«Щасти, Боже, з Йорданом, із водицев, із царицев, з усім домом, з усім добром, із Господом Христом Богом, на здоров’я, на літ много! Дай Боже!»

(із величального буковинського фольклору)

За народним повір’ям, той, хто народжений до Йордан і перед Йорданом хрещений – благословленний самим Ісусом Христом.

Тому на Буковині у Йорданський Святвечір зачинали коляду від хати, де є новонароджене, недавно охрещене дитятко. А далі – цілим селом, від хати до хати... На Йорданську коляду господарі запрошували колядників до хати. Господар кропив їх свяченою водою промовляючи: «Би так щістє вас си лапало, як ця свята вода». А в нагороду за коляду – пригощали стравами зі святвечірнього столу.

За тиждень перед Водохрещем парубки прорубували в річці ополонку і ставили над нею випиляний із льоду хрест. Вода, набрана з такої ополонки опівночі перед святом, вважалася цілющою. Її зберігали за образами на випадок тяжкої недуги або поранення. Після ранкового Богослужіння в церкві весь народ прямував на річку до ополонки. По короткій відправі священик занурював у воду золотий хрест. Після освячення люди набирали у полив’яні глечики воду з ополонки, хто приїхав верхи – напували своїх коней. Йорданську воду зберігали аж до наступного року. У глечику плавав восковий хрестик та квачик із васильків, переповитий червоною ниткою. Цю воду зберігали хворим членам родини для пиття, а також кропили тих, хто мав страх.

Чудова традиція святкування циклу різдвяних свят, виплекана віками і поколіннями наших предків, дійшла до наших днів майже у незмінному стані. Поринаючи на три тижні у чарівний світ різдвяних свят, непомітно підходимо до третього великого празника циклу – Водохреща. По всіх конфесіях українського Чикаго, згідно з юліанською календарною системою, відбулися Йорданські Богослужіння з освяченням води. Вранці, 19 січня, до однієї з найстарших парафій українського православ’я, парафії святого князя Володимира (на розі вулиць Оклей і Кортез), попрямувало чимало люду, щоб зачерпнути Йорданської водиці – чудодійної помічниці людини на всі життєві потреби. Для проведення Божественної Літургії прибув Єпископ Української Православної Церкви в США, Предстоятель Катедри св. кн. Володимира, Преосвященний Даниїл. Голова управи Катедри – п. Раїса Братків та голова сестринства п. Надія Брюшенко – зустріли Владику зі запашним короваєм на вишитому рушникові. А найменшенькі парафіяни, зі своїми непідробними, щирими усмішками на обличчях, вручили Владиці букети квітів. Із вітальним словом виступив новий настоятель Катедри – отець Іван Лимар, який нещодавно з родиною прибув до Чикаго на місце о. архімандрита Панкратія.

Кожен із нас, періодично втомлюючись від щоденного плавання по «житейському морі», шукає берега, щоб відпочити, набратися сил і натхнення для подальшого плавання. Для мене цим берегом є церква. Сьогодні вона особливо гарна, урочисто прибрана, святкова. Білі ризи духовенства, цілющий аромат рясного вогню від віночків запалених свічок, відганяють кудись у невідомість буденні клопоти. Огортає душу якась дивна, невідана і невпізнана до кінця сила, помножена змістовною проповіддю Владики, який чудово володіє словом проповідника.

І ось почалася Божественна Літургія, очолена Владикою, у співслужінні з о. Іваном Лимарем та протодияконом Андрієм Фрончаком. Допомагала їм ціла гвардія хлопчиків-прислужників у білих, як сама чистота, ризах. Святкову Літургію супроводжував професійний, мелодійний спів церковного хору під диригуванням Володимира Поповича. Приємно було бачити нашу зміну, молоде покоління, яке разом зі своїми наставниками – учителями Школи Українознавства – переступило поріг церкви для прийняття Таїнства Святого Причастя. Діточки урочисто стояли у своїх вишиваночках, зі запаленими свічечками у руках. На особливе і тепле слово заслуговують вчителі цієї школи, які своєю жертовною працею сповнюють маленькі дитячі серця любов’ю до рідного краю, до рідної мови, до віковічних традицій наших пращурів.

Закінчилась святкова Літургія освяченням води, після якого кожен зміг наповнити свій глечик цілющою водичкою, щоб окропити нею свою оселю і заховати під образи для подальшого споживання протягом року.

Після урочистостей у храмі всі присутні були запрошені до парафіяльної зали, де прозвучали чудові колядки у виконанні вчителів та учнів Школи Українознавства. Велика українська православна родина на чолі з новим настоятелем о. Іваном подякувала Владиці за його присутність, а сестринство парафії пригостило людей смачним обідом.

На закінчення вважаю за доцільне детальніше ознайомити парафіян Катедри св. кн. Володимира з новим настоятелем – отцем Іваном Лимарем.

Народився 1969 року на Прикарпатті у православній християнській родині. На історичному відтинку відродження Української Автокефальної Православної Церкви у 1989 році був прийнятий іподияконом до храму святих апостолів Петра і Павла у м. Львові. Згодом переведений до Патріархії УАПЦ у м. Києві. Закінчив Духовну Семінарію, висвячений у сан диякона в Трапезній Церкві Михайлівського Монастиря м. Києва. Служив протодияконом у Феодосіївському монастирі та у церкві Миколи Набережного у м. Києві. Працював в Організації Українських Націоналістів. У 1999 році переїхав до США. Архієпископом Антонієм висвячений у сан священика у церкві св. Андрія в Саут-Баунд Бруці. У 2003 році призначений настоятелем місійної парафії св. Андрія Первозванного в м. Атланті, шт. Джорджія. У 2004 році переведений до парафії св. Тройці у м. Трентоні, шт. Нью-Джерсі. Брав активну участь у житті української громади околиці Трентона, був обраний і працював головою контрольної комісії Українського Дому. У серпні 2012 року призначений настоятелем Катедри св. кн. Володимира в Чикаго. Одружений, разом із дружиною Лілією виховують трьох дітей. Енергійний, готовий віддано служити на благо парафії.

Світлини автора