачів така назва є добре знайомою, бо перегукується з назвою чиказької «Самопомочі», чиї добрі справи чудово знає громада.
За традицією українських політиків, А. Садовий формально позбувся свого бізнесу – на дружину ще у 2006 році була переписана вся медіавласність Садового, його бізнес.
Побутують щодо Садового у Львові і достатньо негативні думки і натяки – наприклад, про причетність до корупції тощо. Є й іронічні вислови, зокрема, і про вищеописаний інцидент.
Але для початку для наших читачів я цей інцидент опишу трохи детальніше.
Так ось, в дуже людному місці, на переповненій людьми площі Ринок, біля входу у міськраду, близько 18 години, до міського голови підбіг якийсь чоловік спортивної зовнішності і завдав удару кулаком в обличчя. Затримати його не вдалося, оскільки охорони у мера Львова нема, а молодик прудко втік з місця події.
Однак Садовий заявив про напад до Галицького райвідділу міліції, і до нього приставили переодягнених у цивільне правоохоронців. Захід цей виявився не зайвим, бо наприкінці того ж дня, пізно увечері, о 22 годині 30 хвилин, коли Андрій Садовий повертався з роботи додому, на перехресті площі Ринок та площі Катедральної молодик підбіг до нього ззаду і вдарив – цього разу – ногою у спину.
Оперативники у цивільному тут же затримали нападника. Ним виявився 32-річний львів’янин, наразі безробітний. Він був тверезим.
Двічі в один день напасти на мера – це щось нове в українській політиці. На замах не схоже – якась самодіяльність. Але чия? Сам затриманий на питання відповідати відмовляється, посилаючись на право не свідчити проти себе.
Однак відзначають, що тримається він впевнено і виглядає спокійним.
Значить відчуває, що його у біді не покинуть? Хто? Замовники нападу? Але хто це може бути? Хто так «по-колгоспному», недолуго організував напад? Серйозні люди? Кримінал? Не схоже. Ті діють жорстко, чітко і впевнено.
А тут виглядає так, що нападник увечері вирішив «доробити» те, що не зміг і не встиг зробити вранці. Адже сам Садовий сказав, що встиг ухилитися від вранішнього удару в обличчя, тому на ньому нема й слідів, лише два сліди на губі.

За припущенням насмішників – саме так могли з’явитись два сліди на верхній губі Садового

То невже вечірній удар ногою в спину Садового є достатнім для завершення цієї «акції залякування»? Якось несерйозно.
Чи не тому дехто у Львові почав іронізувати над цим інцидентом, ледь не відкрито натякаючи, що це міг бути якийсь самопіар Садового.
Іронія посилилася, коли мер А. Садовий на брифінгу відповів на питання журналістів, сказавши, що відеозапису інциденту нема – об’єктив відеокамери, мовляв, закрив листок: «На площі Ринок є достатня кількість камер, просто міська камера була якраз закрита листям дерева. Власне, ця частиночка не була зафіксована на камеру, а були зафіксовані інші ділянки».
Пояснення може бути правдивим, але, погодьтеся, виглядає анекдотично.
Андрій Садовий спробував пожартувати, додавши, що через це не рубатимуть дерева, хоча «на площі потрібно навести порядок з деревами».
Чи не тому сайт www.varianty.net опублікував глузливу статтю під назвою «Містичний піар Андрія Садового зробив один хук назустріч людям», в якому майже відкрито насміхався над інцидентом: «Ратушний двобій львівського мера оточений серпанком натяків, недомовок та фантазій. Наближені до тіла Садового організації мовчать. Від Бога немає жодних звісток, і навіть сама природа повстала супроти мерського існування – один маленький листочок затулив собою всю велику картину ймовірного та гіпотетичного побиття Садового, який завжди ходить без охорони. На щастя, девіанти з істеричного «Експресу» навіть не думають розпочинюватись обертами і продовжують тішити своїх читачів новими подробицями про найманих кілерів та заздалегідь підготовлений мордобій. На інших парафіях – тільки тиша, благодать, молитовне прощення та іконка святості за спиною ще кружляють у ритмах вальсу».

	Насмішники вважають, що за відсутності відео ратушний двобій Садового може бути таким

Жартувати над цим, звичайно, не забороняється, але за нападом на Садового проглядається і більш серйозна причина.
У понеділок, 22 липня, міський голова Львова повідомив, що планує скористатись правом «вето» щодо низки ухвал, які були прийняті під час сесійного засідання міськради 18 липня: «Буде заветовано, мінімум, 10 ухвал. Це, першою чергою, ухвала з приватизації, куди було включено палац «Романтик», де діти завжди займались бальними танцями, і де орендар, на переконання фахівців, свідомий і доводить його до руйнації, напевно, щоб приватизувати.
Я – категоричний противник цього. Міські урядники і громадськість також. Також ухвала, яка була з голосу включена по приватизації кінотеатру «Дзвін», що за пам’ятником Степанові Бандері. Це має бути простір громадський, і ця територія має належати громаді. Я не вважаю, що це треба приватизовувати, бо тоді там постануть невідомо які споруди.
Також я проти халабуд, які пропонується поставити на зупинках громадського транспорту. Це близько 30 МАФів. Це – повний нонсенс. Це заборонено законодавством, бо порушує безпеку людей. І низка інших ухвал, які з голосу приймались, без візування. Я ветував ухвали, які приймаються з порушенням закону, я це зараз роблю і буду робити».
Ухвали про приватизацію міськрада прийняла 18 липня, негативна позиція мера була відома, а напад стався 20 липня – напередодні накладання мером свого «вето» на ці приватизаційні ухвали.
І як би не іронізували сатирики, матеріально-фінансові інтереси поки що невідомих громадськості осіб, які зачепив мер, можуть бути вагомим мотивом для їхніх акцій «попереджування і залякування» Садового.
Міський голова спробував поговорити з нападником, однак той на контакт не пішов. Садовий сказав, що уже помолився за нападника – напевно – за прикладом Папи Павла-Івана ІІ, який колись помолився за турецького терориста, що стріляв у нього.
Прес-служба прокуратури Львова поінформувала, що нападника звати Тарас Копровський, йому обрано запобіжний захід у вигляді домашнього арешту і скерування на стаціонарну судово-психіатричну експертизу.
Молодик буде госпіталізований у Львівську обласну клінічну психіатричну лікарню, в якій він, нібито, лікувався вже 7 разів. Що ж, очікуватимемо висновку медиків.
Посада міського голови є гарячою – бо він має великий вплив на все міське життя, зокрема, і на виділення земельних ділянок, і на приватизаційні процеси, і на управління комунальним майном, і на використання коштів міської громади. Тому мерам не позаздриш, особливо, якщо вони працюють не на свою чи інші кишені, а на громаду.

О. Сін, міський голова Запоріжжя

Мер Запоріжжя: не молитва, а «психушка»

Зовсім інша історія трапилася в недавні липневі дні у славному місті Запоріжжі. Тамтешній мер Олександр Ченсанович Сін, кореєць за національністю, є також людиною помітною.
Він, як і Садовий, має три гарні освіти, добру виробничу та управлінську біографію, але у політичному сенсі став «тушкою» – у 2010 році очолював обласну організацію партії «Батьківщина», був від неї висунутий кандидатом у мери, переміг в ореолі опозиціонера регіонала В. Кальцева. Але після перемоги мер О. Сін сам запропонував В. Кальцева на посаду ¹ 2 – секретаря міськради, вийшов із лав «Батьківщини», і через 2 роки офіційно вступив до Партії регіонів.
Його діяльність на посаді міського голови Запоріжжя викликала чимало критики, особливо дошкуляла така собі політично активна мешканка Запоріжжя пенсійного віку Раїса Радченко. Вона неодноразово організовувала і вела мітинги з вимогою відставки О. Сіна з посади мера, збирала підписи за його відставку – словом, всіляко муляла очі мерові та його команді.

	Раїса Радченко на мітингу проти мера О. Сіна

Врешті-решт, терпець у когось увірвався – чи то у самого мера, чи то у його підлеглих, але 11 липня карета «швидкої допомоги» приїхала без виклику до квартири Раїси Радченко і міліціонери, як повідомлялося, «передали її на руки» лікарям. Як саме браві правоохоронці «передавали» активістку – достеменно невідомо, але існує інформація, що міліція, яка скрутила Раїсі Радченко руки, також побила її дочку й онука.
Дочка Радченко Дарія наголосила, що її 5-річний син, якого, нібито, грубо тримали за руки міліціонери, є інвалідом, але міліціонери так сильного його утримували, що обдерли йому руки: «Нас фактично, побили – у дитини руки обдерті, у мене – синці!», – вказала Дарія.
За твердженням доньки, затримання матері супроводжувалося елементами насильства: «Вони, фактично, викрали мою матір! Ми довгий час не знали, де вона, і що з нею! До суду нас не пустили, і рішення про лікування не дали!»
Дарія розповіла, що родичі не знають справжніх причин затримання Раїси Радченко, адже мама донині не була в полі зору лікарів цього фаху: «Вона ніколи не перебувала на обліку в психлікарні. Днями повернулася з Києва, де заявляла про бездіяльність міліції, нещодавно брала участь в акції проти «маршрутного свавілля», де також критикувала правоохоронців на всю країну.
За інформацією міліції, підставою для запроторення пані Раїси до «психушки» стало рішення, яке прийняв суд Ленінського району Запоріжжя, причому, в її відсутність, – рішення про примусовий психіатричний огляд.
Як «оглянули» Раїсу Радченко лікарі, в деталях наразі невідомо. Але стверджують, що коли Раїса Радченко телефонувала своїм близьким, вони почули її крики: «Не коліть мене! Не коліть мене!»
Кололи її, як можна передбачити, лікарі, кололи щось заспокійливе, але примусово.
Чому ж суд прийняв таке суворе рішення? Які для того були причини? Виявляється, на Раїсу Радченко скаржилися, зокрема, двірник і працівниця кафе.
Отакого! Виходить, якщо вірити цій фантастичній версії, що достатньо двом-трьом людям поскаржитися на якогось громадянина чи громадянку, назвати їх поведінку неадекватною, як міліція стрепенеться, зреагує, суд тут же скерує їх у «психушку», а лікарі примчать, як у казці, – миттєво.
Чомусь до сердечників чи діабетиків вітчизняна «швидка» їде так довго, що частина їх вмирає, не дочекавшись черепашачого темпу лікарів. А тут без виклику примчали, вхопили, скрутили, доволокли до «психушки» і тут же почали колоти. Чим?
Це поки що невідомо ні доньці, ні іншим. Сама пані Раїса встигла сказати, що після уколів у неї в роті сильне відчуття сухості.
Один з Інтернет-користувачів висловив побоювання, що з пані Раїси примусово роблять так званого «овоча», тобто, безвольну і пасивну істоту, яка не те що протестувати, а й жити не схоче.
Донька сказала, що до матері в психлікарню нікого з родичів не пускають, і Раїса Радченко зараз переносить там примусове лікування.
Міліція заперечує всі звинувачення на свою адресу, називає свої дії законними, але до справи Раїси Радченко долучаються кілька нардепів, які вирішили втрутитися в ситуацію, отож, їхню думку ще почуємо – може вона приблизить нас до істини.
Губернатор Запорізької області О. Пеклушенко, у минулому нардеп-регіонал, також в ситуацію втрутився, але досить своєрідно: він висловив думку, що матеріальна допомога сім’ї Раїси Радченко «спростить ситуацію».
Чи має він на увазі, що донька, отримавши грошову допомогу (чи подачку?), заспокоїться і вже не буде калатати у всі дзвони, вимагаючи звільнення матері?
А поки що вона калатає і, в результаті, привернула увагу омбудсмена Валерії Лутковської. Її комісія повинна перевірити адекватність запорізької активістки, обґрунтованість примусового психіатричного лікування за рішенням суду, погрози на адресу дочки Радченко – Дарини.
Наразі заступник керівника секретаріату омбудсмена Олена Смирнова запевнила пресу, що під час особистого спілкування активістка поводилася адекватно. Проте Лутковська поки що вагається й не готова заявити, що Радченко психічно здорова, і що її потрібно негайно повернути додому. Очевидно розуміє, що тут замішана політика, і потрібно проявити обережність «на поворотах».
Однак процес вияснення ситуації триває – 17 липня представники омбудсмена говорили з родичами Радченко, а також з місцевими правоохоронцями, чиновниками та мешканцями будинку, де проживає сім’я Радченко, а 18 липня адвокат Раїси Радченко заявив, що подав скаргу на дії міліціонерів до обласної прокуратури.
Громадськості не відомі ні характер Раїси Радченко, ні її психічний стан, ні наявність можливих загострень психіки, але добре відома історія каральної медицини в СРСР, коли у «психушку» заганяли здорових інакомислячих і намагалися там за допомогою медпрепаратів робити з них покірних та слухняних обивателів.
Саме про таку небезпеку попереджає історія з Раїсою Радченко, саме запровадженню каральної медицини в Україні повинні запобігти всі демократичні інституції і сили – і служба омбудсмена, і ЗМІ, і політики національно-демократичного табору.
А небезпека відродження репресивної медицини існує і посилюється з наростанням авторитарних тенденцій у суспільстві.

Врадіївський Майдан: розгін і плани

Читачам відомо, що з Врадіївки до Києва вирушила колона протестуючих проти свавілля міліції ще 7 липня. Власне, врадіївчан там було зо 2 десятки. До Києва дійшло троє з них, але на околиці столиці колону потужно зміцнили співчуваючі з партійними квитками у кишенях. Відтак, колона у столиці налічувала понад 200 осіб, причому, партійних прапорів опозиції було не менше, ніж людей.
Це дало підстави міліції стверджувати, що вони мають справу не з ходою мешканців Врадіївки, а з політичною акцією опозиційних партій.
Власне, так воно і було, але чому тут дивуватися? За усіма законами політичної боротьби, опозиція використовує кожен привід, щоб вкотре натиснути на владу.
Політичний почерк опозиції проглядався і у тому, що основною вимогою колони стала вимога відставки міністра МВС В. Захарченка, яку і вручили в Адміністрації Президента.
Навряд чи ця кадрова проблема так хвилювала власне мешканців Врадіївки, які бажали покарання ґвалтівників і хотіли «перешерстити» місцеву міліцію, очистивши її від надто одіозних і ненависних працівників.
Подейкують, що за цією вимогою стоїть група Фірташа-Льовочкіна, бо, нібито, саме міністра В. Захарченка Президент Янукович планує перемістити у крісло Льовочкіна, тобто, призначити Главою Адміністрації Президента. Ось і створюють міліції та її керівникові напругу, щоб пригальмувати таке призначення.
Так це, чи ні – час покаже. Але хода 18 липня вирішила розбити на Майдані наметове містечко, щоб протестантів та їхні плакати-вимоги могли читати всі перехожі, знімати телекамери і фотографи.

Пробували перешкодити працівники КП «Київблагоустрій», заявивши, що вони не давали дозволу на встановлення в серці столиці МАФів, тобто, малих архітектурних форм. Саме так пишно іменували вони намети протестуючих. Оскільки протестанти не послухали працівників благоустрою, в ніч із 18 на 19 липня силами спецпідрозділу «Беркут» намети було знесено, протестантів витягнуто звідти за ноги і руки, декого затримано і кинуто в автозаки.
Хтось із них отримав кулаком, хтось кийком, хтось – міцною рукою спецназівця.
Постраждали і декілька журналістів. Саме тому Національна спілка журналістів і Незалежна профспілка журналістів оприлюднили заяви з вимогою звільнити міністра Захарченка з посади глави МВС. Чи є за цим «слід» Фірташа-Льовочкіна – не знаю, але захист журналістів під час їхньої професійної діяльності – святий обов’язок цих спілок. Тож, виступили вони правильно.
Чи дасть це щось – сказати важко.
У даний час, наскільки відомо, міністр В. Захарченко відпочиває на морі, про що свідчать і фотожаби.
Він, очевидно, знає – якщо його і усунуть з посади, то тільки заради підвищення, і особливо не переймається вимогами протестуючих.
Врадіївчани, точніше ті, хто під цією назвою стоять зараз у Києві – планують продовжувати протести. У міліції – стан подвійний.
Тим, хто служить чесно – стає гірко, що тінь від негідників падає і на них.
Тим, хто вже перейшов межу честі і совісті, доводиться з останніх сил стримувати свою злість і ненависть до протестуючих. Як вигукнув один розпалений міліціянт, що бив журналіста з витягнутим у руці журналістським посвідченням: «Мені по х…, що ти журналіст! Думаєш, ти – Бог?!»
Ні, журналісти не боги. Вони інформують суспільство, аналізують події і пишуть експрес-історію нашого часу.
Разом з усіма чесними людьми чесні журналісти є «санітарами лісу» – того лісу, в який влада, яка відчужується від народу, може перетворити квітучий сад України.
Часом доля протестуючих – мерЗька, і вони отримують кулаком в обличчя чи під дих.
Але мовчати не можна, бо тільки голос протесту і дружний спротив антинародним діям можуть зупинити сповзання України у прірву тоталітаризму.
Міліція інколи і захищає громадян – за що їй дякуємо. Але потрібно запобігти тому, щоб вона безкарно ґвалтувала, била і вбивала українців. Про це – плакат-попередження.

Ілюстрації з Інтернет-сайтів