Кант говорив: "Я можу уявити політика, котрий керується тільки моральними принципами. Але не можу уявити моральної людини, яка керується тільки політичними міркуваннями". На прикладі сучасної України добре видно, що геніальний німецький філософ мав рацію. Підтверджень існування кризи моральності в Україні - безліч. Рівень "чистоти влади" загальновідомий. Як ніколи актуально звучить давньоримська сентенція: "Всяка влада удержується лише тими засобами, за допомогою яких вона почалася". Цю тезу якнайкраще ілюструє історія нашої незалежності, яку під тиском зовнішніх і внутрішніх чинників санкціонувала перелякана партійно-совєтська номенклатура .

"Ніщо так не потребує моральності, як політика. Особливо тоді, коли людство дичавіє". Ця думка Фазіля Іскандера пригадалась, коли стало відомо про рішення Анатолія Кінаха піти у владу. Такий крок лідера Партії промисловців і підприємців, який 26 липня 2004 року в прямому ефірі радіо "Свобода" однозначно заявив, що людина (нинішній прем'єр-міністр України), яка має судимості, не може претендувати на посаду президента ("Абсолютно немає такого права, бо це вже не проблема людини, це проблема честі, авторитету, гідності всього суспільства і держави, і не можна робити заручниками суспільство і державу, честь, авторитет держави намаганням тих, хто має кримінальне минуле, досягнути влади"), багато хто в українському суспільстві розцінив як зраду загальнолюдських моральних принципів. Та політикам, очевидно, притаманний особливий різновид логіки. "Я навіть не припускаю думки, що Віктор Янукович буде Президентом України", - заявляв у листопаді 2004-го А. Кінах, відповідаючи на запитання мешканців Івано-Франківська про те, якою буде Україна при Президенті В. Януковичу. Анатолій Кінах тоді був переконаний, що "люди з кримінальним минулим не повинні бути президентами держав". "Обираючи таких людей, ми переступаємо межу моралі", - наголошував він.

А, може, ми занадто прискіпливі? Адже представник Президента у Верховній Раді Юрій Ключковський в липні 2006 року чітко сказав: "Нагадую - судимості, які колись були в пана Януковича, зараз відсутні. І я хочу наголосити: згідно з Кримінальним кодексом і Конституцією, погашена судимість вважається такою, якої взагалі не було. Людина не може все життя відповідати за те, що вчинила колись. І це стосується кожного, не тільки головного регіонала. Принагідно хочу нагадати - В'ячеслав Чорновіл став народним депутатом України з двома судимостями". Ось так.

Постає закономірне питання: чим насправді керувався А. Кінах у різні періоди своєї політичної біографії? Партійно-політичною доцільністю, чи законами моралі?

На засіданні загальнонаціонального круглого столу, скликаного за ініціативою президента 27 липня 2006 року, ведучи мову про зрадництво Олександра Мороза, Євген Сверстюк тільки й спромігся констатувати: "Не витримує українська душа того аморалізму. По суті, і далі триває та понад сімдесятирічна війна з народом. <...> Так звана політична еліта в Україні - проти народу. Вона була проти народу і за вождів".

Тоді ж висловив свою позицію й Володимир Стретович, народний депутат: "Виходячи з того, що зробив новоявлений спiкер парламенту Олександр Мороз, iз полiтичних мотивiв виступаю за те, що такi факти не можуть бути пробаченi. За це треба вiдповiдати. Своїм вчинком вiн на 180 градусiв розвернув усю внутрiшню полiтику держави та змусив суспiльство здригнутися вiд думки, що ж буде далi?".

То що ж таке мораль? Для усвідомлюючої системи (людина, суспільство) мораль є зведенням правил, які забезпечують внутрішню сумісність і виживання цієї системи. Мораль закріплюється у звичаях, законах. Звичаї і закони змінюються разом із зміною моралі, але можуть і відставати і, як правило, відстають від неї. Іноді звичай існує тисячоліття після того, як моральні норми, що лежать в його основі, змінилися.

Толкотт Парсонс у започаткованій ним теорії соціальних систем до головних детермінант соціальної системи зараховує моральні пріоритети і норми законодавства. Сьогодні сутністю нашого буття виступає не класова боротьба, а суспільна мораль, менталітет суспільства, наше недосконале, квазідемократичне законодавство.

До речі, про клас. Не можна плутати поняття класу і стану. У відносно короткий історичний період середньовіччя склалася станова держава, заснована військовою аристократією, у якій між станами була нездоланна межа, і смерд ніколи не міг стати не те що князем, а й природженим дворянином. Станова держава виникла на ґрунті військової аристократії і досягла своєї завершальної фази в середньовіччі. До середньовіччя не було чіткого поділу населення на стани. Часто траплялося таке: плебей за походженням ставав на чолі держави, пастух перетворювався на царя і деспота. Навіть візантійські імператори могли походити з простих солдатів. Клас - це не щось заклякле. Селяни, на відміну від нащадка якогось графа чи князя, може розбагатіти і перетворитися у найжорстокішого експлуататора. Досить згадати історію роду Демидових. Адже походження Демидових - пролетарське! А Сава Морозов? А інші мільйонери-капіталісти? Переважно всі вони походили з трудящих низів. Наївно думати, що пролетар, який піднявся на вершину влади, обов'язково збереже пролетарську мораль.

А нинішня українська олігархія - Медведчук, Суркіс, Пінчук, Порошенко, Коломойський, Ахметов і Ко? Хіба вони з аристократичних родин ведуть свій родовід? З яким би настроєм "дворянське зібрання підняло б брову, раптом помітивни в своїх стінах розбагатілого купчину з родоводом босяка, що започаткував капітал розбоєм на великій дорозі"? Так написала, як завжди дотепно, журналістка Тетяна Коробова про одного з нинішніх депутатів. І таких в українському парламенті чимало.

"Трагедія радянської охлократії полягала не в тому, що нагору піднялися низи, а в тому, що піднялися бездарні представники народу, бандити, покидьки і дурні. На жаль, це відчувається і тепер", - вважає Тарас Божко.

Чи є моральним суспільство, в якому "герої нашого часу виростають з брехливих комсомольців... Наші мільйонери виростають з хитреньких комуністів... Їхні капітали не шахрайство, а "законом" оформлені..." (Євген Сверстюк)..

1921 року В'ячеслав Липинський був змушений визнати: "Владу українську треба допіру сотворити. А творити владу можуть тільки люде моральні, то єсть люде, які глибоко всіми фібрами своєї душі вірять, що те, що вони творять, єсть правда, єсть добро. Люде, які своє особисте життя зв'язують з перемогою тієї правди і того добра, і люде, які ні на хвилину не сумніваються, що, во ім'я тієї правди і того добра, вони мають право накинути свою волю иншим людям, тобто власне сотворити владу. Коли б ми, замість творити кожним своїм ділом і кожною мислю реальну українську владу, зайнялись придумуванням ловких політичних комбінацій, які мали б врятувати неістнуючу Україну, то краще нам було б цю абсолютно безнадійну працю припинити.

Чи маємо ми свою мораль? Чи маємо ми своє творче поняття про добро і зло? Чи маємо ми тверде переконання, що те, що ми робимо, єсть добро і те, з чим ми боремось, єсть зло? І чи мораль наша настільки сильна, що вона примушує нас віддавати всі, дословно всі свої сили для перемоги добра? <...>

Коли у нас єсть віра в правоту свого діла, коли у нас єсть мораль, справи бюджетові вирішаються просто. Кожний з нас віддає для перемоги нашого правого діла все, що він може, і кожний з нас старається добути для цього діла так само все, що він може. І тільки во ім'я спільної нам віри і одної спільної моралі ми маємо право вимагати од кожного з нас напруженя всіх своїх сил, всіх своїх можливостей, ми маємо право вимагати праці, самообмеження і жертв.

Коли ж у нас віри і моралі нема, ми перетворюємось знов-таки в аморальну сучасну політичну партію, тобто в політичне акційне товариство, оперте на надії виграти на одній спільній політичній спекуляції. (...) Без жертв не можна збудувати ніякої влади, ніякої держави а тим більше держави української. Але для жертви, крім моралі, необхідний порив діла, з цієї моралі випливаючий. Коли не повстала досі Українська Держава, то це головним чином тому, що за рідкими винятками будувати її брались люде аморальні і внаслідок цього без пориву для жертв во ім'я своєї моралі. Переважно це бували політичні спекулянти, які спекулювали на допомогу московську, польську чи турецько-татарську, і, не маючи власної моралі, вірили в щасливу політичну спекуляцію, в те, що діло "само зробиться", а коли воно само не робилось, то зраджували і перебігали до инших таких же спекулянтів". Чи варто щось додавати?

Ніщо так не зміцнює правовий стан суспільства, як почуття власної гідності його громадян. Саме воно є основою тієї риси, яку всі ми називаємо порядністю, моральністю. Йдеться про чесність, обов'язковість, дотримання даного слова, ставлення до праці, повага до гідності інших, відраза до шахрайства і всього того, що ми називаємо брудними вчинками. Порядність є також основою духовності. Але почуття власної гідності з'являється в суспільстві тільки тоді, коли людина знає і бачить, що сама бере участь у будівництві суспільства, і від її голосу залежить стан цього суспільства, коли людина розуміє, що доля її та її близьких залежить тільки від власної праці й тих законів, до ухвалення яких вона причетна.

Якщо ж її доля залежить від сваволі й самодурства чиновників, то ні про яку гідність і порядність не може йти мова. Обман, шахрайство, крадіжка вже не є безчестям, оскільки безчестя відбулося раніше, коли сваволля влади і чиновників позбавила людину гідності.

Свобода суспільства і його моральність перебувають у прямому, можна сказати, синергетичному зв'язку. Без свободи і виховання почуття власної гідності не може бути моральності, як і без виховання почуття гідності не може бути й свободи.

Недарма ж бо доктор медичних наук Володимир Войтенко наголошує: "Поняття гідності є засадничим при трактуванні любові (й безлюбності), совісті (й безсовісності), розуму (й безголів`я), права (й безправності), закону (й беззаконня), зрештою - державності й бездержав`я. Кримінал загрожує існуванню України. "Зверху" він пре у вічі, "внизу" ховається в номенклатурному інтимі. Закликаю до гідності!".

Людина з почуттям власної гідності ніколи "не сяде на голову іншому", але й не дозволить сісти на голову собі. Тобто самоповага до себе - це одночасно повага до інших людей і повага до законів. Свободи для хама не існує. Хам може принижувати інших і сам готовий принижуватися. Хами беруть хабарі, запускають руки в державну скарбницю, брешуть, не додержують слова. Отож доки люди не зрозуміють, що гідність і порядність - це не просто абстрактні поняття, а головні умови виживання суспільства, доти хами братимуть гору над народом і рано чи пізно доведуть суспільство до краху.