Вiд усього серця вітаю членів редколегії газети, спонсорів, рекламодавцiв, дописувачiв та читачiв з двома важливими подiями, якi спiвпали за часом.
Перша з них, до якої редакцiя йшла майже вiсiм рокiв, це вихiд 200-го числа газети, яку ви зараз тримаєте в руках.
Друга подiя, на мою думку, буде з великим задоволенням зустрiнута українською громадою Чикаґо. Йдеться про те, що часопис став тижневиком, а це означає, що читачi будуть оперативнiше дiставати iнформацiї про подiї, якi вiдбуваються в Америцi, дiаспорi та на рiднiй батькiвщинi.
Певно, не варто доводити, що збiльшення перiодичностi виходу газети вимагає великих зусиль вiд журналiстiв, а також бiльшої допомоги з боку спонсорiв та рекламодавцiв. Можна сподiватися, що спiльними зусиллями газетярiв, дописувачiв та спонсорiв можна буде подолати всi труднощi.
Користуючись нагодою, хотів би познайомити читачів з короткою iсторiєю виникнення на американськiй землi українських газет та журналiв.
Вони були першими
Емiграцiя українцiв до Америки почалася в серединi ХІХ столiття. Першими поселенцями були переважно селяни iз Закарпаття . За ними в Новий Свiт подалися вихiдцi iз Захiдної України, чимало з них осiли в Чикаґо та в навколiшнiх мiсцевостях. Незважаючи на матерiальнi труднощi, яких було досить при влаштуваннi емiгрантiв в незнайомiй країнi, українцi спромоглися будувати свої церкви, школи, культурнi центри. Були створенi громадськi органiзацiї, якi де в чому вiдрiзнялися одна вiд одної, однак всiх їх єднала любов до батькiвщини, намагання допомогти їй у здiйсненнi вiковiчноi мрiї, а саме створення незалежної української держави.
Цiй метi було пiдпорядковане видання у Чикаго першої української газети " Україна", яка вийшла 19 травня 1917 р., її органiзаторами були священики Сименович та Гриневецький.
В половинi 1920 рокiв українська громада прийшла до себе пiсля повоєних розчарувань i почала переорганiзовуватися, щоб дати вiдсiч комунiстичним виданням. Провiдна роль в цiй справi належала газетi "Сiчовi Вiстi", яку в 1923 роцi очолив доктор Осип Назарук.
А згодом до читачiв надiйшла нова загальноiнформацiйна i непартiйна тижнева газета "Українське життя", одним iз редакторiв якої був А. Iванiв. Останнє число цього видання вийшло в 1985 роцi.
Громада зробила спробу видати свою газету пiд назвою "Чиказька трибуна", однак вийшло лише кiлька чисел i часопис припинив своє iснування. Бiльш щасливою була католицька єпархальна газета "Нова зоря", яка i нинi виходить.
У груднi 1968 року з'явився на свiт двотижневик чиказької єпархii "Церковний вiсник". Згодом почали виходити ще кiлька подiбних видань, а саме "Мирянин", "Церква i Життя" та "Хронiка".
Семидесятi роки минулого столiття багатi на нерелiгiйнi перiодичнi видання, йдеться про "Самостiйну Україну", "Вiльне козацтво", "Гуцулiю", "Днiпро". Великою популярнiстю користувався iлюстрований журнал "Екран", незмiнним редактором якого був А. Антонович.
Народження газети "Час i подiї"
В кiнцi 1991 року я приїхав зi Львова до Чикаго на постiйне мешкання. За спиною у мене був пiввiковий стаж роботи в українських засобах масової iнформацiї, а у Чикаґо в той час не iснувало жодної громадсько- полiтичної газети. В американських виданнях менi нiчого було робити, адже я вiльно не володiв англiйською мовою. Подався до Нью-йоркської "Свободи" i став кореспондентом по Чикаґо та штату Iлинойс.
Робота у найстарiшiй україномовнiй газетi мене цiлком задовольняла, однак не давала спокою думка, що одна з найбiльших українських громад Америки не має незалежного видання. Треба було дiяти, думалось менi, пiд лежачий камiнь , як вiдомо, вода не тече. I я почав дiяти. Iдеєю створення в Чикаґо громадсько-полiтичного видання пiдтримали керiвники масових органiзацiй та Товариств мiста, українськi банки i бiзнесмени.
Вiдомо, що перш, нiж сiсти за написання статтi чи книжки, треба подумати над заголовком. Я знав одну з республiканських газет, в якiй гонорар платили за вдалий заголовок. Перш, нiж наректи газету, я разом з паном Зиновiєм Туркалом вирiшили побувати у вдови редактора "Українського життя" i познайомитися з кiлькома примiрниками цього видання. Панi Наталiя Iванiва гостинно зустрiла нас, докладно розповiла про свого чоловiка, який редагував цю газету i подарувала кiлька її примiрникiв.
Змушений визнати, що у нас виникло бажання запозичити назву цiєї газети, однак деякi активiсти не радили цього робити. Довелося нам самим народжувати назву газети. Серед членiв щойно створеної редколегiї був проведений конкурс, на який було представлено понад 50 назв. Пiсля тривалого обговорення зiйшлися на тому, що часопис назвали " Час i подiї".
Таким чином здiйснено лише перший крок, а скiльки їх треба було зробити, щоб отримати з друкарнi готову газету. В цiй нелегкiй роботi окрiм мене взяли участь панi Софiя та її чоловiк пан Юрiй, дизайнер Сергiй Халабуда, коректор Леся Рибальченко та Олег Шамшура.
Вважаю доцiльним розповiсти читачам як виглядало перше чилсо газети., яке побачило свiт в травнi 1996 року. Вiдкривалося вона передовою статею, в якiй йшлося про основнi завдання, якi вирiшуватиме редакцiя, було вмiщено звернення до мешканцiв українськоi громади з проханням стати дописувачами i активно пiдтримувати єдину незалежну у Чикаґо газету.
На сторiнках часопису були вмiщенi привiтання редакцiї. Поздоровлення надiслали Генеральний консул України в Чикаґо Вiктор Кирик, вiце- президент УККА Орест Бараник, голова Комiтету спорiднених мiст Чикаґо- Київ Марта Фарiон та iншi.
Вихiд першого числа газети спiвпав iз вiдзначенням 10-роковин Чорнобильської трагедiї i тому бiльшiсть статей було присвячено саме цiй подiї. Увагу читачiв привернув репортаж , присвячений 15 - рiчнiй поетесi Вiкторії Iвченко, обдарованою природою яскравим талантом. Струнка, тендiтна дiвчина, пiднялась на сцену, зручно влаштувалась в крiслi, i , взявши в руки мiкрофон, почала розповiдь про своє життя, про пiдiрване Чорнобелем здоров'я, про те, що зараз лiкується в Америцi. А ще сказала, що свiй перший вiрш написала в дитинствi i вже встигла видати п'ять збiрок поезiй.
Такий короткий змiст першого числа газети, а попереду на нас чекав довґий шлях творчих пошукiв, якому нiколи немає нi кiнця, нi краю.
Минуло майже вiсiм рокiв
Пiдсумувати роботу газети за певний час легко i в той же час важко. Легко тому, що вся продукцiя редакцiї на виду у читачiв i вони можуть без великих зусиль судити про якiсть надрукованих статей. В той же час важко тому, що значна робота, яку здiйснює редакцiйний колектив, залишається поза кадром.
Йдеться перш за все про створення авторського активу, без якого не може обiйтися жоден засiб масової iнформацiї. Щоб пiдготувати активних дописувачiв, iнформаторiв i репортерiв редакцiєю була стнорена школа журналiстської майстерностi, яку вiдвiдувало бiля 20 чоловiк. Школа, якою я керував, проiснувала бiльше року i закрилась через те, що редакцiя не могла платити за аренду примiщення, яке належить культурному осередку.
А мiж тим, бiльшiсть колишнiх слухачiв школи, хоча i не завершили навчання , зараз друкуються в рiзних масових виданнях.
Ще одним важливим заходом, який дав можливiсть урiзнiоманiтнити форму i змiст газети, стало створення клубу початкуючих поетiв, який очолила українська поетеса Ольга Ткаченко -Попович. До активної творчої дiяльностi було залучено бiля 20 поетiв та поетес, якi проживають у Чикаґо. Щомiсяця для майстрiв красного слова редакцiя видiляла поетичну сторiнку, на якiй йшло творче змагання мiж авторами вiршiв.
Багато схвальних вiдгукiв висловлено читачами на адресу поетiв Олександри Мудрої, Володимира Ковалика, якi обранi членами Нацiональної спiлки письменникiв України, Ольги Ткаченко -Попович /лiтературний псевдонiм - Ольга Базалiя/ , яка за короткий час видала шiсть поетичних збiрок, а зараз готує наступну книгу поезiй.
Зростанню майстерностi поетiв сприяли творчi вечори, якi проводилися з iнiцiативи редакцiї. Слiд згадати сходини з нагоди виходу нових збiрок вiршiв, авторами яких є Костянтин Хвостик та Ольга Базалiя.
Чималий успiх мали творчi конкурси, якi проводила газета на честь роковин проголошешння незалежностi України. Їх переможцi вiдзначалися подарунками та почесними грамотами Генерального консульства України в Чикаґо.
Свiдоцтвом зростання творчого рiвня видання служить нагородження газети Православною церквою Київського патрiархату орденом святого Рiвноапостольного князя Володимира Великого ІІІ- го ступеня.
Побажання газетi і тим, хто її випускає
У зв'язку з погiршенням стану здоров'я змушений був залишити посаду головного редактора, який обiймав з часу створення газети. До редакцiї прийшли молодi люди на чолi iз здiбною i енергiйною Лесею Лесик. За короткий строк вони змiнили обличчя видання, збiльшили його обсяг, а головне - двотижневик став тижневиком.
З нагоди виходу 200-го числа газети хотiв би побажати колективу редакцiї не зупинятися на досягнутому, домагатися нових творчих здобуткiв, нести людям правдиве слово, надихати їх на новi звершення, виховувати в них почуття патрiотизму, палкої любовi до незалежної України.
Анатолiй Гороховський
Почесний редактор газети
Заслужений працiвник культури України