А я щаслива! І, хвалити Бога,
Що можу тут, на цій простій сторінці,
Не удавать безтямного й німого,
А ліру роздавать по половинці
Марія Демченко

Аристотель колись сказав, що слово – найсильніша зброя людини. І дійсно, цією зброєю, що не потребує права на власність, може володіти кожен, очікуючи від сказаного слова різних наслідків. Словом можна творити чудеса, зцілити душу, піднести людину до небес, а можна принизити, зруйнувати її мрії і навіть вбити. Та найстрашніше, коли словом майстерно володіє дволика людина, що стелиться в очі барвінком квітучим і жалом змії впивається в спину... Мільйони бездумно сказаних слів щоденно течуть бурним потоком нескінченності, нещадно знищуючи на своєму шляхудоброту, міжлюдські стосунки, дружбу.
Як стверджують філософи, мати може добрим словом сформувати майбутнє дитини, що перебуває в її лоні. Дарма, що дитина ще нічого не розуміє, не сприймає слова матері – вони починають формувати те майбутнє і проектувати створений образ на долю дитини.
Минулої суботи представники української інтелігенції Чикаго мали нагоду насолодитися поетичним словом нової зіроньки, яка яскраво спалахнула нічною симфонією на чиказькому небосхилі. Це, мабуть, про неї, Марію Демченко, говорили вищезгадані філософи. Ще в своєму лоні мати нашептала їй творчу долю, а вже потім, після народження, разом із батьком, сестрою, дідом та бабусями повели дитину життєвими стежками духовності.
Всебічний творчий розвиток Марічки почався в ранньому дитинстві захопленням гри на фортепіано та вокалом, народними танцями та літературою. Ще у трирічному віці маленька тернопільчанка стала володарем професійної театральної маски у змаганнях Тернопільського драматичного театру. Восьмирічною дівчинкою почала писати поезії, а в дев’ять років написала першу пісню. Роки безтурботного дитинства змінилися роками такої ж безтурботної юності. Не зраджуючи прагненню своєї душі – паралельно закінчила факультет міжнародного бізнесу і менеджменту при Тернопільському Національному Економічному Університеті і факультет адміністрації бізнесу у DeVry University. До Сполучених Штатів Америки емігрувала вісім років тому. Має ступінь магістра, працює за фахом в американській компанії Right Management. Щасливо одружена та разом із чоловіком Ігорем виховують дворічну донечку Соломійку. Незважаючи на шалений темп життя, Марія знаходить час для свого внеску у громадське життя українського Чикаго. Свого часу вона грала у всім відомому театрі «Гомін», була ведучою телепередачі «Узір», друкувалася у місцевих засобах масової інформації, а сьогодні є учасником хору при парафії церкви св. Йосифа Обручника.
Реалії щоденного життя ділять серце і розум кожної талановитої особистості на дві половини. Перша із них – зарібок на хліб насущний, а друга та, духовна, до якої тягнеться душа. У Марії ці дві стихії проявляються у бізнесі і поезії. Обидві наповнюють її життя балансом і гармонією.
Презентація першої поетичної збірки Марії Демченко «Нічна симфонія», яка відбулася в Культурному Осередку, зібрала чимало шанувальників цілющого слова, залюблених у нашу калинову мову. Треба відзначити, що це був свіжий подих нешаблонної світської вечірки з відшліфованим до тонкощів сценарієм. Напівтемна зала, на стінах якої величаво розмістились живописні полотна художника Андрія Ванджали. Кожна квіточка, кожен листочок, які витончено розсілися на його пейзажах та натюрмортах, манять до себе, ніби промовляючи – підійди, торкнися мене своїм поглядом, а якщо хочеш – поклади в долоню, і вона стане теплою...

Справді, дивовижний задум сплетення в одну тугу, мистецьку косу краси української природи в малярстві ,українського слова в поезії та української мелодії.
Звучить задушевна «Мелодія» Скорика. Вмикається світло, і до зали входить тендітна, струнка молода жінка в сукні кольору троянд, зібраних у розкішний букет, який слушно чекає на сцені на невеличкому стільчику. Як виявилось пізніше, цей букет – для найдорожчої людини – для мами. Легким рухом Марія піднімається на сцену. Якби з нами був Тарас Шевченко, то він, мабуть, так би сказав: «Стоїть собі таке гарненьке, неначе писанка, дівча...» А вона не просто стоїть, а, посміхаючись, розсипає свої поетичні перлини поміж рядами, і з такою ж легкістю веде завмерлий зал манівцями своєї нічної симфонії. Спочатку щедро наділила своїми віршами усю родину, й подругам дитинства дісталося, і всім тим людям, які з’являлися в її житті, і, на завершення, всім нам, що тут зібралися, щоб охрестити первістка її поезії – «Нічну Cимфонію».
Перлинкою усього вечора було авторське читання поезій, пересипане авторським співом пісень, у такому ж емоційному тоні, як і народжувалось. А супроводжувався спів акомпанементом піаністки Тетяни-Клари Кузнєцов, яка створила чудові аранжування для мелодій і акордів, які складала Марічка на своєму улюбленому музичному інструменті – фортепіано.
А знаєте, для чого існують творчі люди? – Для того, щоб зачудовувати душу, яку, здається, уже нічим не здивуєш. Навіть в Йосипа Міколяша, котрий зі сценою давно на «ти»,  в очах на мить зблиснула зрадлива  сльоза при читанні поезії Марічки. І кожен із нас збагнув, що має ще незачерствілу душу, бо навіть ті, що сильними себе вважають, завмерли в унісон із тишею. А того слова, що лилось легеньким животворчим струмочком її поезії й пісень, змішаних з Йорданською водицею, дісталося кожному, немов тепла від вогню рясного з маленької воскової свічечки, що горить у церкві, біля ікони Пречистої Діви Марії. І стало так спокійно на душі, як після Сповіді перед Святим Причастям...
А ось рядки з листа одного сивочолого чоловіка, невропатолога нейросудинної клініки Інституту нейрохірургії ім. акад. Ромоданова при Академії Медичних Наук України, пана Василя Кириченка: «З великим задоволенням і натхненням прочитав на одному подиху Вашу збірку «Нічна Симфонія». Це виявилось такою зворушливою подією для 76- річного діда, що спонукало розчулитися до сліз від радості, що десь є дівчинка, про яку я так багато чув, яка в своїй поетичній творчості досягла такого рівня майстерності й досконалості у відображенні свого юнацького багатогранного внутрішнього світу. Сторінки Вашої ранньої поезії відтворили синхронно потаємні емоції, які довелось пережити в аналогічному віці, за що я приношу щиру вдячність...»

Як сказав колись хтось із великих – доброго багато не буває. Час промайнув так швидко, ніби одна хвилина.
Вхопивши оберемок квітів, Марічка щезла, ніби подих вітру. Тільки ми, слухачі, що прийшли наповнити свої душі плодами творіння поетеси, сиділи заворожено. А душі наші довго ще літали, бо їм хотілось чогось неземного, не того, що шлунку. Хоча й щодо останнього потрудились не менш талановиті люди, які створили чудові композиції зі солодощів, канапок, фруктів та вина.
Люба Марічко! Ми щиро дякуємо тобі за чудовий вечір. Нехай твої пісні й поезія злітають у синє небо журавлиними ключами. А ти – залишайся з нами!
До нових творчих зустрічей!!!
Марія Демченко висловлює щиру вдячність усім тим, без кого б це свято не відбулося, а саме:
Художнику Андрієві Ванджалі – за виставку своїх картин;
Піаністці та органістці Тетяні-Кларі Кузнєцов – за акомпанемент та аранжування;
Василеві Назару – за дизайн збірки;
Наталії Троян та Ігореві Худику – за ілюстрації до видання;
Олександрові Кузнєцову, Йосипові і Оксані Міколяшам, Оксані та Ярославові Возним, Ігореві, Вірі, Федору та Лесі Назарам, Анатолієві Городиському, Богдані Ванджалі, Софії Міколяш (кафе «Soroni Catering Classes Events»), Роксолані та Мирославі Кончакам, Романові Пилипчаку, Українській Католицькій Освітній Фундації, керівництву та персоналу Українського Культурного Осередку – за допомогу у проведенні вечора;
Глядачам – за тепло, підтримку, зворушливі відгуки, непідробну щирість, сльози і посмішки, небайдужість, за душі, спраглі прекрасного;
Особлива подяка спонсору – Сашкові Тарабанському (співвласникові пекарні «Ideal Pastry»).