У найближчі 10 років посилюватиметься суперництво між Москвою та Берліном, в основі якого лежатимуть несумісні принципи управління, ставлення до верховенства права та прав людини

Колись головний аргумент для створення НАТО було сформульовано так: «… щоб тримати німців у покорі, росіян подалі, а американців напохваті». На тлі кардинальних геостратегічних змін в останні два десятиріччя нові реалії Європи бачаться зовсім іншими: Берлін – на підйомі, Москва тисне, а Вашингтон відступає. У цьому новому контексті німецько-російські відносини відіграватимуть ключову роль для майбуття континенту.

Стратегічний перерозподіл сил

Розвиток Німеччини й наступ Росії (на тлі дедалі тяжчого паралічу ЄС та незмінної байдужості США до Європи) обіцяють запеклу конкуренцію в найближчі 10 років. Однак, змагатимуться країни не за території, а за поширення державного впливу.
Відносини РФ із ЄС погіршилися після повернення торік у президентське крісло Владіміра Путіна. Колись у Євросоюзі той мав трьох впливових друзів: канцлера Німеччини Ґергарда Шредера, прем’єр-міністра Італії Сільвіо Берлусконі та президента Франції Жака Ширака. А ось із нинішніми лідерами ЄС, передусім, з Анґелою Меркель, взаємини в нього недобрі, і колишній «особливий зв’язок» із ФРН дедалі більше втрачається.
Візит Путіна до цієї країни на початку квітня відбувся на тлі серйозної політичної двосторонньої напруженості. І вона дедалі більше зростає, попри те що у 2012-му німецько-російська торгівля вийшла на новий рекордний рівень, а енергетичні зв’язки, ймовірно, зміцніють завдяки запланованому прокладанню нової гілки газопроводу «Північний потік» дном Балтійського моря. Так, Анґела Меркель скористалася зустріччю з Путіним, щоб наголосити на разючих недоліках Росії у сфері прав людини та розвитку демократії.
До ескалації конфліктів між двома державами призводять кілька чинників політичного та економічного характеру, зі загостренням яких на поверхню виходить давнє стратегічне суперництво за домінування в Європі.
Банківська криза на Кіпрі відродила економічну війну між Берліном і Москвою. Урядовці держав континенту обурені експортом корупції з Росії та відповідним впливом на різні країни-члени ЄС; тим часом Москва звинувачує Євросоюз у відвертій крадіжці, якою вважає політику щодо депозитних рахунків на острові. Надана Кіпрові (під егідою Німеччини) фінансова допомога для запобігання банкрутству спричинила неабиякі втрати для іноземних вкладників. Більшість із них – росіяни, які, за оцінками, зберігають у тамтешніх банках близько €30 млрд. Майже $4 млрд. буде асигновано, а на решту депозитах буде суворо контролюватися рух капіталу. Переважну частину цих коштів вважають незаконними прибутками, відмивання яких має місце на Кіпрі.
Російські чиновники заявили, що можуть покарати ЄС за кіпрську справу, в котрій Берлін трактують як головного фігуранта. Деякі кремлівські радники пропонували заморозити активи німецьких компаній, що працюють у Росії (зокрема, Audi, BMW, Mercedes, Siemens та Bosch), або запровадити нові податки на їхні активи. Бізнес-лобі ФРН активно підтримувало зближення з Москвою; якщо російський уряд справді почне утиски німецького бізнесу, постраждають двостороння торгівля та інвестиції, погіршаться політичні зв’язки.
Хоча в Росії запекло критикували умови фінансової допомоги Кіпрові, аналітики вважають, що провідні олігархи й топ-менеджери державних підприємств РФ мали змогу вчасно вилучити свої кошти й перевести їх до безпечніших фінансових гаваней. Більше постраждали представники середнього та малого бізнесу, які відкрили рахунки на Кіпрі через невпевненість у фінансовій системі своєї держави.
Окрім ролі офшорної оази для заможних росіян, острів відіграв іще й важливу геополітичну роль в очах Москви. Він став посередником для багатьох її угод про постачання озброєння в такі країни, як Сирія, Ліван та Іран, а в конфліктах з іншими членами ЄС Кремль завжди міг покластися на сприяння Нікосії.
Під час наведення фінансового ладу на Кіпрі однією з цілей Німеччини та інших країн-членів ЄС було запобігти поширенню стратегічного впливу РФ на Східне Середземномор’я. Під час переговорів про допомогу банкам кіпрський уряд запропонував Білокам’яній користування військовою базою в порту Лімасол, суттєву участь у капіталі нещодавно виявлених морських газових родовищ та залучення до будівництва терміналу природного газу. У випадку реалізації такої домовленості перша пропозиція посилила б військові можливості Москви, тим часом остання суттєво розширила б роль Росії в енергетичному секторі Європи.
Окрім наведення ладу на Кіпрі та в інших країнах, які потерпають від згубного фінансового впливу Росії, Берлін підтримує нині й розслідування Європейської комісії щодо монополізації європейських ринків Газпромом. Німеччина більше не хоче терпіти того, що російський газовий монополіст використовує енергетику як інструмент політичного впливу та потенційного шантажу. Можновладці континенту дедалі більше протестують проти газпромівського монопольного контролю над постачанням і транспортуванням газу до Європи. Цим розлючені Путін та його олігархи, вони й далі вважають перекачування енергоресурсів головним інструментом експансіоністської зовнішньої політики РФ.

Права людини й іноземні агенти

Окрім того, Берлін почав відвертіше висловлювати протести щодо погіршення ситуації з правами людини в Росії. Німецькі можновладці й парламентарії, а також кілька неурядових організацій ФРН підтримали антипутінський рух, що розпочався у РФ у грудні 2011-го.У відповідь правоохоронні органи останньої взялися за німецькі недержавні фундації, що просувають там демократію і, нібито, створюють загрозу для суверенітету країни. Нещодавно зазнали удару дві німецькі політичні НГО в Москві та Санкт-Петербурзі: їхню роботу було паралізовано, відтак, міністр закордонних справ Німеччини Ґідо Вестервелле висловив різку критику на адресу російської влади.
Відповідно до прийнятого торік у липні російського закону, спонсоровані з-за кордону неурядові організації, що провадять політичну діяльність, мусять зареєструватись як «іноземні агенти». Незгодним загрожують великі штрафи або навіть ув’язнення. Тож нині триває розслідування проти Фонду Конрада Аденауера й Фонду Фрідріха Еберта. Перший – тісно пов’язаний із Християнсько-демократичною партією (ХДП) канцлера Німеччини Анґели Меркель, а другий – з опозиційними соціал-демократами. Дипломати Берліна попередили, що гальмування діяльності фундацій ФРН може суттєво зашкодити двостороннім відносинам.
Подальші кроки залежать від результатів вересневих виборів до Бундестагу. Кандидат у канцлери від соціал-демократів Пеер Штайнбрюк виступає за традиційне поступливе ставлення до Москви, тож, імовірно, підтримуватиме стабільний діалог із нею, незалежно від її поведінки. У нещодавніх інтерв’ю він стверджував, що західні демократичні стандарти не застосуєш до Росії. Ці слова перегукуються з позицією колишнього партнера Путіна та голови ради акціонерів «Північного потоку» екс-канцлера Ґергарда Шредера. Ще зарано висловлювати прогнози щодо переможця, одначе канцлер Меркель має змогу виробити послідовне стратегічне бачення ролі ФРН в Європі, що сприятиме збереженню нею влади.

Самоутвердження ФРН

Кілька факторів посилюють позиції та самовпевненість Берліна в Європі, котрій давно бракувало лідера. Йдеться про досить стабільну внутрішню економічну ситуацію, попри загальноєвропейську рецесію; політичні розколи всередині ЄС, що підвищують авторитет ФРН як передової сили; військове згортання США та зосередження американської дипломатії на регіонах поза Європою; утвердження німецької національної ідентичності, що дає змогу конкурувати з Росією.
Після Другої світової війни однією з головних цілей будівництва загальноєвропейських інституцій було придушення німецького націоналізму. Однак, на тлі фінансової кризи та економічної рецесії в Європі німецька громадськість, вочевидь, розчаровується в європейському проекті. За результатами нещодавнього соціологічного опитування, проведеного телеканалом ZDF, 65% німців притримуються думки, що використання євро шкодить країні, 49% вважають, що ФРН узагалі було б краще поза Євросоюзом. Зростає невдоволення щодо наслідків фінансової кризи, і, ймовірно, кожен четвертий німець готовий нині проголосувати за партію, яка виступає проти євро.
Відповідно до опитування, проведеного тижневиком Focus, 26% громадян ФРН готові підтримати політичну партію, яка виведе Німеччину з єврозони. На тлі зміцнення опозиції до ЄС новий рух «Альтернатива для Німеччини» (AfD) нещодавно організував установчі збори в Берліні. Він вимагає, щоб держава відмовилася від євро й повернулася до німецької марки або створила окрему валюту з Нідерландами, Австрією, Фінляндією та іншими фінансово стабільними країнами.
Провідні німецькі партії досі підтримують євро та ЄС, попри деякі внутрішні протести у зв’язку з фінансовою допомогою південним європейським державам на кшталт Греції та Португалії. Канцлер Меркель намагалася забезпечити собі електорат, наполягаючи на тому, що великі боржники повинні запровадити суворий режим економії і повернути борги. Її позиція посилила антиберлінські настрої в Європі й спонукала людей говорити про німецький шовінізм. Соціал-демократи та «зелені» підтримали Меркель у справі вирішення фінансових проблем Європи, однак популярність AfD помітно зросте, якщо в найближчі кілька місяців почнеться нова фінансова криза.
Непевні результати виборів в Італії дали «Альтернативі…» карти в руки, адже багато фактів указують на те, що новий уряд Енріко Леттта у Римі може відмовитися від обіцяного режиму економії. Лідер AfD Бернд Луке заявив, що ризик невиконання Італією зобов’язань стосовно зовнішнього боргу ставить хрест на обіцянках країни: мовляв, рятівний кредит Німеччини буде змарновано. Так само і грецька коаліція радикальних лівих «Сіріза», котра, згідно з опитуваннями, тримає лідерство серед інших партій, заявляє, що відмовиться виплачувати борги Афін, якщо прийде до влади. Обурення німецьких платників податків та хвиля антинімецьких настроїв усередині ЄС можуть почати виштовхувати країну за межі Євросоюзу.

Конкуренція нового покоління

Самоутвердження Німеччини вкупі з поглибленням економічних і політичних розколів між Північною та Південною Європою може призвести до появи потужнішого європейського ядра на чолі з Берліном та підлеглої йому периферії ЄС. Зміцнення позицій ФРН стане, крім того, безпосереднім викликом для російських амбіцій на континенті. Кремлю потрібні гнучкі уряди, що підтримають його стратегічні інтереси або, принаймні, зберігатимуть нейтралітет.
Політичні баталії між Берліном і Москвою на міжнародній арені почастішають. Суттєвий чинник напруженості вже є: суперечливі інтереси на Близькому Сході, де Німеччина сприяє США. Можновладці ФРН виступають проти підтримки Росією авторитарних режимів і можуть вдатися до різкої критики її спроб створити Євразійський союз на базі країн Східної Європи, Кавказу та Центральної Азії. На відміну від ЄС, такий альянс ґрунтуватиметься на економічній непрозорості, деспотичному керівництві та російському контролі.
Нове стратегічне суперництво між Німеччиною та Росією не базуватиметься на ідеологіях унікального етносу або імперських амбіціях, пов’язаних з експансією, як то було під час Другої світової війни. Цього разу йтиметься про несумісні принципи управління, ставлення до верховенства права, прав людини та економічної дисципліни, що впливають на всю Європу.

Автор: Януш Бугайські
Джерело: Український тиждень
(http://tyzhden.ua/World/80898 )
Матеріал друкованого видання № 21 (289)