Вiд усього серця вітаю  членів редколегії газети, спонсорів, рек­ламодавцiв, дописувачiв та читачiв з двома важливими  подiями, якi спiвпали за часом.

Перша з них, до якої редакцiя йшла майже вiсiм рокiв, це вихiд  200-го числа газети, яку  ви  зараз три­маєте в руках.

Друга подiя, на мою думку,   буде з  великим задоволенням  зустрi­нута  українською громадою Чикаґо. Йдеться про те, що часопис став тиж­невиком, а це означає, що читачi  будуть  оперативнiше дiставати iнформацiї про подiї, якi вiд­буваю­ться  в  Америцi, дiаспорi та  на рiднiй батькiвщинi.

Певно, не варто доводити, що збi­льшення перiодичностi виходу газе­ти вимагає  великих зусиль вiд  жур­на­лiстiв, а також  бiльшої допо­мо­ги з боку  спонсорiв та рек­ламо­дав­цiв. Можна сподiватися, що спiльними зусиллями  газетярiв, до­пи­сувачiв та   спонсорiв   можна  буде подолати  всi труднощi.

Користуючись нагодою, хотів би познайомити читачів з короткою iс­торiєю виникнення  на аме­рикан­сь­кiй землi  українських  газет та жур­налiв.

Вони були  першими

Емiграцiя українцiв до  Америки почалася в серединi ХІХ столiття. Першими   поселенцями були   пере­важ­но селяни  iз  Закарпаття . За ни­ми в Новий Свiт подалися вихiдцi iз Захiдної України, чимало з них осiли  в Чикаґо  та в навколiшнiх мiсцевостях. Незважаючи на мате­рiа­льнi  труднощi, яких було досить при влаштуваннi   емiгрантiв в нез­найомiй країнi, українцi спро­мог­лися будувати свої церкви, школи, культурнi центри. Були створенi  громадськi органiзацiї, якi де в чому вiдрiзнялися одна вiд одної, однак всiх їх єднала любов до бать­кiв­щини, намагання допомогти їй у здiйсненнi вiковiчноi мрiї, а саме створення незалежної української держави.

Цiй  метi  було пiдпорядковане видання  у Чикаго першої україн­сь­кої газети  " Україна", яка вийшла 19 травня 1917 р.,  її органiзаторами були  священики Сименович та  Гри­невецький.

В половинi 1920 рокiв україн­сь­ка громада прийшла до себе пiсля по­воєних розчарувань i почала  пе­реор­ганiзовуватися, щоб дати  вiд­сiч комунiстичним  виданням. Про­вiдна роль в цiй справi належала га­зетi "Сiчовi Вiстi", яку в 1923 роцi очолив доктор Осип Назарук.

А згодом до читачiв надiйшла  нова  загальноiнформацiйна   i не­пар­тiйна  тижнева газета "Ук­раїн­сь­ке життя", одним iз редакторiв якої був  А. Iванiв. Останнє число цього видання  вийшло  в 1985 роцi.

Громада   зробила спробу видати свою газету пiд назвою "Чиказька три­буна", однак вийшло лише кiль­ка чисел i часопис припинив своє iснування. Бiльш щасливою  була католицька єпархальна газета "Нова зоря", яка i нинi  виходить.

У груднi 1968 року  з'явився на свiт  двотижневик чиказької єпархii  "Церковний вiсник". Згодом почали виходити   ще кiлька подiбних  ви­дань, а саме  "Мирянин", "Церква i Життя" та "Хронiка".

Семидесятi роки минулого сто­лiття багатi на нерелiгiйнi перiо­дич­нi видання, йдеться про  "Самос­тiй­ну Україну", "Вiльне козацтво", "Гу­цу­лiю", "Днiпро". Великою попу­ляр­нiстю користувався iлюстро­ва­ний журнал "Екран", незмiнним редактором якого був А. Антоно­вич.

Народження газети "Час i подiї"

В кiнцi 1991 року я приїхав зi Льво­ва до Чикаго  на постiйне меш­кання. За спиною  у мене був пiв­вiковий стаж роботи в українських засобах масової  iнформацiї, а у Чикаґо  в той час  не iснувало жодної  громадсько- полiтичної газети. В аме­риканських виданнях  менi нi­чого було робити, адже  я вiльно  не володiв  англiйською мовою. По­дав­ся  до Нью-йоркської "Свобо­ди" i став  кореспондентом по Чика­ґо та  штату Iлинойс.

Робота у найстарiшiй україно­мовнiй  газетi мене цiлком задо­вольняла, однак не давала спокою дум­ка, що одна з найбiльших ук­раїн­ських громад Америки  не має незалежного видання. Треба було дiяти, думалось менi, пiд лежачий камiнь , як вiдомо, вода не тече. I я почав дiяти. Iдеєю  створення в Чи­каґо громадсько-полiтичного ви­дан­ня пiдтримали  керiвники ма­со­вих органiзацiй та Товариств мiста, українськi банки i бiзнесмени. 

Вiдомо, що перш, нiж сiсти за написання статтi чи книжки, треба подумати над заголовком. Я знав одну з республiканських газет, в якiй гонорар платили за вдалий заго­ло­вок. Перш, нiж наректи  газету, я ра­зом з паном Зиновiєм Туркалом ви­рiшили побувати у вдови редактора "Українського життя"  i познайо­ми­ти­ся з кiлькома примiрниками цьо­го видання.  Панi Наталiя  Iванiва  гос­тинно зустрiла нас, докладно розповiла про свого чоловiка, який  редагував цю газету i  подарувала кi­лька   її примiрникiв.

Змушений визнати, що у  нас ви­никло бажання запозичити назву цiєї газети, однак деякi активiсти не радили цього робити. Довелося нам самим  народжувати назву газети. Серед членiв щойно створе­ної ред­ко­легiї був проведений конкурс,  на   який було представлено понад  50 назв. Пiсля тривалого обговорення зiй­шлися  на   тому, що часопис  наз­вали  " Час i подiї".

Таким чином здiйснено лише перший крок,  а скiльки їх треба було зробити, щоб отримати  з друкарнi  готову газету.  В цiй  нелегкiй роботi окрiм мене  взяли участь панi Софiя та її чоловiк пан Юрiй, дизайнер Сер­гiй Халабуда, коректор Леся Ри­бальченко та Олег Шамшура.

Вважаю доцiльним  розповiсти читачам  як виглядало перше чилсо газети., яке побачило свiт в травнi 1996 року. Вiдкривалося  вона пе­ре­до­вою статею, в якiй йшлося про  ос­новнi завдання, якi вирiшуватиме  редакцiя,  було вмiщено звернення до  мешканцiв  українськоi громади з проханням  стати дописувачами  i активно пiдтримувати єдину неза­лежну  у Чикаґо газету.

На сторiнках  часопису були  вмi­щенi привiтання редакцiї.  Поз­до­ровлення надiслали Генеральний консул України в Чикаґо  Вiктор Кирик, вiце- президент УККА Орест Бараник, голова Комiтету спо­рiднених мiст Чикаґо- Київ Мар­та Фарiон та iншi.

Вихiд  першого числа газети спiв­пав  iз вiдзначенням 10-роко­вин Чорнобильської трагедiї i тому бiль­шiсть статей було присвячено саме  цiй  подiї. Увагу читачiв при­вернув репортаж , присвячений 15 - рiчнiй  поетесi Вiкторії Iвченко, обдаро­ва­ною при­родою яскравим талантом. Струн­ка, тендiтна дiв­чина, пiдня­лась на  сцену, зручно влаштувалась в крiслi, i , взявши в руки мiкрофон, почала розповiдь про своє життя, про пiдiрване Чорнобелем здо­ро­в'я, про те, що за­раз  лiкується в Аме­­рицi. А ще ска­зала, що свiй перший вiрш напи­сала в дитинствi i вже встиг­ла  видати  п'ять  збiрок  поезiй.

Такий короткий змiст першого числа газети, а попереду на   нас  че­кав  довґий шлях творчих пошукiв, якому нiколи  немає нi кiнця, нi краю.

Минуло майже вiсiм  рокiв

Пiдсумувати роботу  газети  за  певний час легко i в той же час важ­ко. Легко тому, що вся продукцiя ре­дакцiї на виду у читачiв i вони мо­жуть без великих зусиль судити про якiсть  надрукованих статей. В той же час важко тому, що значна робо­та, яку  здiйснює  редакцiйний ко­лек­тив, залишається поза кадром.

Йдеться перш за все про ство­рен­ня авторського активу, без якого не може обiйтися жоден засiб масо­вої iнформацiї. Щоб пiд­готу­вати активних дописувачiв, iнфор­маторiв i репортерiв  редак­цiєю була стнорена школа журна­лiст­ської майстерностi, яку вiдвiду­вало бiля 20 чоловiк. Школа, якою я керував, проiснувала бiльше року i  закри­лась через те, що  редакцiя не могла платити   за аренду примi­щення, яке належить культурному осередку.

А мiж тим, бiльшiсть  колишнiх слухачiв школи, хоча i не завер­шили навчання , зараз  друкуються в рiз­них масових виданнях.

Ще одним важливим заходом, який дав можливiсть урiз­нiома­нiт­нити форму i змiст газети, стало ство­рення клубу початкуючих  пое­тiв, який очолила  українська пое­теса Ольга Ткаченко -Попович.  До активної творчої дiяльностi було залучено бiля 20 поетiв та поетес, якi проживають у Чикаґо. Що­мiся­ця для  майстрiв красного слова ре­дакцiя видiляла поетичну сторiнку, на якiй  йшло творче змагання мiж авторами вiршiв.

Багато схвальних вiдгукiв вис­ловлено читачами  на адресу поетiв Олександри Мудрої, Володимира Ковалика, якi обранi членами На­цiональної спiлки письменникiв України, Ольги Ткаченко -Попович /лiтературний псевдонiм - Ольга Базалiя/ , яка за короткий час видала   шiсть  поетичних збiрок, а зараз  го­тує наступну книгу поезiй.

Зростанню  майстерностi поетiв сприяли творчi вечори, якi про­во­ди­лися з iнiцiативи  редакцiї. Слiд зга­дати  сходини з нагоди  виходу но­вих збiрок  вiршiв, авторами яких  є Костянтин  Хвостик та Ольга Ба­залiя.

Чималий успiх мали творчi кон­курси, якi проводила газета на честь роковин проголошешння неза­леж­ностi України.  Їх переможцi вiдзна­чалися подарунками та почесними грамотами Генерального консу­льства України в Чикаґо.

Свiдоцтвом зростання творчого рiвня  видання служить наго­род­ження газети  Православною церк­вою Київського патрiархату ор­деном  святого  Рiвноапостольного князя Володимира Великого ІІІ- го ступеня.

Побажання  газетi і тим,  хто її випускає

У зв'язку з погiршенням стану здоров'я змушений був залишити посаду головного редактора, який  обiймав з часу створення газети. До редакцiї прийшли молодi люди на чолi iз здiбною i енергiйною  Лесею Лесик.  За короткий строк  вони змi­нили обличчя видання, збiльшили його обсяг, а головне - двотижневик став тижневиком.

З нагоди виходу 200-го числа га­зети  хотiв би  побажати  колективу редакцiї  не зупинятися на досяг­ну­тому, домагатися нових творчих здобуткiв, нести людям правдиве слово, надихати їх на новi звер­шення,  виховувати в них почуття патрiотизму, палкої любовi до незалежної України.

Анатолiй Гороховський

Почесний редактор газети

Заслужений працiвник культури України