Не все, що відбувається у столиці, стає новиною № 1. Іноді провінційні події за своєю значимістю перевершують усе, що в Києві сотворили депутати, міністри та інші високопосадовці.

Ось і тепер не Київ, а невеликі районні центри України опинилися в центрі уваги всіх, хто цікавиться політикою і відслідковує тенденції політичних процесів – насамперед – з огляду на майбутні президентські вибори-2015.
А причина тієї уваги проста – 2 червня у 117-ти населених пунктах країни відбувалися позачергові вибори сільських, селищних і міських голів, а також – проміжні вибори депутатів місцевих органів влади.
У цих місцевих виборах, як у краплині води, стали очевидними ті проблеми і тенденції, які обов’язково проявляться на майбутніх «великих» виборах-2015.
Ось в Алчевську, Луганської області, на позачергових виборах міського голови, що відбулися 2 червня, переміг кандидат від Партії регіонів, перший заступник голови Алчевської міської ради Володимир Косюга. Неочікувано? Та ні, навіть дуже очікувано, враховуючи, що Луганщина є суцільним полем впливу Партії регіонів.
Згідно з протоколом Алчевської міської територіальної виборчої комісії, за Косюгу проголосували 9 тис. 764 виборці (50,95%).
Друге місце посів представник Комуністичної партії України Олександр Бебешко, за нього проголосували 3 тис. 097 виборці (16,3%). Теж зрозуміло – Луганщина є традиційним «червоним поясом». За ним йдуть представники Прогресивної соціалістичної партії України (партії Наталії Вітренко) Микола Бойко – 1 тис. 494 голоси (7,78%), партії «УДАР» Віталій Серпокрилов – 1 тис. 326 голосів (6,9%), партії Громадянська позиція Валерій Філатов – 1 тис. 153 голоси (6,0%).
Проти всіх проголосували 1 тис. 558 виборців (8,11%). Всього у виборах взяли участь 19 тис. 072 виборці, явка склала 22,32%. Врахуємо: з опозиції пробився тільки ударівець, та й той зайняв аж 4 місце, отримавши у 7 разів менше голосів, ніж переможець.
Обирали мера і в кримській перлині – місті Ялті. Переміг секретар міськради регіонал Сергій Ілаш. Теж зрозуміло, бо і Крим є червоно-регіональним. Попередній міський голова Олексій Боярчук був несподівано і достроково звільнений сесією міськради ще у грудні 2012 року – каже, що не розуміє – за що? Може, за те, що був недостатньо «регіональним»? І в Ялті жодний кандидат від опозиції не пробився.
Миколаївщина, в цілому, також перебуває під контролем регіоналів. Тож не дивно, що більшістю голосів – у понад 65%  –  мером Вознесенська в Миколаївській області обрано регіонала Віталія Лукова.
Але в інших областях ситуація мала би бути не такою однозначною, бо там є чимало виборців, що підтримували опозиційних кандидатів на попередніх виборах.
Але подивіться: на виборах у Береговому Закарпатської області перемогу здобув перший заступник голови Берегівської міської ради Золтан Бабяк. У Новодністровську Чернівецької області переміг також кандидат від ПР – Володимир Мельник
І, нарешті, на виборах мера Василькова Київської області переміг голова Васильківської міської організації ПР Володимир Сабадаш.  Щодо останнього прикладу, то тут, як то кажуть, нема слів, одні вирази…
У Васильків приїхав агітувати за свого партійця лідер «УДАРу» Віталій Кличко. За нього ж агітував і Арсеній Яценюк, бо, нарешті, три партії опозиції узгодили єдиного кандидата від опозиції. Ним став ударівець Сергій Сабов. Незважаючи на таку потужну підтримку, він зайняв друге місце – 28,25 % або 3 тис. 155 голосів виборців.
Третє місце посів кандидат, висунутий партією «Єдність», Валерій Попович – 26,38% або 2 тис. 947 голосів виборців.
Якби у боротьбу влади і опозиції не втрутився колишній мер, популярний у місті В. Попович, ударівець Сабов би виграв. Але Попович вийшов з опозиційними гаслами і відібрав у Сабова перемогу, що називається, вийняв її з рук опозиціонера.
Чому лідери опозиції не змогли чи не зуміли відмовити Поповича? Чому практично нульова партія екс-мера Києва Олександра Омельченка «Єдність» висунула Поповича? Сама чи її «попросили» це зробити, адже було ясно, що Попович буде «пастися» на опозиційному полі, і в регіонала В. Сабадаша виборців не відбере?
І ось тут ясно бачиться технологія, яка може бути надалі дуже розповсюдженою і використовуватися владою для нейтралізації опозиційних кандидатів через розтягування голосів опозиційного електорату.
Усвідомте, шановні читачі – загалом серед новообраних 2 червня 2013 року 117 сільських, селищних, міських голів перемогу отримали і зайняли крісла міських, селищних і сільських голів 101 представник Партії регіонів, що становить 86,3%!!!
До того ж, на проміжних виборах депутатів до Київської обласної ради за одномандатними мажоритарними виборчими округами №№ 16, 48 та 66 перемогли теж «регіонали»: Олександр Приходько, Анатолій Бусєнков, Віктор Семенець.
Це просто нищівна поразка опозиції та масова потужна перемога партії влади.
Багато говорять про порушення, фальсифікації, «каруселі», вкидання пачок бюлетенів і тому подібне.
Напевно, все це було. Але хіба опозиція не очікувала цього? Хіба вона сподівалася, що з нею будуть боротися джентльмени у білих рукавичках?
То чому не зуміли протистояти фальсифікаціям, чорним технологіям, силовому тискові?
Адже те саме буде і на виборах-2015? Що і там опозиція не зможе нічого протиставити кандидатові від влади?
Партія регіонів гордовито заявляє, що ці перемоги свідчать про масову підтримку народом політики їхніх партії і їхнього лідера В. Януковича.
Опозиція заявляє про масові порушення під час цих виборів.
Громадськість же розводить руками, знизує плечима, нічого не розуміє і лише фіксує факт масової неспроможності кандидатів від опозиції перемогти своїх суперників-регіоналів у суворих, реальних, жорстких бойових умовах.
Партія регіонів продовжує розповсюджувати свою владу на села, селища, містечка і райцентри. Фактично ця влада стає необмеженою і всюдисущою.
Опозиція отримала нищівний нокаут. З підлоги вона, звичайно, ще підніметься. А ось чи зможе продовжувати бій на повну силу, чи надалі тільки імітуватиме його?
Результати цих виборів примушують задуматися і дуже серйозно задуматися.
З такою роботою до президентських виборів-2015 не дійдеш, а якщо й дійдеш, то не переможеш. Висновки – за опозицією.

Віктор Рибаченко,
шеф-редактор «Час і Події»