Спомини, враження, побажання

Спогад, з яким мене хотілось би поділитися з читачами, бере свiй початок в серединi минулого сто­лiт­тя. В той час я працював  в редакцiї газети  "Львiвський залiзничник"  i  доре  запам'ятав  той  лiтнiй пекучий день , коли мене запросив до свого ка­бiнету редактор газети Вiталiй Ва­сильович Чорнойван  i звернувся до мене з таким запитанням:

- Скажiть менi, будь ласка, чи ви за­хоплюєтеся українською народ­ною  музикою?

- Я вважаю себе її вбо­лiваль­ником, бiльше того граю на ман­до­лiнi , а  от спiвати не вмiю, Бог не на­городив мене таким талантом.

- Це цiкаво, не знав, що граєте на такому рiдкому зараз  iнстру­мен­тi. Тодi цiлком доречно вам взятися  за виконання  музичного завдання, яке ,як зараз  самi   зрозумiєте, нiчого спiльного  iз залiзницею  не  має. Вам належиться поїхати до Чернiвцiв i роз­шукати там молоду спiвачку Со­фiю Ротару, яка нещодавно вiдзна­чи­лася на обласному конкурсi  на­родної пiснi. Одночасно поцiкав­тесь може вона, або  хтось з її ро­ди­чiв, має вiдношення до ста­левої ма­гiстралi?

 Наступного дня я вже був в сто­лицi Буковини i шукав   домашню ад­ресу невiдомоїменi спiвачки. До­помогли в обласному вiддiлi куль­тури, там менi розповiли як дiс­та­ти­ся до Софiї Ротару, у якої я пови­нен був взяти iнтерв'ю.

Переступивши  порiг хати, в якiй мешкала переможець оласного кон­кур­су, мене зустрiла старша жiнка i за­питала хто я i якi мої потреби. По­чувши, що я журналiст, вона зап­росила мене до кiннати i гукнула: "Софiйко, швидко  йди сюди ,до тебе приїхав  газетяр зi Львова".

За кiлька хвилин знадвору при­бiгла  молода дiвчина  i , подавши  менi  правицю,  соромливо сказала: "Якщо ви до мене, то мене звати Со­фiя".

Наша розмова була не­виму­шеною, жвавою , моя спiвбесiдниця охоче вiдповiдала на мої запитання, якi стосувалися   її творчого шляху.

- В нашiй великiй i дружнiй ро­динi, - призналась вона,-всi спiвають i це покликання передалося менi.  Мол­давськi народнi  пiснi я вже мог­ла виконувати   навiть коли  ще до шко­ли не ходила. А потiм у моєму ре­пертуарi з'явилися  українськi спi­ваночки. Разом iз своїми сестрами  брала участь у художнiй само­дiяль­ностi, там же здобула  звичку не боятися сцени.

Софiя не тiльки розповiдала про себе, про свої плани на майбутнє, але i виконала кiлька улюблених нею пiсень.

Коли настала хвилина прощан­ня, то зайшла  та ж жiнка, яка мене першою зустрiла, i запросила до столу, при цьому  зауважила:

- Хочу  сказати вам, що  нацiо­на­льною  стравою молдаван є  мама­лига, рiвно, як борщ   в українцiв. I то­му кожен  наш  гiсть, як прийнято в  нашому народi, повинен спро­бу­вати її. Одже, бажаю  вам  смачного.

Мамалига виявилася дiйсно  ду­же смачною i вона стала  приємним доповненням до знайомства з май­бутньою  примадонною українськоi естради, якою зараз вважаєтся  Со­фiя Михайлiвна Ротару.

Повернувшись до Львова я з ве­ли­кою охотою взявся до роботи над матерiалом, який  був присвячений талановитiй спiвачцi.

Увесь минулий час  я незмiнно слiдкував  за творчими здобутками Со­фiї Ротару. Про неї менi багато роз­повiдав Володимир Iвасюк, з яким я зустрiчався, коли вiн вчився у Львовi. Молодий композитор ска­зав, що з великим бажанням працює над пiснями, призначеними для  ви­конання Софiєю. Вiн був високої дум­ки про талант цiєї спiвачки, яка, на думку Iвасюка, найкраще вiд усiх  виконує його пiснi.  Пiд час гаст­ролей в Америцi  Ротару виконає пiсню "Я- твоє крило", написану львiвським поетом Романом Куд­ликом  i покладену на музику  Во­лодимиром Iвасюком. Роман  кiлька рокiв  працював у  газетi "Львiвський залiзничник".

Наведу тiльки двi строфи з вiрша Кудлика, який зараз є головним ре­дак­тором Львiвського  лiтератур­ного журналу "Дзвiн":

Зiрки на  снiгу, зiрки на снiгу,

Веселi зiрки новорiчного свята.

Зiрки на снiгу,  зiрки на снiгу,

I ми у Карпатах, у синiх Карпатах.

Я - твоє крило,

Ти - моє крило -

Щастя бiльшого не треба

Полетим в нiч

В неповторну нiч

I крилами торкнемось неба.

Йшли роки. Молода спiвачка полонила  слухачiв. Я був радий, ко­ли довiдався про те, що Ротару прис­воєно звання заслуженої артистки Украiни, а потiм  i народ­ної. Її кон­цертнi подорожi давно  вийшли за межi України, з її мистецтвом знайомилися любителi  музики ближнього i далекого зарубiжжя.

Напевно не всi  читачi  знають, що  Софiя Ротару  знялася в двох но­во­рiчних  телевистава "Снiгова ко­ро­лева" та "Весiлля Фiгаро", в яких гля­дачi побачили її в розквiтi творчих сил i  жiночої приваб­ли­вос­тi.

Софiя Михайлiвна, хоч i  зiрка, та  у нiч перед першим знiмальним днем не спала, хвилювалася надз­ви­чайно.Та на знiмальному майдан­чи­ку зустрiла Фiлiппа Кiркорова i вiн її заспокоїв. У деяких сценах її парт­нером був 9-рiчний онук  Ана­толiй. Сво­го часу спiвачка виконала голов­ну роль у художньому фiльмi "Душа"

В минулому роцi Софiя Михай­лівна повинна була гастролювати по мiстах Америки, зокрема її кон­церт був передбачений у Чикаґо. Па­м'ятяю  що  ще задовго до  її при­їзду  всi квитки були розкуп­ленi. Од­нак запланований концерт не вiд­бувся з дуже поважноїпричини: серйозно захворiв  чоловiк i вона не могла залишити   його у важкий для ньо­го час. На жаль, лiкарi не змогли йому допомогти i вiн помер.

Смерть коханого чоловiка, з яким прожила багато рокiв, тяжко пе­реживала Софiя Михайлiвна, во­на навiть збиралася залишити сцену i бiльше не виступати.

- Однак мiй син i невiстка,- згадує спiвачка, - наполягали на тому,  щоб я повернулася до  своєї ро­боти, це саме радили i мої добрi знайомi, якi пiдтримами  мене у смут­ну  годину для нашої сiм'ї.

Я поступово  погоджувалася з ци­ми побажаннями i почала го­тувати альбом , у який вiйшли кращi українськi пiснi у моєму виконаннi.

Ще слiд було би згадати подiю, яка для моєї родини має велике зна­чення. Йдеться про одну з київ­сь­ких вулиць, на якiй  я прожила iз сво­їм чоловiком вiсiм рокiв. Тепер ця вулиця за рiшенням мiськоїРади наз­вана iменем мого чоловiка на­род­ного артиста України Анатолiя Євдокименка.

Панi Софiя тепло по-мате­рин­сь­кi вiдгукується про своїх дiтей.  Її син Руслан взяв активну участь у пiд­готовцi програми, з якою артист­ка приїздить до Чикаго. У нього, як встановили   спецiалiсти, абсолют­ний музичний слух, прекрасно скла­дає  репертуар концерту, який мо­же зацiкавити  слухачiв. Руслан за  професiєю дизайнер, має влас­ний офiс, користується великим авто­ритетом у численних замов­никiв.

Софiя Михайлiвна з вдячнiстю вiд­значає багатограннiсть таланту  сво­го сина, зокрема його активиу уча­сть в будiвництвi  родинного  бу­динку в Ялтi  та у спорудженнi  сi­мей­ного дому у Києвi. До речi, в Аме­рику разом з актрисою приїде  Рус­лан, невiстка та внук Анатолiй.

А тепер хочу звернутися до чи­таачiв  часопису. Вельмишановнi друзi! Ви маєте надзвичайну нагоду зуст­рiтися з Великою актрисою сучас­ностi, якою по-праву гор­ди­ть­ся Україна.  Веду мову про Софiю Ми­хайлiвну Ротару, примадонну естради, яка завтра завiтає в наше мiсто. Вiдкладiть всi свої справи i разом з родиною  вiдтправтесь на кон­церт, вiд якого ви одержете неза­бутнi враження.

Отож, до зустрiчi на виступi зiр­ки першої величини Софii Ротару.