Передвеликодній період в український громаді стишено стриманий на заходи світського характеру. Натомість, духовні паростки дістають велику потугу завдяки волі кожної Особистості і старанням наших духовних отців. Більшість традиційно вихованих людей прагнуть підійти до однієї з найбільш величних подій існуючого світу – Великодня – з підготовленою, очищеною від шлаків матеріального замулення душею. Адже так є з нами: деколи міра надбань переконливо схиляється не у духовний бік... А час посту, як передстарт у нове, прихиляє людині голову у молитві, зупиняє перед щиросердям, одумує перед надмірою. І Великдень постає як заслужена нагорода за силу волі й духу, як дитяча радість перемоги світла у собі!

Парафія святих Володимира і Ольги, як найбільша у світі серед українських парафій, має поважну відповідальність перед тисячами своїх вірян. У Рік Віри парох, отець-крилошанин Олег Кривокульський, організовує священичий чин до пошуку нових форм залучення прихожан до членства у парафії, закликає до прощ по святих місцях, підтримує різні духовні і культурні заходи на її базі, що сприяють родинності, об’єднанню, де є питомий ґрунт для балансу особистості.
Останні тижні Великого посту – час для виняткових гостей у парафії, тому на реколекції до Чикаго приїздять священики з України. Цього разу ми приймали Архієпископа і Митрополита Тернопільсько-Зборівського Василя Семенюка. Владика провів декілька днів у церковній громаді, навчав і благословляв, служив, сповідав і просто розмовляв із тими, хто потребує участі у наболілому. Починаючи з інтерв’ю, яке Владика дав для нашого часопису, і завершуючи документальним фільмом про сучасну Зарваницю, розвитком якої завдячуємо праці Владики, ми спостерігали великого оптиміста, трудівника й абсолютно доступну людину! Благословляючи кожну окрему людину, Владика запитував ймення і промовляв ласкаво з приводу імені або віку, або часу, в який ця людина прийшла до церкви. Це було дивовижно: величезний натовп у церкві терпляче чекав, допоки кожний отримає свою частку доброзичливого доторку до душі.
Усі Літургії змістилися в часі, проте не було нарікань, навпаки – люди ще й у церковний зал прийшли, щоб подивитися фільм про Зарваницю, почути з екрана про історію побудови всього величезного господарства біля джерела Матінки Божої на Тернопіллі. Благословення Митрополита Стернюка: «Їдьте і опікуйтеся!» поклали на священика Василя Семенюка ношу величезну та важливу для українства. Коли навмисно засипане землею, змішане з технічними мастилами, у 60-х роках минулого сторіччя джерело було вичищене, сила присутності Матінки Божої стала у допомозі тисячам страждальців! Було цікаво дивитися на людей звідусіль, включаючи земляків з Івано-Франківська, які пішки долали неблизький шлях, аби помолитися, напитися святої водиці, оздоровитися... Ще раз переконуєшся, що немає нічого випадкового у нашому житті: тільки на перший погляд трапляються незрозумілі речі, а далі вони дістають логіку. Коли Владика промовляв з екрана, я звернула увагу на його разючу подібність до Патріарха Йосипа Сліпого, портрет якого висить на стіні, ліворуч сцени, у залі!
Думається, що багато людей зголосяться на Прощу у серпні місяці до України, зокрема – до Зарваниці, про що постійно оголошує парох Олег Кривокульський по Службі Божій. Маршрут цікавий ще й тим, що Канів входить у плани: батько нації – Тарас Шевченко – фундаментатор менталітету українця нового часу! Відвідування сакральних місць в Україні дасть можливість запастися гідністю й самоповагою, впевненістю у високому призначенні нашої Батьківщини.

Фото автора статті