Минулорічні вибори до українського парламенту позначилися багатьма драматичними подіями, котрі, зрештою, не завершилися досі. Але в Україні цим уже нікого не здивуєш. Українці звикли до підкупу виборців, до поливання брудом опонентів, до підлої брехні, до замахів та інших непередбачуваних ситуацій.

Та боляче те, коли мужчини-кандидати під час виборчої кампанії, які ведуть боротьбу проти жінок-кандидатів, поводяться не лише без дотримання політичної культури, але навіть не по-лицарськи. Нелегкий передвиборчий марафон пережила кандидат у депутати до Верховної Ради України від Об’єднаної опозиції по Городоцькому округу ¹ 120 Львівської області журналіст, активіст акції «Україна без Кучми» (2002 р.), учасник Помаранчевої революції, акції на захист української мови (2012 р.), свідок трьох військових конфліктів – Тетяна Чорновол. На жаль, у цьому окрузі ідейний кандидат не переміг, хоча за Тетяну Чорновол проголосували майже 42 тисячі виборців. Це дуже серйозна підтримка, адже 180 кандидатів, які пройшли у Верховну Раду, мають меншу народну довіру. Але цих голосів не вистачило для перемоги. Вибори закінчилися, а на серці залишився осад. До уваги читачів інтерв’ю з Тетяною Чорновіл.

	Тетяна Чорновол

Чому Ви обрали для балотування до Верховної Ради саме Львівщину?

Причин було дуже багато, тому іншого варіанту насправді не існувало. Я сама вибрала цей округ. Причини були раціональні та ірраціональні. Зокрема – любов. Цей округ мені не чужий. Любов до цього краю у мене народилася 10 років тому, коли замість кандидата в депутати Андрія Шкіля, який був за ґратами за участь в акції проти тодішнього Президента Кучми, я особисто пройшла з агітацією десятки населених пунктів, зустрілася з тисячами людей. Ми тоді виграли. Я всі ці роки відчувала і вдячність, і зобов’язання, і любов. Насправді, я десять років чекала мажоритарку, щоб повернутися.

Було чимало раціональних причин. Наприклад, національно свідомий виборець Львівщини був близький мені по духу і зрозумів мої мотиви походу в політику.

І, нарешті, я отримала цей округ тому, що не було інших бажаючих. Ніхто, крім мене, не ризикнув заявити, що він згоден змагатися з «грошовим мішком» – Ярославом Дубневичем, який встиг вкласти в округ десятки мільйонів гривень.

Ви мали можливість балотуватися на Київщині. Думаю, було б легше і на рідній Черкащині. Вибравши округ ¹ 120, Ви потрапили в немилість. Чи передбачали саме такий розвиток передвиборчої кампанії?

Керівництво «Батьківщини» пропонувало мені округ у Києві. Я відмовилася. Київський округ – лотерея. Сидиш собі, склавши руки і чекаєш – переможе бренд чи ні. А мені важливо було спілкуватися з виборцями, зокрема, щоб закликати до Майдану. Причому, жодну місцевість в Україні я не знаю так добре, як той округ. На Черкащині мені відоме лише село моєї бабусі. На Київщині, під Борисполем, я живу лише кілька останніх років. Район Києва біля метро Харківська, де я прожила 20 років, теж чомусь не став мені настільки рідним, як Львівщина.

Взагалі, я вважаю себе українкою і не є патріотом окремого регіону. Основна критика щодо моєї особи на Львівщині полягала в тому, що я чужинка чи «парашутистка», як мене називали на місцевий лад. Для мене така ксенофобія була неприємним відкриттям, бо Київ в цьому плані унікальний, адже йому невідомий містечковий патріотизм. Я ніколи в Києві не чула навіть такі слова, як «корінний киянин» чи «парашутист». Мій приятель – журналіст Осман Пашаєв – колись мені з цього приводу зізнався, що він, кримський татарин, в Києві почуває себе навіть комфортніше, ніж у Криму.

Ви балотувалися від Об’єднаної опозиції, але, в результаті, Вас кинули напризволяще. Чому так?

Командної гри справді не було. Це погано. Але це не є свідченням зради, а лише слабкості опозиції. Була гра проти мене команди місцевої «Батьківщини». Це ще гірше. Але, знову ж таки, це не була зрада. Просто я знала реалії, з якими мені доведеться мати справу. Знав їх і центральний штаб, але я переконала керівництво «Батьківщини», що мені під силу виграти навіть у таких умовах.

Поясню: багато років поспіль мій опонент в окрузі – Ярослав Дубневич – фінансував місцеву «Батьківщину», розставляв свої кадри на різні партійні щаблі. Коли Юлія Тимошенко програла Президентські вибори, офіційно Дубневичі відійшли від «Батьківщини», але їхній вплив на партійну структуру Львівщини залишився надзвичайно сильним. Отож, зрозуміло, чому у мене не склалася командна гра з місцевою опозицією.

Загалом «Батьківщина» зробила для мене найголовніше – дала мені округ, де живе близький мені по духу виборець. Це я винна перед опозицією, що програла. Я не лише програла округ у Західній Україні, але впевнена, що з моїм характером я була б корисна для опозиції у Верховній Раді.

Тетяна Чорновол у фарбі. Обличчя, до речі, також спочатку було зеленим. Але Тетяна його витерла до приїзду журналістів

Для боротьби з Вами застосовували різні брудні технології. Розкажіть про них.

О, це довго розповідати… Було все. Проти мене навіть залучили піар-технологію 1430 року. На окрузі були розповсюджені листівки: «Чорновол – дияволиця!» з молитвами, які треба читати при моїй появі. Щиро дякую людям, котрі, незважаючи на весь той бруд, повірили мені і проголосували за мене. Тепер я сушу голову, як виправдати довіру тих людей. Я не стала депутатом, але стала народним обранцем, бо дві третини депутатів, що пройшли у Верховну Раду, отримали менше голосів.

У газеті «Галицька правда» була велика стаття про Ваше перебування як журналіста на війні в Югославії, а пізніше – в Чечні, де Ви, згідно зі змістом статті, надавали послуги воякам. А чи Ви дійсно перебували в цих країнах під час війни?

Уточню, що навіть ви посоромилися сказати, що мова в тих статтях йшла про секс-послуги. Буцімто, перші великі гроші я заробила як повія.

Так, я була в зоні навіть трьох військових конфліктів: у Белграді в 1999 році, в Чечні в 2000 році та в Грузії в 2008 році, але мушу розчарувати прихильників «полунички», як журналіст. Мої публікації тих років можна прочитати в газетах «День», «Дзеркало тижня», «2000», журналі «ПіК».

Що стосується всіх тих принижень, яких я зазнала як жінка під час виборчої кампанії, то скажу: на моєму окрузі виборці не прочитали жодної «чорнухи» на кшталт «Дубневич із дівчатками в бані». Який з цього можна зробити висновок? Наступний: Дубневичу трапився шляхетний опонент на виборах, а ось Ярослав виявився зовсім не лицарем, якщо дозволив своєму штабу «робити» повією жінку, яка є дружиною і мамою маленьких дітей…

Додам, що той, хто писав всю ту нісенітницю про мене в Чечні і Югославії, зовсім не знає, що таке війна. На війні не розживешся грошима. Війна – це бартерні стосунки, коли паперових грошей так мало, що твердою валютою стає тушонка, патрони і трилітрові банки з бензином.

Коли я була в Чечні, до українських журналістів було вороже ставлення з боку російських військових, тому мій провідник – чеченець – видавав мене на блокпостах за свою сестру Фатіму. Відсутність документів ми компенсували вічно голодним російським солдатам сумою в 10 рублів, що на той час, дорівнювало, здається, 50-и центам. Стільки ж коштувала на місцевому базарі пляшка пива з баранячою ковбаскою. Отож, життя в Чечні було дешевим у прямому і переносному сенсах слова. Мій провідник розповідав, що коли забудеш документи, не знайдеться 10 рублів – родичам доведеться викуповувати твій труп, а це значно дорожче. Тому в Чечні можна було легко втратити життя, а не заробити на нього.

	Відверто «чорний піар»

Чи під час виборчої кампанії були прямі погрози, скажімо, по телефону чи за посередництвом незнайомих Вам людей?

Ні.

А були інші пропозиції, наприклад, зняти свою кандидатуру за якусь вигоду?

Ні.

Ваш головний опонент – людина не з бідних. Чому він за будь-яку всяку ціну намагався потрапити до парламенту?

Був у нас на окрузі такий анекдот. Сниться кандидатові бульба. Щоночі. Просить ворожку розтлумачити. «Любий, це дуже просто, – відповідає циганка, – або тебе восени виберуть, або весною посадять».

Справа в тому, що мій опонент заробляє свої капітали, неймовірні для Львівщини, на корупційних закупівлях державної «Укрзалізниці». (Через фірми Дубневича, частина з яких фіктивна, проходить 1 млрд. грн. у рік). Так би мовити, господарями залізниці нині є Ахметов та Янукович. Вони дозволяють Дубневичу заробляти, допоки він їм потрібен, а ні – посадять у в’язницю за корупцію.

А потрібен Дубневич донецькому клану, допоки він – львівська мафія, і допоки та мафія до них лояльна. Щодо останнього, сумнівів немає, бо губернатор Львівщини Михайло Костюк, призначений Януковичем, є бізнес-партнером Дубневича. Щодо першого, програш на виборах значно би послабив вплив Дубневича на політично-економічне середовище Львівщини і міг би зробити нецікавим для «януковичів».

Отож, Дубневич знав, що йому треба вигравати будь-якою ціною. Нині, як депутат, він отримав не лише недоторканість, він має вплив на інших нардепів із Львівщини, а отже є цінною особою для «донецьких». Цим він захищає себе і свій «бізнес».

Т. Чорновол на «трофейному» осетинському танку. Південна Осетія, 2008

Під час виборчої кампанії Ви займалися не тільки виборами, але й боролися за українську мову. Пригадую, як ви «лазили» по головах беркутівців, сенсаційним був напис на трасі до Межигір’я «Янукович, «мова» – твій вирок. Не підписуй!»

Я просто була щирою перед виборцями. Я обіцяла їм бути відчайдушною в боротьбі проти Януковича і виконувала свої обіцянки.

Янукович не лише поганий президент, керівник країни, який заради кількох зайвих відсотків для своєї партії на виборах знищує основи державності, він – ворог.

	3. «Народний дім», Т. Чорновіл іде по головах «Беркуту»

Ще один Ваш сміливий вчинок – проникнення у резиденцію Януковича – Міжгір’я. Що Ви хотіли цим доказати?

Це була символічна акція. Як журналіст, я добре знаю, скільки вже непоправних втрат принесла Україні ця влада. У нас завжди була високою корупція, але якщо до Президентства Януковича в моїх розслідуваннях фігурували суми з шістьма нулями, то після 2010 року я писала виключно про мільярди. Апетити донецьких ростуть… А скільки мільйонів людей відчули себе приниженими через закон, котрий знищує українську мову, а скільки через ув’язнення свого політичного кумира – Ю. Тимошенко?

І що найстрашніше, нинішня влада зараз може реалізувати будь-який сценарій, вигідний одній особі чи групі осіб, бо громадянська активність мінімальна. Суспільство байдуже, зневірене і не усвідомлює, наскільки насправді Янукович слабкий. Варто людям вийти на Майдан, і він не втримає владу. І, власне, проникненням в «Міжгір’я» я хотіла показати слабкість Януковича, адже Віктор Федорович відомий своєю манією переслідування, отож «Міжгір’я» перетворив у фортецю. Я довела, що його сила – блеф. Якщо п’ятиметрові паркани не стали перешкодою для однієї жінки, вони ніщо перед людським морем. Також хотіла доказати Януковичу, що він не зможе почувати себе в безпеці, якщо буде ламати через коліно демократію та державність...

Протягом останнього року Ви свідомо йшли на різні небезпеки, ризикуючи здоров’ям, життям, сім’єю. Як до цього ставилася Ваша родина?

З чоловіком ми познайомилися на акції «Україна без Кучми». Для нього і для мене життя не є головною цінністю. Важливішими є Україна і гідність. Тому він мене підтримує в моїх справах. Мама і тато – складніше. Але у них є те, що більше потребує їхнього захисту та турботи ніж я – їхні онуки, тобто, мої діти. Ми живемо всі разом…

Фіналом Вашої передвиборчої кампанії був неприємний випадок: тоді на Вас у під’їзді будинку, де Ви мешкали, вилили відро фарби...

Листівки з округу знадобилися під ЦВК	Так виглядали стовпи на окрузі ¹№120. Т. Чорновол здирали, а на Тимошенко рука не піднімалася

 

Дрібниця – я фарби не боюся. Але до сих пір не розумію, навіщо було організовувати цю комедію. Показати, яка я незахищена, як легко можна мене ліквідувати? Чи для того, щоб створити мені імідж епатажної брехухи? Але це було неприємно. Рідина стікала мені по щоці, я відчувала на губах смак фарби і безмежно тішилася, що це лише фарба. Я намагалася наздогнати зловмисника, але він зник у хащах над залізничною колією. Як мені потім розповіли мешканці будинку, підозрілий хлопець з відром чатував у під’їзді три дні. Він не знав, що я перебувала у Києві. Я досі не можу позбутися цієї фарби. Її залишки засохли на найрізноманітніших дрібничках, які лежали тоді в сумці чи були на мені: фотоапараті, копійках, намисті, блокноті… Мені досі цікаво, чому вона була зелена. До речі, мій опонент активно розкручував в ЗМІ версію, що це я сама себе облила заради піару.

Під час виборчої кампанії багато людей Вас просто кинули. Але напевно були люди, котрі розділили Вашу нелегку передвиборчу долю і йшли з Вами до самого кінця.

В принципі, було лише кілька випадків зради. Це коли я розраховувала на людину, а потім виявлялося, що вона працює проти мене. Та проблема була в іншому: мафіозне павутиння братів Дубневичів настільки обплело політично-бізнесове життя Львівщини, що люди, які ризикнули працювати в моїй команді, стали для мене героями. Щиро дякую їм.

Фото надані Тетяною Чорновіл