Головними зовнішньополітичними подіями України останнього часу стали посилені контакти наших керівників з очільниками Росії.

	Христенко і Азаров. Мінська зустріч-2013

Спочатку Президент В. Янукович зустрівся у курортному російському місті Сочі з Президентом РФ В. Путіним. Потім В. Янукович вирушив у столицю Казахстану – м. Астана – на зустріч із керівниками країн-членів Митного Союзу. Після цього Прем’єр-міністр України М. Азаров у столиці Білорусі Мінську підписав із російським високопосадовцем Віктором Христенком документ, у результаті чого ЗМІ замайоріли заголовками на кшталт «Україна – у Митному союзі!»
То де тепер Україна після посилених контактів з Євразійським союзом і послаблених зв’язків з Євросоюзом? Спробуємо зорієнтуватися.

Інтеграція – тенденція епохи

Спочатку декілька теоретичних позицій, хай не побачить у них читач зайвої засушеності теми. Характеризуючи провідні тенденції початку ХХІ сторіччя, найчастіше використовують поняття «глобалізація» та «інтеграція».
Глобалізація є невідворотним процесом перетворення локальних, окремих явищ у загальносвітові, глобальні через інтеграцію різних елементів у якісь нові цілісності.
Отож, хоче Україна чи не хоче, але осторонь процесів глобалізації та інтеграції вона стояти не може – такі вже вимоги часу.
Історично так склалося, що у світі сформувалися певні центри сили, навколо яких і відбуваються інтеграційні процеси.
Цими центрами сили можуть бути ідеологічні системи, міжнародні корпорації, неполітичні організації, країни і союзи країн тощо. До сильних тяжіють більш слабкі, які у сучасну епоху вижити ще можуть, але процвітати не можуть.
У контексті нашої розмови двома сильними союзами країн, між якими балансує і дрейфує Україна, є Європейський союз (ЄС) та Митний союз (МС).
ЄС об’єднує 21 країну Європи, а МС – Росію, Білорусь і Казахстан. З ЄС та МС підтримує зв’язки з наміром туди, можливо, вступити низка країн, які на сьогодні не входять до складу цих союзів. Серед них і Україна.
Усім ясно, що одинока Україна приречена на дуже скромне, і, не дай Бог, жалюгідне існування. Всім ясно, що інтегруватися їй потрібно. Виникає просте питання – куди?
Питання це просте, але відповідь на нього не проста. І на це є низка причин.

Євросоюз і Україна – прохолодно-ввічливі стосунки на відстані

На перший погляд, вищеозначеної проблеми – куди інтегруватися Україні – формально не існує. Уже доволі давно, протягом усього періоду Незалежності, керівництво нашої країни вустами всіх чотирьох Президентів та всіх складів Верховної Ради декларувало намір інтегруватися до Євросоюзу. Виник навіть такий термін – «євроінтеграційні наміри» України.
Тільки існує одна проблема: наміри є, а ось членства в ЄС нема і ближчим часом не передбачається. Говорячи відверто і просто – Євросоюз не хоче бачити у своєму складі Україну в такому стані, в якому вона животіє ось уже багато років.

	Янукович на зустрічах із керівниками ЄС

Був момент, коли в результаті Помаранчевої революції виникла своєрідна ейфорія не тільки всередині України, але і в європейських країнах також. Здавалося – ось повалено корумпований і майже злочинний режим Л. Кучми, до влади прийшов демократичний Президент Ющенко, а з ним – прогресивна команда, яка хоче здійснити необхідні реформи, і євроінтеграція України піде далі семимильними кроками.
Деякі оптимісти вже потирали руки – мовляв, ми вже без п’яти хвилин в ЄС! Була навіть запроваджена спеціальна посада віце-прем’єр-міністра України з питань євроінтеграції, на яку призначили близького соратника Ющенка Олега Рибачука.
Що було далі – всім відомо. Реформи загальмували, країна стала заручником запеклої боротьби всередині команди між Президентом Віктором Ющенком та Прем’єр-міністром Юлією Тимошенко, і не менш затятого протиборства між національно-демократичними та комуно-регіональними силами.
Боротьби на два фронти Ющенко і Тимошенко не витримали, наробили купу помилок, зробили кроки на межі зради (а деякі – і за межею) – і, в результаті, їхні противники на чолі з Віктором Януковичем у 2010 році прийшли до влади – причому, повної і всеосяжної.
Як не дивно, після першого періоду зближення з Росією, коли всі вже вважали, що ми вже ось-ось вступимо до Митного союзу, режим Януковича все-таки підтвердив незмінність курсу на євроінтеграцію України.
Але реформи так само не пішли далі розмов, жодних реальних кроків до виконання вимог ЄС нове керівництво України не зробило, корупція посилилася в рази, судова система стала зовсім ручною, і все це завершилося судовими процесами, які в ЄС чітко називають «політично вмотивованими».
Оці самі «вмотивовані» процеси над Юлією Тимошенко та Юрієм Луценком і стали, за словами європолітиків, дуже вагомими, ледь не головними причинами того, що стан стосунків України з ЄС загальмувався і завис на добрі 2 роки.
Високопоставлені чиновники та керівники різних європейських структур за цей час приїздили до України і зустрічалися з українськими керівниками в Європі, але справа далі розмов не рухалася.
Євро-чиновники вимагали звільнення Юлії Тимошенко та Юрія Луценка, укр-чиновники намагалися їм довести, що ті сидять не за політику, а за конкретні перевищення своїх службових повноважень.
Це була своєрідна гра, коли одна сторона переговорів щось вимагає, але не дуже наполягає, а інша сторона, висловлюючись по-народному, «включає дурня», робить великі очі і запевняє, що не може нічого зробити, бо то ж, мовляв, суд посадив Юлю у в’язницю, а хіба хтось інший може наказати її звідти випустити?
У підсумку, на весну 2013 року склалася така ситуація: ЄС у листопаді поточного року має проводити свій Саміт у столиці Литви Вільнюсі і закликає Україну виконати вимоги ЄС, щоб підписати під час Саміту Угоду між ЄС та Україною. Україна радо підтверджує, що Угоду вона готова підписати, узгоджений текст уже є, ось тільки на заклики про звільнення Юлії Тимошенко не реагує.
Складається враження, що нинішнє керівництво України сподівається взяти Євросоюз таким собі змором, як-то кажуть – не києм, то палицею.
А щоб ЄС пом’якшив свою позицію, тим часом вирішено (складається таке враження – В. Р.) різко активізуватися на «східному фронті» – зробити реверанс у бік Росії. А раптом ЄС налякається і не буде вже так наполягати на звільненні Тимошенко?

Митний союз і Україна – активні залицяння і великі обіцянки

	В. Путін запрошує до союзу

На відміну від холоднувато-ввічливих керманичів Євросоюзу керівники Митного Союзу давно і активно агітують Україну вступити до лав МС. Вони малюють райдужні перспективи економічної вигоди від членства в МС, говорять про скидку на газ, яку можуть дати Україні, обіцяють й інші бонуси.
Фігурують доволі серйозні цифри – на кшталт 8 мільярдів доларів на рік, які Україна може економити в складі МС тощо.
Напевно, щоб керівникам України думалося швидше, Росія продає нам газ по найвищій ціні в Європі, періодично забороняє продавати на своїй території ті чи інші продукти і товари.
Ціновий прес на Україну та торгівельні війни з нею мають на меті, очевидно, розворушити «тугодумів» режиму Януковича-Азарова і примусити скоріше зробити вибір у бік МС.
Але навіть такий постійний тиск поки що очікуваних результатів не дав.
Максимум, на що донині погоджувалася Україна, так це на формулу 3+1, запропоновану Путіну Януковичем. У цій формулі троє – Росія, Білорусь і Казахстан є повноправними членами МС, а Україна – таким собі, перепрошую «напівчленом» – вона, начебто, входить до МС, і, немовби, не входить туди.
Трьох членів МС, насамперед, Росію, така позиція офіційної України дратувала і дратує досі. Вони вже неодноразово заявляли – або входьте до МС повністю, або нічого не буде – ні скидок у ціні, ні інших благ.
Так і триває ця позиційна гра з перемінним успіхом ось уже три роки – Росія обіцяє вигоди, але поки що не дала жодної, Україна обіцяє якось по особливому інтегруватися до МС, але не зовсім і наразі ніяк не інтегрується…

Дрейф і вагання – у чому причини?

Росіяни і проросійські сили в Україні (а їх немало!) роздратовано говорять про нерішучість України, про те, що вона не має стратегії, що вона не знає, куди рухатися, до кого притулитися, що ризикує втратити і шанс отримати вигоди від вступу до МС, і шанс отримати перспективи вступу до ЄС.
У таких коментарях відчутно проглядається величезне бажання цих сил будь-яким способом заохотити керівництво України до укладання договору з МС, до її інтеграції в інші утворення – Єдиний економічний простір, Євразійський союз і тому подібне.
Спрощуючи, можна сказати – Україну активно хоче прив’язати до себе Росія, розуміючи, що без України ні Білорусь, ні Казахстан з Туркменістаном, ні Киргизія з Узбекистаном, які тяжіють до МС, не зміцнять Росію до бажаного їй стану СРСР-2.
Фактором, який також посилює коливання, є умонастрої громадян. Як і в багатьох інших питаннях, у ставленні до ЄС та МС країна поділена приблизно навпіл.
Нагадаю, що з опитаних фондом «Демократичні ініціативи» і Українським центром економічних і політичних досліджень імені Олександра Разумкова 48,4% українців хочуть в ЄС, 29,2% опитаних – проти інтеграції України в Євросоюз, 22,4% – не змогли відповісти.
40,3% опитаних – за вступ до Митного союзу у рамках Єдиного економічного простору (Росія, Білорусь і Казахстан). 36,7% респондентів не підтримують вступ країни у Митний союз, 23% – не змогли відповісти.
Крім того, 60,2% опитаних проти приєднання України до НАТО, 14,9% – підтримують це, 24,9% – не змогли відповісти.
Респондентів також попросили відповісти, яким, на їхню думку, інтеграційним напрямом має йти Україна. 42,4% опитаних відповіли, що має вступити в Євросоюз, 32,1% – вступити в Митний союз, 10,5% – не приєднуватися ні до ЄС, ні до Митного союзу й 15% – не змогли відповісти. Опитування проводилося з 21 по 24 грудня 2012 року, було опитано 2 009 респондентів віком понад 18 років по всій Україні. Теоретична похибка вибірки не перевищує 2,3%.
Як бачимо, у думках українців тенденція до євроінтеграції трохи більша, ніж до вступу у МС, але ця перевага поки що не є вирішальною. Ще нема тієї критичної маси проєвропейських прагнень мільйонів громадян України, коли курс влади на євроінтеграцію не викличе соціальної напруги, а буде підтриманий більшістю народу України. Крім того, фактором коливань і дрейфу є низька якість українських товарів, неефективність нашої економіки. З чим вийде Україна до ЄС, які товари запропонує, що можуть купувати європейці з того, що виробляється в Україні?
Нехай мене пробачать українські трудівники, але поки що на експорт Україна відправляє, здебільшого, те, до чого не доторкнулися руки українського виробника. Це різноманітна сировина, метал, енергоресури, продукція сільського господарства – все те, що росте, цвіте і пахне на українській землі, або є в ній, тобто, в надрах.
Читач скаже, що це не зовсім так, бо й, наприклад, олія має бути зроблена руками, і електроенергія не з неба береться.
Усе це так, але продукція машинобудування, наукоємні вироби зі застосуванням високих технологій – усе це в Україні поки що є, головним чином, лише у сфері озброєнь. Український танк, один із найкращих у світі, ми можемо виробляти, а ось українського джипа досі не спромоглися створити. І таких прикладів море – немає власної української пристойної машини, нема комп’ютера, мобільника, айфона, годинника, взуття, одягу і ще безлічі тих товарів, якими завалив світ, приміром, Китай, та й не тільки він.
Є побоювання, що з обривом зв’язків із країнами СНД, українська економіка може затоваритися, бо Європа наші вироби не візьме із-за недостатньої  якості, а країни МС – із принципу, із-за того, що ми не вступили до них.
Оптимісти, правда, не втрачають надії, що високі вимоги до товарів у ЄС примусять українських виробників, врешті-решт, підвищувати якість своєї продукції і таким чином стимулюють високоякісне виробництво в Україні.
Але вони не враховують часовий інтервал – скільки років знадобиться, щоб наші виробники на завалах своєї нереалізованої продукції, в умовах краху економіки, зуміли таки вийти на європейський рівень в виробництва?
Думаю, що еволюційний шлях підвищення якості українських товарів та послуг є більш надійним, ніж революційний. Ми вже не раз спочатку розвалювали, а потім на руїнах роками щось пробували будувати, замість того, щоб побудувати нове, а вже потім руйнувати старе, як непотріб.
Стратегічно завдання бачиться українцями двояко: прихильники євроінтеграції однозначно налаштовані на вступ до ЄС із прийняттям на себе всієї маси обов’язків та труднощів, якими б тяжкими вони не були;
прихильники інтеграції з Росією однозначно налаштовані на вступ до МС із вірою в те, що переваги і вигоди цього варіанту будуть більшими, ніж зобов’язання і труднощі.
Противники євроінтеграції заявляють, що в Європі нас ніхто не чекає, і нема чого туди пхатися.
Противники вступу до МС заявляють, що Росія хоче поновити імперію і тому тягне туди Україну, а ми це вже проходили в СРСР.
Жодна з цих двох великих груп населення поки що переваги не має, хоча потроху терези схиляються в бік євроінтеграції. Можна коротко сказати так: молодь, здебільшого, за Європу, старші люди значною мірою – за Росію і МС.
Є ще й психологічна причина – складається враження, що обережні та хитрі українці хочуть вигадати від переваг обох варіантів: і в Євросоюз увійти, і велетенський ринок СНД не втратити.
Оце намагання всидіти на двох стільцях одночасно добре бачать з обох сторін.
Тому Євросоюз попереджає, що зближення з Митним союзом закриє нам шлях до євроінтеграції, а Росія лякає тим, що, вступивши до ЄС, Україна втратить усі можливості вигідної економічної співпраці з Росією і нехай тоді не ремствує.
Ну, а що Україна у відповідь? Вона вагається і дрейфує. Тільки напряму цього дрейфу до кінця ще ніхто не розгледів, бо достеменно не знають, які плани подальшого руху в головах керівників України.

Меморандум у Мінську: крок до Росії чи тиск на Євросоюз?

Увесь травень тривало інтенсивне узгодження тексту того документу, який Україна вирішила все-таки підписати з Митним союзом. Назвали цей документ «Меморандум про поглиблення взаємодії між Євразійською економічною комісією та Україною».
Довідники тлумачать, що Меморандумом називають дипломатичний документ, в якому викладений фактичний, документальний чи юридичний бік якогось питання.
На зустрічі країн-членів МС у Казахстані 28-29 травня за участі Президента Януковича проект Меморандуму було узгоджено. А підписання його відбулося за кілька днів у Мінську на Форумі ділових людей держав-членів Єдиного Економічного Простору (ЄЕП) під час засідання Ради голів урядів СНД.
Від Митного Союзу його підписав Віктор Христенко – голова Євразійської економічної комісії, контролюючого органу Митного союзу. Від України – Прем’єр-міністр М. Азаров.
Що означає цей документ? До чого він зобов’язує Україну?
Згідно з цим Меморандумом, повноважені представники України мають право бути присутніми на засіданнях різних структур Митного союзу (Вищої Євразійської економічної ради, Ради Євразійської економічної комісії), а також надсилати свої пропозиції в Євразійську економічну комісію, але не мають права голосувати. Їм будуть надавати копії документів, прийнятих на засіданнях МС, але не секретних.
Третім пунктом цього Меморандуму Україна «декларує наміри дотримуватися принципів, зафіксованих у документах, що формують договірно-правову базу Митного союзу і Єдиного економічного простору, і утримуватися від дій і заяв, спрямованих проти інтересів Митного союзу і Єдиного економічного простору».
Цей пункт можна трактувати по-різному. Зокрема, і так, що кроки України у напрямку до ЄС можуть бути потрактовані кимось у МС як спрямовані проти інтересів Митного союзу і Єдиного економічного простору, а проти подібного вимагають від України «утримуватися».
Статус, який отримає Україна з 2015 року є статус не учасника, а спостерігача за євразійським інтеграційним проектом. Україні це дає право бути в курсі всіх відкритих рішень МС і займати таке собі непевне становище «напівсвоєї» країни, що дає надію на те, що проти неї не будуть вестися торгівельні війни і блокади.
Проте з Росії, яку вважають ініціатором і двигуном євразійської інтеграції, наполегливо надходять запрошення до України – стати повноправним членом проекту створення Євразійського економічного союзу, на який згодом має перетворитися Митний союз.

Реакція на підписання: у кожного своє

	Бачення опозиції: хто що ловить

Подібна подія, звичайно, прикувала увагу всіх і в Європі, і в Україні. То ж не дивно, що після підписання Меморандуму Президент Віктор Янукович поінформував керівництво Європейського Союзу, зокрема, президента Європейської комісії Жозе Мануеля Баррозу, про підписаний Україною меморандум із Митним союзом Єдиного економічного простору.
Міністр закордонних справ Леонід Кожара також розповів, що українське МЗС вже повідомило про це міністрам закордонних справ ЄС, а згодом текст меморандуму із Митним союзом оприлюднять та розмістять в Інтернеті. Міністр Л. Кожара побажав заспокоїти усіх, тому зазначив, що підписаний у Мінську документ має суто технічний характер, це – організаційний документ, який юридично ні до чого не зобов’язує.
Це ж саме підтвердив і перший віце-прем’єр-міністр України С. Арбузов, наголосивши, що Меморандум не є міжнародним документом, і тому його не треба затверджувати у Верховній Раді.
Там же, у Мінську, Прем’єр-міністр Росії Дмитро Медведєв прокоментував подію так: «Щойно ми стали свідками меморандуму з Україною. Це перший крок, важливий крок, потрібний крок. І ми йому дуже раді. Але він може стати і останнім кроком, якщо нічого не робити».
Що має робити Україна? Спостерігати? Чи щось інше? Медведєв не уточнив, але можна здогадатися, що він мав на увазі подальше зближення України з МС.
За словами російського прем’єра, Україні доведеться ухвалити «цілу низку дуже складних, часом непопулярних рішень», аби відповідати своєму статусові у Митному союзі.
Крім того, як він висловився, українські партнери «не повинні приймати на себе зобов’язання, які виключають їхню участь в Євразійському економічному просторі і союзі».
Хоча Микола Азаров від себе сказав, що країни Митного союзу не ставили перед Україною жодних умов для підписання меморандуму («Ніяких умов ніхто не висував, зокрема, і Російська Федерація»), але зі слів Медведєва зрозуміло, що у Москві чекають на кроки України зовсім не у бік Євросоюзу.
Як заявив керівник Головного управління з питань міжнародних відносин адміністрації президента Андрій Гончарук, «оминути Митний союз ми не можемо. Як би ми там хотіли чи не хотіли, а це 63 млрд. доларів обороту. І за два останні роки, не дивлячись на кризу у світовій економіці, це 30% росту».
Міністр закордонних справ Литви Лінас Лінкявічюс, перебуваючи у Києві на відкритті візового центру Литви, заявив, що ЄС має намір ретельно вивчити документи, підписані Україною з Митним союзом, аби зрозуміти, чи не суперечать вони угоді про зону вільної торгівлі з Євросоюзом.
При цьому міністр зазначив, що Київ має обрати якийсь один напрямок, оскільки у різних організаціях різні правила та вимоги.
«Дуже хочеться бути там і там, але іноді не виходить», – сказав Лінкявічюс.
Йому відповів міністр МЗС України Кожара: «Україна приєднається до всіх угод Митного союзу, які не суперечать нашим зобов’язанням перед ЄС».
Очікувано різкою була реакція української опозиції. Фракція «Батьківщина» запропонувала законодавчо заборонити інтеграцію до МС, наголосивши на обов’язковості євроінтеграційного курсу України. Арсеній Яценюк заявив, що листопадове підписання Угоди України з ЄС повинно здійснитися тільки за умови попереднього звільнення Юлії Тимошенко.

Про необхідність звільнення екс-прем’єрки як передумови підписання Угоди заявила і низка європейських політиків.
Фракція «УДАРу» зайняла більш помірковану позицію. За словами заступника В. Кличка В. Ковальчука, ударівці за те, щоб і звільнення пані Юлії вимагати, і одночасно голосувати за необхідні закони, прийняття яких є умовою підписання листопадової угоди.
А ситуація тут така: Верховна Рада України всі такі законопроекти повинна невідкладно проголосувати і євро-чиновники нагадують, що літо є останнім терміном. Не встигнуть проголосувати українці – не бачити їм у листопаді Угоди – так коротко можна сформулювати вимоги Євросоюзу.
Зокрема, міністр закордонних справ Польщі Радослав Сікорський у Вашингтоні наголосив, що Європейський Союз не зможе підписати Угоду про асоціацію з Україною у листопаді цього року, якщо українська влада до кінця літа не виконає висунутих для цього умов.
А умови ці у грудні 2012 року Рада закордонних справ ЄС ухвалила, в яких заявила про готовність підписати Угоду про асоціацію з Україною до Вільнюського саміту, якщо Україна досягне поступу у трьох галузях: відповідність до міжнародних стандартів минулорічних парламентських виборів і подальших дій за їхніми результатами, поступ України в подоланні вибіркового правосуддя і відверненні його на майбутнє і втілення реформ, які сторони визначили спільно в порядку денному підготовки до асоціації.
Глава МЗС Польщі Р. Сікорський наголосив, що польська влада багато робить для України, зазначивши, що, однак, є межі, і Україна повинна виконати свою частину завдання.
На всі ці прямі і дотичні попередження Президент Віктор Янукович реагує незворушно, наче й не чує натяків. Так, у привітанні Януковича президентові Польщі Броніславові Коморовському з нагоди 61-річчя лаконічно зазначено, що він високо цінує підтримку Польщею євроінтеграційних прагнень України.
Про готовність виконати вимоги ЄС і терміни цього виконання у привітанні не сказано.
А 4 червня, коли я пишу ці рядки, на виступі у Сумах Віктор Янукович наголосив, що підписання меморандуму про поглиблення взаємодії між Євразійською економічною комісією та Україною не вплине на євроінтеграційні цілі української зовнішньої політики: «Що стосується європейського розвитку – це у нас визначено в законі про засади внутрішньої та зовнішньої політики, а інтриги, які навколо цього роблять деякі політичні сили – ми до них уже звикли.
Ми маємо товарообіг із країнами Митного союзу – 63 мільярди доларів. Треба розуміти, як його зберегти, як будувати ці стосунки, як побудувати таку модель, яка б створювала умови для зростання економіки. І саме на це спрямовані наші дії», – підкреслив Глава держави.
До Саміту у Вільнюсі залишається всього півроку. Мінус літні канікули Верховної Ради – це вже дуже мало. Чи встигне українська влада – законодавча і виконавча – виконати всі умови ЄС, чи Україна й надалі зависне у прірві вибору – побачимо ближчим часом.
Слів лунає багато. Тепер черга за справами. Європейська держава Україна поки що є в Європі Попелюшкою. Її тримають у чорному тілі. Але це ж не може тривати вічно.
Ми повинні посісти гідне місце в європейському та світовому співтоваристві – рано чи пізно. Краще раніше.

4 червня 2013 року