Минулої неділі у Львівському палаці мистецтв завершив свою роботу десятиденний арт-проект Ірини Сорокіної «ETHNO’лялька» від фестивалю «Ляльковий світ». Цьогоріч проект відбувся вже втретє і зібрав кілька сотень сучасних етнічних та багато інших ляльок від майстрів із різних куточків України.

	Інна Івасюк

Пригадую, коли понад 10 років тому в Україні був бум на ляльку «Барбі». Кожна дівчинка мріяла про таку ляльку, але не всім вона була доступною. На жаль, в українців є такий недолік, що вони постійно женуться за чужими цяцьками, не помічаючи свого, набагато кращого, до того ж, переданого нашими предками як неоціненний скарб. І навіть не варто щось особливо видумувати, бо все найкраще вже створено. Нам потрібно тільки додавати щось із власної фантазії, не відходячи від батьківських традицій.
Але не довго колись славнозвісна і популярна в усьому світі «Барбі» втішалася славою. Тепер вона має конкуренцію. Принаймні, в Україні. Ні своїм значенням, ні красою вона не дотягує до українських ляльок-мотанок, котрі були створені нашими пращурами кілька тисяч років тому і передалися нам у первинному вигляді. Як і писанкарство, так і лялькарство останніх 70 років було зведено нанівець. Якщо писанкарство почали відроджувати на початку 1990-х, то лялькарство почало активно відроджуватись приблизно 10 років тому.
Ще донедавна я не надавав особливого значення лялькам-мотанкам, яких де-не-де доводилося бачити, аж допоки минулого року не відвідав арт-проект «ETHNO’лялька», на якому докладніше дізнався про цю прогалину в нашому мистецтві.
Фестиваль став для Львова традиційним і з кожним роком розширює географічні межі, залучаючи нових авторів. Цьогорічний фестиваль зібрав кілька сотень ляльок, які виставили понад 58 майстрів з усієї України. Тут можна було побачити давню українську мотанку, текстильну ляльку, солом’яну мотанку та сучасні ляльки в авторських інтерпретаціях на етнічну тему різних народів світу.
Відвідувачі виставки побачили ляльки-африканки Катерини Кирилової, «Пори року» молодої талановитої майстрині Ірини Бердаль-Шевчик, цікаві авторські ляльки Олени Князєвої, Юлії Дмух, героїв арабських, англійських, італійських, російських казок. Та найбільше – українських – «Коза-Дереза» в різних інтерпретаціях, «Принцеса на горошині» в українському варіанті, «Лисиця і Журавель», «Кривенька Качечка» та багато інших.
Незмінний представник фестивалю «ETHNO’лялька», звісно, лялька-мотанка. Новинкою цьогорічного фестивалю стала спіральна мотанка. На фестивалі їх було понад триста від різних українських майстрів. Ольга Бердник-Отнякіна з Черкас представила керамічні іграшки-свищики у вигляді казкових персонажів.
На вихідних (1-2 червня) уже традиційно відбулися майстер-класи з валяння Олександри Ярошевич-Лозинської. Лектор – педагог, літературознавець Ю. Дмух із Києва провів відкриту лекцію «Архетипічні образи в народних казках».
– Коли ми зробили перший фестиваль, то навіть не сподівалися, що він викличе таке зацікавлення, – ділиться враженнями голова громадської організації «Інформаційно-мистецький центр 365», співорганізатор, доктор мистецтвознавства Орест Голубець. Здавалося б, минуло 20 років, і всі національні пріоритети мали би бути встановлені, та насправді ми переживаємо дуже непростий період, і саме цей фестиваль був сприйнятий як своєрідний елемент утвердження, знову ж таки, нашої національної приналежності та етнокоду».

На відкритті виставки

	Людмила Павлова біля своїх робіт

Ініціатор фестивалю – мистецтвознавець Ірина Сорокіна. Вона ж – голова організації «Ляльковий світ», котра свого часу відбрунькувалася від організації «Інформаційно-мистецький центр 365». «Фестиваль «Ляльковий світ» – перший в Україні фестиваль авторських ляльок, – каже пані Ірина. Він був започаткований восени 2009 р. Фестиваль триває 10 днів у форматі відкритої виставки без присутності авторів. Кількість учасників постійно збільшується».
Що Вас спонукало створити ляльковий фестиваль, – запитую в І. Сорокіної?
Все почалося з мого зацікавлення ведмедиками «Тедді». Я писала для журналу статтю про тварин у мистецтві і дійшла до такого феномену, що така іграшка, як ведмедик, ніби і не лялька, і не машинка. Нею бавляться як хлопчики, так і дівчатка. І коли заглибилася в історію цієї іграшки, то дізналася багато цікавого. Виявилося, що існує цілий рух теддистів. У процесі підготовки статті з’явилося багато знайомих і таким чином виникла ідея першого фестивалю.
Тішить те, що по всій Україні є багато майстрів з виготовлення ляльки. Перебуваючи на фестивалі, я поспілкувався з кількома майстринями-лялькарками – як з досвідченими, так і з початківцями. Приємно було зауважити, як у них радісно світилися очі, коли розповідали про своє захоплення.
Оксана Дмитрук, м. Володимир-Волинський: «Лялькою займаюся рівно рік, а саме, з 11 червня 2012 року. Якраз тоді зробила свою першу ляльку. З дитинства люблю ляльки, якими дуже довго бавилася. А ще дуже люблю Львів і часто там буваю. Отож. Перебуваючи одного разу у Львові, побачила ляльку ручної роботи, яку дуже хотіла придбати. А потім подумала: «Якщо може хтось зробити – зроблю і я». З того часу виготовила понад 100 ляльок. Починала з шитих (тиковок) – так їх називають, бо голова ляльки нагадує гарбуз. Пізніше перейшла на глину. Тепер працюю з пластиком. Моїм вчителем був Інтернет. Саме тут я шукала майстер-класи і сама вчилась. Лялькарство – це вже хобі, а в деякому розумінні – сенс мого життя, оскільки займаюся цим щодня. На майбутнє мрію зробити великі ляльки в українському вбранні, цілу родину, з колядниками, а ще – українське весілля. І дуже хочу, щоб вони прикрашали ресторан в українському стилі».

«Українка я…» Марія Майтрук	«Наречена». Мар’яна Качмар		«Наша Галя балувана». Ольга Черних		«Маґодза» Інни Івасюк

	«Колобок». Оксана Саганюк, м. Володимир-Волинський		Лялька зліва – Людмила Павлова. Справа – Олена Задорожня		Мотанка-багаторучка. Алла Панчишин, м. Бучач

		«Пори року». Ірина Бердаль-Шевчик

Мотанки Тетяни Фурґали	«Дівчина і пташка». Катерина Кирилова		Ляльки в народному святковому вбранні різних регіонів України. Лариса Блок, м. Львів

«Весілля лосів». Оксана Метик		Ляльки Олени Чистякової

Інна Івасюк, Львів: «Першу свою ляльку я створила, мабуть, ще в дитинстві з прабабусею Агафією, котра мешкала на Хотинщині. Вона добре шила, гарно вишивала і ткала. І дуже любила квіти... Все це передалося мені на генетичному рівні. У той же час, гостюючи в іншої бабусі, Ольги, котра мешкала в селі Китайгород, що на Поділлі, я почула цікаве слово «маґодза» (так там називали ляльку). Мені завжди подобалось щось створювати своїми руками. За фахом я – дизайнер одягу, але в 2005 році в мене з’явилось нове захоплення – створення ляльок, які я почала називати «Маґодзами». Все починалось на рівні хобі, і лише з часом переросло в серйозну дорослу творчість. За період створення авторських ляльок – Маґодз – було багато образів, багато творчих експериментів, але етнообраз для мене залишається, певно, найближчим. Мене не перестають дивувати і надихати народні строї наших бабусь-прабабусь, кожен клаптик ткання чи вишиття, які намагаюсь переосмислити і створити свій яскравий та емоційний образ. Останні кілька років маю нове хобі – ретромотоцикли. Можливо, з часом воно переросте теж у щось більше».
Людмила Павлова. Тернопіль: «Працюю провізором (маю вищу фармацевтичну освіту) вже понад 35 років. Дуже люблю свою роботу, а все решта – захоплення. Все життя займаюся рукоділлям: вишивкою, в’язанням, бісероплетінням, а тепер – лялькою-мотанкою, лялькою текстильною, авторською. Але найбільше моє захоплення – український костюм. Лялькою займаюся понад три роки і тільки тому, що задумала створити костюми різних регіонів України, але не знайшла, на кого б їх одягнути. Так виникла потреба освоїти ляльку. Усьому вчуся сама. Так була створена колекція ляльок-мотанок. Минулого року їх побачили в Тернополі і Києві, де я мала 3 персональні виставки. З метою виготовлення костюмів я поринула в цікавий світ історії! Маю багато книжок із вишивки, часто відвідую музеї, переглядаю старі світлини. А за останні півроку зробила першу авторську, зліплену у вбранні Борщівського р-ну 20-30 рр. Мрію зробити також інші регіони. Українське вбрання надзвичайно багате, і його потрібно робити, щоби не забували».

Фото Ірини Бердаль-Шевчик,
Юлії Плетінки, Юрія Атаманюка