В один і той же день – 8 грудня 2012 року – в Києві відбулися дві дуже різні події, які між тим пов’язані між собою однією темою – темою свободи. Тільки в першій акції свобода була темою світоглядно-теоретичною, у другій – політико-практичною.

Хартію вільної людини – невільним
Відома нашим читачам «Ініціативна група Першого грудня» зібрала свій черговий Національний круглий стіл «Україна – на шляху до самоусвідомлення» і оприлюднила на ньому програмний документ, названий авторами «Українська хартія вільної людини». Нагадаю читачам, що хартією називається правовий акт, але не зобов’язуючий, а декларуючий.
Будь-яка хартія, як документ публічно-правового характеру, проголошує певні принципи, заявляє про деякі основоположні для авторів поняття та позиції.
Історія знає чимало знаменитих хартій – наприклад – Велика хартія вольностей – один з основоположних конституційних актів Англії, складений ще 1215 року; Хартія 1830 року (фр. Charte de 1830) – Конституція Франції, прийнята після встановлення Липневої монархії у 1830 році; Хартія Королівства Нідерланди – рамочна конституція для федеративної держави, що об’єднує європейські Нідерланди, Арубу та Нідерландські Антильські острови;
Хартія європейської безпеки – концепція безпеки світового співтовариства, орієнтована на XXI сторіччя; Хартія основних прав (Charter of Fundamental Rights of the European Union) – звід громадянських, політичних, економічних та соціальних прав європейських громадян і мешканців ЄС; Хартія Землі – міжнародна декларація основоположних принципів та цінностей для створення справедливого, стійкого й мирного глобального суспільства у XXI сторіччі; Хартія Європейського союзу з прав людини; нарешті, Олімпійська хартія – звід законів олімпійського руху та ще чимало подібних глобальних документів.
Але для авторів Української хартії – інтелектуалів та колишніх дисидентів – більш близькими зразками, напевно, слугують Хартія 77 – документ дисидентського політичного угрупування Чехословаччини часів радянської окупації 1968 року та Хартія-08 – маніфест, підписаний представниками дисидентської інтелігенції Китаю у 2008 році.
Адресована дана Хартія сучасним українцям – людям невільним, як сказав у своєму слові директор Інституту філософії АН України – академік Мирослав Попович. Не будемо сперечатися з високошановним філософом, хоча для істини зазначу, що і в поневоленій Україні завжди були, і, тим більше, нині є немало духовно вільних особистостей.
Але Хартія буде рівно цікавою усім інтелектуально розвиненим українцям – і вільним, і невільним.

Автори Хартії
Важко сказати, хто власне писав цей текст, а хто його тільки доповнював чи редагував. Принаймні, офіційно під документом стоять підписи усіх членів ініціативної групи – Кардинала Любомира Гузара, В’ячеслава Брюховецького, Богдана Гаврилишина, Мирослава Мариновича, Мирослава Поповича, Євгена Сверстюка, Ігоря Юхновського, Івана Дзюби, Вадима Скуратівського, Семена Глузмана, Володимира Горбуліна.
Як бачимо, імена ці широко відомі і в Україні і за її межами, і кожен із них заслуговує окремої розповіді.
Можливо, більшу частку роботи над текстом проробив Євген Сверстюк, бо саме йому було доручено представити на цьому Круглому столі текст Хартії.
 

Є. Сверстюк та Кардинал Любомир Гузар обнялися при зустрічі за столом Президії	Лариса Івшина та Мирослав Попович перед початком засідання

 
Учасники та гості Круглого столу

На засідання Круглого столу було запрошено багато громадських та релігійних діячів і активістів, представників ЗМІ, науковців, експертів, дослідників, видавців – тих, кому проблематика групи Першого грудня є близькою, цікавою та зрозумілою.
Серед них можна виокремити письменницю Оксану Забужко, головного редактора газети «День» Ларису Івшину, керівника телеканалу ТВІ, новоспеченого народного депутата України Миколу Княжицького, відомих соціологів Ірину Бекешкіну, Євгена Головаху, Володимира Паніотто, академіка Я. Яцківа, виконавчого директора фонду «Відродження» Євгена Бистрицького, істориків Ю. Шаповала та В. В’ятровича, низку інших.
Зазначу, що далеко не всі вітчизняні інтелектуали були цього разу (та й на минулих засідання групи) присутніми і навіть запрошеними. Це може означати, що фактор міжособистісних стосунків продовжує грати свою деструктивну роль в українських демократичних процесах.
Історично так склалося, що далеко не кожен демократ чи інтелектуал буде брати участь в акціях, з якими він, можливо, і згоден – якщо їх організовують та проводять особи, з котрими у нього нема чи то порозуміння, чи то бажання порозумітися.
Проте і присутніх було достатньо, щоб розмова вийшла цікавою та корисною.

Презентація Хартії
Після стартової фрази модератора цього заходу тележурналіста Юрія Макарова – «В ім’я Боже починаймо» – розмова розпочалася. Ю. Макаров наголосив, що Група Першого грудня виносить на загал не приземлений порядок денний, а дискусію про моральні засади нашого життя.
Основний спікер – Євген Сверстюк – після надання йому слова підвівся, проникливо сказав: «Хай буде благословенна мить представлення Хартії» і почав характеризувати цей документ в цілому і по частинах.
Зазначивши, що Хартія містить 10 частин, доповідач коротко їх перерахував і закликав присутніх до діалогу.

Діалог

	Дискутують М.Маринович (зліва) та М. Княжицький

Заклик до діалогу було почуто, і першим його розпочав Кардинал Любомир Гузар. Він зазначив, що нам бракує поняття вільної людини, бракує відважного осмислення – що є свобода? Як її розуміють українці, чим готові пожертвувати заради неї?
Адже Творець вложив у поняття людини поняття свободи. Свобода є в глибині людського серця, але вона не променіє на суспільне і навіть особисте життя. Бо людина є недосконалою. В нашій історії часто так бувало, що свобода шукалася людьми у відповідь на переслідування. Так козаччина народилася з утисків кріпаччини, яких не захотіли терпіти українські селяни.
На завершення Блаженніший підкреслив, що є велика суспільна проблема розробки програми освіти, яка б давала молоді відповідь на питання – куди нам йти? Як нам дійти до свободи?
Письменниця Оксана Забужко у своєму виступі звернула увагу присутніх на процеси таблоїдизації вітчизняних ЗМІ, посилення «жовтизни» і примітивності багатьох телепрограм та газет. У полемічному азарті вона заявила: «Україна – це Середньовіччя з Інтернетом!»
Лариса Івшина уточнила, що в Україні є видання, які вилучають «жовтизну» і послалася на практику своєї газети «День», яка залучає багатьох інтелектуалів, як авторів та експертів, ставить актуальні питання сьогодення та історії, формує історичну пам’ять народу.
М. Маринович поставив проблему успішності на прикладі життя дисидентів. Згадавши визначення російського дисидента 60-х років минулого сторіччя – Амальріка – про те, що дисидент є вільною людиною у невільній державі, М. Маринович зазначив, що з житейської точки зору життя багатьох дисидентів не вважалося у ті роки успішним – перервані кар’єри, роки за ґратами, замовчування, суспільне невизнання тощо. Зате історія усе поставила на свої місця, і якраз тепер життя багатьох дисидентів вважається за найвищими критеріями успішним, бо вони увійшли в історію, як борці за свободу в умовах несвободи.
Філософ М. Попович вказав на те, що в сучасному українському суспільстві спостерігаються рештки схиляння перед псевдоцінностями – владою успадковується тиранія, є дрейф до однопартійності, яку ми вже мали в СРСР, і це все є тиранією над духом.
Було чимало й інших виступів, цікавих думок, полеміки. Загалом, дискусія вдалася, спілкування інтелектуалів пройшло плідно. Єдине, що залишилося трохи непроясненим – чи цей текст Хартії є вже остаточним, чи туди можуть бути внесені зміни у результаті обговорення та пропозицій, які прозвучали за цим Круглим столом.
На завершення можна констатувати: Група Першого грудня продовжує ставити перед суспільством проблеми і пропонувати їхні рішення. Зазначу, що не з усіма положеннями Хартії були згодні деякі диспутанти – як у приміщенні Українського Дому, так і за його межами.

З’їзд ВО «Свободи»

Незгода один з одним в українському громадсько-політичному просторі є вже чимось очікуваним. Причому, заперечення лунають не з табору ідейно-політичних противників, а з лав, начебто, ідейно близьких. Так вийшло і цього разу, причому, довго чекати не довелося.
У той же день свободівка Ірина Фаріон по суті відкрито і радикально не згодилася з одним із основоположних постулатів Української хартії вільної людини – постулатом любові: «Чесно кажучи, смішно виглядає в цьому світі керуватися тільки тими почуттями, які розслаблюють – почуттям любові. Адже є ще інші більш продуктивні почуття: протистояння, прямостояння і ненависть до зла, ненависть до змій, які, можливо, мають більшість у парламенті», – заявила новоспечений депутат Верховної Ради.
Парламент вона назвала «Верховним тераріумом», зміїним кублом, а любов непродуктивним і слабким почуттям: «Людині, яка живе в інтелектуальному середовищі, огидно і бридко заходити в стіни «Верховного тераріуму»… Найважливішим, що ми повинні зараз пам’ятати, в жодному випадку не пристосовуватися, в жодному випадку не ставати м’якшим. Адже м’яка і добра тільки перина й подушка, а все інше, що може давати життя, є твердим».
Ось так плутається грішне з праведним. Християнський принцип любові, проголошений у Хартії вільної людини, та ненависть до ворогів у політичній боротьбі за владу – це поняття і емоції зі зовсім різних площин. У такому запалі Ірина Фаріон перекреслює основний постулат християнства – Бог є любов, а напевно ж вважає себе християнкою.
У політиці ненависть є, принаймні, зрозумілою. У світоглядно-філософських творах більш природною і зрозумілою є, все-таки, любов.
Свої слова І. Фаріон сказала з трибуни ХХVI звітно-виборчого З’їзду Всеукраїнського об’єднання «Свобода», що відбувся того ж таки 8 грудня 2012 року в київському Будинку кіно – за кілька кілометрів від Українського Дому, де звучали заклики до любові та толерантності.
З‘їзд був чомусь закритим, участь у ньому взяли 691 делегат із 25 областей, міст Києва та Севастополя. Він розглянув звіт Голови ВО «Свобода» – Олега Тягнибока – за 2011-2012 роки та звіти інших. Було внесено зміни до Програми та Статуту об’єднання. Також за підсумками виборчої кампанії було відзначено найактивніших свободівців. З’їзд одноголосно переобрав Головою ВО «Свобода» Олега Тягнибока, який був єдиним кандидатом на цю посаду.
У своєму виступі О. Тягнибок, зокрема, сказав: «Ейфорія має швидко минути. Від нас очікують не просто результату, а конкретних дій. Відтак, відповідальність лягла на плечі кожного свободівця. Але важливо, чи зможемо ми реалізувати наші плани.
Ми змогли подолати розчарування після «Помаранчевої» революції. Нам вдалося зруйнувати численні міфи щодо «Свободи». Тепер ніхто не скаже, що «Свобода» «непрохідна», про що наполегливо брехали і влада, і деякі так звані «соціологи».
Це був один із механізмів фальсифікацій. Але «Свобода» зуміла, не маючи підтримки ЗМІ, побороти усі ці перешкоди на шляху до перемоги. Ніхто тепер не скаже, що «Свобода» – «галицька» партія. Навіть той результат, який здобула «Свобода» на Донбасі, є таким, як 2007 року на Галичині. 4-5 років знадобилося «Свободі», аби результат в осерді націоналістів перенести в найтяжчий в цьому сенсі регіон. Сьогодні всі визнають, що найбільше людей, які є ідеологічно підкованими, освіченими, є в «Свободі».
Відзначу, що перемогли ми завдяки принциповості, а не завдяки грошам. Адже загалом на виборчу кампанію «Свобода» витратила стільки, скільки витрачали провладні мажоритарники на один свій округ.
Найуспішніше виборчу кампанію «Свободи» провела Львівська обласна організація – 38,02% голосів вона тут отримала. 18 областей здобули результат вищий, ніж 5%. А ще чимало подолали 3-відсотковий бар`єр, тож, на місцевих виборах мають усі шанси здобути представництво у владі.
Показово, що в Криму найбільше за «Свободу» проголосували у Ялті, понад 5% дала низка населених пунктів, що межують із Росією на Харківщині та на Донбасі. Зараз практично всі організації показали вдесятеро вищий результат, ніж на виборах 2007 року.
Обласні центри в загальному зрізі дали «Свободі» 37% голосів. Райони й села, де ми гадали, що в нас слабші позиції, дали 46,89% від загального здобутку партії, районні містечка, де ми вважали, що це наша база – лише 15%» – резюмував Олег Тягнибок.
Один з ораторів, керівник експертної групи майбутньої фракції «Свободи» у ВР – Олександр Бондар – сміливо заявив: «Наші закони стануть справжньою бомбою для олігархів. Декілька законопроектів «Свободи» зрушать із мертвої точки ті проблеми, на які чинна влада так і не спромоглася дати відповідь. Це, зокрема, наповнення бюджету, підвищення рівня життя українців тощо».
З’їзд ВО «Свобода» показав, що партія готова боротися у Верховній Раді всерйоз, хоча реальність буде більш складною, ніж це уявляють собі деякі прихильники цієї партії. Є суперечності і всередині партії, і у її стосунках з іншими опозиційними силами, але про це говорити зараз не на часі.
Головне, що теоретики, які проповідують ідею свободи, та політичні практики, які взяли своєю партійною назвою це слово, прагнуть зробити добро Україні – так, як вони це розуміють. Поєднуючи поняття «свобода» і «Україна», вони – крок за кроком – змінюють свідомість українців, прагнучи зробити їх вільними людьми.

Світлини автора