Народна мудрість каже, що час є найкращим ліком. Однак є рани, які не гоїть навіть час. Минуло деся­ти­літ­тя від тоді, як відійшов у вічність  Пат­ріарх Української Православної церкви бла­жен­ної пам'яті Мстислав І. Непоправна втрата, якої зазнала Ук­раїн­ська Правос­лав­на церква і весь ук­раїнський народ й до нині болем від­зи­вається у наших сер­цях. Україна втра­тила не лише Великого Сина, але в першу чергу духовного провідника нації.

Святіший Патріарх Мстислав, у ми­ру Степан Скрипник, народився 10 квітня 1898 року у Полтаві. Його бать­ко Іван походив зі старого козацького роду, а мати Маріанна належала до славного роду Пет­люр. На розлогих гілках великого генеа­ло­гічного дерева цих двох родин зна­хо­дилося багато представників українського духо­вен­ства, які мали надзвичайно ве­ликий вплив на формування світогляду Степана. З материнського боку це були тіт­ки-черниці Гавриїла і Тетяна, а з ба­ть­ківського  архієпископ Омський Си­­ль­вестр. Варто додати, що дід Сте­па­­­на зак­ладав у Києві Йонівський скит.

По закінченню полтавської гімназії Степан Скрипник навчався  в орен­бур­зькій козачій старшинській школі. Набуті військові знання стали йому в пригоді у часи визвольної боротьби 1917-1922 р.р. у складі армії Україн­сь­кої Народної рес­публіки. Не оминула його і ворожа куля, яка турбувала його до останніх днів життя. 

У найважчі часи боротьби за волю України, коли уряд УНР очолював Симон Петлюра (рідний брат матері), Голова Директорії та Головний отаман військ УНР, хорунжий Степан Скрип­ник був при  штабі зв'язковим офі­це­ром зі спеціальних доручень. Пот­ра­пив­ши у полон, був інтер­нований ра­зом з військом УНР. Після зві­льнення з полону залишився у Польщі і нав­чав­ся у Варшавському інституті полі­тич­них наук. Активність на громад­сько-політичній та духовній ниві спри­чини­ли­ся до того, що протягом двох років (1930-1931 р.р.) він був зас­туп­ни­ком бурго­міст­ра міста Рівного на Волині. Починаючи  з 1931 року аж до вибуху ІІ-ої Світової вій­ни захищав інтереси українців у польському сеймі, як посол від Волині і Полісся, вис­ту­пав проти руйнування православних храмів на землях, що перебували тоді під польською окупацією. У сеймі пра­цював у бюджетній комісії та комісії закор­дон­них справ.

Кривди народу та утиски його по­ль­ською адміністрацією краяли серце май­бутньому Патріархові. Народні болі та стра­ж­дання з кожним днем збли­жували на­родного обранця з Церк­вою. Вже у 1922 році, а потім у 1928 та 1933 роках брав ак­тив­ну уча­сть у церковних з'їздах духо­венства і мирян, був постійним членом президії Товариства імені Петра Могили, напе­ре­додні радянсько-німецької війни у 1940 році був заступником Голови Хол­мської Єпархіальної Ради, а восе­ни нас­туп­ного 1941 року його було об­рано зас­тупником Голови Української Правос­лав­ної Ради на Волині і зв'яз­ко­вим цієї Ради з Всеукраїнською  Церковною Радою у Києві.

Труднощі української бездер­жав­нос­ті не давали змоги вповні розкрити непе­ре­січні організаторські здібності Степана Скрипника. Незважаючи на небезпеку і погрози він сміливо ставав в обороні Церк­ви і народу, адже прик­ладом для нього завжди була спод­виж­ницька праця Митрополита Василя Липківського, який у буремному 1918 році відновив Україн­ську Авто­ке­фа­ль­ну Православну церкву, а потім і від­дав за неї життя.

Після трагічної смерті дружини Сте­пан Скрипник приймає монаший постриг та приймає ім'я Мстислав. 14 травня 1942 ро­ку відбулася хіротонія і він був висвя­че­ний на Єпископа Пе­реяс­лавського. З пер­ших днів свого вис­вя­чення Владика Мстис­лав розпочав працю над поглибленням віри у душі народу. Труднощі полягали у тому, що на землях України  почала діяти ще й Автономна Православна церква. Ста­ран­нями Єпископа Переяславського вдалося припинити церковний розкол. До життя бу­лo покликано комісію, що виробила під­ста­ви до порозуміння. У підсумку  до Почаїв­ської Лаври, де тоді перебував Митрополит Української Ав­тономної Православної церкви Олексій, були відделеговані Архієпископ Ни­ка­нор та Єпископ Мстислав. Переговори завершилися успішно і 8 жовт­ня 1942 року у Почаївській Лаврі було під­пи­сано  "Акт поєднання" .

Під час німецької окупації Єпископу Мстис­лаву не раз і не два загрожувала смертельна небезпека. Понад півроку дове­лося провести у застінках гестапо, а після звільнення йому категорично було забо­ро­нено відправляти бого­слу­жіння і пропо­відувати. Від німецької розправи Владику вря­тував лише виїзд до Варшави, де йому надав притулок Митрополит Діонісій. Під кінець війни Єпископ Мстислав орга­ні­зу­вав ева­куа­цію духовенства з родинами з фронтової території. А як відгриміли остан­ні воєн­ні залпи адміністрація УАПЦ дору­чила Єпископу Мстиславу опіку над вір­ни­ми в Англії, Австрії, Бельгії, Німеччині та Франції. Він організовує УАПЦ у Фран­ції та засновує Єпархію УАПЦ  в Англії.

У 1947 році Владику Мстислава бу­ло висвячена Архієпископом Вінні­пезь­ким і він переїжджає до Канади, з метою об'єд­нан­ня Українських Правос­лавних церков в одну.

У 1950 році Владика переїхав до США, де разом з Митрополитом Іоанном Теодо­ро­вичем проводять об'єднання різних гілок пра­вослав'я у США  в єдину Церкву. На Со­борі об'єднання  його було обрано Головою Консисторії Україн­сь­ких Православних цер­ков  у США. Саме з його ініціативи у міс­течку Баунд Брук, поблизу Нью-Йорку бу­ло побу­до­вано духовний  центр україн­ського православ'я в діаспорі, де було збу­довано храм святого апостола Андрія Пер­воз­ванного, пам'ятник жертвам голодомору в Україні, музей,  бібліотеку, видав­ницт­во, нове приміщення кон­сис­торії та семінарію. У 1969 році Архієпископ Мстис­лав обра­ний Митрополитом УАПЦ в усіх країнах по­селення правос­лавних українців (Західна Єв­ропа, Ав­ст­ралія та Південна Америка). Піс­ля смерті Митрополита Іоанна у 1971 ро­ці, Владика Мстислав очолив Українську Пра­вославну церкву у Сполучених Шта­тах Америки і став Митрополитом всієї діас­пори.

Кардинальні зміни, що почалися в се­редині вісімдесятих років минулого сто­ліття у країнах Східної та Цент­ра­льної Єв­ропи спричинилися до націо­на­льного про­буд­ження у республіках колишнього Радян­ського Союзу, і зок­рема в Україні.

Почалося відродження Української Автокефальної Православної церкви в Ук­раїні.

На історичному Соборі, що відбувся у Києві 6 червня 1990 року Мит­ро­по­лита Мстислава було одностайно об­ра­но пер­шим Патріархом Української Ав­токефа­ль­ної Православної церкви. Збу­лася мрія ба­га­тьох поколінь українців в Україні та діас­порі.

Незважаючи на свій вік Патріарх Київ­ський та всієї України плідно пра­цював на прославу Церкви Христової та свого на­роду. Багато було добрих задумів, ще біль­ше хотілося зробити та 11 червня 1993 року на 96-му році життя зупинилося серце вір­ного сина Украї­ни. Багатомільйонна укра­їн­ська паства залишилася без свого Пас­тиря. Та Пат­рі­арх Мстислав залишив після себе велику духовну спадщину та своїх пос­­лідовників, які продовжують розпочату ним справу.

Православна громада Чикаго та око­лиць завжди була надійною опорою Пат­ріар­ха Мстислава у всіх його по­чи­наннях. Парафіяни Кафедри святого князя Воло­димира добре пам'ятають приїзд свого Вла­дики, тоді ще Мит­ро­полита, у 1985 році та Божественну Лі­тургію, відправлену ним, у Кафедрі свя­того князя Володимира.

Цього року в десяту річницю від­ходу у вічність Святішого Патріарха Мстис­лава Парафіяльна управа виго­товила па­м'ят­ні жетони та видала пропам'ятний ком­пакт-диск із записом Свя­тої Літургії, відп­рав­леної Пат­ріар­хом під час вищезгада­но­го візиту у Чикаго. Окрім того, управа звер­нулася до олдермена 32-го району Теда Мет­­ло­ка з проханням підтримати ініціа­ти­ву громади і присвоїти вулиці Cortez по­чесне імя Патріарха Мстислава на відрізку між вулицями Leavitt та Oakley. Відповідні листи були направлені у мерію міста Чи­каго. Міська рада з ро­зу­мінням поста­ви­ла­ся до прохання  громадськості і своїм рі­шен­ням уза­ко­нила почесну назву, що вша­новує ім'я Патріарха Мстислава.

16 листопада ц. р. у кафедральному хра­мі святого князя Володимира  в па­м'ять про десяту річницю упокоєння Патріарха Мс­тис­лава була відслужена Божественна Лі­тургія Архієрейським чином з Літією, яку відп­равив Архієпископ Чиказький Вла­дика Всеволод у сос­лу­жінні з духо­венст­вом. Після Слу­ж­би Божої  Вла­дика Все­волод ос­вя­тив пропам'ятну таб­ли­цю з наз­вою вулиці Патріарха Мстислава.

Урочистості по вша­нуванню пам'яті пер­шого Патріарха Ки­ївс­ького і всієї Ук­раїни та довголітнього першоієрарха Української Православної цер­к­ви США і діаспори продовжувалися у залі па­рафії святого князя Володимира. Цер­­ковний хор "Боян" під керів­ницт­вом Володимира Поповича виконав молитву  "Отче наш" та "Хваліть імя Гос­поднє", a Вла­дика Всеволод поб­ла­гословив трапезу, при­готовану сест­рицтвом, яке очолює п. Надія Брю­шенко.

Вшанували урочистість своєю при­сут­ністю в.о. Генерального консула пан Олег Шевченко з дружиною Іриною, пра­ців­ники Генерального консульства України у Чікаго п.п. Олена Круто­вер­цева, Світлана Ва­левська та Наталія і Сергій Гуменюки, Го­лова парафіяльної управи церкви свя­того Андрія пані Ка­терина Марцинюк та нас­тоятель цього храму о. Богдан Кали­нюк, настоятель кафедри святого князя Володимира о. Архімандрит Панкратій, о.о. Андрій Шельвах та Володимир Хвос­тик, о.о. диякони Микола Дилендорф та Богдан Пешко, представник Каси "Само­по­міч" пан Павлик.

Після смачного обіду до присутніх звернувся Голова парафіяльної управи пан інженер Святослав Личик, який розповів про роль Патріарха Мстис­ла­ва у пра­вос­лавному світі та його вплив на об'єднавчі процеси у православній церкві. Пан Личик подякував міській раді Чикаго та особисто олдерменові 32-го району пану Теду Метлоку за ­ро­зу­міння та добру волю у вирішенні пи­тання вшанування пам'яті Патріарха Мстислава.

Олдермен Тед Метлок у свою чергу від­з­начив українську громаду Чикаго, як одну з найкраще згуртованих, яка завжди відрізнялася високою культурою, ша­ну­вання традицій та бого­мі­ль­ність. Пан Мет­лок за­певнив, що меш­канці ук­раїнської околиці завжди мо­жуть розраховувати на його до­помогу.

Настоятель кафедри святого князя Володимира о. Архімандрит Панк­ратій розповів про життєвий шлях Пат­ріарха Мстислава та його боротьбу за віднов­лення Незалежної Української Правос­лавної церкви.

Лариса Чайківська для англо­мов­них гостей стисло розповіла англій­сь­кою мовою біографію Патріарха Мс­тис­лава. Разом із сестрою Танею, вони зробили прозірковий монтаж та озна­йомили при­сутніх з історією правос­лавного духовного центру у Баунд Бру­ці та діяльністю його інституцій.

А потім ведуча урочистостей пані Оксана Чайківська розпочала кон­цер­т­ну програму, в якій взяли участь Ми­рослава Кука та Василь Матвіїв. У суп­роводі Оксани Підручної Мирослава Кука виконала молитву "Богородице Діво" (муз. М.Гнатишина), "Кан­со­нетту" ( муз. Й. Гайдна) та арію "Аве Марія" з опери Маскані "Сільська честь".

Василь Матвіїв запропонував на суд глядачів українську народну пісню "Там де ятрань круто в'ється" та ре­чи­татив і арію Ринальдо з однойменної опери  С. Генделя. Заключним акордом концерту прозвучала молитва Андрія з опери С. Гулака-Артемовського "За­порожець за Дунаєм".

Урочисте вшанування пам'яті пер­шого Патріарха Київського і всієї Ук­раї­ни Мсти­слава І завершилося та пам'ять про його великі діла на благо українського народу і Православної церкви надихатимуть наступні по­ко­ління українців на їх продовження.