rss
09/23/2020
EN   UA

Молодiжне Перехрестя (Тисність на обкладинку)

#370

Ваша точка зору

Чого, на Вашу думку, найбільше бракує Україні для перемоги?
Грошей
Зброї
Ядерної зброї
Міжнародної підтримки
Совісті найвищого керівництва
Ваш варіант відповіді
Полiтика \ Економіка \ Процвітаюче село. Приклади того, якою могла би бути наша країна

Україна має вже чимало «кластерів» – успішних господарств, які годують не тільки їхніх власників, а й усю державу. Та й інші країни також. ЗМІ часто пишуть про вимирання українських сіл, наводять страхітливі приклади. Цей плач став загальнонаціональним мейнстрімом. Й у тому є велика частка правди. Але на селі так само як деінде: одні підприємства вимирають – інші ж процвітають.

Напередодні розвалу СРСР, як підрахував російський академік Георгій Арбатов, кількість бюрократичного апарату у Міністерстві сільського господарства СРСР складала приблизно 3 млн. дармоїдів (бюрократів-комуністів). Приблизно стільки ж на тоді було фермерів у США, де Радянський Союз докуповував пшеницю, якої сам у достатній кількості не виробляв.
Ми знайшли ефективних українських фермерів, читайте і заздріть.

Томашпіль, Вінниччина
Офіс агрокомплексу «Зелена долина» у Томашполі, що на Вінниччині, пофарбовано в екологічні кольори, які асоціюються з назвою господарства – зелений і салатовий. У користуванні сільськогосподарського підприємства – 30 тис. га. угідь. Щоб ми детальніше ознайомилися з нюансами господарювання, директор ТОВ «Зелена долина» – Олександр Якубик – рекомендує нам інженера Валерія Грудецького.
Пан Валерій – фахівець, якого «Зелена долина» знайшла на Хмельниччині, де він працював у «Стіомі-холдінгу», й умотивувала переїхати до Томашполя. Дали тут квартиру його сім’ї, йому – високу зарплату.
«Зелена долина» має три машинно-тракторні станції. Їдемо на центральну МТС. Проїжджаємо повз новозбудовану школу. Її відкрили не в останню чергу завдяки податкам, які сплачує у місцевий бюджет «Зелена долина».
Нас зустрічає директор Томашпільскої МТС Іван Гаврилюк. Каже, що у нього в пік сезону працює 83 механізатори. Гаврилюк полюбляє порядок: техніка вишикувана на подвір’ї, мов на параді. Поруч із новими імпортними комбайнами «Нью Холанд» і тракторами «Клаас» туляться й старі білоруські МТЗ. «Це орендовані, зі сусіднього колгоспу, – пояснює директор машинно-тракторної станції. – Їм уже по 16-17 років. Але в робочому стані».
Іван Гаврилюк – людина вже у поважному віці. Зростав як фахівець, звісно ж, на радянських дріжджах. То наскільки йому складно нині працювати з новою машинерією – німецькою, італійською, американською? «Мені подобається та техніка, яка справна й не ламається, – каже Гаврилюк. – А менше ламається саме імпортна».
Поруч із МТС є ремонтна майстерня, гуртожиток для механізаторів. «Він дещо застарів. Переобладнуватимемо. Плануємо знову закупити чималу кількість техніки, розширюватися. Збудуємо їдальню для механізаторів», – ділиться Грудецький планами.
«Зелена долина» на імпортні зернозбиральні комбайни посадила людей різного досвіду й віку.
«Наприклад, Володимир Миколайчук має вже близько 60 років, – каже Грудецький. – Колись він працював у колгоспі на старій «Ниві». Тепер сам попросився на «Нью Холанд», здав на «відмінно» усі заліки. Ми йому довірили комбайн – і Миколайчук за жнива показав гарний результат».
Як вважає інженер, це закономірно, бо на прогресивних закордонних комбайнах працювати набагато простіше й комфортніше, ніж на старих радянських.
По дорозі з Томашполя заїжджаю у колишню садибу князів Четвертинських у Комаргороді, де нині міститься аграрний ліцей. Цікавлюся, наскільки сучасні юнаки готові до експлуатації нової імпортної техніки.
Заступник директора з навчально-виробничої роботи Комаргородського агроліцею – Володимир Заверталюк – складнощів не вбачає: «У нас підписані договори з агропідприємством у селі Липівка. Під час сільськогосподарських робіт наші ліцеїсти проходять там осінню практику. Вчаться їздити на імпортній техніці – New Holland, CLAAS та інших. Проблем із нею у юнаків не виникає». Пан Володимир поцікавився, чи не знаємо ми, яка з агрофірм має нову техніку й при тому відчуває дефіцит кадрів – Комаргородський аграрний ліцей готовий надавати своїх випускників.

Верхньокам’янське, Донбас

 Title 
 

 Фермер Михайло Стиранець скинувся з родичами
і подарували тестю «Субару Форестер»

Селянське фермерське господарство «Колос» розташоване у селі Верхньокам’янське, Артемівського району на Донбасі.
Заснував його 1997 року Володимир Андруник, який до того працював у місцевому колгоспі «Дружба» завідувачем олійного цеху. Нині Володимирові Володимировичу 67 років. Офіційно він передав повноваження молодшим членам сім’ї. Але лишається неформальним лідером – словом, батьком. Головою ж працює його донька – Світлана Сіренко.
Нині господарство консолідувало близько 150 селянських паїв й отримало у користування 824,5 га земель, з них 730 га – орні. Вирощують пшеницю, ячмінь, соняшник. Володимир Андруник сідає зранку у свій «Субару Форестер», їде у поля.
Цей позашляховик подарували йому, скинувшись, три зяті, бо хотів мати у користуванні «щось сільське». Тесть задоволений: «По ґрунтовках добре ним їздити». Усі троє зятів теж працюють у «Колосі» механізаторами. Один із них – чоловік директора, Володимир Сіренко. Другий – Михайло Стиранець. І третій – Володимир Орищин.
Пані Світлана каже: «У нас – династія». У господарстві «Колос» працюють 12 працівників – родичів, як того й вимагає законодавство щодо фермерських господарств.
На критому току «Колосу» бачимо дві купи ячменю різного кольору. Менша з них – темніша за кольором, червоняста. Біля неї – протруювач «Фермер». Насіння готове до посіву, скоро його засиплють у бункер шведської сівалки «Рапід». Тим часом на подвір’ї Володимир Орищин налаштовує саму сівалку.
Земля зазвичай тут сухувата. Взагалі у Артемівському районі вологи бракує. Однак напередодні пройшов дощ. Ґрунт рясно налипає на колеса трактора «Джон Дір» й агрегатованої до нього сівалки. Торік добре посіяли – добре й уродило. Володимир Андруник переконаний: «Треба брати добру сучасну техніку. Щоб працювала зі запасом часу – років десять».
Світлана Сіренко розповідає: «Ми шведську сівалку купили майже одразу за живі гроші. Дали спочатку 50%, забрали її. А потім місяців через три доплатили решту. Це такий принцип у нас: менше брати кредитів. На хімію, насіння, дизпаливо теж намагаємося не позичати. Тримаємо запас товару. Як треба щось купити, спершу продаємо своє. Звісно, кредит можна взяти під 18%. Це за мільйон 180 тис. віддай. Навіщо? Заради розвитку? А як розвиватися, коли гроші віддаєш – це банк тоді розвивається».
Їдемо селом. От і церква, у будівництві якої брала участь численна сім’я фермерів. Є у господарства «Колос» і кадровий резерв – дев’ятеро онуків Володимира Андруника. П’ятьох відправили вчитися: чотирьох – до сільськогосподарського університету в Луганську і ще один освоює аграрну науку у Слов’янську, в агроколеджі.
Фермерське господарство оплачує їм навчання, винаймає комфортне житло, щоб не никали десь по гуртягах. Дід сподівається, що усі приїдуть з дипломами сюди ж, у Артемівський район, ближче до родини. А ну, як надумають розбігтися «по русифікованих містах»? Володимир Андруник відказує: «Тоді хай повертають «Колосу» гроші за науку. Я з ними усіма таку угоду уклав».
Та, судячи з усього, він не вірить у песимістичний розвиток подій. Більше того: сподівається, що вони запустять на повну потужність олійний цех і отримають ще одне стабільне джерело доходу.
Ефективно працювати на землі зуміє, мабуть, і заїжджий кваліфікований менеджер. Але той, для кого вона рідна, точно не партачитиме, не шкодитиме ані їй, ані землякам. Сусіднє господарство «Оберіг» теж показує непогані результати, обробляючи на тій-таки Донеччині кілька тисяч гектарів землі. Ці два приватних власники постали на руїнах колгоспу «Дружба» й довели, що своє, приватне працює набагато краще, ніж колись, нібито, «загальнонародне».

Дрофино, Крим
Польовий штаб аграрного підрозділу науково-виробничої торговельної інвестиційної компанії «Економікс» розташований у селі Дрофино, Нижньогірського району, Кримської автономії. Якщо глянути з пташиного польоту, це між Джанкоєм і Феодосією.
Тут у них машинний двір, центральні ремонтно-механічні майстерні, бухгалтерія, склади, тік.
Але так є лише з 2005 року. До того, як у багатьох селах української глибинки, у Дрофино, а також у сусідніх селах – Яструбки та Стрепетово – роками царювали занепад і безлад. Розпався радгосп «Ударник», у якому працювали тутешні кримські селяни. Земля лежала вкрай виснажена.
Голова Дрофинської сільради – Любов Мельник – каже: «Я всюди їздила, пропонувала наші землі в оренду – навіть металургійному комбінатові в Маріуполі. Шукали, куди б приткнутися. І от нарешті ми з «Економіксом» знайшли один одного».
Тепер компанія «Економікс» обробляє у Криму 5400 га землі. Працюють близько 25 осіб. У чомусь це – типово українське господарство. Вирощує традиційні соняшник, пшеницю, ячмінь, трохи льону (близько 150 га). У чомусь – підприємство особливе: бо сіють і суто південні теплолюбні культури. Спеціалізуються, зокрема, по коріандру: під нього відводять 1500 га.
Кілька років тому на машдворі у Дрофино стояло лише кілька замурзаних тракторців МТЗ ще радянської модифікації. Першим сучасним трактором, що придбала ця компанія, був «Джон Дір» американського виробництва. Керівник підприємства – Бахтіяр Абдуразаков – згадує про нього з теплотою. Та господарство розросталося – щороку суттєво збільшувалася кількість орендованих угідь. Купили чотири імпортні сівалки, два культиватори – важке широкозахватне обладнання від канадських, німецьких і французьких виробників.
Американський трактор продали сусідам. Бахтіяр Абдуразаков згадує: «Якось улітку ми прийшли до висновку, що нам потрібна ще одна тяглова сила».
Головний інженер-механік господарства «Економікс» – Валентин Цимбалов – розповідає: «Ми придивлялися давно до тракторів, шукали техніку, що нам би підійшла. Багато тракторів такої потужності. Приходили до нас дистриб’ютори, багато хто пропонував своє. Розглядали уважно, зокрема, марки «Кейс», «Агротрон», «Нью Холанд», «Фендт». Обрали «Челенжер» – він не такий чутливий до умов навколишнього середовища, а для ґрунтів і погоди степового Криму потрібна витривалість».
Найбільше це придбання сподобалося трактористу Володимирові Пігуляку: «Наприкінці жовтня я пересів з «Білоруса» на оцей Challenger MT685C. Тут нічого не тече, відкриваєш капот – чистота. Ні шуму, ні пилу. Відчуття непорівнянні».
Щодо інженера-механіка Валентина Цимбалова, то він став аграрієм «за конверсією». Служив колись на військових субмаринах Північного флоту СРСР, які теж обладнані дизельними силовими установками.
Тож досконально, зі закритими очима знає й відчуває тип моторів, який встановлено на цьому тракторі й на багатьох інших агромашинах. Навіть сам дивується, як йому вдалося настільки вдало вписатися у сільськогосподарські процеси. «Бахтіяр Киличович побачив це у мені, – каже Цимбалов. – Зробив із мене аграрного фахівця».
Колишній підводник – Валентин Цимбалов – став дуже добрим аграрним інженером-механіком

  Title
 

 Колишній підводник – Валентин Цимбалов – став дуже добрим аграрним інженером-механіком

Провідний менеджер господарства – Ескандер Панієв – теж за освітою не аграрій, а будівельник. Переїхав до Криму з Узбекистану – він там народився, його батьки в Андижані пережили сталінську депортацію кримських татар. Але у Дрофино зумів застосувати свої вміння до землі предків.
А про керівника господарства пана Абдуразакова селяни розповідають щось схоже на казки «1000 й однієї ночі». Як приїжджає, ставить авто на узбіччя й іде по ріллі у туфлях услід за трактором і агрегатованою із ним сівалкою – перевіряє якість сівби. Або заходить на машинний двір, де трактористи копирсаються у двигуні, засукує рукава білосніжної сорочки – й допомагає.
Бахтіяр Абдуразаков народився теж в Андижані, працював токарем, інженером на узбецькому заводі й навчався заочно на юриста у Сибіру, в Томську. Й лише з 1994 року постійно мешкає у Криму. Займався бізнесом, наукою, а до сільського господарства прийшов лише 2005 року.
Поля від радгоспу дісталися новим господарям бідні – ні фосфору, ні калію.
Запросили учених, щоб провели аналіз ґрунтів. Ті дали свої рекомендації. «Економікс» вклав чималі кошти у підвищення родючості землі. Але пішла й добра врожайність – вища, ніж мав «Ударник» у кращі свої роки.
Голова сільради Любов Мельник розповідає, що борги по паях орендаторами виплачуються вчасно й акуратно, так само, як і усі місцеві податки. «А головне – розруха зупинилася», – посміхається вона. У Дрофино є церква, мечеть, дитячий садок, середня школа. Пані Мельник не соромиться й зі соціальними проблемами звертатися в науково-виробничу торговельну інвестиційну компанію «Економікс».
Там зітхають, але – що робити? – розуміють психологію земляків. Агропідприємство допомагає дитячому садочкові, школі. «Раніше зі села люди назавжди виїжджали – тепер, навпаки, купують будинки. У нас є ще три ставки копані. От би Бахтіяр Киличович зайнявся городництвом», – не втомлюється сподіватися пані Мельник.
Хоча пан Абдуразаков – людина прагматична. «Будь-який інвестор хоче, щоб його гроші приносили ефект – прибуток. Це природно», – каже він. Й ретельно прораховує перспективи подальшого розвитку аграрного бізнесу «Економіксу».

Варва, Чернігівщина
Коли під’їжджаєш до райцентру Варва, мимоволі згадується «Повчання» князя Володимира Мономаха (1109 – 1117 роки), у якому вперше історично фігурує це містечко. А от і сучасність: пам’ятник Леніну… і аграрні господарства, яких в Україні поки що – порахувати на пальцях: сільськогосподарське товариство «Дружба-Нова», яке застосовує найсучасніші способи землеобробітку.
На думку президента асоціації «Український клуб аграрного бізнесу» – Алекса Ліссітси – «Дружба-Нова» за ефективністю і продуктивністю стабільно входить у першу п’ятірку кращих аграрних господарств нашої країни.
Їдемо в поля. Любо дивитися, як дозрілу кукурудзу вправно збирають два комбайни John Deere. Приймає зерно місткий бункер виробництва заводу Кобзаренка, агрегатований із трактором Challenger MT685.

Title  

 Генеральний директор СТОВ «Дружба-Нова» – Сергій Гайдай – прихильник «точного землеробства».
В його господарстві кожне поле має свою карту ґрунтів.

 

Генеральний директор СТОВ «Дружба-Нова» – Сергій Гайдай – за духом – прогресист. Він каже: «Ми усе використовуємо нове, що сьогодні актуальне у світі». Тож «Дружба-Нова» хазяйнує на 110 тис. га земель у Чернігівській, Сумській і Полтавській областях. Частина з них обробляється за американо-канадською технологію «ноу-тіл» (тобто, без оранки), а 1600 га – за найостаннішим методом «стріп-тіл», тобто, смугами, «зеброю».
Край поля на кукурудзяній стерні стоїть невеличке спеціалізоване авто – це пробовідбірник Nіetfeld. Гайдай показує, як набирається ґрунтова проба. Це машина робить автоматично, по команді з кабіни або з космічного супутника, надісланій завдяки GPS-технології.
На околиці Варви – контора СТОВ «Дружба-Нова», а точніше – комплекс приміщень у стилі хай-тек із машино-тракторним парком. На забетонованому майдані, як на танцполі, вишикувалася найсучасніша техніка: трактори «Джон Дір», самохідні обприскувачі «Кейс», культиватори. Усе нове.
Біля входу в офіс ростуть замість квітів кукурудза й ріпак. Центральна виробнича база включає, крім адміністративних споруд і машдвору, ще дещо: науково-технологічний центр, лабораторію і ґрунтототеку.
Нас супроводжує по цих підрозділах, окрім Сергія Гайдая, директор з науково-технологічного розвитку СТОВ «Дружба-Нова» – Ярослав Бойко. Молодий, але освічений і досвідчений: кандидат сільськогосподарських наук, він кілька разів літав в Америку переймати тамтешній досвід.
Починають у господарстві з ретельного обстеження ґрунтів. Ярослав Бойко розповідає: «На кожне поле у нас є своя технологічна карта. 1300 полів – 1300 карт. На 90% земель, які ми використовуємо, вже є докладні агрономічні характеристики». Він показує проби з кожної польової ділянки, які зберігаються у сховищі зразків (ґрунтотеці) – кожна в окремому ящичку.
Далі у ланцюжку – агрохімічна лабораторія. Широкі дослідження дозволяють визначити низку важливих показників, які характеризують родючість ґрунту. В подальшому ці дані є основою для «паспортизації» – складання картограм родючості й надання рекомендацій із раціонального використання земель господарства.
Для чого все це досліджується так ретельно? Чому сільгоспвиробникам недостатньо інтуїції досвідченого агронома? «Розподілення елементів живлення рослин по полю неоднорідне. Їхній вміст, бачите, різний, – показує агрономічний атлас ділянок Сергій Гайдай. – Десь частина поля вимагає більшого підживлення, десь – меншого.
Тому є необхідність диференціювати внесення. Ми робимо обстеження поля, визначаємо кількість рослинних решток на ньому. Робимо завдання на диференційоване підживлення. Оператор отримує це завдання і задає машині цю норму. Ми даємо кожній ділянці збалансоване живлення по всіх компонентах».
Результати – збільшення урожайності, прибутків, контролю за технікою. Недарма ж тут, у невеликому містечку у глибинці, відбувається щорічна міжнародна конференція, присвячена точному землеробству.

Замість післямови
Такі господарства вже не є винятком для України, але й не так багато їх, на жаль. Тож виникає питання – а чому ж не всюди так добре? Не тільки тому, що одні вміють працювати на землі, а інші не вміють, не хочуть або лінуються застосовувати продуктивні методи. Для успіху потрібні передумови: законодавчі, технологічні, технічні… Й – зрештою (або насамперед!) – людські. Там, де це зрозуміли – є результат.
Багатими селами їздив Ігор Петренко

Джерело: texty.org.ua

8 сайтів, де можна отримати мікроінвестиції. Вдалі приклади проектів зі збору коштів для дрібного бізнесу

Янукович нагодував корупціонерів мільярдами

 

Реклама

© 2006-2011 "Час i Подiї". All Rights Reserved | Chicago Web Design - www.4everstudio.com