Архітектами голодового злочину 1933 року в Україні були Сталін, Каганович, Молотов та менш відомі до­радники - кати українського народу, а виконавцем їх був присланий в Україну з Москви сибіряк Павло Пос­тишев.

В 1929 році розпочато розкуркулювання, від­би­рання землі та господарств в селян. Українських селян поділили на бідняків, середняків, куркулів і під­кур­ку­льників. Розпочато колективізацію, яка умоти­во­ву­валася ніби економічними та політичними вигодами. Рів­нож вони твердили, колективізація потрібна й для того щоб ліквідувати експлуататорську клясу, багате се­лянство, куркулів, щоб визволити бідняків, пролетарів, від експлуатації.

Щоб провести колективізацію та зібрати від ук­раїн­ського селянства накладену на них норму, яка була не­можлива до виконання, Москва призначила своїх до­вірених людей, так званих "тисячників". Спершу вис­лано з Росії в Україну 60,000 росіян-комуністів на по­са­ди голів колгоспів, а пізніше ще прислала 112,000 ко­муністів та комсомольців, переважно з Москви та Ле­нінграду, на викачування хліба з України. Ці кати ук­раїнського народу , разом з активістами сіл та міст, з ковіньками в руках ходили від двору до двору й за­би­рали знайдені в хатах харчі, а ковіньками шукали в го­родах, в землі, закопане в ямах зерно, картоплю, бу­ряки та інші харчі й забирали.

В 1950 - 51 роках в США та інших країнах Заходу, де опинилися втікачі з радянської України після Другої сві­тової війни, було створено Демократичне Об'їдання Бувших Репресованих Українців Совєтами, скорочено ДОБРУС, а в Канаді Союз Українців Жертв Російського Комуністичного Терору, скорочено СУЖЕРО.

Основопожниками ДОБРУС-у та СУЖЕРО у більшості були члени Української Революційно-демок­ра­тичної Партії /УРДП/, яку тоді очолював Іван Багряний. Зусиллями й засобами цих двох організацій та їх прихильників, переважно людей з Великої України, що вий­шли на еміграцію з великим життєвим досвідом під­со­вєтського життя та з великим почуттям морального обов'язку донести правду про нього до відома ширшого світу, видано капітальну двотомну працю англійською мовою над назвою "Біла книга про чорні діла Кремля". Цією збірною працею, що складається з особистих сві­дчень та документів і науково проаналізованих істо­ричних фактів і статистичних даних зроблено перший найбільш значущий крок в роках 1953-1955 у напрямі задокументування перед широким світом злочинної антиукраїнської політики Москви, супроти України, а зокрема ж у формі свідомо штучно створеного комуніс­тичною владою Москви голоду 1933 року в Україні. Перший том книги має 545 сторінок, а другий 712. В обох томах понад 350 осіб подали свої свідчення про ма­сові розстріли людей в тюрмах, масові вбивства на зас­ланнях у каторжних таборах та про мільйони ук­раїнців, що вмерли в 1933 році з голоду. Поміщено в них понад 200 фотографій та копій совєтських уря­до­вих документів. Ті книги видано 15-тисячним тиражем. Понад дві тисячі примірників книг було вислано представникам Об'єднаних Націй, президентам та головам урядів, різним міністерствам, амбасадам, сенаторам та парляментаристам різних країн, науковим і політичним установам, університетським і міським бібліотекам в усіх країнах світу.

Окрім вище згаданої праці автори й видавці з добрусівсько-сужерівського середовища видали в 50 та 60 роках про голод 1933 року ще такі книжки: "Най­бі­ль­ший злочин Кремля" М. Вербицького, "8,000,000: 1933-ий рік на Україні" Ф. Пігідо, в 30-річчя голоду "Москва сльозам не вірить" Василя Ів. Гришка, анг­лій­ською мовою "The Stalins Famine; Ukraine In The Year 1933" Ф. Пігідо та книгу присвячену історії російської народовбивчої політики щодо України взагалі й про народовбивство 30-их років зокрема Василя Гришка  "Досвід з Росією".

СУЖЕРО і ДОБРУС в 1962 році видало 15-ти ти­ся­чним тиражем англійською мовою книгу Марти Чиж під навзою "Жінка й дитина в модерній невільничій системі СССР" в якій багато місця присвячено голоду 1933 року.

В 45-річчя голоду видано Василя Гришка "Україн­ський "голокост" 1933" українською та англійською мовами, а в 50 річницю Фундація ім. їв. Багряного ви­дала В. Гришка книгу "Замах на життя нації". Фундація дала кошти на різні видання, що стусуються голоду 1933 року в тім числі й Маркові Царинникові який зіб­рав і видав документи з англійських архівів про голод під назвою "The Foreign Office And Famine"

Минулого року Фундація перевидала у видавництві "Просвіта" в Києві спогади Семена Старіва про голод в селі Вергуни на Черкащині. Ця книга вперше поя­ви­лася друком в 1985 році англійською мовою в аме­рикан­сь­кому видавництві під назвою Execution By Hunger під псевдом С. Старіва - Мирон Долот, щоб не нак­ли­кати біди його рідні в Україні.

Ця книга "Страта голодом" видана коштом Фун­да­ції ім. І. Багряного за гроші пожертвувані Галиною і Олек­сієм Воскобійниками в пам'ять брата Олексія - Ми­хайла, яких родина була переслідувана, розкур­ку­лена та зазнала арештів, суду, голоду 1933 року та розст­рілу їх батька.

Книга "Страта голодом" видана десятитисячним нак­ладом, коло двох тисяч примірників дано Асоціяції українських голодоморів, яку очолює Левко Лу­к'я­нен­ко, а решту накладу розповсюджує Товариство "Прос­віта", яке очолює Павло Мовчан. На однім з своїх нарад голів всіх обласних об'єднань "Просвіти" дано книгу для розповсюдження по всіх областях України, а особ­ливо на Східні, Південні та Центральні українські об­ласті, де померло найбільше людності, й де багато мо­лодого покоління дуже мало ще знає про штучно влаш­тований голод, старшим братом, урядом Москви.

Голод 1933 року був роками замовчуваний в Совєт­ському Союзі, а як і згадувався то давалися причини посухи та поганого врожаю. Та й на Заході не дуже нам вірили, коли ми писали, чи розповідали про голод. Захід більше вірив комуністичному урядові Москви, як свідкам голодомору.

Сьогодня, в 70-ту річницю голоду, ми схиляємо голови в жалобі перед жертвами московського наро­до­вбивства й рівночасно пригадуємо Москві й вільному світові, що ми не забули того злочину! Винуватця ми знаємо! Тим злочинцем є Росія. Вона й тепер робить всі старання щоб накласти свою лапу, своє нове ярмо, на Україну. Так як Росія перебрала все що належалося Совєтському Союзу, гроші й майно, як спадкоємниця, во­на має перебрати й ті злочини, що заподіяла комуніс­тична Москва Україні й розрахуватися з українським народом.

В числі 187 нашої газети в статті "В Чикаґо відкрито пам'ятник жертвам го­ло­домору" А. Гороховського трапилася прикра помилка, згадується, що з го­лоду в 1933 році померла мати О. Ко­новала та ще 8 осіб з її родини. Вдійсності в родині матері Олексія Ко­но­вала померло з голоду дев'ять осіб, рідні його матері, а са­ме її мати, батько, сестри, брати, тітка та дядько, що жи­ли на хуторі Повельківщина на Пол­тавщині. Мати О. Коновала померла 1998 року тут, в США.