rss
02/21/2020
EN   UA

Молодiжне Перехрестя (Тисність на обкладинку)

#369

Ваша точка зору

Чого, на Вашу думку, найбільше бракує Україні для перемоги?
Грошей
Зброї
Ядерної зброї
Міжнародної підтримки
Совісті найвищого керівництва
Ваш варіант відповіді
Полiтика \ Аналітика \ Імідж України в українському та світовому інформаційному просторі

У науковій літературі та ЗМІ одні й ті ж явища щодо країни описуються та аналізуються через поняття іміджу, репутації, бренду, авторитету тощо. Інколи ці поняття підміняють одне одного, інколи одне й те ж явище називають різними поняттями. Порівняльний аналіз цих категорій потребує окремої публікації, тому уточнимо, що предметом нашої розмови сьогодні буде власне імідж України в інформаційному просторі – українському та світовому. Тим більше, що така розмова назріла.

Імідж – це…
Імідж України останнім часом відчутно потерпає. На нас косо дивиться Європа, до нас уже охололи США, навіть Росія дедалі частіше демонструє відсторонення і незацікавленість. Але що таке імідж? Інтуїтивно читачі це, напевно, розуміють, а ось розкласти поняття по поличках не завжди вдається. Давайте спробуємо таке зробити.
Поняття іміджу вітчизняними та іноземними авторами визначається по-різному. У більшості з цих визначень відображається певний аспект або елемент іміджу, чи їхня деяка сукупність, в основу кожного визначення явно, експліцитно, чи, навпаки, приховано, імпліцитно покладена та чи інша концепція іміджу.

  Title
 

 Відображення сприйняття.
Роберт Фладда (1619)

У даному аналізі будемо виходити з мого авторського визначення іміджу: імідж – це образ, який формується та існує в інформаційному просторі взаємодії носія іміджу з цільовими аудиторіями його сприйняття й інтерпретації.
Складнувато, сухувато, скажете ви? Але то тільки перше враження. Без точного аналізу категорії іміджу не зрозуміти й складний імідж України.
Звертаю увагу читачів, що у вищенаведеному визначенні є, принаймні, декілька ключових моментів: 1. Образ, 2. Носій образу, 3. Цільова аудиторія. 4. Простір взаємодії, 5. Сприйняття. 6. Інтерпретація, тлумачення.
Від того, як розуміти кожен із цих моментів, залежить і розуміння іміджу як цілісного явища.
По перше, зазначу, що імідж може бути у будь-якого матеріального чи духовного предмета, явища, соціальної структури, індивідуального чи колективного суб’єкта, якщо носій цього іміджу включений у процес взаємодії (активної чи пасивної) з цільовою аудиторією його сприймання.
Для прикладу, гора, яку ніхто ніколи не бачив, іміджу не має. Гора, яку бачили, сприймали, інтерпретували, оцінювали – будь-то Говерла чи Фудзіяма – свій імідж має.
І у першому, і у другому випадках об’єктом уваги є неживий матеріальний об’єкт, гора, але одна з них не включена, а друга включена у процес взаємодії з аудиторією, яка її сприймає. Цією аудиторією може бути одна-єдина людина, яка залюбується горою, а може бути сукупність людей. Перша гора через те, що її ніхто не бачив, є лише потенційним носієм іміджу, але ця її іміджева потенційність може так ніколи і не реалізуватися, якщо ця гора навіки залишиться десь в глибинах гірського масиву, поза полем людського сприйняття.
Друга гора, хоча за своєю природою вона також, як і перша, є матеріальним, неживим об’єктом, все ж стає актуальним носієм іміджу, і відбувається це в той момент, коли люди її вперше побачили, сприйняли, проінтерпретували та оцінили в категоріях культури, назвали гарною, величною, чудовою, чи ще якось і тим почали формувати її імідж, фактично надали цій горі її імідж.
Такі неживі об’єкти, які наведені у прикладі гори, не можуть формувати свій імідж, вони просто мають певні, властиві їм, об’єктивні характеристики, які людина в процесі сприйняття інтерпретує в категоріях культури, оцінює і, тим самим, формує неживому об’єктові його імідж.

Title  

 Говерла – перлина української природи

 

Захоплення Говерлою чи Фудзіямою відбувається в категоріях естетики, і людина називає ці гори прекрасними, а якісь інші, не такі довершені – жахливими. Імідж прекрасної, чи, навпаки, жахливої гори (взагалі, неживого матеріального предмета, явища, процесу) формує той, хто їх сприймає, інтерпретує та оцінює на основі своєї шкали цінностей.
Якщо ж говоримо про образ людини, або, як висловлюються науковці, – суб’єкта, індивідуального, чи колективного – то цей суб’єкт (особа, група, партія, нація тощо) може сам цілеспрямовано формувати свій імідж і презентувати його оточенню, тобто, різним цільовим аудиторіям. Однак будь-яка цільова аудиторія, сприймаючи цей свідомо створений імідж, може інтерпретувати, витлумачити його і так, як хоче суб’єкт іміджу, його носій, і зовсім по-іншому.
До прикладу, жінка, збираючись в театр, робить зачіску, макіяж, одягає вечірнє плаття, гарні туфлі, аксесуари та прикраси, застосовує парфуми – словом, ретельно формує свій візуальний імідж, сама оцінюючи його, як вдалий, гарний, або, взагалі, блискучий і очікуватиме такої ж оцінки від усіх зустрічних. Однак, уявімо ситуацію: три інші жінки, які зустрінуть її в театрі, теоретично можуть сформувати у своєму сприйнятті, в своїй свідомості три її різні іміджі.
Одна, наприклад, вважатиме, що ця жінка, дійсно, виглядає красунею, друга скептично скривиться і скаже, що така зачіска їй не личить, а плаття пошите невдало, а третя жінка байдуже сковзне поглядом і скаже: «Нічого, нормально виглядає».

  Title
 

 Створюючи свій візуальний імідж…

То запитаймо себе – який імідж насправді має ця театралка: гарний, поганий, чи так собі? Відповідь очевидна: іміджів у кожного конкретного носія іміджу – об’єкта (суб’єкта), в даному випадку в цієї дами-театралки – може бути стільки, скільки цільових аудиторій його сприймає та оцінює, бо кожна цільова аудиторія (навіть в одній особі) сприймає, інтерпретує та оцінює когось (чи щось) по-своєму – і тим самим формує свій варіант іміджу того, кого сприймає.
Якби її зустріли не три, а, скажімо, шість жінок, то теоретично могло виникнути шість різних варіантів сприйняття іміджу цієї театралки, а, значить, вона могла б отримати аж шість своїх образів (іміджів) у сприйнятті цих зустрічних жінок.
Для чого я так детально аналізую ці особливості людського сприйняття? А для того, щоб показати одну важливу закономірність: якщо Ви, шановна читачко, потративши купу грошей і часу, разом зі стилістом і модельєром скрупульозно сформуєте свій імідж, будете задоволені результатом і відчуватимете себе розкішною жінкою, то не факт, що такої ж думки про Вас і Ваш імідж будуть інші.
Уявіть – Ви будете йти в театрі ходою королеви, відчуваючи себе надзвичайно гарною, а услід можете почути якесь зміїне шипіння заздрісниць і шокуючі антиіміджеві визначення на кшталт «кривляка» чи «драна кішка».
То виникає принципове питання: яким же у той вечір був Ваш імідж насправді – королеви, розкішної дами, чи, перепрошую, кривляки і драної кішки? Змушений констатувати, що під перехресними поглядами інших Ви можете одночасно мати всі три іміджі – тільки один із них, чудовий, у власному самосприйнятті, а два інші, жахливі, – у заздрісних головах Ваших суперниць.
Цільова аудиторія, яка сприймає чийсь імідж, може складатися з одного суб’єкта сприйняття, з малої чи великої соціальної групи, з маси, з усієї нації, народу, навіть людства.
Коли керівник країни напередодні Нового року вітає у телезверненні свій народ, то скільки іміджів його персони та його промови може скластися в ці хвилини? Теоретично стільки, скільки індивідуальних, колективних чи масових суб’єктів сприйняття, тобто, осіб, його в цей момент дивиться і слухає. І потім можна в процесі обміну думками, інформаційної взаємодії почути, що Президент в новорічну ніч виглядав солідно (жахливо, комічно, тупо, впевнено, самовпевнено, байдуже тощо), а його промова була чудовою (ніякою, формальною, нецікавою, цинічною, блискучою, інформативною тощо).
Отже, імідж даного привітальника та його спічу може у підсумку настільки різнитися в інтерпретації різних суб’єктів сприйняття, що людина, яка це привітання сама не чула і особу не бачила, власної думки може й не скласти, розгубившись серед прямо протилежних оціночних суджень.
Одні автори вважають, що імідж є властивістю свого носія, який його свідомо та цілеспрямовано формує і належить цьому носієві. На перший погляд так воно і є – якщо Ви прагнете гарно одягнутися і взутися, зробити макіяж і зачіску, тобто, свідомо сформувати свій візуальний імідж, то кому він належить? Для початку Вам і належить.
Причепурившись, кинувши останній погляд у дзеркало, Ви переконуєтесь, що виглядаєте «на всі сто», і Ваш імідж є шикарним. Але уявімо, що в цей момент Ви відчули себе погано і вирішили нікуди не йти, увесь вечір провели вдома, наодинці зі собою, одна в чотирьох стінах. Виникає питання – якщо Ваш імідж ніхто не бачить, не сприймає, не витлумачує на свій лад і не оцінює, то чи варто було його робити? Для кого наш імідж, для нас самих? Як правило, ні. Ми творимо свій імідж для інших і тільки у сприйнятті інших кожен імідж оживає і живе стільки, скільки нас будуть сприймати, обговорювати, витлумачувати, оцінювати і пам’ятати.
Інші автори вважають, що імідж є суб’єктивним відображенням характеристик якогось об’єкта сприйняття і належить тому, хто сприймає, належить його свідомості.
Тобто, якщо Ви зробили собі розкішний імідж, і зустрічний чоловік скрикнув у захваті, а його ревнива дружина презирливо сказала, що «ця, як завжди, хоче випендритися», то виходить, що Ваш імідж роздвоївся й існує у головах тих чоловіка і жінки, тільки в одній голові він є захоплюючим, а в іншій – зневаженим.
Кому належить той зневажений, негативний імідж, Вам? Ні, скажете Ви, в жодному випадку. І дійсно, він належить викривленій ревнивій свідомості тієї заздрісної жінки, він є не Вашим продуктом показу, а її продуктом сприйняття.
Обидві ці теорії є однобічними. Наш імідж не є стовідсотковою власністю кожного з нас, носія того іміджу. Але він і не належить стовідсотково тим, хто нас сприймає, витлумачує і оцінює.
Моя точка зору полягає в тому, що імідж реально існує не як виключно властивість свого носія, не як виключно результат сприйняття аудиторії, а у постійному процесі інформаційної взаємодії носія іміджу та сукупності аудиторій його сприйняття, інтерпретації та оцінки. Якщо наступного дня після вистави про Вас одна глядачка скаже, що Ви були, як завжди, прекрасною, а друга, що Ви одягнулися по торішній моді, а третя висміє Вас за надмірну вагу, чи, навпаки, худорбу, то знайте, що серед Ваших знайомих одночасно пішло гуляти декілька Ваших образів, декілька інтерпретацій Вашого іміджу, і одні знайомі зі слів інших будуть вважати, що Ви виглядали чудово, інші, що були немодні, треті, що не в формі.
Спектр різноманітних, інколи прямо протилежних і взаємовиключних думок, суджень, оцінок щодо одного й того ж предмета, явища, процесу, суб’єкта тощо є однією з базових характеристик інформаційної взаємодії.
Той факт, що одні цільові аудиторії, як суб’єкти сприйняття та інтерпретації, вважають імідж даного об’єкту (суб’єкта), наприклад, чудовим (вдалим, серйозним, оригінальним тощо), а інші, скажімо, жахливим (невдалим, легковажним, банальним тощо), доводить, що імідж не є сталою об’єктивною властивістю свого носія, а існує тільки в процесі інформаційної взаємодії носія іміджу та цільової аудиторії його сприйняття, інтерпретації і оцінки.

Title  
  

Сподіваюся, що на низці прикладів мені вдалося пояснити читачам природу іміджу та спосіб його існування.
Те, що імідж існує тільки у просторі взаємодії, є принципове методологічне положення, яке я покладаю в основу свого аналізу іміджу України в українському та світовому інформаційному просторі.
Імідж будь-якої країни має свою структуру і може оцінюватися як за кожним структурним компонентом, так і цілісно. Різні автори виокремлюють різні структурні елементи іміджу країни, інколи взяті довільно і не системно. Я виходжу з власної концепції і прагну розглядати імідж країни як систему взаємопов’язаних структурних компонентів, кожен з яких має свою іміджеву характеристику.
Базовим структурним компонентом (назвемо його першим) іміджу країни є її природно-географічне положення, територія, її розмір і особливості. Кожен з елементів цього положення має свою усталену іміджеву оцінку.
Залежно від того, якою є територія даної країни, на яких географічних широтах та кліматичних зонах вона розташована, яку питому вагу на її території займають родючі і неродючі землі, ліси, гори, степи, пустелі, якою є її водна структура (річки, озера), чи має вона вихід до моря тощо – і складається іміджева оцінка її природно-географічного положення.
Наприклад, степова Монголія, або переповнена джунглями, тундрою чи тайгою якась інша країна мають більш скромну іміджеву оцінку, ніж країна, в якій гармонійно присутні ліси і степи. Пустельні арабсько-африканські країни з пекельним кліматом і країни середземноморського басейну чи центральноєвропейського регіону зі збалансованим кліматом мають протилежні іміджеві оцінки.
Непривабливість, чи, навпаки, привабливість природно-географічного положення тієї чи іншої країни є також передумовою розвитку її, як туристсько-курортного об’єкту, куди прагнуть (чи не прагнуть) приїхати на відпочинок тисячі та мільйони мешканців інших країн. Наявність у даній країні незвичайних природних або рукотворних супероб’єктів (на кшталт Ніагарського водоспаду чи єгипетських пірамід), архітектурного різноманіття, старовинного і сучасного, розвиненої туристської інфраструктури також підвищують іміджеву привабливість країни.
Руїни Колізею, Парфенону чи канали Венеції, альпійські гірськолижні курорти чи старовинні замки європейських країн, архітектура Оскара Німейєра в місті Бразиліа чи Антоніо Гауді в Барселоні, індійський мавзолей Тадж-Махал чи Собор Святого Петра в Римі – все це та їм подібне доповнює природно-географічні принади країни, приваблює величезну увагу і масу туристів та, у підсумку, значно підвищує їхній імідж.

  Title
 

 Українець та українка серед предметів національного побуту

Значну роль грає також і здатність країни розрекламувати свої природно-архітектурні перлини, підвищити їхній імідж і тим самим привабити туристів. Карпати не гірші, ніж Альпи, Крим не поступається курортам Туреччини чи Кіпру, Софійський собор чи Києво-Печерська Лавра не є гіршими, ніж Кельнський собор, але імідж західноєвропейських пам’яток і природних красот традиційно є вищим, чому сприяє й розвинена туристська інфраструктура та багаторічні регулярні рекламні кампанії.
Зазначу, що жоден з елементів першого базового рівня іміджу не є абсолютним. Так, держава Ватикан має найменшу у світі територію – усього 0.44 кв. км. – але колосально позитивний імідж, особливо серед католиків світу та їх держав. Росія має неймовірно велику територію, але її імідж у світі з низки причин не є бездоганним.
Другим базовим елементом є народ, який заселяє дану територію, нація.
Не секрет, що іміджеві характеристики різних народів відрізняються залежно від того, настільки сформованим і єдиним є цей народ, який вплив мав на інші народи і, загалом, – який внесок зробив він у розвиток людської цивілізації та культури, наскільки привабливим є його національний характер. Є народи, якими людство схильне пишатися, є й такі, які людство фактично зневажає, а є й такі, які людству байдужі. Між цими ставленнями є безліч перехідних станів та стосунків, і всі вони мають певну іміджеву оцінку. Має важливе значення і те, якою мірою корінна нація даного народу є фактичним його становим хребтом, наскільки політична нація даної країни ототожнює себе з її етнічною нацією.
Наприклад, історія Європи складалася і написана на даний час таким чином, що на високу іміджеву оцінку, як народ, нація претендують французи, німці, британці, іспанці, мають її давні (але не сучасні) греки та римляни тощо. Між ними також є суперечності, моменти критики і несприйняття, а то й ворожості. Але іміджева «вага» народів, націй Західної Європи у більшості книг з історії Європи поки що є більш високою, ніж народів, скажімо, Східної Європи, і з цим наразі сперечатися важко.
Крім того, асимілюючий ефект в усталених і розвинених країнах є більшим, ніж у країнах менш розвинених. Так, наприклад, алжирці у Франції вважають себе французами, турки в Німеччині – німцями, темношкірі в Англії – англійцями тощо. А ось наскільки росіяни, татари, мадяри тощо в Україні вважають себе українцями, зайве й говорити. Становлення української політичної нації та очищення і зміцнення української етнічної нації є фундаментальними умовами розвитку України і основою підвищення міжнародного іміджу українців.
Третім базовим елементом є історія даної країни. У виразах на кшталт «славетна історія» закладена позитивна іміджева оцінка певної країни. Є чимало країн зі складною історією, імідж якої формувався і сприймався не так захоплююче. В історії кожної країни є сторінки, які тлумачаться і оцінюються як блискучі або ганебні, причому, нерідко їх сприйняття та оцінка всередині країни значно, а то й радикально відрізняється від міжнародного сприйняття та оцінок. Крім того, і всередині країни, і поза нею є різні аудиторії з різними, іноді протилежними шкалами цінностей, тому й сукупність оцінок множиться, й виникають різноманітні іміджеві нюанси.
Скажімо, роль Петра Першого або Катерини ІІ в Росії і Україні є практично протилежною, як і роль Сталіна, бо всі, хто будували Росію, як імперію, в Росії і нині мають високу внутрішню іміджеву оцінку. Але для України, як і інших народів-колоній Росії, ці історичні персони мають вкрай негативну іміджеву оцінку, оскільки, зокрема, Петро І будував Петербург на кістках козаків, Катерина зруйнувала Запорозьку Січ, а Сталін влаштував в Україні Голодомор. Відповідно в Україні вони мають імідж антиукраїнських катів.
Інший приклад: для народів колишнього СРСР перемога у Великій Вітчизняній війні є історичним святом, а для Німеччини – історичною трагедією. А ось для України з точки зору націоналістів перемога сталінського СРСР над фашистською Німеччиною була, власне, перемогою одного тирана над іншим, і для України ця перемога нічого не дала в плані визволення, бо замість німецької окупації продовжилася сталінська, радянська окупація України.
Ця точка зору в сучасній Україні не є поки що домінуючою, але вона існує і потроху поширюється.
Історія Франції пишається наполеонівськими війнами, як серією блискучих перемог, а для поневолених тоді Францією країн ці ж самі сторінки історії є гіркими. Чимало французів сприймають поразку під Ватерлоо як історичну драму, а в Британії ця битва є предметом історичної гордості, бо британець Веллінгтон наголову розбив там Наполеона.
Іміджеві оцінки переможця завжди протилежні іміджевим оцінкам переможених.
Четвертим компонентом іміджу країни є держава як політико-територіальна організація публічної влади, урядування даної країни. Держава може бути суверенною формально чи реально, класовою чи надкласовою, і кожен цей вимір має свою іміджеву характеристику. Державний лад характеризується такими складовими, як форма правління, політичний режим, територіальний устрій тощо, і кожна з них має свою типологію з різними іміджевими характеристиками. Такі форми правління, наприклад, як демократія і диктатура, мають протилежні іміджеві характеристики на сучасній політичній шкалі цінностей.
Республіканський устрій країни може існувати в формах президентської, парламентської чи змішаної політичних систем із різними іміджевими характеристиками кожної з них.
На імідж держави також впливає характер політичного режиму і політичний курс керівництва всередині країни та за її межами.
Сучасна Україна, за оцінками демократичних вітчизняних та міжнародних аудиторій і ЗМІ, має статус країни з недостатньо сформованою демократією і явно вираженими останнім часом авторитарними тенденціями режиму Януковича. Президентсько-парламентський устрій в Україні існує з дуже значним перекосом у бік президентської влади, яка фактично підім’яла під себе законодавчу і судову гілки влади, чим порушила золоте правило демократії – баланс влад – і тим самим значно знизила свій імідж.
Внутрішньо- та зовнішньополітичний курс команди Януковича призводить до погіршення євроінтеграційних тенденцій як всередині країни, так і з боку ЄС стосовно України. ЄС фактично відкрито заявляє, що країну з таким негативним іміджем не бачать у складі членів ЄС.
П’ятим компонентом іміджу країни є суспільство як позадержавна форма організації життєдіяльності соціальних інститутів, груп людей, що часто називається поняттям «громадянське суспільство». Імідж відкритого суспільства в сучасному світі є набагато вищим, ніж імідж закритого суспільства, на оцінку суспільства впливає також рівень розвиненості соціальних комунікацій, питома вага різних форм добровільної співпраці – волонтерство, асоціації, товариства, фонди тощо. Одержавлене суспільство має гірший імідж, ніж незалежне від форм прямого державного регулювання, контролю та втручання.
Громадянське суспільство в Україні потроху розвивається, хоча дієвого сприяння влади тут не видно. Проте Україна намагається сформувати в собі дедалі більше ознак відкритого суспільства, чому сприяють і новітні інформаційні технології, насамперед, Інтернет, бо інші ЗМІ України значною мірою є контрольованими, а, відтак, невільними.
Шостим компонентом іміджу країни є її економічна діяльність у широкому сенсі – виробництво, стан економіки, розвиненість фінансової системи, твердість національної валюти. Імідж багатих країн із високим рівнем ВВП на душу населення і твердою національною валютою, звичайно, не порівняти з іміджем бідних країн із низьким рівнем ВВП на душу населення і слабкою валютою. Імідж України в цьому аспекті є невиправдано низьким, економічна політика усіх влад часів Незалежності – неефективна, національна валюта – гривня – тримається, здебільшого, за рахунок штучних вливань і міжнародної поваги не має. Величезна європейська країна, за розмірами співвідносна з Францією, в економіко-технологічному сенсі Україна ганебно тягнеться у світовому таборі малорозвинених країн.
Сьомим і порівняно незалежним компонентом іміджу країни є її культура. Країна з багатими і цікавими традиціями, розвиненою народною (зокрема, і побутовою) та сучасною культурою може бути й небагатою, невеликою, але мати високу іміджеву привабливість.
Так, наприклад, високий імідж литовського театру часів СРСР забезпечувала високоталановита і знаменита група акторів з театру маленького районного містечка Паневежис, де блискуче грали зірки всесоюзного рівня на чолі з Донатасом Баніонісом.
Ансамбль Вірського чи хор Верьовки, капела бандуристів Г. Китастого та інші мистецькі колективи і виконавці світового рівня зумовлюють високий імідж українського мистецтва.
Зазначу, що культурний аспект є особливо важливим, бо надає іміджу країни особливу привабливість, вишуканість, естетичність, навіть блиск.
Восьмим компонентом іміджу країни є її гуманітарний рівень, що презентований сферами освіти, охорони здоров’я, сфери духовності як релігійної, так і світської. Важливу роль у цьому грають пануюча в даній країні віра, міра її розповсюдження у народі, домінуюча та супутні конфесії, кількість та якість культових споруд – церков, соборів, монастирів, костелів тощо.
Світську духовність представляють домінуючі високі ціннісні орієнтації широких мас, або ж, навпаки, рівень їхнього практицизму, приземленості, націленості на споживацтво, задоволення нижчого рівня потреб.
Стан масової свідомості відображає поширені в народі знання, уявлення, думки, оцінки, які виникають у процесі інформаційної взаємодії, спілкування, засвоєння суспільного досвіду.
Україну можна назвати країною з традиційно високою релігійною та світською духовністю, яка тримається, незважаючи на багаторічну політику одурманення та примітивізації народу засобами безконтрольного телебачення, переповненого споживацькими сюжетами, сценами насильства та надмірної еротизації телеконтенту.
Маючи потужні телеканали, Україна сьогодні серед них не має жодного патріотичного та високодуховного, окрім, напевне, невеликого каналу «Культура», бо сама гуманітарна політика влади не орієнтована на виховання молоді та розвиток України за кращими моральними і естетичними зразками.
Масова комунікація, інформаційна взаємодія пронизує всі компоненти іміджу країни, допомагає їх скоординувати, узгодити, взаємопов’язати в порівняно єдину соціально-інформаційну цілісність – образ країни у сприйнятті кожної цільової аудиторії.
Однак імідж країни може формуватися і презентуватися не тільки такою громіздкою багаторівневою структурою, але й однією фразою, навіть словом чи порівнянням. І ми могли і можемо почути, що СРСР – це була «імперія зла», США – це країна емігрантів, або ж свободи (варіанти на вибір), Італія – країна вина, а Франція – країна кохання, Канари – «рай на землі», а Японія – країна сонця, що сходить і т. д. і т. п.

Title  
  

В українському інформаційному просторі імідж України формувався й існує на основі наукового та політичного підходів. Там, де домінує науковий підхід, імідж України функціонує як порівняно об’єктивне явище, яке достатньо однаково сприймається і оцінюється. Так, більшість українців згідна з тим, що Україна має чудові природно-географічні умови, масштабну територію, що історичною колискою України є Київська Русь, що вона займала помітне місце у тодішньому світі, що у своєму становленні український народ, починаючи з русичів, пройшов певні стадії і формувався як високоосвічена високодуховна спільнота, що козацтво утворилося як волелюбний і хоробрий лицарський суспільний стан, що козацька держава та визвольні війни епохи Хмельницького створили багато славетних сторінок нашої історії.
Значний вплив на формування іміджу будь-якої країни, зокрема, і нашої, справляє система міжнародних рейтингів, що регулярно публікуються у світових ЗМІ. Визначаючи та публікуючи місце України різних індексах – демократії, економічної свободи, прав власності, сприйняття корупції, легкості ведення бізнесу, глобального інноваційного індексу, освіти, свободи преси, розвитку людського потенціалу, нарешті задоволеності життям – ми кожен раз із гіркотою пересвідчуємося, що Україна регулярно пасе задніх.
У списках країн за показниками ВВП на душу населення, за використанням землі, за видобутком вугілля, за державним боргом, за виробництвом електроенергії, цементу і навіть яблук, за кількістю користувачів Інтернету, за світовим показником спокою чи хоча б за рівнем споживанням кави на душу населення – скрізь Україна демонструє невідповідність величезної території, багатств своїх надр і низького рівня розвитку своїх технологічних та цивілізаційних процесів, стабільно перебуваючи десь поряд із державами з низьким міжнародним іміджем.
Усе це може призвести до того, що Україна незаслужено ризикує посісти місце у рейтингу держав, що не відбулися. А це було б для нас історичною національною катастрофою.
Таким чином, можна зробити висновок, що в процесі інформаційної взаємодії як всередині країни, так і за її межами, в українських та закордонних ЗМІ точиться запекла боротьба, зокрема, і за імідж України. Певні сили всередині країни та за її межами намагаються свідомо очорнити імідж України посилити його негативні характеристики – реальні та придумані. Тож проукраїнським силам найбільш широкого діапазону, справжнім патріотам України, незалежно від їх партійної приналежності, потрібно боротися проти провокаційних іміджевих атак на Україну, за підвищення іміджу України, кожного компоненту її іміджевої структури, посилення їхніх позитивних характеристик.
За умов такої успішної, цілеспрямованої боротьби з реалізацією конкретних проектів позитивний імідж України в українському та світовому інформаційному просторі буде зростати. Навіть сама боротьба за імідж України підвищує цей імідж, оскільки показує різним цільовим аудиторіям, що в Україні є сили, які не миряться з проблемами, недоліками та провалами, а прагнуть вивести Україну в середовище демократичних, розвинених країн, чим і посилити її позитивну іміджеву оцінку.

Сховатися від моніторингу?

Життя прожити…

 

Реклама

© 2006-2011 "Час i Подiї". All Rights Reserved | Chicago Web Design - www.4everstudio.com