Життя кожного цивілізованого (і не тільки) народу складається з буднів і свят. Святкові дні тісно пов’язані з традиціями тої чи іншої общини, чим і вирізняють окрему націю з-поміж інших. Сьогодні маємо нагоду поміркувати над святкуванням Нового року. Це свято притаманне кожному народові, і його впевнено можна долучити до розряду інтернаціональних свят.

Згідно з твердженнями вчених-істориків, святкування Нового року було започатковане близько 3000 років до нашої ери в одній із колисок створення людської цивілізації – Месопотамії. Ця подія мала не тільки сакральне значення, але й опиралася на релігійні та економічні важелі.
Навесні, коли ріки Тигр і Євфрат наповнювалися дощовими і талими водами, починалися господарські роботи для закладки нового урожаю. Життєво важлива та економічно необхідна для людини процедура початку вирощування урожаю стала відліком Нового року.
Оскільки жодна важлива справа у наших пращурів-язичників була немислима без Божого благословення – тамтешні жреці активно відправляли служби на честь покровителя Нового року – бога Мардука. Святкування супроводжувалися активними та веселими народними гуляннями з пивом (шампанське винайшли значно пізніше). У цей час заборонялося працювати, вести судові справи та каральні процедури.
Відповідно до змін у природі святкували Новий рік і давні єгиптяни. Ця подія відбувалася наприкінці літа, коли береги Нілу активно наповнювалися водами. Цю чудову традицію у вавилонян запозичили євреї в часи окупації Іудеї Вавилоном. Вони також почали святкувати свій Рош Ха-Шана наприкінці вересня. Як бачимо, завжди практичні євреї починали гуляння не на початку, а після завершення збору урожаю, коли можна звести дебет з кредитом і реально підрахувати «навар».
У різних країнах Європи святкування Нового року відбувалося в різний час і по-різному. З прийняттям християнства на Русі було запроваджено Юліанський календар, згідно з яким відлік Нового року починався 1 березня. Пізніше, беручи за основу літопис від «створення світу», Візантійська церква перенесла святкування Нового року на 1 вересня. В Росії ця дата була запроваджена імператором Іоанном ІІІ. Саме в цей рік церква відзначала поважну дату – 7000 річницю від «створення світу». Разом із тим набули широких масштабів очікування «кінця світу». Одна з періодичних хвиль цього відлуння дійшла і до нашого часу, і окремі представники суспільства мали змогу «посмакувати» цю новину декілька днів тому. Та черговий міф про загальний «гаплик» людської цивілізації розвіявся з ранішнім сходом сонця.
У 1582-му році папою Григорієм ІІІ було запроваджено календарну систему «за новим стилем», яка отримала назву Григоріанський календар. Православна церква відмовилась переходити на григоріанську календарну систему. Мотивували свою відмову тим, що за «новим стилем» християнський Великдень іноді збігається з єврейським Песахом або наступає раніше, що заборонено «Апостольськими правилами».
Згідно з указом царя Петра І від 1699 року, датою відліку Нового року стало 1 січня за Юліанським календарем. А після жовтневої революції, у 1918-му році, з метою запровадження в Росії однакового з цивілізованими народами відліку часу, декретом Раднаркому було прийнято перехід на Григоріанський календар. Натомість, російське, сербське та єрусалимське православ’я відмовилось переходити на новий стиль. Внаслідок цього усі нерухомі релігійні свята святкуються за старим стилем, а ми маємо змогу насолоджуватись рідкісним історично-культурним феноменом – Старим Новим роком. Від цього українське суспільство, ласе на різноманітні свята, тільки виграло.
На сьогодні в Україні успішно прижилися традиційні свята усіх народів світу, які «позтягували» звідусіль наші заробітчани. І хоч ми, представники української діаспори в Америці, набагато бідніші в цьому аспекті порівняно зі співвітчизниками в Україні – задніх не пасемо. Ніч з 31 грудня на 1 січня є однією з яскравих дат, яка згуртовує українців по всіх осередках Чикаго та околицях. В одній із чиказьких околиць – Палатайні – в цю ніч відбулася весела і бурхлива зустріч Нового, 2013-го року. В Палатайні сформувався міцненький кістяк із українців, котрі вдесяте проводжають старий і зустрічають Новий рік. Традиційно його називають «Новий рік з Іриною Ценглевич», і сюди не так то легко «впхатися», адже зала розрахована тільки на 150 осіб. Ця енергійна жінка протягом багатьох років є незмінною організаторкою різних забав, де можна відволіктися від нелегких щоденних клопотів. Природній гумор пані Ірини, її організаторські здібності, вміння без будь-якої попередньої підготовки залучити гостей до участі у різноманітних гумористичних сценках – все це є тою родзинкою, яка притягує сюди людей.

Світлини автора