rss
08/25/2018
EN   UA

Рубрики

Громадський календар
Новини
Українське Чикаго  
У фокусі – Америка  
Полiтика
Інтерв’ю  
Репортаж  
Культура
Наша Історія
Наука
Проблема
Спорт  
Здоров’я  
Чоловіча сторінка  
Берегиня
Це цікаво  
Подорожі  
Пам’ять
Організації, установи, товариства  
Діаспора  
Поради фахівців  
Автосвіт  
Гороскоп  
За листами наших читачів  
English

Молодiжне Перехрестя (Тисність на обкладинку)

#335

Ваша точка зору

Чого, на Вашу думку, найбільше бракує Україні для перемоги?
Грошей
Зброї
Ядерної зброї
Міжнародної підтримки
Совісті найвищого керівництва
Ваш варіант відповіді
Пам’ять \ Постать \ Чи йдуть усі українці вслід за босоногим Філософом: «…Мені моя сопілка і вівця дорожчі царського вінця...»?! З нагоди відзначення 290-річчя від дня народження Григорія Сковороди

Чорнухи, батьківщина незабутнього Сковороди, 3 грудня 2012 року Божого... Обласна влада анонсувала «державний рівень відзначення» уродин Філософа, але з чинних високопосадовців бачу якогось, але точно не першого заступника голови обласної державної адміністрації, усі інші – за рангом нижчі.

Десь всередині зали, в самій гущі присутніх на зібранні людей, більшість з яких – це чудові школярі місцевих шкіл, науковці, обласні й районні можновладці, – щойно обраний народний депутат Тарас Вікторович Кутовий, який належить до опозиційної сили, але лише він уособлює той таки «державний рівень»…
Мені ж чомусь пригадалося оте актуальне, вічно Григорієве: «Не вчіть яблуню родити яблука, краще відженіть од неї свиней...» Й про це дуже влучно сказав спочатку ректор поважного полтавського вишу професор Микола Степаненко, а згодом на цьому ж наголосив і народний депутат України – Тарас Кутовий.
Далі звучало на цих урочистостях з вуст таких безпосередніх чорнухинських дітей, що якраз вони і є правдивими послідовниками босоногого Філософа, який не переставав твердити, що в основі всього лежить одвічна боротьба добра та зла, а всупереч злу має виступати добро – високі духовні інтереси людини, бо з цих міркувань Сковорода виступав проти уособлення зла у світі – тиранії, несправедливості та ворожої людині соціальної дійсності. А ще говорили неперевершені дітлахи-розумники з навколишніх чорнухинських сіл: Хейлівщини, Гільців, Кізлівки та самих Чорнух, що їхній земляк і народний Учитель обстоював єдність людини та природи, а шлях до загального щастя вбачав у самопізнанні, пов’язуючи останнє з працею та правом кожної людини на щастя відповідно до природних здібностей…
Так би воно й виглядало б і на сьогодні, якби ми, старші, зовсім абстрагувалися від української дійсності. І ось тут пригадалися мені уривки зі сучасних писань гумориста й патріота Євгена Дударя, який також часто цитує Сковороду:
«…Ті, що працювали – намагаються
 працювати,
Ті, що керували – намагаються
керувати,
Ті, що крали – крадуть,
Ті, що судили – судять,
А ті, що сиділи – сидять...
…Сковорода ж у своєму щоденному житті втікав од світу, ревно беріг свою внутрішню свободу. В такий спосіб утверджував себе як людину, що живе за вимогами й правилами своєї філософії, а все складне для розуміння існування має одне просте пояснення: навчительство людей, навчительство свого народу. Його позиція й уся життєва поведінка була продиктована його ж глибоко патріотичними переконаннями, відлуння яких вчуваємо ось у таких словах Генія: «Русь не руська бачиться мені диковинкою, подібно до того, коли б народилася людина з риб’ячим хвостом або зі собачою головою... Всяк мусить пізнати свій народ і в народі себе. Чи ти рус?.. Будь ним... Чи ти лях? Ляхом будь. Чи ти німець? Німечествуй. Француз? Французюй. Татарин? Татарствуй. Все добре на своєму місці і в своєму образі, і все красно, що чисто, природно, що не є підробкою, не перемішано з чужим по роду...»
До речі, прозираючи в далеке майбутнє, Сковорода писав про те, якою він бачить Україну, писав про неї, про «...нових людей, нове творіння і нову славу». Бачу, по-ми-ляв-ся, помилявся босоногий Філософ: не така тепер стала Україна, й майже нема у ній таких людей, якщо не брати до уваги милих діток, опозиційного нардепа чи кількох науковців. А, мо’, я таки помиляюся?! – Було б добре, але, як видно, так не виходить, зважаючи на побачене й почуте мною з вуст окремих представників влади в Чорнухах...
...Відомо усім, що приручити Сковороду робила спробу сама московська цариця Катерина II, запрошуючи його на постійне проживання при дворі, але у відповідь її посланцеві було сказано: «Я не покину Батьківщини. Мені моя сопілка і вівця дорожчі царського вінця». Бачимо, що у спокусливі сіті заради «панства великого», заради «лакомства нещасного» мій земляк Сковорода так і не дався, він із повним правом заповідав написати на своїй могилі: «Світ ловив мене, та не спіймав». А ще нащадок малоземельних чорнухинських козаків – Григорій Варсава – так і не дозволив завдати клопоту друзям навіть своєю смертю, бо навіть в останній день свого життя він, за переказами, лишався веселим і говірким, а по обіді взявся до незвичайної роботи: сам викопав собі могилу, потім пішов до кімнати, одягнув чисту білизну, підклав під голову торбу з власними пожитками і навіки заснув…
...Не вчіть яблуню родити яблука, краще відженіть од неї свиней. І ніколи не кидайте та не зраджуйте свою знедолену й поганьблену Батьківщину.

Олександр Панченко з Лохвиці,
 учасник відзначень 290-річчя Григорія Сковороди у Чорнухах на «державному рівні»

Уроки життя від Богдана Гаврилишина

Магатма ґанді. Впертий осел, такий святий осел

 

Реклама

    © 2006-2011 "Час i Подiї". All Rights Reserved | Chicago Web Design - www.4everstudio.com