Кожен із нас, якщо і не розбивав комусь серце і не відчував своє розбитим, принаймні, чув такий вираз. Його можна сприймати серйозно, а можна іронізувати.

Ось пересмішники пропонують таку жартівливу схему збирання розбитого серця:
1. Зібрати великі уламки руками в гумових рукавичках, дрібні – пінцетом,тирсу – віником.
2. Ретельно обмити спиртовмісною рідиною (і негайно закусити)!
3. Взяти практично будь-яке креслення серця і спробувати визначитися, який шматочок звідки.
4. Плюнути на креслення. Зібрати за натхненням.
5. Здивуватися тому, як сильно отриманий продукт схожий на дупу.
6. Пожити з таким якийсь час, щодня займаючись поточним ремонтом, що включає, зокрема, обмивання спиртовмісною рідиною.
7. Повністю втомитися від перебоїв. Вийняти з робочого місця і заховати подалі в комору.
8. Через деякий час затужити незрозуміло за чим. Дістати з комори. Перевернути догори ногами. Здивуватися, що так, начебто, – і не дупа зовсім. Серце як серце.
9. Радісно стукати новознайденим – до наступного розбиття.
Але результати досліджень американських вчених дозволяють припустити, що «розбите серце» – не просто літературний вираз чи метафора, а що з точки зору психології у подібному випадку моральний біль, як і фізичний, справді відчувається людиною.
«Бути відкинутим – це досить сильне людське відчуття», – аналізує проблему Наомі Ейзенбергер із Каліфорнійського університету в Лос-Анджелесі. «Якщо ви попросите згадати когось свої перші найбільш сильні негативні враження, то часто мова буде йти саме про це».
У таких випадках люди говорять про уражене самолюбство або про розбите серце, але Н. Ейзенбергер відзначила, що фотографії мозкової активності у людей, які зазнали соціального відкинення, і тих, хто зазнав фізичного болю, є дуже схожими.
Ця подібність підтвердилася в іншому дослідженні. Фізіологи виявили, що фізичний і соціальний біль обробляються в одних і тих самих ділянках головного мозку. Фізичний біль має два аспекти: сенсорний досвід болю і емоційний компонент, який допомагає мозку вирішити, наскільки цей біль негативний і здатний турбувати постраждалих.
Люди, які більш чутливі до фізичного болю, також сильніше відчувають соціальний біль. Ще більш дивним є те, що люди, які приймали знеболююче, менше відчували соціальний біль. Медичні препарати, таким чином, притишували біль, але не могли його усунути, ліквідувати, бо дія ліків припинялася, а ситуація, що завдала болю, часто залишалася незмінною.
Однак, відчуття розбитості серця може бути зрозумілим, на мій погляд, лише тоді, коли ми уявимо собі стан людини, яка покохала. Кохання виникає у наших серцях, як цілісна система емоційного захоплення, величезного бажання особистого щастя і віри у те, що це можливо саме з тією людиною, яку ми покохали.
Що і чому може розбитися у цій ситуації? По-перше, може кохана людина чимось нас так розчарувати, що на місце захоплення нею приходить розчарування. Замість відчуття крилатості, польоту, з’являється гнітюче відчуття приземленості, звичайності, навіть – вульгарності.

	Розбите серце

По-друге, на зміну бажання щастя може прийти стан спустошення, коли вже не бажаєш нічого, а тільки того, щоб тебе всі залишили у спокої. На зміну чуттєвому сп’янінню приходить почуттєве отверезіння, і ти бачиш усе уже без того чарівного різнокольорового туману, а чітко, ясно, у чорно-білих кольорах.
По-третє, на місце віри, якщо кохана людина її зневажила, може прийти така зневіра, коли вже не віриш жодному слову того, кому ще вчора вірив безоглядно, бездоказово.
Таким чином, серце закоханої людини може розбиватися через десятки маленьких і великих причин, які боляче б’ють у ці три головні «сектори» люблячого серця.
Почуття охололи, заздрісники розсварили, кохана людина образила чи розчарувала, зрадила або підступно обманула – та мало якою може бути причина розчарувань, які породжують відчуття розбитості.
Любляча людина живе з вогнем у очах і надією у душі, її голова високо піднята, а вся вона спрямована вперед, у майбутнє. Вона не ходить, а літає, вона п’є життя величезними ковтками.
Коли ж нам розбивають серце, очі наші гаснуть, руки опускаються, замість солодкого передчуття щастя відчуваємо гіркоту нещастя і тільки цідимо по краплі те, що вчора здавалося цілющим, повнокровним життям, а сьогодні, з розбитим серцем, відчувається отрутою.
Наші почуття, наша віра у кохану людину є психологічним кришталем. Жодним чином, за жодних обставин ми не повинні допускати, щоб цей кришталь тріснув. Бо кришталь не склеюється – ні вибаченнями, ні розкаяннями, ні обіцянками все виправити.
Замість срібного дзвону, який породжувало любляче серце, розбите серце глухо видає жорсткий стук. Воно вже не дзвенить, бо трагічний шрам розбитості нічим не загоїти.
Після розбитості наше серце довго зцілюється, ми стаємо досвідченими, навченими життям, але вже ніколи наше серце не породить той сріблястий дзвін першого, щирого, незрадженого кохання. Буде ще багато чого доброго, але того чистого срібного дзвону нерозбитого серця – не буде…
Бережіть свої почуття і відносини, бережіть той сріблястий дзвін, бо він дається людині тільки один раз, коли ми незрадливо і незраджено кохаємо вперше!

Віктор Рибаченко,
шеф-редактор «Час і Події»