Судячи з усього, вибори київського міського голови цього року таки мають відбутися. Можливою датою виборів називають 2 червня, якщо інтриги не переможуть закон.

Нагадаю читачам, що раніше столичний голова, або, як уже звикли його називати на західний манер – мер Києва – був одночасно і головою Київської міської державної адміністрації (КМДА). Суміщення двох головних посад в одній особі робило очільника Києва дуже помітним гравцем у вітчизняному політикумі.
Таким був Олександр Омельченко, справжній господар Києва, який навіть мав свою потужну фракцію «Столиця» у Верховній Раді і міг впливати на будь-яке парламентське голосування.
Таким був значну частину свого мерського терміну Леонід Черновецький, який взагалі ні з ким не рахувався, а, знай собі, справно «молотив бабки» разом зі своєю так званою «молодою командою». Але з приходом до влади В. Януковича команда регіоналів швидко роздерла повноваження очільника Києва знову на дві частини, відновивши практику призначати голову КМДА окремо від мера. Черновецький залишився до кінця своїх повноважень столичним головою, але без реальних важелів влади. Усі фінансово-організаційні, розпорядчі функції перейшли до новопризначеного голови КМДА Олександра Попова. Черновецькому залишилися тільки символічні функції мера – вести засідання Київради і підписувати її рішення.
За масштабом вибори столичного голови стоять у країні на третьому місці після виборів Президента та Верховної Ради. Тому їх результат має стратегічне значення для балансу політичних сил в Україні.
З огляду на ймовірну близькість цієї вікопомної події, дедалі активніше проявляють себе політики та партії, які можуть замахнутися на столичну булаву.
Від влади балотуватиметься нинішній голова КМДА Олександр Попов і немає сумнівів, що у випадку його перемоги в його особі знову сумістять обидві посади, для повного контролю над Києвом.
Якщо ж переможе хтось інший, то це буде предметом затятого торгу між Банковою та переможцем. Якщо переможець-мер висловить лояльність до Януковича та його команди, то йому можуть дати такий бонус, як суміщення двох посад. Якщо ж це буде опозиціонер, то Банкова навряд чи на це піде.
Тому й звучать щораз частіше вимоги: спочатку прийняти закон про обов’язкове суміщення посад столичного голови та голови КМДА в одній особі, а вже потім бажаючі оголосять про свої наміри балотуватися.
Поки що такого закону нема, але, тим не менше, про деякі «ворушіння» у стані ймовірних претендентів та їхніх політсил, соратників і симпатиків говорити можна.
Отже, хто, окрім Попова, який уже завчасно заявив, що не програвав у своєму житті жодних виборів і ці налаштований виграти?
Найімовірнішим суперником Попова до парламентських виборів-2012 вважався Віталій Кличко. Однак після шаленого зростання у 2012 році рейтингу його політичної партії «УДАР», яка вражаюче подолала виборчий бар’єр, після того, коли Кличко став на чолі потужної парламентської фракції – третьої за кількістю у Раді – його наміри явно змінилися. Він перестав говорити про похід за київською булавою, і експерти дружно заговорили про можливого кандидата у Президенти України В. Кличка.
А тут ще й вдала кампанія ударівців у боротьбі за персональне голосування у Раді, рішуче блокування ними парламентської трибуни знову підвищили рейтинг партії і особисто пана Віталія. Згідно з лютневим опитуванням, його президентський рейтинг склав 15,1%, випередивши всіх лідерів опозиції, навіть Юлію Тимошенко.
Відчувши це, друзі по опозиції помітно захвилювалися. Так, лідер фракції Батьківщина А. Яценюк, який отримав лише шосте місце з результатом 7,4%, вимагав від Кличка до 1 березня визначитися – чи йде той у столичні мери?
На що В. Кличко коректно відповів, що ультиматуми одне одному в середовищі опозиції недоречні, а спочатку потрібно вияснити правила гри, тобто, вищевказану проблему суміщення мером двох посад у Києві, а тоді вже визначатися – хто піде від опозиції.
Яценюк зрозумів, що трохи погарячкував і навіть злегка зірвався на нервовому ґрунті, тож, змінивши тон, турботливо зауважив, що виграш посади мера зміцнить позиції В. Кличка у майбутніх президентських перегонах.
Ця «турбота» викликає лише іронічну посмішку. Якщо Яценюк так у цьому впевнений, то чому сам не йде на мера Києва? Невже не хоче зміцнити свої позиції у майбутній президентській гонці? Чи він уже завчасно здався і поступається Кличкові, як можливому єдиному кандидатові від опозиції на президентські вибори-2015?
А тут і свободівці оживилися. 25-річний новообраний нардеп Андрій Іллєнко раптом заявив, що у випадку відмови Кличка, він готовий балотуватися на мера Києва, бо має, мовляв, другий після Кличка «мерський» рейтинг серед опозиціонерів.
Звідкіля взяв такі цифри Андрій – невідомо. Адже, окрім того, що він є очільником київської «Свободи» і сином видатного режисера Юрія Іллєнка, молодий нардеп поки що інших вагомих козирів не має. Він дійсно активний, виборов депутатський мандат, займає принципову націоналістичну позицію – все це так. Але чи не замало у нього життєвого і професійного досвіду для того, щоб очолювати Київ? Нагадаю, що мер є не тільки політиком, але і господарником, особливо, у випадку суміщення двох посад. Політологові Іллєнку буде, ой, як непросто вирішувати транспортні, будівельні, енергетичні та інші господарські проблеми тримільйонного мегаполіса, навіть при наявності гарних заступників.
Можливо, так само подумав і лідер «Свободи» Олег Тягнибок, який раптом заявив після свого однопартійця, що не виключає власного балотування на посаду мера Києва у випадку відмови Кличка.
Чи вважати таку заяву певним тиском на Кличка? Думаю, ні, бо для Олега Тягнибока виграш посади мера Києва став би можливістю зміцнити позиції своєї партії у столиці, перетворити Київ у «територію «Свободи», що також посилило б і його політичний рейтинг. А там, у 2015 році, чим дідько не жартує?
Адже Тягнибок у своєму стилі впевненого оптимізму вже встиг заявити, що у другому турі президентських виборів переможе Януковича.
Соціологи, правда, поки що не поділяють ейфорії пана Олега. Сьогодні його президентський рейтинг є 7,9% (якщо буде балотуватися і Юлія Тимошенко), або 8,9% (якщо пані Юлії серед кандидатів у Президенти не буде). Проте в обох випадках О. Тягнибок посідає четверте місце і пропускає перед собою соратників по опозиції.
Якщо Тягнибок тверезо оцінить свої шанси на президентство, він дійсно може висунути свою кандидатуру на мера і має значні шанси на успіх. Принаймні, набагато більші, ніж його молодий підлеглий Андрій Іллєнко.
Проклюнулися й інші можливі кандидати на мера, але то є темою окремої розмови. А поки що ясно одне – влада не налаштована віддавати Київ, а опозиція мріє його завоювати. Але чи достатньо мрій? Потрібні дії.

Віктор Рибаченко,
шеф-редактор «Час і Події»