Архітектами голодового злочину 1933 року в Україні були Сталін, Каганович, Молотов та менш відомі дорадники - кати українського народу, а виконавцем їх був присланий в Україну з Москви сибіряк Павло Постишев.
В 1929 році розпочато розкуркулювання, відбирання землі та господарств в селян. Українських селян поділили на бідняків, середняків, куркулів і підкуркульників. Розпочато колективізацію, яка умотивовувалася ніби економічними та політичними вигодами. Рівнож вони твердили, колективізація потрібна й для того щоб ліквідувати експлуататорську клясу, багате селянство, куркулів, щоб визволити бідняків, пролетарів, від експлуатації.
Щоб провести колективізацію та зібрати від українського селянства накладену на них норму, яка була неможлива до виконання, Москва призначила своїх довірених людей, так званих "тисячників". Спершу вислано з Росії в Україну 60,000 росіян-комуністів на посади голів колгоспів, а пізніше ще прислала 112,000 комуністів та комсомольців, переважно з Москви та Ленінграду, на викачування хліба з України. Ці кати українського народу , разом з активістами сіл та міст, з ковіньками в руках ходили від двору до двору й забирали знайдені в хатах харчі, а ковіньками шукали в городах, в землі, закопане в ямах зерно, картоплю, буряки та інші харчі й забирали.
В 1950 - 51 роках в США та інших країнах Заходу, де опинилися втікачі з радянської України після Другої світової війни, було створено Демократичне Об'їдання Бувших Репресованих Українців Совєтами, скорочено ДОБРУС, а в Канаді Союз Українців Жертв Російського Комуністичного Терору, скорочено СУЖЕРО.
Основопожниками ДОБРУС-у та СУЖЕРО у більшості були члени Української Революційно-демократичної Партії /УРДП/, яку тоді очолював Іван Багряний. Зусиллями й засобами цих двох організацій та їх прихильників, переважно людей з Великої України, що вийшли на еміграцію з великим життєвим досвідом підсовєтського життя та з великим почуттям морального обов'язку донести правду про нього до відома ширшого світу, видано капітальну двотомну працю англійською мовою над назвою "Біла книга про чорні діла Кремля". Цією збірною працею, що складається з особистих свідчень та документів і науково проаналізованих історичних фактів і статистичних даних зроблено перший найбільш значущий крок в роках 1953-1955 у напрямі задокументування перед широким світом злочинної антиукраїнської політики Москви, супроти України, а зокрема ж у формі свідомо штучно створеного комуністичною владою Москви голоду 1933 року в Україні. Перший том книги має 545 сторінок, а другий 712. В обох томах понад 350 осіб подали свої свідчення про масові розстріли людей в тюрмах, масові вбивства на засланнях у каторжних таборах та про мільйони українців, що вмерли в 1933 році з голоду. Поміщено в них понад 200 фотографій та копій совєтських урядових документів. Ті книги видано 15-тисячним тиражем. Понад дві тисячі примірників книг було вислано представникам Об'єднаних Націй, президентам та головам урядів, різним міністерствам, амбасадам, сенаторам та парляментаристам різних країн, науковим і політичним установам, університетським і міським бібліотекам в усіх країнах світу.
Окрім вище згаданої праці автори й видавці з добрусівсько-сужерівського середовища видали в 50 та 60 роках про голод 1933 року ще такі книжки: "Найбільший злочин Кремля" М. Вербицького, "8,000,000: 1933-ий рік на Україні" Ф. Пігідо, в 30-річчя голоду "Москва сльозам не вірить" Василя Ів. Гришка, англійською мовою "The Stalins Famine; Ukraine In The Year 1933" Ф. Пігідо та книгу присвячену історії російської народовбивчої політики щодо України взагалі й про народовбивство 30-их років зокрема Василя Гришка "Досвід з Росією".
СУЖЕРО і ДОБРУС в 1962 році видало 15-ти тисячним тиражем англійською мовою книгу Марти Чиж під навзою "Жінка й дитина в модерній невільничій системі СССР" в якій багато місця присвячено голоду 1933 року.
В 45-річчя голоду видано Василя Гришка "Український "голокост" 1933" українською та англійською мовами, а в 50 річницю Фундація ім. їв. Багряного видала В. Гришка книгу "Замах на життя нації". Фундація дала кошти на різні видання, що стусуються голоду 1933 року в тім числі й Маркові Царинникові який зібрав і видав документи з англійських архівів про голод під назвою "The Foreign Office And Famine"
Минулого року Фундація перевидала у видавництві "Просвіта" в Києві спогади Семена Старіва про голод в селі Вергуни на Черкащині. Ця книга вперше появилася друком в 1985 році англійською мовою в американському видавництві під назвою Execution By Hunger під псевдом С. Старіва - Мирон Долот, щоб не накликати біди його рідні в Україні.
Ця книга "Страта голодом" видана коштом Фундації ім. І. Багряного за гроші пожертвувані Галиною і Олексієм Воскобійниками в пам'ять брата Олексія - Михайла, яких родина була переслідувана, розкуркулена та зазнала арештів, суду, голоду 1933 року та розстрілу їх батька.
Книга "Страта голодом" видана десятитисячним накладом, коло двох тисяч примірників дано Асоціяції українських голодоморів, яку очолює Левко Лук'яненко, а решту накладу розповсюджує Товариство "Просвіта", яке очолює Павло Мовчан. На однім з своїх нарад голів всіх обласних об'єднань "Просвіти" дано книгу для розповсюдження по всіх областях України, а особливо на Східні, Південні та Центральні українські області, де померло найбільше людності, й де багато молодого покоління дуже мало ще знає про штучно влаштований голод, старшим братом, урядом Москви.
Голод 1933 року був роками замовчуваний в Совєтському Союзі, а як і згадувався то давалися причини посухи та поганого врожаю. Та й на Заході не дуже нам вірили, коли ми писали, чи розповідали про голод. Захід більше вірив комуністичному урядові Москви, як свідкам голодомору.
Сьогодня, в 70-ту річницю голоду, ми схиляємо голови в жалобі перед жертвами московського народовбивства й рівночасно пригадуємо Москві й вільному світові, що ми не забули того злочину! Винуватця ми знаємо! Тим злочинцем є Росія. Вона й тепер робить всі старання щоб накласти свою лапу, своє нове ярмо, на Україну. Так як Росія перебрала все що належалося Совєтському Союзу, гроші й майно, як спадкоємниця, вона має перебрати й ті злочини, що заподіяла комуністична Москва Україні й розрахуватися з українським народом.
В числі 187 нашої газети в статті "В Чикаґо відкрито пам'ятник жертвам голодомору" А. Гороховського трапилася прикра помилка, згадується, що з голоду в 1933 році померла мати О. Коновала та ще 8 осіб з її родини. Вдійсності в родині матері Олексія Коновала померло з голоду дев'ять осіб, рідні його матері, а саме її мати, батько, сестри, брати, тітка та дядько, що жили на хуторі Повельківщина на Полтавщині. Мати О. Коновала померла 1998 року тут, в США.