Здавалося б, що події 26 січня у невеличкому місті Невинномиську на Ставропіллі мали б нині бути у центрі уваги всіх мас-медіа Росії, привернути до себе увагу політичних сил і керівництва держави. Але про те, як у місті, яке всі звикли називати ласкавим ім’ям Невинка, відбулася жорстока розправа над мирними мешканцями, у країні «керованої демократії» повідомлень годі й шукати.

Напередодні керівництво краю оголосило екстремістами всіх, хто мав намір цього суботнього дня зібратися на свій третій народний сход із вимогою покласти край насильству на етнічному ґрунті. Проведення його було заборонене, а людей, які з’являлися у центрі міста поліцаї і спецназівці заарештовували без усякого розбору.
За різними підрахунками, загін правоохоронців, який посилили 130-ма поліцейськими, затримав від 150 до 200 осіб, серед них опинилися і восьмеро українців.
На п’ятнадцять діб були заарештовані і двоє активістів партії «Братство» Дмитра Корчинського. Тож розповім про оцінку цих подій із різних точок зору й дії, які дехто планує здійснити у відповідь на придушення народного сходу в Невинномиську.
Самі мешканці Невинки та Ставропольського краю, які були заарештовані 26 січня, нібито, за «хуліганські дії», вважають це політичною розправою влади. Вони вже скерували чимало індивідуальних і колективних звернень до прокуратури та уповноваженого з прав людини Ставропольського краю, керівництву Російської Федерації. У них вони пояснили, що народний спротив зумовлений зростаючим протистоянням на етнічному ґрунті, яке нерідко обертається на трагедію. Чашу терпіння людей переповнило жорстоке вбивство уродженцем Чечні 25-річного студента Миколи Науменка, здійснене в ніч з 5 на 6 грудня. А влада, замість того, щоб знайти і покарати вбивцю, забороняє й заарештовує учасників народних сходів.
На їхню думку, розгулу насильству на етнічному ґрунті можна значною мірою запобігти, якщо буде скасоване рішення трирічної давності про включення Ставропольського краю до складу Північнокавказького федерального округу. Обидва попередні сходи, що відбулися у Невинномиську 15 та 22 грудня минулого року, проходили під гаслом «Повернемо Ставропілля руським!» «Руськими» та «русичами» здавна називають тут себе корінні мешканці – нащадки українських запорізьких козаків, переселених імператрицею Катериною П на Кубань. Забігаючи наперед, зазначу, що заклики повернути Кубань Україні підтримкою переважної більшості населення й козацтва тут не користуються.
Натомість, справжній ґвалт після розправи 26 січня над мирними мешканцями Невинки і вояжерами, які прибули сюди з різних регіонів та України, зчинило «Братство» Дмитра Корчинського. Воно мало намір використати у своїх амбітних політичних цілях невдоволення частини росіян, які вважають себе етнічними русичами-українцями. «Братчики» заздалегідь розгорнули галасливу пропагандистську кампанію, обіцяючи здійснити «похід на дикий Схід», у рамках якого 22-26 січня у Воронежі, Брянську та Невинномиську мав відбутися «Марш єдності й соборності в Росії».
Та з обіцяної великої хмари дощу не випало. Все обмежилося тим, що з десанту добровольців Києва, Дніпропетровська та Одещини, який був скерований на Кубань, на російський кордон змогли потрапити лише двоє, а всі інші були зупинені у порту «Крим» українськими прикордонниками. Двоє активістів – Єгор Лиманський з Києва та Євген Долгий з Харкова – були затримані вже російськими прикордонниками. 26 січня у Невинці заарештовані на 15 діб керівник Київської обласної організації «Братства» Тарас Карпюк і куратор цієї партії у східних регіонах України Максим Михайлов.
У відповідь на це партія вирішила негайно провести пікет під стінами посольства Російської Федерації у Києві на знак протесту проти ув’язнення «братчиків». Вона підготувала звернення до президента РФ Володимира Путіна, яке підписали також ВО «Соборна Україна», комітет Звільнення політв’язнів ВО «Тризуб» ім. С. Бандери, Соціал-національна асамблея (С N A), ГО «Патріот України», ВГО «Гостинний двір у Києві» та Народний фронт Полтавщини.
У ньому, зокрема, сказано: «Ми вимагаємо негайно відпустити на волю політичних в’язнів, громадян України Максима Михайлова і Тараса Карпюка та двадцятьох інших братів українців-русичів, яких утримують під адміністративним арештом з 26 січня 2013 року у місті Невинномиську Ставропольського краю за те, що вони взяли участь у мирній акції громадянського протесту, яка була спрямована на захист корінного народу від сваволі місцевої влади, що придушує національне відродження українців-русичів і козацтва. Ми звертаємо Вашу увагу, що корінні мешканці Ставропольського краю і Кубані мають спільне історичне коріння зі Запоріжжям, Полтавщиною, Поділлям і Київськими землями: нас поєднує спільна історична, культурна, духовна і політична спадщина, у нас спільна мова, культура й традиції. Ми є одним народом, який колись мав свою державу навколо Києва, захищав Київ і боровся за його незалежність. Ми вимагаємо поваги до нашої культури і традицій. Ми не претендуємо на територіальну цілісність РФ або порушення її кордонів, однак, коли Російська Федерація не в змозі захистити місцеве населення від сваволі й злочинної бездіяльності місцевої влади, наш моральний борг надати допомогу і підтримку нашим братам-українцям і братам-козакам на Кубані й Ставропільщині й усіх територіях Соборної України, які колись входили до складу єдиної держави Русь».
Яку оцінку дадуть «походу на дикий Схід» українських «братчиків» у МЗС РФ та України, наразі не відомо. Але, звісна річ, що по голівці вони їх не гладитимуть. Мені ж залишається лише розповісти, як розцінили чергову витівку Дмитра Корчинського і його спільників мешканці Кубані.
Історію з «маршем українців» на Ставропілля там майже всі назвали провокацією. Вона стала приводом для російської влади, щоб разом із боротьбою проти «грузинського сліду» взятися і за «український слід» націоналістів. Адже саме заяви Д. Корчинського дали підстави СБУ РФ оголосити мирний народний сход у Невинці «екстремістським збіговиськом» і жорстоко покарати його учасників. А керівник Спілки громадських організацій Ставропілля – Володимир Нестеров – навіть заявив, що лозунг об’єднати Кубань з Україною – це маячня, він потрібен дешевим політикам, які не про насущні проблеми людей дбають, а прагнуть лише на них пропіаритися.
У колективному зверненні до влади мешканців Невинномиська, який я вже згадував на початку, теж зазначено, що вони не бачать жодного зв’язку між убивством Миколи Науменка і діями групи русофобських націоналістів з України. «Проголошуючи, що Ставропольський край і Кубань – це землі України, дехто прагне посіяти ненависть між нами і нашими братами-українцями. Ми проти тих осіб, які мають намір нам диктувати, як нам жити на Північному Кавказі!» – мовиться у зверненні. Багатьма невтішними епітетами нагородили кубанці «братчиків» та їхнього натхненника Дмитра Корчинського, якого обізвали демагогом, провокатором і авантюристом.
Хвалити Бога, що їх не було серед учасників мітингу, який провело козацтво 26 січня у Ростові. Там зібралося 700 представників донського, терського та яїцького козацтва разом із посланцями Москви, Ставропілля і Кубані, обурених тим, що козаків змушують відмовлятися від своєї етнічної приналежності. У колективному зверненні до президента РФ, прем’єр-міністра, голови Держдуми, Ради при президенті РФ у справах козацтва учасники цього віче написали, що вони не просять визнати їх окремим народом, бо він уже давно загальновизнаний, а лише вимагають внести себе до списку всеросійського класифікатора національностей. Акція пройшла без будь-яких інцидентів.
У Невинці ж замість братньої допомоги мешканці отримали підніжку від вояжерів з України, які своїми дійсно екстремістськими закликами спровокували владу до вчинення насильства над мирними мешканцями. А справжню підтримку кубанці отримали від свідомих громадян Москви, Санкт-Петербурга, Пермі, Мурманська, Каменськ-Уральська та Єкатеринбурга, які провели у своїх містах пікети на знак солідарності з ними. Висловлюючи їм вдячність за підтримку, кубанське козацтво водночас заявило, що Русь прокидається, а головна боротьба ще попереду.

Фото зі соціальних мереж