rss
01/24/2020
EN   UA

Молодiжне Перехрестя (Тисність на обкладинку)

#368

Ваша точка зору

Чого, на Вашу думку, найбільше бракує Україні для перемоги?
Грошей
Зброї
Ядерної зброї
Міжнародної підтримки
Совісті найвищого керівництва
Ваш варіант відповіді
Культура \ Наша духовність \ Біла лілея з голубою ознакою – донька Богині милосердя

Всесвітньовідома черниця Мати Тереза – Агнес Гонджа Бояджіу, «Біла лілея» – народилася 26 серпня 1910 року у місті Скоп’є, сучасній Македонії. Вона була нареченою Ісуса Христа і донькою Богині милосердя.

Зазвичай, черниці ходять у чорному вбранні, а Мати Тереза – «Біла лілея» – обрала для себе білий колір із голубою ознакою. Білий як символ чистоти, а голубий – колір Матері Божої.
Білі лілеї завжди росли у монастирських садах і, за переказами та легендами, були побожними квітами. Їх несли у Божий храм і клали перед вівтарем Матері Божої.
Свій духовний сад Агнес Гонджа Бояджіу знайшла в Індії, у монастирі Дарджілінг, куди приїхала 18-річною дівчиною, з великим переконанням того, що все своє життя вона віддасть Богові.
Агнес закінчила школу у рідному місті в 1928 році і вступила до католицького чернечого ордену сестри Лорето, що у Дубліні, в Ірландії. Там за два місяці вивчила англійську мову, і її скерували вчителювати до Індії. Вона поступила в послушниці монастиря, а коли у 1931 році прийняла першу обітницю, то почала називатися Терезою на честь французької черниці ХІХ сторіччя. Вона викладала в монастирській школі в Східній Колкаті, а в 1937 році прийняла повну обітницю.
Ще з дитинства її життєва дорога, яка вела до монастиря, вже була намальована на небесах. Батько помер, коли їй було 8 років, від мами вона отримала безцінний дарунок – смиренність та милосердя. В сім’ї Агнес була наймолодшою. Усією родиною вони щодня ходили до церкви, любили Бога, людей та одне одного. Вона зростала доброю християнкою, а коли їй виповнилось 12 років, то Божа аура засяяла над нею. Можливо, тоді вона прочитала легенду про те, як «Біла лілея» зустріла Господа з побожно схиленою голівкою, ледве чутно шепочучи слова молитви – привітання, і сама захотіла стати такою ж побожною квіткою з квітом чистоти.
У житті завжди настає момент, коли приходить час вибору. Вона стала дорослою і зробила його. Брат Лазар, молодий офіцер, не схвалював її вибір і з переповненими почуттями запитав: «Чому ти хочеш поховати себе живою?» Вона відповіла: «Я також на службі, як і ти, але лише у Короля всього світу».
Мати Тереза була особливою і дуже чуттєвою до людських страждань. Вона сама себе запитувала: «Боже? Що ти хочеш від мене? Чому я не можу бути, як інші черниці?»
Одного дня вона побачила світло у темряві, пішла за ним і змінила своє життя. Мати Тереза сказала: «Я 20 років прожила у місті Калькутта, але побачила вперше, що моє місце не в монастирі, а на вулиці, серед бідних із найбідніших». Це викликало великий резонанс і багатого розмов з приводу того, що католицька черниця за власним бажанням хоче піти у нетрі. Її намагались переконати, давали їй зрозуміти, що вона не може бути черницею поза монастирем, і що їй доведеться залишити монастир за власним бажанням.
Спокійно і впевнено вона відповідала: «Я обіцяла Богові, що все життя буду черницею».
На небі почули її молитви, і тоді єпископ Колкати при зустрічі з нею зачитав лист із Ватикану, але перед тим він підвів Мати Терезу до портрету, що висів на стіні і запитав, чи знає вона, хто це. «Мері Ворд – засновниця ордену Лорето», – відповіла черниця. Єпископ продовжив: «Вона у 1690 році просила згоди у Ватикану на те, щоб працювати з бідними, але їй відмовили». Через 300 років Ватикан сказав: «Так!» – Матері Терезі.
Опинившись на вулиці у 1946 році, вона спочатку започаткувала школу для безпритульних, навчала їх і випрошувала для них їжу, а пізніше почала опікуватися злиденними. Саме в той час Мати Тереза пройшла неабияке випробування, бо це було зовсім не просто – доторкнутися до людей, вмираючих від прокази або ж до людей, покритих коростою, обгризених щурами, які лежали просто неба і гнили, а від їхнього трупного запаху паморочилося в голові. Мати Тереза втікала від них і від самої себе, усамітнювалась і починала молитися: «Свята Маріє! Дай мені серце, сповнене чистоти, любові та смиренності, щоб я могла прийняти Христа, його торкнутися й любити у цьому зруйнованому тілі».
Через молитву вона ввійшла у світ найубогіших, тих, що вже не плакали, бо не мали сліз, не могли їсти, бо були дуже виснажені, тіла їхні вкривали лахміття. Від подиху вітру вони падали посеред вулиць і смиренно чекали своєї смерті.
Це був сміливий вчинок – залишити стіни монастиря, де було вже укладене життя і піти просто на вулицю, у середовище бідних і знедолених. Мати Тереза добре розуміла, що коли вона буде посеред них, то й і справи її будуть світліші, а ще вона хотіла відчути, як воно: «Любити бідних аж до болю».
Влада Колкати віддала їй приміщення, де колись тримали жертовну худобу. У тих наполовину зруйнованих стінах вона збирала всіх безхатченків, незалежно від їхньої національності та віросповідання. Цим людям надавалась медична допомога, за ними дбайливо доглядали: індусам приносили воду з Гангу, мусульманам читали Коран, християни отримували соборування. За толерантним ставленням до всіх було зовсім неприховане бажання: «Люди, що жили, як тварини, мають піти на той світ, як ангели».
Інші люди, озброєні камінням за своїми пазухами, люди, які самі не відали, що вони роблять, общипували пелюстки у «Білої лілеї», наставляли ножі до її святого коріння і сичали: «Не повертайся! Це наше святе місце. Що ти будеш тут робити?»
Вона сміливо виходила до них і промовляла: «Це Дім чистого серця для тих, у кого нічого немає. Тут будуть люди, які вимушені помирати на вулицях, і від яких відмовилися в лікарні. Я хочу дати їм надію».
Одного разу, коли, закінчивши розмову, черниця поверталася до своїх обов’язків, то навздогін роз’ятрений юнак забіг за нею до притулку і вигукнув: «Ви використовуєте смерть, щоб христити їх!» Мати Тереза спокійно йому відповіла: «Християнин має бути добрим християнином, мусульманин добрим мусульманином, а індус добрим індусом. Для мене немає різниці».
В одну хвилину молодий індус відчув, що на нього дивляться десятки благальних очей і побачив справжній рай у пеклі. Він лише декілька хвилин зміг перебувати у царстві смертників, а коли вийшов до громади розгублений та переляканий, то сказав: «Я лише тоді зможу їх відправити звідси, як ваші мами та сестри будуть робити те, що робить ця черниця. Вона – донька Богині милосердя!»
Для лікування людей звичайно ж були потрібні гроші, але, як казала Мати Тереза, гроші – не проблема, якщо Богові сподобалась ідея, будуть і гроші. Кажуть, що гроші – це не мана небесна, але тут вийшло з точністю до навпаки. Після одного журналістського сюжету гроші несамовито почали надсилати з усього світу. Одного разу приїхала навіть і ціла родина. Вони привезли багато грошей та одежу, і батько сказав: «Ми – щаслива родина, і ми подумали, що будемо ще щасливіші, якщо інші будуть щасливими».
Не одну свою грошову премію від різних держав Мати Тереза віддала для місіонерських цілей. Не спокусила її і машина білий «Лінкольн», подарований Папою Павлом VI. Вона не хотіла ні Едему, ні розкошів. Всі дари Божі у неї вимінювались на гроші та продукти, які роздавались бідним, або ж за них будувались притулки. Коли у 1979 році Мати Тереза стала лауреатом Нобелівської премії миру, то до останньої рупії – всі гроші – віддала на потреби знедолених. Черниця відмовилась навіть від урочистого бенкету, бо думала про тих, котрі в ту хвилину були голодними і марили про хлібину.
Так колись княгиня Ольга – мати Володимира Великого – з’являлася перед сиротами і вдовами, як добрий дух, а за нею несли повні коші всякого добра, яке вона роздавала. Мати Тереза по житті сама ж несла свій убогий кошик.
Особливе місце в біографії черниці займав період створення Місіонерської організації. По терновій дорозі вона змушена була йти до Ватикану, щоб отримати дозвіл відкрити «Орден Милосердя». Щодня вона долала перешкоди, боролась і вірила, що її зрозуміють. Через деякий час лише отцеві Серано, який приїхав до Колькати з Ватикану, щоб зустрітись із нею, вона зізналася, чому це робить: «Було так! Сталося так, що я розмовляла з Ісусом. Я чула його голос. Він той, хто хоче створити новий місіонерський орден. Я ніколи не змогла б того всього зробити, якби він цього не захотів…»
Орден був створений у 1950 році. Забулись перешкоди, а Мати Тереза і надалі штурмувала небеса молитвами і лише стверджувала, що у кожного в житті може бути темна ніч, через яку потрібно пройти. Вона була по-справжньому утішена, хоча завжди просила: «Господи, дозволь втішати, ніж бути утішеним».
Своїх сестер вона вчила вести аскетичний спосіб життя. Тому вони вставали вдосвіта, розпочинали день із молитви і працювали по 16 годин. Вони мали по одному комплекту змінного одягу, мали бути також бідними з найбідніших і знати: «Якщо щось в житті відбувається – це значить, що Бог так захотів».
Музика її розуму завжди звучала у її ж заповідях:
«Люди бувають нерозумними, нелогічними і егоїстичними – і, все ж, люби їх!»
«Коли ти робиш добро, то люди звинуватять тебе в потаємній корисливості і себелюбстві. І, все ж, твори добро».
«Якщо ти досягнув успіху, то може з’явитися багато фальшивих друзів і справжніх ворогів. І, все ж, досягай успіху!»
«Якщо ти чесний і відкритий, то люди обманюватимуть тебе і, все ж, будь чесним і відвертим!»
«Те, що будують роками, може бути зруйнованим за одну мить, і, все ж, будуй!»
«Люди потребують допомоги, але вони згодом дорікатимуть тобі за неї. І, все ж, допомагай людям!»
Якщо ти досягнув безмежного щастя, тобі будуть заздрити – і, все ж, – будь щасливим!»
«Добро, яке ти зробив сьогодні, люди забудуть завтра. І, все ж, твори добро!»
«Ділись із людьми кращим, що в тебе є, і цього ніколи не буде достатньо – і, все ж, ділись найкращим».
«Зрештою, ти сам переконаєшся, що все це між тобою і Богом, і що це ніколи не було між ними і тобою».
Для Матері Терези кожний день був святом. Вона всіх навчала: «Ніколи не забувайте про радість у ваших очах. Куди б християнин не пішов, він завжди несе радість». Наполегливість була гарною рисою її характеру, «робота і молитва» була запорукою її життя, вона не вміла чекати, бо завжди говорила: «Давайте молитись і забудемо, що треба чекати».
Не витримало земної радості серце у «Білої лілеї». В останні роки життя вона двічі пережила серцевий напад, їй вживили електрокардіостимулятор, до того ж, вона ще й зламала ключицю і мала приступи малярії; відмовило серце, зробили операцію, а 5 вересня 1997 року її сніжно-білі пелюстки навіки закрилися.
На небесах Мати Тереза змогла зустрітись зі своєю мамою. Ще за життя вона у 1972 році була поставлена перед дуже болючим вибором, який і сьогодні майже щодня зазнають нелегальні емігранти у цілому світі, отримуючи вістки про смерть рідних. Вибір цей залишає людей без вибору і порушує всі закони християнської моралі.
Від сестри Аги вона дізналася, що мама помирає і хоче попрощатися з нею, адже вони не бачились ще від того часу, коли вона залишила родинне гніздо. У Римі, в посольстві Албанії, їй дали дозвіл на виїзд, але не на в’їзд.
«Як можна проповідувати любов до ближніх, не попрощавшись із матір’ю?», а «Як можна залишити сестер і орден, коли ти дав обітницю Богові?» Ці запитання стали темною безоднею в її переповненому світлою радістю серці. І вона поїхала до Ємену допомагати потерпілим від землетрусу. Всі переживання залишились між нею і Богом.
Албанська «Біла лілея» лише народилася і розцвіла в Македонії. Все своє життя вона прожила в Індії, будучи індійською підданою. Завдячуючи їй, перші притулки для безхатченків виникли в Індії, а згодом її доброчинна місія охопила країни Європи, Азії, Африки, Америки.
Ще перед смертю вона встигла запалити великі свічки милосердя більш, ніж у 120-ти країнах світу. Сестри, брати та волонтери збираються і сьогодні біля її світла: сиріт, бідних і безпритульних, злиденних, хворих і калік, потерпілих від стихій, епідемій, СНІДУ і просто голодних.
Мати Тереза була вулканом людських сердець, з лавиною християнських почуттів до життя, в якому, за її словами, мрію треба здійснити, гру зіграти, витримати боротьбу, зважитись на пригоду, подолати трагедію і створити щастя.
Про те, якою вона була насправді земною і небесною водночас можна більше дізнатися з відомого документального фільму про неї, а ще – з книги Малькольма Маггеріджа «Щось прекрасне для Бога» або ж із книги отця Браяна Колодійчука «Прийди та будь моїм світлом» та з багатьох інших релігійних джерел.
Через два роки після її смерті розпочався процес приєднання її до сонму святих. У знайдених її листах було написано: «Якщо я колись стану святою, то я стану святою темряви. Мене не буде на небесах, а, натомість, світитиму для тих, хто перебуває у темряві на землі».
Донька Богині милосердя була беатифікована у 2003 році за сприянням Папи Іоанна Павла ІІ, який у Ватикані розпочав процедуру її канонізації – долучення до сонму блаженних.
Більше, ніж сторіччя минуло від Дня народження Блаженної Терези, а в церковному календарі день її смерті – 5 вересня – визнано Днем Матері Терези.

Літургія ув’язненої Церкви

Безцінні наші скарби... П’ятий з’їзд спільнот «Матері в молитві»

 

Реклама

© 2006-2011 "Час i Подiї". All Rights Reserved | Chicago Web Design - www.4everstudio.com